Постанова № 16799341, 05.07.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2011 р.Справа № 5024/571/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників сторін:

Від позивача: Протасова Л.І.

Від відповідача: Корнелюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Херсонський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”

на рішення господарського суду Херсонської області

від 24.05.2011 року

по справі № 5024/571/2011

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТПК Зерновик”

до: Дочірнього підприємства „Херсонський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”

про визнання недійсною угоди

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ТПК „Зерновик” звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства „Херсонський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” про визнання недійсною угоди про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003р., укладеної 02.04.2008 року між сторонами, посилаючись на обґрунтування предявлених вимог на те, що ця угода з боку позивача підписана не уповноваженою особою та суперечить положенням цивільного законодавства України.

ДП „Херсонський річковий порт” не визнало позов посилаючись на те, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, підстави для визнання оспорюваної угоди недійсною відсутні і ліквідатором не доведено, що відповідно до норм законодавства він має право звертатися до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.05.2011року (суддя Людоговська В.В.) позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсною угоду від 02.04.2008 року про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 23.11.2003р., стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ДП „Херсонський річковий порт” подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Викладене скаржником в апеляційній скарзі клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі, судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованим та відхилено згідно з вимогами ч. 1 ст. 101 ГПК України, оскільки заявник не обґрунтував неможливість звернення з таким клопотанням до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Окрім того, додаткові докази, які клопоче витребувати відповідач, не мають ніякого значення для предмета спору у справі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.11.2003року між ТОВ „ТПК „Зерновик” (інвестор) та ДП „Херсонський річковий порт” (забудовник) було укладено договір № 02-25/103 інвестування будівництва, за умовами якого інвестор передає, а забудовник приймає цільовий внесок у вигляді грошових коштів, матеріалів та права користування обладнанням інвестора (інвестиція) та зобовязується вчинити всі необхідні дії щодо розміщення інвестиції для здійснення будівництва зернового елеватору місткістю 35 тисяч тонн на території Херсонського річкового порту за адресою: м. Херсон, Одеська пл., 6 (обєкт) та передати готовий до експлуатації обєкт у власність інвестора.

Умовами пунктів 1.4, 2.1, 5.2, 9.1 даного договору визначено, що метою будівництва обєкта за цим договором є його подальша експлуатація інвестором, а саме: приймання, сушка, доопрацювання, зберігання зерна та насіння, які в подальшому перевантажуються на судна або інший транспорт; розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику відповідно до п. 1.1 договору, складає 14.160.000,00 грн., що дорівнює проектно кошторисній вартості обєкту, визначеній у робочому проекті, розрахованій за цінами 2002 року, включаючи ПДВ 2.360.000.00 грн.; забудовник оформлює правовстановлюючі документи на обєкт, передбачені чинним законодавством, у тому числі реєструє обєкт в Бюро технічної інвентаризації та оформлює довідку характеристику для передачі обєкту у власність інвестора. Вартість обєкту, вказана у довідці характеристиці, не може перевищувати розміру фактично внесеної інвестиції. Передача обєкта у власність інвестора оформлюється шляхом підписання акту приймання передачі обєкту; цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором та підписання сторонами акта приймання передачі обєкту, або акту приймання передачі обєкту незавершеного будівництвом, у випадку розірвання договору.

Пунктом 8.4 договору встановлено, що договір може бути розірвано: на вимогу однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обовязків, передбачених договором; за взаємною згодою сторін.

02.04.2008 року сторонами було укладено угоду про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003р., за умовами якої у звязку з відсутністю у інвестора грошових коштів на закінчення будівництва зернового елеватору місткістю 35 тис. тон, який розташований за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, інвестор і забудовник прийшли до взаємної згоди розірвати договір інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003 року; сторони прийшли до згоди, що результат будівництва недобудований зерновий елеватор місткістю 35 тис. тон, який розташований за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, залишається власністю Дочірнього підприємства „Херсонський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”; забудовник зобовязується до 30.04.2008р. компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3263208,09 грн., які були фактично внесені інвестором в інвестування будівництва елеватора; забудовник компенсує інвестору грошові кошти шляхом перерахування суми, зазначеної в п. 3 цієї угоди, на розрахунковий рахунок інвестора; дана угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами. З моменту набрання чинності цієї угоди договір інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003р. вважається розірваним за згодою сторін.

Оспорювана угода від 02.04.2008р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003р. укладена і підписана від імені інвестора ОСОБА_4 як директором ТОВ „ТПК „Зерновик”.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Херсонської області від 14.09.2010 року у справі № 2/147-ПН-10, що набрало законної сили, визнано недійсним рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю “ТПК Зерновик”, оформленого протоколом від 23.07.2007 року, в частині призначення ОСОБА_4 на посаду директора ТОВ “ТПК “Зерновик” з 23.07.2007 року, тобто оспорювана угода про розірвання договору інвестування будівництва підписана неуповноваженою особою.

Задовольняючи позов суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що оспорювана угода від імені ТОВ “ТПК “Зерновик” підписана неуповноваженою особою, оскільки ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому не мав права укладати спірну угоду про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 23.11.2003 року від імені інвестора, у звязку з чим ця угода на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсною.

Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підстави недійсності правочину передбачені, зокрема, ст. 215 ЦК України. За приписами цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Отже, вирішуючи спір про визнання оспорюваної угоди недійсною господарський суд повинен встановити наявність саме тих обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до статутних положень ТОВ „ТПК “Зерновик” поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється директором, який обирається на загальних зборах і який укладає договори та інші угоди від імені товариства і видає доручення на проведення таких операцій (п.п. 9.10, 9.11 статуту).

Таким чином, органом юридичної особи позивача, уповноваженим набувати цивільні права і обовязки у договірних відносинах, є директор.

Наявні в справі листи засновників ТОВ “ТПК “Зерновик” ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 30.11.2007р., від 07.12.2007р., від 17.03.2008р., а також Компанії „FORTIUS Ltd.” Англія від 29.11.2007р. на адресу ДП „Херсонський річковий порт” з доказами їх вручення адресату беззаперечно свідчать про те, що станом на момент укладення оспорюваної угоди відповідач знав про відсутність у ОСОБА_4 повноважень на її укладення.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Сторонами в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних доказів, які б свідчили про наступне схвалення позивачем оспорюваної угоди. Схвалення цієї угоди зі сторони ТОВ „ТПК „Зерновик” в особі його законно сформованих органів, які діють відповідно до установчих документів, не відбулося. Враховуючи, що і договір № 4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги, за яким ТОВ „ТПК „Зерновик” відступило ТОВ „Металлон” право вимоги від ДП „Херсонський річковий порт” заборгованості в сумі 3263 208,09 грн. (що визначена оспорюваною угодою), від імені ТОВ „ТПК „Зерновик” підписаний теж ОСОБА_4, який не мав статусу представника даного підприємства, то необґрунтованим є посилання відповідача, що укладення договору про відступлення права вимоги свідчить про наступне схвалення товариством оспорюваної угоди.

За таких обставин, враховуючи те, що оспорювана угода про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003р. вчинена зі сторони позивача неуповноваженою особою і сторонами, зокрема відповідачем, не надано доказів наступного схвалення позивачем цієї угоди, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що оспорювана угода підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, оскільки вони не спростовують висновків місцевого суду і не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. Твердження скаржника про порушення господарським судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення колегія суддів не вбачає.

Не приймаються до уваги також наведені скаржником в апеляційній скарзі питання щодо відсутності у ліквідатора ТОВ „ТПК „Зерновик” права звертатися до господарського суду з даним позовом з безпредметним посиланням на ч. 11 ст. 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки такі доводи є наслідком помилкового довільного тлумачення відповідачем змісту норми ч. 11 ст. 17 вказаного Закону, яка передбачає вичерпні спеціальні підстави, що безпосередньо повязані з відносинами неспроможності, які надають можливість визнати таку угоду недійсною саме у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, яка не вимагає від суду вчинення додаткових дій, що притаманні позовному провадженню. Водночас, відповідно до ст. 25 вказаного Закону за позовами ліквідатора у ліквідаційній процедурі інші угоди, що не відповідають вимогам будь якого закону, підлягають визнанню недійсними у порядку позовного провадження. У цьому випадку угода визнається недійсною на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2011 року у справі № 5024/571/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Херсонський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.