Рішення № 16932646, 22.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2011 р. Справа № 5023/4445/11

вх. № 4445/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився, відповідача - Єрьоміна О.Ю.,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр", смт. Вільшани

до Приватного підприємства "Артаніа", м. Харків

про відшкодування шкоди та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

та за зустрічним позовом Приватного підприємства «Артаніа», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Техноцентр», смт. Вільшани

про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Техноцентр” звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому відповідачем –ПП “Артаніа”. Позов обґрунтований ст.ст. 203, 215, 216, 638, 655 ЦК України.

22 червня 2011 року позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору №01/11Т від 12.01.2011р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у зв’язку з тим, що він суперечить закону, та порушує господарський правопорядок. Крім того, просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 36000,00грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

За таких обставин, суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

22 червня 2011 року до господарського суду від ПП “Артаніа” надійшла зустрічна позовна вимога, в якій він просить суд визнати дійсним договір №01/11Т від 12.01.2011р., укладений між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 60 ГПК України, відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Розглянувши матеріали зустрічного позову, суд визнав їх такими, які відповідають вимогам статей 1, 2, 12 ,21, 45, 54-57, 60 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, а також враховуючи те, що зустрічний позов взаємно пов'язаний з первісним позовом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття зустрічного позову до розгляду разом з первісним позовом.

22.06.2011 року до господарського суду від відповідача по первісному позову надійшло клопотання, в якому він підтримує зустрічний позов у повному обсязі, проти первісного позову заперечує та просить суд розглядати справу без участі його представника у судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, а не обов’язком, знаходить правові підстави для задоволення клопотання позивача за первісним позовом як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує первісні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійсненні всі необхідні щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача по первісному позову, суд встановив наступне.

12.01.2011р. між позивачем за первісним позовом (покупець) та відповідачем за первісним позовом (продавець) був укладений договір №01/11Т.

За умовами вказаного договору продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вартість сировини, допоміжних та пакувальних матеріалів (товар) у номенклатурі, кількості і за цінами, зазначеними у специфікаціях та накладних, що є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до розділу 2 договору у продовж терміну дії даного договору продавець здійснює поставку товару партіями, на підставі попередніх письмових заявок покупця. Строк поставки кожної окремої партії товару вказується у специфікаціях. Специфікація підписується при отриманні заявки і є підтвердженням отримання заявки на поставку товару.

Згідно п.2.5 та п.2.7 договору фактична кількість товару вказується в накладних, які є невід’ємною частиною договору. Днем виконання продавцем зобов’язань щодо поставки товару вважається дата фактичної передачі товару уповноваженому представнику покупця.

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.3 договору оплата за кожну партію товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах вказаних у специфікаціях або висунутого рахунку. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

На виконання умов договору №01/11Т від 12.01.2011р. сторони підписали наступні специфікації: №1 від 13.01.2011 р. на суму 218 448,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №2 від 18.01.2010 р. на суму 436 896,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №3 від 01.02.2011 р. на суму 349 510,20 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №4 від 01.02.2011 р. на суму 2 288 344,61 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №5 від 02.02.2011 р. на суму 2 207 506,20 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №6 від 10.02.2011 р. на суму 346 992,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №7 від 11.02.2011 р. на суму 1 981 547,40 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №8 від 16.02.2011 р. на суму 364 086,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №9 від 18.02.2011 р. на суму 164 331,30 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №10 від 22.02.2011 р. на суму 431 460,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №11 від 01.03.2011 р. на суму 649 769,06 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №12 від 21.03.2011 р. на суму 42 662,98 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів); №13 від 29.03.2011 р. на суму 41 400,00 грн. (умови оплати –100% відстрочка платежу на протязі 60 календарних днів)

На підставі вищевказаних специфікацій відповідач за первісним позовом поставив, а позивач за первісним позовом прийняв товар на загальну суму 9 342 953,75 грн.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, а саме: №1 від 13.01.2011 р. на суму 218 448,00 грн.; №2 від 18.01.2010 р. на суму 436 896,00 грн.; №010201 від 01.02.2011 р. на суму 1 181 081,09 грн., №010202 від 01.02.2011 р. на суму 349 510,20 грн.; №010203 від 01.02.2011 р. на суму 1 107 263,52 грн.; №020201 від 02.02.2011 р. на суму 2 207 506,20 грн.; №100201 від 10.02.2011 р. на суму 346 992,00 грн.; №110201 від 11.02.2011 р. на суму 1 981 547,40 грн.; №160201 від 16.02.2011 р. на суму 364 086,00 грн.; №180201 від 18.02.2011 р. на суму 164 331,30 грн.; №220201 від 22.02.2011 р. на суму 431 460,00 грн.; №010302 від 01.03.2011 р. на суму 649 769,06 грн., №210301 від 21.03.2011 р. на суму 42 662,98 грн., №РН-290301 від 29.03.2011 р. на суму 41 400,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні, які були видані відповідачем за первісним позовом на суми, зазначені у видаткових накладних, а саме: №1 від 13.01.2011 р., №2 від 18.01.2011 р., №3 від 01.02.2011 р., №4 від 01.02.2011 р., №5 від 01.02.2011 р., №6 від 02.02.2011 р., №10 від 10.02.2011 р., №11 від 11.02.2011 р., №13 від 16.02.2011 р., №14 від 18.02.2011 р., №17 від 22.02.2011 р., №1 від 01.03.2011 р., №4 від 01.03.2011 р., №5 від 21.03.2011 р., №6 від 29.03.2011 р.

Позивач за первісним позовом вважає, що при укладенні спірного договору сторонами не було досягнуто згоди за всіма суттєвими умовами цього договору, в зв’язку з чим сторонами були порушені вимоги чинного законодавства, а отже є нікчемним, у зв’язку з чим просить суд застосувати до правовідносин, які виникли за згаданим договором наслідків недійсності нікчемних правочинів на підставі ч.5 ст.216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 36000,00грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон пов’язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку –спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір №01/11Т від 12.01.2011р., укладений між ТОВ “Науково-виробничий центр “Техноцентр” та ПП “Артаніа”, не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні для договорів купівлі-продажу. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору №01/11Т від 12.01.2011р. були направленні на набуття тих прав та обов’язків, які випливають саме з цього договору. Таким чином, правочин у вигляді договору №01/11Т від 12.01.2011р., укладений між ТОВ “Науково-виробничий центр “Техноцентр” та ПП “Артаніа”, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Пунктом 10.1. договору №01/11Т від 12.01.2011р. сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересів у такий спосіб як визнання укладеного договору дійсним.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору №01/11Т від 12.01.2011р., укладеного між ТОВ “Науково-виробничий центр “Техноцентр” та ПП “Артаніа”, дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір №01/11Т від 12.01.2011р., укладений між ТОВ “Науково-виробничий центр “Техноцентр” та ПП “Артаніа”, таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у зв’язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові –на позивача; при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі слід покласти на позивача по первісному позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення до позовної заяви ТОВ “Науково-виробничий центр “Техноцентр”.

Прийняти зустрічний позов ПП “Артаніа” до розгляду разом з первісним.

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір №01/11Т від 12.01.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Техноцентр” (62360, Харківська область, Дергачівський район, смт. Вільшани, вул. Радгоспна, 23, код ЄДРПОУ 36922423) та Приватним підприємством “Артаніа” (61050, м. Харків, просп. Московський, буд.26, кв.26, код ЄДРПОУ 36036492).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Техноцентр” (62360, Харківська область, Дергачівський район, смт. Вільшани, вул. Радгоспна, 23, код ЄДРПОУ 36922423) на користь Приватного підприємства “Артаніа” (61050, м. Харків, просп. Московський, буд.26, кв.26, код ЄДРПОУ 36036492) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 24 червня 2011 року