Рішення № 16921956, 30.05.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.11 Справа № 20/5009/1500/11

Суддя Гандюкова Л.П.

м. Запоріжжя

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Крус” (51900, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Петровського, 203а)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційного підприємства “Вектор-М ” (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3)

про визнання договору поставки частково недійсним

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача не зявився;

Від відповідача ОСОБА_1 (дов.б/н від 01.09.2010р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р., укладеного між ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” та ТОВ фірма “Крус” у частині пункту 1.1 розділу 1 “Предмет договору” рядка 5 таблиці, пунктів 7.1, 7.2 розділу 7 “Відповідальність сторін”.

Ухвалою господарського суду від 29.03.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №20/5009/1500/11, судове засідання призначено на 18.04.2011р. На підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 12.05.2011р., потім на 30.05.2011р.

30.05.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач у судові засідання не зявлявся. Ухвалою суду від 18.04.2011р. розгляд справи відкладався за клопотанням позивача в звязку з зайнятістю юриста підприємства в іншому судовому процесі. Судом звернуто увагу, що позивачем є юридична особа і в силу ст.28 ГПК України останній не позбавлений можливості направити в судове засідання іншого уповноваженого представника та надати витребувані судом документи. В наступні судові засідання позивач також свого представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відмову від позову, зміни предмету або підстав позову до суду не направив, про час і місце проведення судових засідань повідомлений належним чином. Таким чином, суд розглядає позовні вимоги, викладені в позовній заяві. Позивач вважає, що при укладенні договору поставки №29-0410/04 від 29.04.2010р. сторонами у передбачених законом порядку та формі не досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Так, в порушення вимог ст.180 ГК України, сторонами належним чином не досягнуто згоди стосовно граничного терміну поставки продукції (п.1.2 договору); стосовно розміру та порядку нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату та поставку продукції (п.п.7.1, 7.2 договору) а саме: не встановлено від якої суми нараховується пеня; не досягнуто згоди стосовно предмету договору, зокрема, номенклатури та асортименту товару: у розділі 1 договору, пункті 1.1 рядок 5 таблиці не визначено ГОСТ товару. Таким чином, сторони не дійшли згоди щодо поставки товару на загальну суму 984 грн. з ПДВ. За таких обставин позивач вважає, що договір поставки суперечить вимогам чинного законодавства та повинен бути визнаний недійсним в частині зазначених пунктів договору відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України. На підставі ст.ст.215, 638 ЦК України, ст.180 ГК України просить визнати частково недійсним договір постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р., укладений між ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” та ТОВ фірма “Крус” у частині пункту 1.1 розділу 1 “Предмет договору” рядка 5 таблиці, пунктів 7.1, 7.2 розділу 7 “Відповідальність сторін”.

Відповідач надав заяву про залишення позову без розгляду на підставі ч.2 ст.81 ГПК України, оскільки 21.10.2010р. господарським судом Запорізької області порушено провадження у справі №13/280д/10, предметом якої є спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав. 21.04.2011р. винесено рішення у справі №13/280д/10, яким у задоволенні позову відмовлено. У своєму письмовому відзиві відповідач зазначив, що позов не визнає. Діючим законодавством не передбачено обовязкової наявності у договорі поставки такого реквізиту як ГОСТ продукції; визначення номенклатури товару без зазначення ГОСТу не суперечить актам цивільного законодавства, отже не може бути умовою для визнання договору поставки недійсним як в частині, так і в повному обсязі. Виходячи зі змісту ст.268 ГК України, наявність в договорі вимог щодо якості не обовязкова. Відповідно до ст.265 ГК України, ст.6, ст.627 ЦК України договір укладається на розсуд сторін, сторони вільні у своєму волевиявленні, у тому числі щодо вибору вимог щодо якості продукції. Позивачем не доведено, що договір поставки укладено з порушенням вимог законодавства, факту порушення його прав. Відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2010р. між ТОВ “Виробничо-комерційного підприємства “Вектор-М” (Постачальник, відповідач у справі) та ТОВ фірма “Крус” (Покупець, позивач) укладено договір поставки №29-0410/04.

Дослідивши зміст укладеного сторонами договору поставки №29-0410/04 від 29.04.2010р., судом встановлено, що в пункті 1.1 розділу 1 “Предмет договору” визначено, що Продавець зобовязується передати у власність Покупця товар, наведений в таблиці, що наведено нижче. В таблиці вказано 8 позицій найменувань товару із зазначенням розмірів, марки сталі виробів, ГОСТ (крім однієї позиції в 5 рядку таблиці); кількість, одиниця виміру, ціна товару, в тому числі з ПДВ. У пункті 2.1 встановлено, що кількість товару, що поставляється по цьому договору, повинна відповідати ГОСТам, ТУ та іншим необхідним умовам та повинно бути обовязково підтверджено оригіналом сертифікату про якість (або паспорта) заводу-виробника або копією. Відповідно до п.1.2 строк поставки товару квітень травень 2010 року. Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2010р. (п.9.2).

У розділі 7 “Відповідальність сторін” оспорюваного договору встановлено, що: за прострочку оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.7.1); за прострочку поставки товару Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.7.2).

Позивач просить визнати зазначений договір недійсним, мотивуючи тим, що вважає, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору: стосовно предмету договору: у розділі 1 договору, пункті 1.1 рядок 5 таблиці не визначено ГОСТ товару; стосовно граничного терміну поставки продукції (п.1.2 договору); стосовно розміру та порядку нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату та поставку продукції (п.п.7.1, 7.2 договору) а саме: не встановлено від якої суми нараховується пеня.

Судом встановлено, що 21.10.2010р. господарським судом Запорізької області було порушено провадження у справі №13/280д/10 за позовом ТОВ фірма “Крус” до ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” про визнання договору поставки №29-0410/04 недійсним в цілому.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.12.2010р. у справі №6/269д/10 на підставі п.2 ст.81 ГПК України залишено без розгляду позов ТОВ фірми “Крус” до ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” про визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р. у частині п.1.1. Розділу 1 “Предмет Договору” рядка 5 таблиці. Підставою для залишення позову без розгляду стало встановлення судом факту розгляду судом справи №13/280д/10 між тими ж сторонами, про той же предмет.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.01.2011р. ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.12.2010р. у справі №6/269д/10 залишено без змін.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.04.2011р. у справі №13/280д/10 у задоволені позову ТОВ фірма “Крус” до ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” про визнання договору поставки №29-0410/04 недійсним в цілому відмовлено.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою позову у справі №13/280д/10 ТОВ фірма “Крус” вказувало, що при укладенні оскаржуваного договору сторони не досягли згоди щодо предмету договору, а саме: в п.1.1 рядка 5 таблиці, не визначили ГОСТ товару; п.4.2 договору не визначили точну адресу при постачанні товару умовах DDP - Криворізька ТЕС, чим, на думку позивача, порушили вимоги ст.180 ГК України, ст.638 ЦК України.

Відповідно до п.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Суд бере до уваги, що предметом спору у справі №13/280д/10 позивач визначив визнання недійсним договору поставки №29-0410/04 у звязку з недосягненням згоди щодо предмету договору, зокрема: в п.1.1 рядка 5 таблиці, сторони не визначили ГОСТ товару. Тобто, в цій частині предмет спору між тими ж сторонами та підстави позову співпадають з частиною предмету спору та підстав у справі №20/5009/1500/11. Рішення господарського суду Запорізької області від 21.04.2011р. у справі №13/280д/10 не набрало законної сили, оскільки на рішення подано апеляційну скаргу, тому у суду відсутні підстави для припинення провадження у справі згідно з ч.2 ст.80 ЦК України.

У звязку з цим, позов ТОВ фірми “Крус” до ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Вектор-М” про визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р. у частині п.1.1. Розділу 1 “Предмет Договору” рядка 5 таблиці суд залишає без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.81 ГПК України, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задовольняється частково.

Із змісту представленої суду копії позовній заяви, за якою було порушено провадження у справі №13/280д/10, та рішення у цій справі вбачається, що підставами для визнання недійсним договору позивач вказував відсутність досягнення сторонами згоди щодо таких істотних умов як: предмет договору, зокрема, номенклатурі та асортименту товару (не визначення ГОСТу товару в п.1.1 розділу 5 таблиці), а також не визначено точну адресу при постачанні товару. Вимоги було обґрунтовано ст.ст.215, 638 ЦК України, ст.180 ГК України.

Згідно з ст.4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме: на підставу позову. Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а не норми права, якими вони обґрунтовані. Зважаючи на це, предмет та підстави позову у справі №20/5009/1500/11 є поряд з іншим дещо відмінні, ніж у справі №13/280д/10, а саме: у останній справі не було зазначено визнання недійсним п.п.7.1,7.2 розділу 7 договору та підстав щодо недосягнення згоди стосовно граничного терміну поставки продукції, не визначення суми від якої нараховується пеня.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне розглядати по суті спір у частині визнання недійсним п.п.7.1,7.2 Розділу 7 “Відповідальність сторін”.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах.

Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналогічні норми щодо поняття господарського зобовязання та підстав його виникнення встановлені ст.ст.173,174 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

У п.1.2 договору поставки №29-0410/04 сторони встановили строк поставки товару: квітень травень 2010 року. Строк поставки товару не є тотожним строку дії договору, який згідно з вимогами ст.180 ГК України сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити.

Частинами 2, 4 ст.267 ГК України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, викладені в позовній заяві твердження щодо недосягнення згоди стосовно граничного терміну поставки (п.1.2) спростовуються вищевикладеним.

У розділі 7 “Відповідальність сторін” оспорюваного договору встановлено, що: за прострочку оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.7.1); за прострочку поставки товару Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.7.2).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, не зазначення в пунктах договору суми, від якої має нараховуватися пеня, не суперечить актам цивільного законодавства і не тягне за собою наслідків визнання договору в цій частині недійсним, оскільки ця величина (сума) встановлена законом сума несвоєчасно виконаного зобовязання, за грошовими зобовязаннями - сума простроченого платежу.

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.129 Конституції України, ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Вказані позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання поставки договору недійсним в частині зазначених пунктів. До того ж, відповідно до змісту ст.638 ЦК України, ч.2 ст.180 ГК України, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, та п.8 ст.181 ГК України відсутність в договорі необхідних істотних умов є підставою вважати такий договір неукладеним (таким що не відбувся) та не породжує для сторін виникнення зобовязань, та не є підставою для визнання договору (його частини) недійсним.

У звязку з викладеним, суд вважає позовні вимоги в частині визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р. у частині пунктів 7.1,7.2 Розділу 7 “Відповідальність сторін” необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи, що розмір ставки державного мита за подання позовів немайнового характеру складає 85 грн., суд вважає за необхідне на підставі ст.47 ГПК України, ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” видати позивачу довідку про повернення із державного бюджету суми 17 грн. державного мита, зайво сплаченого за платіжним дорученням №1039 від 02.02.2011р.

Керуючись ст.ст.47,49,75,82-85, п.2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Крус” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційного підприємства “Вектор-М ” про визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р. у частині пунктів 7.1,7.2 Розділу 7 “Відповідальність сторін” .

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Крус” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційного підприємства “Вектор-М ” про визнання частково недійсним договору постачання №29-0410/04 від 29.04.2010р. у частині пункту 1.1 Розділу 1 “Предмет договору” рядка 5 таблиці залишити без розгляду.

Видати Товариству з обмеженою відповідальністю фірма “Крус” (51900, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Петровського, 203а, код ЄДРПОУ 21879812) довідку на повернення із державного бюджету суми 17 грн. державного мита, зайво сплаченого за платіжним дорученням №1039 від 02.02.2011р.

Суддя Л. П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 03.06.2011р.