Рішення № 16932985, 05.07.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.07.2011 Справа № 5024/879/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Литовській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства "Кеп-Херсон", м. Херсон,

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Херсон,

про стягнення 33571 грн. 68 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, представник, дов. № б/н від 08.11.2010 р.

від відповідача: в судове засідання не прибули.

Приватне підприємство "Кеп-Херсон" (позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовними вимогами до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 31748 грн. 94 коп. основного боргу, 857грн. 22коп. інфляційних втрат, 156грн. 57коп. 3% річних, 808грн. 95 коп. пені відповідно до умов договору поставки № 80-Д від 17.02.2010р.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обгрунтовуючи їх порушенням відповідачем ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, договірних умов.

Відповідач в судове засідання вдруге не зявився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст.22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи та заперечення.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та матеріалів позовної заяви місцезнаходженням відповідача є АДРЕСА_1. За вказаною адресою судом направлені з рекомендованими повідомленнями ухвала суду від 17.05.2011 р. про порушення провадження та призначення справи до розгляду та ухвала від 07.06.2011 р. про відкладення розгляду справи. Ухвали суду, направлені на юридичну адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою пошти "не проживає".

Відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року), ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштових адрес, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обовязки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Ухвалою господарського суду від 07.06.2011р. розгляд справи відкладався в звязку із неявкою представника відповідача, ненаданням ним витребуваних судом документів та необхідністю витребування додаткових доказів. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

17 лютого 2010 року між приватним підприємством "Кеп-Херсон" (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладений договір поставки № 80-Д, згідно з яким продавець зобов'язується поставити покупцю товар - продовольчі товари в асортименті за договірною ціною (визначеною в накладних на товар) у відповідності з заявками покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений продавцем товар. Згідно з п. 1.2, 1.3 договору кількість і асортимент кожної партії товару узгоджується сторонами, виходячи з потреби покупця і наявності товару на складі продавця; загальна ціна договору складає суму всіх накладних на поставлений товар за договором.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що покупець оплачує поставлений товар за цінами, зазначеними в накладних, на умовах оплати по факту поставки і відстрочки платежу. Оплата за поставлений товар повинна бути здійснена не пізніше ніж через 14 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Щодо умов прийому-передачі товару сторони досягли згоди в розділі 2 цього договору, де передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у відповідності до Інструкцій про прийом продукції за кількістю і якістю "П-6", "П-7".

Відповідальність покупця у випадку прострочення оплати продукції встановлена в п.5.1. договору як сплата продавцю пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочки.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 січня 2011 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, додатковою угодою №1 від 01.02.2011року сторони продовжили дію зазначеного договору до 31.12.2012року.

Відповідно до умов договору позивач свої зобов'язання виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 34085грн. 09коп., що підтверджується:

- накладною № ОФ-0013331 від 08.02.2011року на суму 3824грн. 50коп.;

- накладною № ОФ-0013417 від 08.02.2011року на суму 3236грн. 29коп.;

- накладною № ОФ-0013349 від 08.02.2011року на суму 3300грн. 99коп.;

- накладною № ОФ-0014004 від 09.02.2011року на суму 6418грн. 68коп.;

- накладною № ОФ-0013711 від 09.02.2011року на суму 2360грн. 99коп.;

- накладною № ОФ-0016963 від 16.02.2011року на суму 753грн. 40коп.;

- накладною № ОФ-0019219 від 22.02.2011року на суму 3830грн. 57коп.;

- накладною № ОФ-0020740 від 25.02.2011року на суму 4753грн. 27коп.;

- накладною № ОФ-0020741 від 25.02.2011року на суму 5169грн. 60коп.

Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується підписом покупця на зазначених накладних (а.с. 25-48), та, відповідно, зобовязаний був розрахуватись в повному обсязі. В порушення умов договору відповідачем поставлений товар оплачено частково в сумі 2336грн. 15коп. (а.с. 59).

18.04.2011 р. позивачем за вих. №92-11 надіслана претензія, яка містить вимогу про сплату заборгованості в сумі 31748 грн. 94 коп. (а.с. 50), яка отримана відповідачем 18.04.11 р. та залишена ним без відповідного реагування.

Заборгованість відповідача перед позивачем складає 31748грн. 94коп., що підтверджується актом звірки розрахунків (а.с. 67), який підписаний двома сторонами.

Позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 31748грн. 94коп. основного боргу, 857грн. 22коп. інфляційних втрат, 156грн. 57коп. 3% річних, 808грн. 95 коп. пені відповідно до умов договору поставки № 80-Д від 17.02.2010р., стали предметом розгляду у цій справі.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею509 ЦК України зобов'язання визначається як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобовязання щодо оплати поставленого товару не виконані. На момент подання позову сума простроченої заборгованості за договором поставки №80-Д від 17.02.2010 р. складає 31748 грн. 94 коп.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 31748 грн. 94 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 857грн. 22коп. інфляційних втрат, 156грн. 57коп. 3% річних, 808грн. 95 коп. пені.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторонами в п. 5.1. Договору узгоджено за порушення строків оплати за товар нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочки.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За не виконання обовязку з оплати поставленої продукції, на підставі п. 5.1 Договору відповідачеві нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань з оплати товару, суд, перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем, відповідно до періодів виникнення та стягнення заборгованості, передбачених договором, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків оплати поставлених товарів та задовольняє ці вимоги в заявленій сумі - 808 грн. 95 коп.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобовязання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобовязання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Не виконання відповідачем зобовязання по оплаті грошових коштів в сумі 31748грн. 94 коп. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобовязання є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши розрахунок сум 3% річних та втрат від інфляції, наведений позивачем, суд задовольняє ці вимоги в сумах, заявлених до стягнення - 156грн. 57 коп. та 857 грн. 22 коп. відповідно.

Судові витрати на підставі ст. 49 ГПК України зі сплати державного мита та витрати зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі наведених норм матеріального права, керуючись 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 380805, на користь приватного підприємства "Кеп-Херсон", ідентифікаційний код - 21288011, адреса - м.Херсон вул. Комсомольська 10, р/р 26007010047143 у відділенні ХРД ПАТ ВТБ Банк у м. Херсоні МФО 321767, 31748 грн. 94 коп. основного боргу, 808грн. 95коп. пені, 857грн. 22коп. втрат від інфляції, 156грн. 57коп. 3% річних, 335 грн. 72 коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя Т.А. Остапенко

Повне рішення складено 11.07.2011 р.