Рішення № 16803210, 26.04.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-2152/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 р. Малиновський районний суд м. Одеси,

у складі: головуючого судді - Роїк Д.Я.,

при секретарі Гриценко А.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Малиновського районного суду міста Одеси цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк „ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_3, з участю 3-ї особи ОСОБА_4 про звернення стягнення,

Встановив:

18.08.2010 р. ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до відповідачки ОСОБА_3, в якому просить суд визнати дійсним договір іпотеки № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_3, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007 року, в розмірі 84414.78 грн, шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, та продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. посилаючись на те, що 06.12.2007 року між ЗАТ КБ „ПРИВАТБАНК ( правонаступником я кого є ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК та 3-ю особою ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ODMLGI0000002152 , згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 80000.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.12.2017 року, В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем і ОСОБА_3 06.12.2007 року уклали договір іпотеки № ODMLGI0000002152, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме вказану вище квартиру, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва. Також, позивач просить виселити ОСОБА_3, яка зареєстрована і проживає у спірній квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку у ВГІРФО УМВС України м. Одеса.

Крім того, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви та виселення у розмірі 852,65 грн. та витрати на ІТЗ - 120.00 грн..

Сторони у судове засідання не зявились: представник позивача Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк „ПРИВАТБАНК” - Туфекчі І.Ф. надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримала, просила постановити заочне рішення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в справі достатньо доказів для її розгляду по суті і немає необхідності в особистих поясненнях відповідачки, тому суд, з письмової згоди представника позивача, в порядку статті 169 ЦПК України, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, тому суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між сторонами виникли правовідносини, які регламентуються нормами зобовязального права.

В судовому засіданні встановлено, що 06.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ( правонаступником я кого є ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК та 3-ю особою ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ODMLGI0000002152 , згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 80000.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.12.2017 року, В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем і ОСОБА_3 06.12.2007 року уклали договір іпотеки № ODMLGI0000002152, згідно з яким відповідачка ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме; квартиру загальною площею 38,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва.

Згідно договору Іпотеки від 06.12.2007 р. позичальник гарантував, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов`язань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, задовольнити за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченого чинним законодавством(п. 2.1.5 договору іпотеки).

( а.с. 7-11)

Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення норм чинного законодавства та умов кредитного договору третя особа ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007р. третя особа- ОСОБА_4 станом на 15.07.2010 року має заборгованість - 84414.78 грн., яка складається з наступного:- 71721.61 грн, - заборгованість за кредитом; 4538.41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;- 480.69 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 7674.07 грн. - штраф (процентна складова). (а.с. 6)

Статтею 530 ЦК України, передбачено, якщо в зобовязнні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна, (виключна підсудність)

Вищевказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки, іншими документами вказаними в додатках до цієї заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою Іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку»та с. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання, В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Згідно ч.1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 3 Закону України „Про іпотеку” іпотека має похідний характер від основного зобовязання. У разі порушення боржником основного зобовязання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

У відповідності до ст. ст. 525, 526, 530, 1049 ЦК України зобовязання щодо позики має виконуватись відповідно до умов договору, у встановлені договором строки, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Аналогічні норми також містяться у Законі України «Про заставу» (ст.19 та ч.1 ст. 20).

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку»передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).

Отже, наведеними вище нормами законодавства (насамперед, ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку») не виключається можливість звернення стягнення у зазначений банком спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватися, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

У відповідності до ст. 36 Закону України „Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частина 1 ст. 590 ЦК України, яка передбачає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи викладене, на підставі норм чинного законодавства України та умов укладених між позивачем та третьою особою кредитного договору та укладення між сторонами Іпотечного договору, суд вважає, що у банку виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Згідно паспорту громадянина України (серія КМ199859, виданого 13.01.2004р. Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована та мешкає у квартирі 19 будинку 50 корп.1 по вул Головківська в м.Одесі.

(а.с.13)

Таким чином задоволення позовних вимог Банку про зняття ОСОБА_3 з реєстрації не порушує її житлових прав, оскільки остання має реальне місце проживання та забезпечена житловою площею.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Таким чином дії позичальника є протиправними, так як згідно ст. ст. 525-526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Згідно ст. 109 Житлового кодексу УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленим законом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Підстави та порядок виселення мешканців у разі звернення стягнення на предмет іпотеки регламентують норми двох нормативно-правових актів однакової сили та дії в часі, а саме:

1) Ч. 2 ст. 39, ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»;

2) Ст. 109 Житлового кодексу УРСР із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку».

Згідно п. 1 Розділу VI Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку», названий закон та внесені на його підставі зміни до законодавчих актів, зокрема, до ст. 109 Житлового кодексу УРСР, набрали чинності з 1 січня 2004 р.

Виселення мешканців водночас врегульоване нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом не суперечать один одному та не містять колізійних норм.

У відповідності до ч. 2 ст. 39 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»: «Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.»

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»«Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ст. 39 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»містить чіткий припис, щодо можливості одночасного ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців. Частини 1 та 2 ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»передбачають можливість виселення мешканців в порядку, встановленому законом після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не конкретизуючи при цьому субєкта, який прийняв таке рішення.

Відповідно до ст. 109 ЖК України встановлюється порядок виселення мешканців з переданих в іпотеку жилих приміщень. Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України, після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Позивач повідомляв відповідача про прийняття рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і в звязку з цим запропонував звільнити предмет іпотеки у місячний термін. .

Частина 4 ст. 109 ЖК України передбачає, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадян з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки.

У відповідності до ст. 590 ЦК України, якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

У відповідності до ст. 575 ЦК України іпотека це один з видів застави.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищенаведена позиція суду повністю узгоджується з розясненнями, що надані в узагальненях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010рр.), які підготовлено Верховним Судом України.

В звязку з цим суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»і задовольняє їх у повному обсязі.

Суд враховує той факт, що для погашення заборгованості за кредитом не обовязково укладати договір іпотеки квартири. Позичальник міг продати своє майно, а отримані кошти направити на погашення існуючої заборгованості.

Крім того, чинним законодавством України не встановлені кількісні та вартісні обмеження для речей, які передаються в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором.

Згідно ст. 44 Закону України „Про нотаріат” нотаріус під час посвідчення правочину визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, а також встановлює дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який посвідчується, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. В іншому випадку у відповідності до ст. 49 цього Закону нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.

При посвідченні договору іпотеки від 06.12.2007 р. нотаріусом була перевірена дієздатність ОСОБА_3 та встановлений дійсний намір укласти цей правочин.

В теперішній час цей договір не оскаржено.

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотні умови іпотечного договору визначені статтею 18 Закону України „Про іпотеку”, згідно якого іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця громадянина України прізвище, імя, по батькові, місце проживання із заначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обовязкових платежів; для іпотекодержателя найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в ЄДРПОУ; зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобовязання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на видачу заставної або її відсутність.

Всі ці істотні умови передбачені в договорі іпотеки.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсний правочин це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обовязки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі передбачені у законі. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В судовому засіданні не встановлено підстав недійсності договору іпотеки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат згідно ст. 79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 3, 15, 61, 107, 169, 208, 213, 217, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 1,3, 6, 16, 203, 215, 233, 525, 526, 530, 572, 589, 590, 625, 626, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 1, 7, 33, 37, 40 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 Житлового кодексу УРСР, Постановою Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, суд, -

Вирішив :

Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.

. Визнати договір іпотеки № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50. код ЄДРПОУ 14360570) та ОСОБА_3 (АДРЕСА_1. ІДН; НОМЕР_1) - дійсним

Звернути стягнення на квартиру, загальною площею 38,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007 року, в розмірі 84414.78 грн, - шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № № ODMLGI0000002152 від 06.12.2007 р.) ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50. код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2.

Рішення суду є підставою Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Одеса зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 по квартирі АДРЕСА_2

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК”»код ЄДРПОУ 14360570; рах. № 64993919400001 МФО № 305299 судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви та виселення у розмірі 852,65 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу 120.00 грн., а всього на загальну суму 972,65 грн. (Дев`ятсот сімдесят дві грн.)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, позивачем в загальному, порядку, тобто рішення суду позивачем може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Д.Я. Роїк