Рішення № 16932628, 21.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р. Справа № 5023/3534/11

вх. № 3534/11

Суддя господарського суду Смірнова О.В.

при секретарі судовогозасідання Липко О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (дов. №15/03/11-1 від 15.03.11 р.);

відповідача - ОСОБА_2, (дов. № 7 від 07.06.11 р.);

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрубе Україна ГмбХ", м. Київ

до Підприємства "Бенефіт" Харківської обласної ради всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", м. Харків

про стягнення 2 230 719,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Штрубе Україна ГмбХ", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Підприємства "Бенефіт" Харківської обласної ради всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", м. Харків, 1 696 032,00 грн. основного боргу, 289 973,04 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 77 153,63 грн. інфляційних витрат, 23 819,24 грн. - 3% річних, 143 741,16 грн. пені та судових витрат, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 2010/РС/24 від 01.03.10 р. неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 травня 2011 р. було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 01 червня 2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2011 року було відкладено розгляд справи на 20 червня 2011 р.

20 червня 2011 року позивач надав до суду клопотання, в якому зазначив, що відповідачем частково сплачено суму боргу в розмірі 20 000 грн., в підтвердження чого надав платіжне доручення № 213 від 12.05.11 р., та просив суд припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

20 червня 2011 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не направив відповідачу вимогу на сплату боргу, у зв"язку з чим вважає, що термін виконання зобов"язань не настав і позов задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 20 червня 2011 року було оголошено перерву до 21 червня 2011 року.

21 червня 2011 року представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву, та вказував суду на те, що не отримував від позивача жодної вимоги про оплату боргу.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

01 березня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Штрубе Україна ГмбХ", м. Київ, (позивач) та Підприємством "Бенефіт" Харківської обласної ради всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", м. Харків, (відповідач) був укладений договір № 2010/РС/24 (далі - договір), у відповідності до умов якого позивач зобов"язався поставити та передати у власність товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити його. Пунктами 6.1 та 6.2 договору передбачений порядок розрахунків, а саме відповідач сплачує позивачу товар у розмірі 30 % від ціни товару шляхом передплати, а решту з відстроченням платежу у розмірі 70% їх вартості на умовах товарного кредиту на підставі рахунків-фактур або додатків до договору, наданих позивачем. Відстрочка платежу надається відповідачу до 01 листопада 2010 р. Пунктом 10.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 р., але у будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх обов"язків.

Між сторонами також була укладена додаткова угода від 01 березня 2010 р. до договору купівлі- продажу № 2010/РС/24, якою було доповнено розділи 6 та 8 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був виставлений до оплати відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000027 від 03.03.10 р. на суму 2465760 грн.

Позивач обгрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що на виконання умов вказаного договору та додаткової угоди до нього позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2465760 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000042 від 08.04.10 р. Вказана накладна підписана обома сторонами. В графі "замовлення " вказаної накладної зазначений рахунок-фактура № СФ-0000027 від 03.03.10.

З боку відповідача товар був отриманий уповноваженою особою на підставі довіреності № 43 від 01.04.10 р., яка видана на отримання цінностей від ТОВ "Штрубе Україна ГмбХ".

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобовз"язання та розрахувався лише частково за отриманий товар на суму 769728 грн., на доказ чого надав копії витягів банку від 03.03.10 р., від 06.04.10 р., від 22.04.10 р.

З матеріалів справи вбачається, що жодний документ не підтверджує те, що поставка здійснювалась саме на виконання договору № 2010/РС/24 від 01.03.10 р., оскільки ані в рахунку-фактурі, ані в видатковій накладній, ані в довіреності на отримання товару не має посилань на вказаний договір, таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що вказана поставка здійснювалась саме на виконання договору №2010/РС/24 від 01.03.10 р.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Зважаючи на вказані норми закону, приймаючи до уваги заперечення відповідача та наявність підписаної сторонами видаткової накладної, в якій відсутні посилання на певний договір, не можна визнати обґрунтованими твердження позивача про те, що вказана поставка є договірною. Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про відсутність звязку між вищевказаною видатковою накладною та договором, у зв"язку з чим слід визнати, що поставка товару за цією видатковою накладною була здійснена поза межами дії вказаного договору.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд визнає вимоги позивача необгрунтованими, оскільки поставка товару за накладною № РН-0000042 від 08.04.10 р. визнана судом позадоговірною, кінцевий строк для оплати товару не встановлений, та позивачем до матеріалів справи не додані докази предявлення у встановленому порядку вимоги про оплату.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обгрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що у відповідача не настав строк для виконання свого зобов"язання щодо оплати товару, у зв"язку з чим позивач передчасно звернувся до суду з відповідним позовом та заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 1676032 грн. боргу є необгрунтованою та такою, що не підтверджена належними доказами, тому суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні.

В частині стягнення з відповідача 20000 грн. боргу провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв"язку з частковою оплатою боргу.

Стосовно нарахування 289 973,04 грн. відсотків за користування товарним кредитом суд зазначає наступне.

Згідно п. 6.8 договору покупець (відповідач) має сплатити відсотки за користування товарним кредитом лише після отримання від продавця (позивача) відповідного рахунку на оплату відсотків по товарному кредиту.

Однак доказав направлення чи вручення відповідачу рахунку на оплату відсотків по товарному кредиту позивачем суду надано не було. Тому у суду відсутні підстави для задоволення цієї вимоги.

Щодо стягнення 77 153,63 грн. інфляційних витрат, 23 819,24 грн. 3% річних та 143 741,16 грн. пені, суд вважає за необхідне зазначити про те, що оскільки строк оплати за поставлений товар не настав, тому у даному випадку відсутнє прострочення грошового зобов"язання з боку відповідача та підстави для застосування до нього вказаних санкцій, у зв"язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, як безпідставно заявлених.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 124,129 Конституції України, ст.ст. 202, 205, 526, 530 Цивільного Кодексу України, ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 54, п. 1-1 ст. 80, ст.ст.82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В частині стягнення 20000 грн. провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.

Суддя Смірнова О.В.

Повний текст рішення підписано 25 червня 2011 року.