Рішення № 16932640, 29.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2011 р. Справа № 5023/2551/11

вх. № 2551/11

Суддя господарського суду Смірнова О.В.

при секретарі судовогозасідання Липко О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 ( довіреність № 2 від 01.04.11 р.);

відповідача -не з"явився;

розглянувши справу за позовом Дочірнього підприємства "Коніка Мінолта Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦД "Зебра", м. Харків

про стягнення 1 119 495,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірнє підприємство "Коніка Мінолта Україна", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦД "Зебра", м. Харків, 730 229,00 грн. - матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. -ПДВ, 80 955,61 грн. штрафних санкцій, 13 000,00 грн. боргу за обслуговування та судових витрат, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору купівлі- продажу в розстрочку № 24/2008 від 20.06.08 р. неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 квітня 2011 р. було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28 квітня 2011 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 12 травня 2011 р.

12 травня 2011 року позивач надав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 травня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 23 травня 2011 р. та ухвалено заяву про забезпечення позову розглянути у наступному судовому засіданні.

20 травня 2011 р. відповідач надав до суду заяву, в якій просив суд поновити строк розгляду справи та визнати поважною причину пропуску строку для подачі зустрічного позову і поновити термін для подачі зустрічного позову в межах терміну, що встановлений ст. 60 ГПК України.

Згідно статті 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Приймаючи до уваги те, що суд вже почав розгляд справи по суті, суд дійшов висновку про відмову відповідачу в задоволенні заяви про поновлення строку розгляду справи і поновленні строку для подачі зустрічного позову.

20 травня 2011 р. відповідач надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

23 травня 2011 року позивач надав уточнену позовну заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 672 633,11 грн. -нанесеної матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. - ПДВ, 80 298,25 грн. -штрафних санкцій та 11 052,00 грн. - борг за обслуговування, з покладенням судових витрат на відповідача.

Враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв уточнення позовних вимог позивача як такі, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжив розгляд справи з їх урахуванням.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 травня 2011 р. було відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 червня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 20 червня 2011 р.

02 червня 2011 р. відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у позивача відсутні підстави для нарахування матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. -ПДВ, 80 955,61 грн. штрафних санкцій, оскільки основний договір був розірваний на підставі листа від 25.11.10 р. № 265, згідно якого позивач, керуючись п. 5.3 договору витребував у відповідача товар, що був поставлений з розстрочкою платежу без компенсації відповідачу сплачених сум, та на підставі акту від 07.12.10 р. все майно було передане позивачу у повному обсязі. Відповідач зазначає, що після розірвання договору всі зобов"язання відповідача та позивача є припиненими, включаючи обов"язок, передбачений п. 5.4 основного договору. Щодо сплати суми боргу за обслуговування у розмірі 11052 грн., відповідач зазначає, що всі рахунки, які були виставлені позивачем з боку відповідача були оплачені, проте рахунку на сплату суми по акту про виконання робіт № 10-50111669 від 20.08.10 р. відповідач не отримував.

16.06.2011 р. відповідач через канцелярію суду надав заяву про доповнення до заперечень на позов з додатком та повідомив про неможливість забезпечити явку його представника в судове засідання.

20.06.2011 р. представник відповідача у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 29 червня 2011 року.

29 червня 2011 року представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням уточнень.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

20 червня 2008 р. між Дочірнім підприємством "Коніка Мінолта Україна", м. Київ, (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦД "Зебра", ( відповідач) був укладений договір № 24/2008 (далі - договір), у відповідності до умов якого позивач передає товар, а відповідач, в свою чергу, приймає його та оплачує у встановлений договором строк. Пунктом 1.3 договору передбачено, що купівля- продаж товару за цим договором здійснюється на умовах розстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк і під відсоток відповідно до ст. 1 п. 1.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість товару в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 1 до договору та всього за рахунком № 322145/КРV від 20.06.08 р. складає 605684,65 грн. Вартість товару в 20 червня 2008 р. між Дочірнім підприємством "Коніка Мінолта Україна", м. Київ, (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦД "Зебра", ( відповідач) був укладений договір № 24/2008 (далі - договір), у відповідності до умов якого позивач передає товар, а відповідач, в свою чергу, приймає його та оплачує у встановлений договором строк. Пунктом 1.3 договору передбачено, що купівля- продаж товару за цим договором здійснюється на умовах розстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк і під відсоток відповідно до ст. 1 п. 1.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість товару в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 1 до договору та всього за рахунком № 322145/КРV від 20.06.08 р. складає 605684,65 грн. Вартість товару в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 2 до договору та всього за рахунком № 322146/КРV від 20.06.08 р. складає 1170723,61 грн. Пунктом 3.2 передбачений порядок розрахунків, який здійснюється наступним чином: часткова передплата у сумі 102412,26 грн. - до 20 липня 2008 р. згідно додатку № 1(рахунок № 322145/КРV від 20.06.08 р.); часткова передплата у сумі 8227,61 грн. здійснюється відповідачем до 25 травня 2009 р. згідно додатку № 2 (№ 322146/КРV від 20.06.08 р.). Платежі другого етапу розподіляється згідно з графіком викладеним в п. 3.2.2 договору. Пунктом 3.7 договору передбачено, що обов"язковою умовою є укладання договору на сервісне обслуговування на весь строк розстрочки. У разі невиконання цієї домовленості відповідач повинен протягом 3-х календарних днів сплатити заборгованість за отриманий товар у повному обсязі. Пунктом 8.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з моменту його підписання, та діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов"язань у повному обсязі.

Ціна в гривнях на день укладення договору вказана у додатку № 2 до договору та всього за рахунком № 322146/КРV від 20.06.08 р. складає 1170723,61 грн. Пунктом 3.2 передбачений порядок розрахунків, який здійснюється наступним чином: часткова передплата у сумі 102412,26 грн. - до 20 липня 2008 р. згідно додатку № 1(рахунок № 322145/КРV від 20.06.08 р.); часткова передплата у сумі 8227,61 грн. здійснюється відповідачем до 25 травня 2009 р. згідно додатку № 2 (№ 322146/КРV від 20.06.08 р.). Платежі другого етапу розподіляється згідно з графіком викладеним в п. 3.2.2 договору. Пунктом 3.7 договору передбачено, що обов"язковою умовою є укладання договору на сервісне обслуговування на весь строк розстрочки. У разі невиконання цієї домовленості відповідач повинен протягом 3-х календарних днів сплатити заборгованість за отриманий товар у повному обсязі. Пунктом 8.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з моменту його підписання, та діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов"язань у повному обсязі.

Позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на те, що ним було поставлено відповідачу товар (техніку згідно переліку, зазначеного у додатку № 1 та № 2 до даного договору) на загальну суму 1 776 412,26 грн.

Позивачем були виставлені до оплати відповідачу рахунки-фактури № 322145/КРV від 20.06.08 р. та № 322146/КРV від 20.06.08 р. на загальну суму 1 776 412,26 грн.

Позивач вказує, що після поставки товару відповідач систематично порушував умови оплати та сплатив за товар частково в сумі 157 300 грн.

Позивач зазначає, що погодився зробити нову розстрочку сплати боргу за поставлений товар та відповідно сторони уклали доповнення до договору № 24/2008 № 1 від 26.03.09 р. з новим графіком погашення заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар.

Також сторони уклали додаткову угоду № 2 від 31.01.10 р., предметом якої є зміна графіку погашення заборгованості згідно рахунків № 322145/КРV від 20.06.08 р. та № 322146/КРV від 20.06.08 р.

Однак, відповідач не виконував умови додаткових угод та не погашав заборгованість відповідно до графіку, у зв"язку з чим позивачем було направлено претензію № 18 від 25.05.10 р. на адресу відповідача з вимогою погасити заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відповідь на претензію повідомив позивача, що дане обладнання не є вигідним для відповідача та запропонував забрати товар без компенсацій, оскільки він йому не належить.

Також відповідач направив на адресу позивача лист з проханням розірвати договір купівлі- продажу товару № 24/2008 від 20.06.08 р. та забрати товар.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 265 від 25.11.10 р. розірвати договір № 24/2008 від 20.06.08 р. та повернути отриманий за договором товар в строк до 13 грудня включно.

Відповідач повернув позивачу товар на підставі акту витребування товару від 07.12.10 р., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Позивач послався на те, що внаслідок невиконання своїх обов"язків відповідачем за договором та фактичним використанням товару протягом 2-х з половиною років, ринкова вартість даного товару зменшилась на 829 933,11 грн., однак враховуючи те, що відповідач частково сплатив грошові кошти у розмір 157 300 грн., сума завданих збитків складає 672 633,11 грн., та крім того, просив суд стягнути з відповідача 295 968,71 грн. сплачених податків ПДВ, 80 298,25 грн. штрафних санкцій.

З матеріалів справи також вбачається, що 20 червня 2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договори на обслуговування поставленої техніки № 530271 та № 530272, відповідно до яких заборгованість відповідача перед позивачем за обслуговування даної техніки складає 11 052,00 грн. згідно з підписаним актом виконаних робіт.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що у позивача відсутні підстави для нарахування 672633,11 грн. матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. -ПДВ, 80 955,61 грн. штрафних санкцій, оскільки основний договір був розірваний на підставі листа від 25.11.10 р. № 265, згідно якого позивач, керуючись п. 5.3 договору витребував у відповідача товар, що був поставлений з розстрочкою платежу без компенсації відповідачу сплачених сум, та на підставі акту від 07.12.10 р. все майно було передане позивачу у повному обсязі. Відповідач вважає, що після розірвання договору всі зобов"язання відповідача та позивача є припиненими, включаючи обов"язок, передбачений п. 5.4 основного договору. Щодо сплати суми боргу за обслуговування у розмірі 11052 грн., відповідач послався на те, що всі рахунки, які були виставлені позивачем з боку відповідача були оплачені, проте рахунку на сплату суми по акту про виконання робіт № 10-50111669 від 20.08.10 р. відповідач не отримував.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір купівлі- продажу в розстрочку № 24/2008 від 20.06.08 р., у відповідності до умов якого позивач передав майно на загальну суму 1 776 412,26 грн., а відповідач розрахувався за нього частково на суму 157 300 грн. Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 265 від 25.11.10 р. про повернення майна, та майно було повернуто позивачу на підставі акту витребування товару від 07.12.10 р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 5.3 договору сторони домовились, що у разі несплати відповідачем передбачених договором платежів протягом 2-х місяців, позивач має право застосувати штрафну санкцію до відповідача у вигляді витребування товару без компенсації позивачу сплачених сум.

Проте, як видно з матеріалів справи, позивач не скористався своїм правом, та напротязі 2-х з половиною років не звертався до відповідача з вимогою про повернення техніки, більш того, відповідач направляв на адресу позивача листи, в яких просив забрати товар, який йому не належить, та на першу ж вимогу позивача товар було йому повернуто.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 672 633,11 грн. -нанесеної матеріальної шкоди, посилаючись на зменшення ринкової вартості майна.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У розясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

В силу вимог ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв"язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв"язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно ч.1, ч.2 ст.226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов"язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб"єктам, - зобов"язаний відшкодувати на вимогу цих суб"єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов"язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

З матеріалів справи та доказів поданих позивачем, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог про відшкодування зменшення ринкової вартості майна, оскільки не доведено винної поведінки відповідача у події, що мала місце. Судом встановлено, договором було передбачено зобов"язання позивача передати товар та зобов"язання відповідача сплатити за нього, також п. 5.3 договору було встановлено право позивача на повернення товару у разі несплати за нього, отже позивач не був обмежений з боку відповідача в здійсненні ним свого майнового права забрати товар в будь-який момент, як тільки він дізнався про порушення свої майнових прав, проте скористався своїм правом лише через 2 з половиною роки за своїм власним бажанням. Таким чином, зобов"язання відповідача по договору не полягало в передачі позивачу товару, вартість якого може зменшуватись, а тому зменшення балансової вартості товару не може бути підставою для нарахування збитків на цих підставах, проте як тільки позивач заявив про необхідність повернути товар- він був відразу повернутий. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, умовами договору не було передбачено відшкодування витрат, пов"язаних із зносом техніки, а було лише передбачено право позивача на застосування штрафної санкції у вигляді повернення товару у будь-який час без компенсації сплачених сум.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді відшкодування сум сплаченого ПДВ, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 03.12.10 р. позивачем були складені розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних. Згідно цих документів вартість товару, який повертається складає 1 281 797,2 грн., а сума податкового зобов"язання позивача зменшується на 256 602,05 грн. Оскільки сума сплачена відповідачем за товар складає 237 300 грн. - сума податкового зобов"язання позивача і сума, на яку це зобов"язання не буде зменшено мають різницю 22 751,46 грн.

Приписами п. 4.5 ст. 4 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97ВР встановлено, якщо після поставки товарів здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов"язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Пунктом 4.5.1 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97ВР передбачено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку- постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов"язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, то надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит, у зв"язку з отриманням таких товарів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що збитки у вигляді витрат, пов"язаних зі сплатою податку на додану вартість мають доказуватись кредитором, як наслідок протиправних дій відповідача, проте з матеріалів справи вбачається, що позивач направив вимогу повернути майно, відповідач повернув це майно, та у позивача виникло право на коригування сум податкових зобов"язань, а відповідач зменшив податковий кредит.

Таким чином, немає, ані порушення прав позивача, ані наслідків такого порушення, ані вини відповідача, у зв"язку з чим суд дійшов висновку по відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді відшкодування сум сплаченого ПДВ 295 968,71 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 80 955,61 грн. штрафних санкцій, суд виходить з наступного.

За приписами ст.526 Цивільного Кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов"язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

В розумінні частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За п. 5.2 договору, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов"язання оплатити вартість товару та/або відсотків за розстрочку, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач за договором взяв на себе зобов"язання своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату за товар, спочатку відповідно до графіку платежу, узгодженого в п. 3.2.2 договору, потім відповідно до графіку платежу, вказаного у додаткових угодах № 1 від 26.03.09 р. та № 2 від 31.01.10 р., проте порушив свої зобов"язання та своєчасно не розрахувався, внаслідок чого у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов"язання.

Позивачем заявлено період нарахування пені з 31.01.10 р. по 31.07.10 р.

Враховуючи викладені обставини, позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені, яка нарахована позивачем за прострочення виконання грошового зобов"язання у відповідності до умов, передбачених вищевказаним договором, відповідає вимогам діючого законодавства та підлягає задоволенню у сумі 80 298,25 грн.

Крім того, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 11 052,00 грн. - боргу за договорами обслуговування поставленої техніки № 530271 та № 530272 та надав до суду акт № 10-5011669 від 19.08.10 р. на суму 11 052 грн.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів після отримання рахунку на оплату.

З матеріалів справи не вбачається виставлення позивачем до оплати відповідачу рахунку на суму 11 052 грн., акт виконаних робіт № 10-5011669 від 19.08.10 р. підтверджує лише їх виконання, проте не встановлює строк для оплати послуг, докази виставлення рахунку на оплату в матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідач вказував у своїх запереченнях, що всі рахунки, які були виставлені позивачем з боку відповідача були оплачені, в підтвердження чого надав витяги банку, проте рахунку на сплату суми по акту виконаних робіт № 10-5011669 від 19.08.10 р. відповідач не отримував.

Враховуючи викладене, та те, що строк для оплати послуг за актом № 10-5011669 від 19.08.10 р. у відповідача не настав і, що позивач передчасно звернувся до суду з відпровідною вимогою по стягнення з відповідача 11 052,00 грн. - боргу за договорами обслуговування поставленої техніки № 530271 та № 530272 , суд дійшов висновку про відмову в задоволенні в цій частині позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України ст.22, 509,ч. 2 ст. 653,1166 ЦК України, ст. 225, ч.1, ч.2 ст.226, ст. 174, 188 ГК України, ст. 4-

2, 4-3, 22, 33, 44, 49,54, 82-85 ГПК України,колегія суддів, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цифрова друкарня "Зебра", м. Харків (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, буд. 9, код ЄДРПОУ 35244176, р/р № 26005301000408 в ХВ "ВТБ Банк", МФО 350631) на користь Дочірнього підприємства "Коніка Мінолта Україна", м. Київ (03680, м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 12-А, код ЄДРПОУ 142815326653, р/р № 2600702283877 в "Укрексімбанку" м. Київа, МФО 000322313) 80 298,25 грн. пені, 802,98 грн. державного мита та 17,87 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 672 633,11 грн. нанесеної матеріальної шкоди, 295 968,71 грн. ПДВ та 11 052,00 грн. боргу за обслуговування відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Смірнова О.В.

Повний текст рішення підписано 01 липня 2011 року.