Рішення № 16924078, 05.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.11                                                                                           Справа№ 5015/2758/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

при секретарі Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-16355», м. Харків,

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Іскра», яке є з 01.04.2011р. правонаступником: Відкритого акціонерного товариства «Іскра», м. Львів,

Про стягнення 32749 грн. 11 коп., в т.ч. 15800,00 грн. –основного боргу, 11850,00 грн. –пені, 4904,32 грн. –інфляційних витрат, 194 грн. 79 коп. –3% річних, судові витрати: 323 грн. 43 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За участю представників:

Від позивача: не прибув,

Від відповідача: не прибув.

Роз”яснити сторонам, що права та обов”язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. В процесі розгляду справи, сторони заяв та клопотань про відвід судді –не подано. У зв»язку із неприбуттям в судове засідання представників сторін, технічна фіксація –не здійснювалась.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-16355», м. Харків, до Публічного акціонерного товариства «Іскра», яке є з 01.04.2011р. правонаступником: Відкритого акціонерного товариства «Іскра», Львів, про стягнення 5800,00 грн. - основного боргу, 11850,00 грн. - пені, 4904,32 грн. –інфляційних витрат, 194 грн. 79 коп. –3% річних, судові витрати: 323 грн. 43 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2011р. порушено провадження у справі і судовий розгляд справи призначено на 07.06.2011р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені, Позивач: 30.05.2011р. рекомендованою поштою № 7901406009630, Відповідач: 30.05.2011р. рекомендованою поштою № 7901406009621 (оригінали поштівок –в матеріалах справи).

Ухвалою суду від 07.06.2011р. розгляд справи відкладено на 14.06.2011р., 14.06.2011р. на 05.07.2011р.

Позивач повноважного представника не направив, в процесі розгляду справи, в порядку ст. 22 ГПК України, подав Заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на свою користь 5800,00 грн. основного боргу, так як відповідач 03.06.2011р. частково борг в сумі 5000,00 грн. платіжним дорученням № 20504 від 03.06.2011р., а 14.06.2011р. платіжним дорученням № 457 ще 5000,00 грн., таким чином основний борг складає 5800,00 грн. ( 11850,00 грн. –10000,00 грн.), крім того, просить стягнути з відповідача 11850,00 грн. пені, 4904,32 грн. інфляційних витрат, 194,79 грн. –3% річних та судові витрати, подав докази надсилання відповідачеві заяви про уточнення позовних вимог: фіскальний чек № 3344 від 20.06.2011р. та опис вкладення з відтиском поштового штампу від 20.06.2011р., реєстр відправки рекомендованої пошти (докази –у справі), надіслав по пошті документи, які вимагалися судом (вх. № 13213/11 від 10.06.11р.), надіслав клопотання № 1/1701 від 17.06.11р. (вхідний № 14629/11) про розгляд справи без участі представника за наявними у справі документами.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із неможливістю забезпечити в судове засідання представника, долучив свідоцтво про державну реєстрацію ПАТ «Іскра» з 01.04.2011р., довідку з Головного управління статистики у Львівській області АА № 499501, належним чином засвідчену копію Статуту ПАТ «Іскра»(нова редакція), який зареєстровано 01.04.2011р. за № 14151050016004033, письмового відзиву на позов не представив.

Оглянувши подані докази, суд приходить до висновку, розглядати справу по суті без участі представників позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, позивач продав клопотання про розгляд справи без його участі.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилити за безпідставністю, так як справа в межах визначених ст. 69 ГПК України, неодноразово, відкладалася, відповідач не позбавлений був права подати суду необхідні документи та відзив на позов. У справі зібрано достатньо доказів для розгляду справи по суті без участі відповідача.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України –за наявними у ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено, що 01.04.2011р. підприємство відповідача змінило своє найменування, з Відкритого акціонерного товариства «Іскра»на Публічне акціонерне товариство «Іскра», що визначено у п. 1.1. Статуту ПАТ «Іскра»(нова редакція), є юридичною особою (п. 2.1. Статуту), викладене підтверджується довідкою з Головного управління статистики у Львівській області АА № 499501, належним чином засвідченою копією Статуту ПАТ «Іскра»(нова редакція), який зареєстровано 01.04.2011р. за № 14151050016004033, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 777452.

Між Товариством обмеженою відповідальністю «АТП 16355»(далі за текстом –Позивач, за договором –Перевізник) та Відкритим акціонерним товариством "Іскра" правонаступником якого з 01.04.2011р. є Публічне акціонерне товариство «Іскра»(далі –Відповідач, за договором –Вантажовідправник (Замовник) був укладений договір №ТР 475/10.10 від 26.10.2010р. перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір).

Договір № ТР 475/10.10 від 26 жовтня 2010р. перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та надання транспортно-експедиторських послуг укладено у письмовій формі, підписаний повноважними представниками Замовника та Перевізника, відповідно до статті 207 ЦК України та в силу статті 204 ЦК України є правомірним правочином.

Зазначений договір по суті та правовій природі є договором транспортного перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому (міжміському) та міжнародному сполученні з елементами транспортно-експедиційних послуг.

Предметом цього договору є зобов»язання перевізника виконати перевезення довіреного йому вантажовідправником вантажу до пункту призначення і передати уповноваженій особі вантажоодержувача та надати пов»язані з перевезенням вантажу транспортно-експедиційні послуги, а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу та надані транспортно-експедиційні послуги встановлену плату.

Перевезення вантажу вчинено за маршрутом: м. Саранськ (Російська Федерація) –м. Дніпропетровськ (Україна).

Як випливає із розділу 2 Договору, організовуючи перевезення вантажів сторони керуються даним договором і Конвенцией о договоре международной дорожной перевозки грузов (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.).

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов»язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів»(далі –Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції.

Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України»від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід»ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються норми як національного законодавства про перевезення вантажів (ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про транспорт», Статут автомобільного транспорту, іншими нормативними актами України), так і положення Конвенції.

Щодо національного законодавства, то між сторонами виникли відношення з перевезення вантажу автомобільним транспортом, нормативно врегульовані статтями ГК України, ЦК України, Статутом автомобільного транспорту УРСР, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу, одна сторона (вантажовідправник) зобов'язується доставити ввірений їй іншою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Між позивачем та відповідачем, на виконання умов договору перевезення, були підписані Замовлення на перевезення (заявки) № 38-70 від 26.11.2010р. та № 38-78 від 18.11.2010р.

Позивачем були виконані всі зобов'язання з перевезення 27-28 жовтня 2010р. вантажу: лампи розжарювання загального призначення, за маршрутом: м. Саранськ (Російська Федерація) –м. Дніпропетровськ (Україна), що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) А № 107452, А № 107452, замовленнями на перевезення № 38-70 від 26.11.2010р. та № 38-78 від 18.11.2010р., актами виконаних робіт на загальну суму 26000,00 грн.

Факт перевезення вантажу вчиненого перевізником на замовлення відповідача підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) А № 107452, А № 107452, з проставлянням на них штампів перетину митного контролю (докази –в матеріалах справи).

Вантаж був отриманий вантажоотримувачем про що вчинено ним написи в (CMR) А № 107452, А № 107452 - графи 24.

Статтею 5 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) передбачено, що накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (транспортером), при цьому ці підписи можуть бути надрукованими або замінені штемпелями відправника і перевізника (транспортера), якщо це допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником (транспортером).

Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) визначено реквізити, які мають бути вказані в накладній на міжнародне перевезення вантажів.

Пунктом 1 статті 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) зазначено, що відправник несе відповідальність за всі затрати (издержки) і збитки, спричинені йому в наслідок неточності або недостатності: а) вказівок, згаданих в підпунктах b), d), e), f), g), h) і j) пункту 1 статті 6; b) вказівок, згаданих в пункті 2 статті 6; с) всіх інших вказівок або інструкцій, які даються відправником для складання накладної або для включення в неї.

Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером).

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов»язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.).

Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов»язках перевізника (транспортера), Відправник відповідає перед перевізником за всілякі збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що і комісіонер, за наслідки втрати або неправильного використання документів, згаданих у накладній, долучених до неї або вручених йому; суму, яка належиться до відшкодування не повинна, однак, перевищувати ту, яка належала би до оплати у випадку втрати вантажу ( п. 3 статті 11 Конвенції).

Статтею 13 Конвенції визначено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, отримувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті.

Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу отримувачу, відмову вантажоотримувача від отримання вантажу тощо.

Відповідно до статті 19 Конвенції, признається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в договорений строк або при відсутності договореного строку, приймаючи до уваги обставини, в яких перевезення проводилось, а при частковому завантаженні приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії вантажу частинами в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним перевізником.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо отримувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнє, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній.

Прострочення в доставці вантажу може привести до сплати відшкодування лише в тому випадку, якщо було вчинено письмове застереження («письменная оговорка») протягом 21 дня з дня передачі вантажу в розпорядження отримувача ( п. 3 статті 30 Конвенції).

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоотримувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Оглянувши вищевказані CMR, встановлено, що у відповідних графах CMR відсутні будь-які застереження (оговорки) відправника, перевізника та вантажоотримувача щодо вантажу, строків перевезення, типу автомобіля, пропуску строків проходження зазначених у цих накладних автомобілів митного та іншого контролю, строків передачі їх вантажоотримувачу тощо.

Одержання вантажу повинно бути засвідчено підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в усіх примірниках CMR чи ТТН.

Розвантаження вважається закінченим після вручення водієві належним чином оформлених CMR чи ТТН на завантажений або вивантажений вантаж.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою РМ Української РСР від 27.06.69р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов»язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру … акти заміру (зважування).

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

Виходячи з аналізу норм Конвенції, Статуту автомобільного транспорту Української РСР, договору на перевезення, порушення норм перевезення вантажу не встановлено, не встановлено факту не отримання вантажу вантажоодержувачами МТТН (CMR) - графа 24, як не встановлено прострочення в доставці вантажу за вказаними вище перевізними документами.

Проте, відповідач своїх зобов'язань за вищевказаним Договором в повному обсязі не виконав.

Позивачем, в досудовому порядку надіслав відповідачу претензію № 16/12/01 від 16 грудня 2010р. з вимогою погасити борг у розмірі 26000,00 грн. протягом 7-ми днів після отримання претензії та другу претензію за № 25/03/01 від 25.03.2011р. з вимогою погасити борг в сумі 19000,00 грн. протягом 7-ми днів після отримання претензії.

Відповідач, після отримання претензій, частково сплатив суму боргу, а саме: 21.01.2011р. - 2000,00 грн.; 03.02.2011р. - 5000,00 грн.; 08.04.2011р. - 3200,00 грн.

Таким чином, станом на час звернення позивача з позовом до господарського суду, за відповідачем рахувався непогашений основний борг в сумі 15800,00 грн.

Відповідно до умов п. 5.2 договору перевезення, Вантажовідправник здійснює оплату Перевізнику протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку, яким, в даному випадку, виступали акти приймання-здачі виконаних робіт, які не виконані відповідачем в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи в господарському суді, відповідач 03.06.2011р. платіжним дорученням № 20504 сплатив 5000,00 грн., 14.06.2011р. ще 5000,00 грн.

Станом на час постановлення рішення у справі, заборгованість відповідача з основного боргу складає 5800,00 грн. (15800,00 грн. –5000,00 грн. –5000,00 грн.).

Стаття 173 ГК України передбачає, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Стаття 175 ГК України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться, а відповідно до вимог статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно частини другої п.2 статті 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов”язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов”язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу ... стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Особа, яка порушила зобов”язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 11850,00 грн., яка нарахована відповідно до ст. 104 Статуту автомобільного транспорту УРСР (УАТ) у розмірі 0,5% від суми прострочення.

Вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 11850,00 грн. не ґрунтується на законі, так як Договором №ТР 475/10.10 від 26.10.2010р. перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та надання транспортно-експедиторських послуг відповідальність вантажовідправника у формі пені –не передбачена.

Згідно розділу 6.1. Договору, вантажовідправник несе відповідальність (п. 6.2.) за повне та неналежне виконання умов цього Договору (п. 6.3.1.). За простій транспортного засобу під завантаженням/розвантаженням понад узгоджені терміни з вини вантажовідправника, останній сплачує перевізнику, на його письмову вимогу, штраф у розмірі 500,00 грн. за кожен день простою.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 ЦК України), а частиною 2 цієї статті передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Оскільки сторони у Договорі №ТР 475/10.10 від 26.10.2010р. перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та надання транспортно-експедиторських послуг не передбачили у письмовій формі відповідальності для вантажовідправника за несвоєчасну оплату належних позивачу платежів за перевезення вантажу у формі пені, вимога позивача щодо її стягнення з відповідача в сумі 11850,00 грн. є нікчемною, до задоволення не підлягає.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 4904,32 грн. –інфляційних втрат та 194,79 грн. –відсотків річних, які нараховані відповідно до статті 625 ЦК України (Розрахунок –приведений у тексті позовної заяви).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд оглянув та дослідив подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов уточнений документально обґрунтований, відповідачем, не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог згідно з ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 4-7, 12, 15, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 60, 69, 75, 77, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-16355»уточнений задовільнити частково.

2. Стягнути з боржника: Публічного акціонерного товариства «Іскра»(яке є з 01.04.2011р. правонаступником: Відкритого акціонерного товариства «Іскра»)(місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, код ЄДРПОУ 00214244) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-16355»( місцезнаходження: 61052, м. Харків, вул. Ізмайлівська, 11а, код ЄДРПОУ 351458) 5800,00 грн. –основгного боргу, 4905,32 грн. – інфляційних втрат, 194,79 грн. –відсотків річних, 208,99 грн. –державного мита та 150,61 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти вимог –відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Суддя                                                                                           Данко Л.С.