Рішення № 16936248, 14.06.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" червня 2011 р.Справа № 5013/554/11 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 5013/554/11

за позовом: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: комунального підприємства "Теплоенергетик", м. Кіровоград

про стягнення 7 018 477,16 грн.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 , довіреність № 57/10 від 27.05.11 р.;

від відповідача - ОСОБА_2 , довіреність № 9 від 10.01.11 р.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений природний газ в сумі 5 825 614,37 грн., пені в сумі 449 551,01 грн., інфляційних втрат в розмірі 540 846,02 грн. та 3% річних в розмірі 202 465,76 грн.

Відповідно до письмових заперечень на позовну заяву № 885/10 від 20.04.11 р., з урахувань уточнення до заперечень № 1244/10 від 08.06.11 р., відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на укладення 01.06.11 р. договору № 10/503 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.11 р. № 503, за яким відбувається організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до ст. 34 Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.11 р. № 503 "Про затвердження порядку перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування". Відповідно до викладеного, шляхом взаєморозрахунку заборгованість відповідача у розмірі 5 825 614,35 грн. за спожитий природній газ буде погашена в повному обсязі.

Крім того, відповідач, посилаючись на ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, наполягає на зменшенні підприємству заявлених до стягнення сум пені, інфляційних витрат та 3 % річних, оскільки не вбачає своєї вини у виникненні заборгованості перед позивачем (а.с. 53-54, 103-104).

Розглянувши наявні матеріали справи, подані сторонами докази та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

23.09.09 р. між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Постачальник) та комунальним підприємством "Теплоенергетик" (далі - Покупець) укладено договір № 06/09-1419-ТЕ-18 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі - Договір, а.с. 113-119).

Відповідно умов Договору Постачальник згідно з цим Договором зобов'язується передати у власність Покупцю природний газ за наявності його обсягів, а Покупець зобов'язується прийняти від Постачальника та оплатити природний газ (далі - газ) в обсязі, зазначеному в ст. 2 цього Договору (п. 1.1. Договору).

В п. 2.1. Договору сторони погодили, що Постачальник передає Покупцю в період з 01.10.09 по 31.12.09 року газ в обсязі до 10150 тис. куб. м.

Згідно п. 5.1 Договору ціна за 1000,00 куб. м. газу становить 593,448 грн.. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 122,00 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1000 куб м. природного газу - 727,32 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 872,78 грн.

Загальна сума цього Договору складається із вартості місячних поставок газу (п. 5.4. Договору).

Розділом 6 Договору визначено порядок та умови проведення розрахунків. Так, оплата за газ згідно п. 5.1. Договору проводиться грошовими коштами у такому порядку:

- перша оплата у розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

Також сторони в п. 6.3 Договору домовилися, що в платіжних дорученнях Покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у Покупця за цим Договором Постачальник зараховує кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди за цим Договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Цей Договорі набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.09 р. по 31.12.09 р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11.1. Договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений круглими печатками Постачальника та Покупця.

21.12.09 р. сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої доповнено п. 2.1. Договору підпунктом 2.1.1. в наступній редакції:

"2.1.1. Постачальник передає Покупцю в період з 01.01.10 р. по 30.04.10 р. газ в обсязі до 16420 тис. куб. м., в т ому числі по місяцях: січень - 5480 куб.м., лютий - 4900 куб м., березень - 4680 куб. м., квітень - 1360 куб м., разом - 16420 куб. м."

Також Постачальником та Покупцем викладено в новій редакції п. 11.1. Договору, згідно якої цей Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.09 р. по 30.04.10 р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного виконання.

Зазначена Додаткова угода підписана представниками сторін та скріплена круглими печатками підприємств (а.с. 20).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме: акту передачі - приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі - акт) від 31.10.09 р. на суму 522 360,35 грн., акту від 30.11.09 р. на суму 2 343 488,76 грн., акту від 31.12.09 р. на суму 2 656 854,86 грн., акту від 31.01.10 р. на суму 3 019 437,26 грн., акту від 28.02.10 р. на суму 2 563 479,20 грн., акту від 31.03.10 р. на суму 2 212 665,41 грн. та акту від 30.04.10 р. на суму 297 793,90 грн., позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставивши за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року Покупцю газ на загальну суму 13 616 079,74 грн. (а.с. 21-27).

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши суму заборгованості в сумі 7 790 465,37 грн.

Отже, заборгованість відповідача за Договором становить 5 825 614,37 грн. (13 616 079,74 грн. - 7 790 465,37 грн. = 5 825 614,37 грн.), що підтверджується наданим позивачем розрахунком боргу (а.с. 34-38).

Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім того, позивачем, у відповідності до вимог п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 258, 549-551, 625 Цивільного кодексу України та п. 7.2. Договору, за несвоєчасну оплату поставленого природного газу нараховано відповідачу пеню в розмірі 449 551,01 грн., інфляційні втрати в сумі 540 846,02 грн. та 3% річних в сумі 202 465,76 грн.

Загальна сума позовних вимог, заявлена позивачем до стягнення, становить 7 018 477,16 грн.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, просив суд відмовити позивачу у вимогах про стягненні з відповідача пені, інфляційних та 3% річних, вказуючи на те, що у виникненні заборгованості перед позивачем вина відповідача відсутня.

Так, зокрема, відповідач в запереченнях посилається на наступне.

Підприємство - відповідач забезпечує тепловою енергією центральну частину міста Кіровограда (близько 14 тис. фізичних осіб та 350 юридичних осіб). Послугу теплопостачання відповідач надає на підставі затверджених ВК КМР тарифів на дані послуги, що є нерентабельними, економічно необґрунтованими, в результаті чого відповідач був позбавлений можливості вчасно розраховуватись з позивачем за поставлений природний газ.

Відповідно до розрахунку обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги теплопостачання надані населенню відповідачем, різниця в тарифах за період 2009-2010 роки складає 17 099 300,00 грн.

Для вирішення проблеми різниці між діючим та економічно обґрунтованим тарифом Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 05.03.09 р. № 193 "Про реалізацію статті 53 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (далі - Постанова), якою затверджено Порядок перерахування у 2009 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади".

Відповідно до ч. 16 ст. 47 Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік", джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2010 році є субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот.

Однак, вказує відповідач, до цього часу не прийнято постанову Кабінету Міністрів України про питання реалізації ст. 48 Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік".

З огляду на наведене, відповідач зазначає в своїх запереченнях, що вина підприємства у виникненні заборгованості перед позивачем відсутня. Оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується з урахуванням вини особи, яка порушила зобов'язання, а ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визначає право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, господарському суду слід відмовити позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Покупець звертає увагу суду, на те, що до подання позовної заяви відповідачем сплачено майже 57,2% заборгованості, а залишок суми заборгованості виник саме з різниці між економічно обґрунтованим та діючим тарифом.

Крім того, відповідач наголошує на скрутний майновий стан підприємства. Основними споживачами послуг теплопостачання, що надаються відповідачем є фізичні особи. Станом на 01.10.09 р. заборгованість фізичних осіб склала 4291,6тис грн., станом на 01.12.09 р. - 8612,88 тис. грн., станом на 01.06.10 р. - 10812,2 тис. грн.

Посилаючись на Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію", відповідач стверджує, що він зобов'язаний надавати споживачам послуг - фізичним особам реструктуризацію боргу на термін до 60 місяців. У зв'язку з чим, ним з листопада 2009 року по грудень 2010 року укладено договори реструктуризації зі споживачами - фізичними особами на загальну суму 366 305,04 грн., що також впливає на розрахунки з позивачем та є підставою для застосування судом ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідач заперечуючи позовні вимоги також посилається на ст. 1 Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги", згідно якої тимчасово забороняється нараховувати та стягувати пеню з населення за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

До того ж, суму основного боргу відповідач не визнає також з підстав укладення 01.06.11 р. Головним управлінням Державного казначейства України у Кіровоградській області, Головними фінансовим управлінням Кіровоградської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, комунальним підприємством "Теплоенергетик" Дочірньою компанією "Газ України" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" договору № 10/503, предметом якого є організація взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.11 р. № 503, за яким відбувається організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до ст. 34 Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.11 р. № 503 "Про затвердження порядку перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування" (а.с. 105-108).

На підтвердження тяжкого фінансового становища підприємства відповідачем надано до суду розрахунок обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги теплопостачання, надані населенню відповідачем, згідно якого обсяг заборгованості з різниці в тарифах населення за період з 2008 по 2010 рік склав 25 822 826,12 грн. (а.с. 55), реєстри договорів реструктуризації заборгованості абонентів за 2009 та 2010 роки (а.с. 51-68), копії звітів про фінансові результати підприємства за 2009 та 2010 роки (а.с.101-102).

Господарський суд вважає заперечення відповідача безпідставними, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань з наступних підстав.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобовязання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобовязання, які є одним із видів господарських зобовязань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Докази сплати відповідачем вартості отриманого ним згідно Договору, природного газу на суму 5 825 614,37 грн., в матеріалах справи відсутні, відповідачем до справи не надано.

Факт постачання позивачем відповідачу природного газу в обсягах зазначених в позові не спростовується і самим відповідачем.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за поставлений природний газ в розмірі 5 825 614,37 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи відповідача щодо безпідставності вимог позивача щодо стягнення суми основної заборгованості у зв'язку із укладенням договору від 01.06.11 р. № 10/503 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.11 р. № 503, господарський суд не приймає до уваги, з огляду на те, що сторони вказаного договору погодили, що лише після виконання цього договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмету договору. До того ж, цей договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування (п.п. 17-18 договору від 01.06.11 р. № 10/503).

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про здійснення відповідного фінансування та вчинення сторонами договору від 01.06.11 р. № 10/503 дій, спрямованих на виконання його умов.

В силу ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п. 7.2 Договору, сторонами встановлена відповідальність за невиконання Покупцем умов п. 61.1. Договору у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Таким чином господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені в сумі 449 551,01 грн., за період з 08.10.10 р. по 08.04.11 р., що відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства. Відповідний розрахунок пені міститься в матеріалах справи (а.с. 5).

Згідно ч. 2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи з положень вищезазначених норм закону господарський суд не погоджується з доводами відповідача про необхідність звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати неустойки на підставі ч.1 ст. 614 ЦК України, в звязку з відсутністю вини відповідача у порушення зобовязання.

Враховуючи тривалий строк прострочення виконання грошового зобов'язання (понад 1 рік), господарський суд приходить до висновку, що відповідачем не були вжиті всі залежні від нього заходи, спрямовані на належне виконання взятого на себе зобовязання за Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобовязання відповідачем, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.

У відповідності до зазначеної вище правової норми позивачем правомірно нараховано відповідачу інфляційні витрати в сумі 540 846,02 грн. та 3% річних в сумі 202 465,76 грн. (а.с. 5-8).

При цьому, господарський суд враховує також наступне.

В силу ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, що також визначено і ст. 229 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобовязання наступає незалежно від наявності вини.

Отже, посилання відповідача на відсутність вини у порушенні зобовязань за Договором з оплати природного газу не впливають на наявність підстав для виникнення у відповідача зобовязань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та умовами Договору.

Крім того, господарський суд звертає увагу також на те, що відповідно до Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" (далі - Закон) передбачає реструктуризацію заборгованості, що утворилася станом на 01.12.2006 року.

Заборгованість же відповідача склалася по-перше, за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року, а по-друге стосується заборгованості саме громадян, до яких не належить відповідач, з яким у позивача існують договірні відносини, а отже, правовідносини між відповідачем та позивачем під дію даного Закону не підпадають.

До того ж, з наданих відповідачем до суду реєстрів договорів реструктуризації заборгованості вбачається, що відповідачем укладались вказані договори з фізичними особами - споживачами в період з 2009 по 2010 роки, чим саме і виключається можливість укладення зазначених договорів стосовно тієї заборгованості, яка виникла станом на 01.12.06 р., як то передбачає Закон.

Враховуючи те, що вирішення відповідачем питань щодо реструктуризації заборгованості фізичних осіб перед відповідачем по сплаті комунальних платежів, на що посилається в запереченнях відповідач, належить до його прав, а не обов'язків, з огляду на що, дана обставина не може бути врахована судом в якості виняткової обставини, як підстави для зменшення розміру неустойки, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, ані Закон, ані Закон України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" не забороняє відповідачу вирішувати питання щодо погашення існуючої заборгованості в судовому порядку, а тим більше не звільняє відповідача від відповідальності за належне виконання взятих на себе на підставу Договору зобов'язань.

До того ж, вирішуючи питання про зменшення пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Статтями 33-34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів винятковості обставин, які спричинили порушення виконання останнім зобов'язання за Договором.

Аналізуючи зібрані у справі докази та оцінюючи їх в сукупності, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування у даному випадку норми ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, господарським судом враховано також, що за весь час розгляду даної справи в суді, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості за Договором. Грошові зобов'язання згідно Договору відповідач виконав лише частково, менше ніж 58% від суми, що підлягає сплаті відповідачем за Договором.

Також слід зазначити, що як вбачається з копії звіту про фінансові результати позивача за 2010 рік, підприємство є збитковим, а тому зменшення суми нарахованої пені може негативно вплинути на фінансове становище Постачальника (а.с. 97).

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33-34, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з комунального підприємства “Теплоенергетик” (25491, м. Кіровоград, вул. Ливарна 1, код 24153576, банківські рахунки не відомі) на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденко 1, код 31301827, р/р № 26008301970 в ВАТ "Ощадбанк", МФО 300465) заборгованість в сумі 7 018 477,16 грн., з яких 5 825 614,37 грн. - основний борг, 449 551,01 грн. - пеня, 202 465, 76 грн. - 3 % річних, 540 846,02 грн. - інфляційні втрати, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 25500, 00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.

Суддя Л.С. Коротченко

Повне рішення складено - 20.06.2011 року.