Рішення № 16791585, 23.06.2011, Приморський районний суд м. Маріуполя

                                                                      Справа № 2-80/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2011                                                                                                                         

23 червня 2011 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Митрофанової Є.Г.,

при секретарі Довгій С.Б.,

з участю представника позивача/відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача/позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»в особі філії ПАТ «Приватбанк»у м. Маріуполі про визнання кредитного договору недійсним, треті особи - ОСОБА_4, Національний банк України, Служба у справах дітей Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області, та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»до ОСОБА_3 про звернення стягнення та виселення, треті особи –ОСОБА_4, Служба у справах дітей Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Приватбанк»про розірвання кредитного договору. Під час судового розгляду позовні вимоги неодноразово змінював та уточнював, та остаточно просив визнати недійсним кредитний договір № MRC 0GK04000171, укладений між ним та Закритим акціонерним товариством «Приватбанк», (відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №054809 від 17.07.2009 року на час розгляду справи має найменування Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»). В заяві вказав, що за умовами зазначеного договору банк зобов’язався надати позивачу кредитні кошти для придбання житлової нерухомості в розмірі 62600,00 доларів США шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, а позичальник –позивач зобов’язався щомісячно в термін з 24 по 28 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного платежу в розмірі 694,84 доларів США, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12% річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом за фактичний період користування кредитними коштами. Вважає, що кредитний договір має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить діючому законодавству та укладений з недодержанням вимог чинного законодавства. Так, позивач зазначив, що кредитний договір про надання у кредит банком іноземної валюти не відповідає вимогам ст. ст. 524, 533 ЦК України (зобов’язання має бути виражене та має виконуватися у грошовій одиниці України - гривні), вимогам ст. 3 ЦК України принципи цивільно-правових відносин є їх справедливість, добросовісність та розумність). Відповідач не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій та використання іноземної валюти на території України. На думку позивача умови кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті (доларах США) є несправедливими, так як зростання курсу долару США призвело до істотної зміни становища та неможливості виконання зобов'язань за договором з боку позивача, а в зв'язку з цим і усі ризики щодо зростання курсу іноземної валюти лягли на нього, що на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»надає право вважати положення договору несправедливими та тягне за собою визнання договору недійсним. Крім того, в порушення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»відповідач перед укладанням кредитного договору та під час його дії не повідомив позивача у письмовій формі про умови кредитування, відповідно переліку зазначеному у Законі. Всупереч ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», він взагалі не отримала необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (кредит), що мала забезпечиш можливість її свідомого і компетентного вибору, що вважається нечесною підприємницькою практикою. В порушення ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»договір не містить порядку зміни та припинення його дії та не передбачає відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання його умов. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Даний кредитний договір через значну кількість несправедливих умов по відношенню до нього, як споживача, спрямований на порушення принципу рівності сторін договору. Такі умови створюють дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, отже є несправедливими. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, с недійсними. Просив визнати кредитний договір недійсним з моменту його вчинення та покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач ПАТ КБ «Приватбанк»звернувся до ОСОБА_3 із зустрічною позовною заявою про звернення стягнення та виселення, яку під час судового розгляду доповнив та вказав, що відповідач зобов’язання за кредитним договором № MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року належним чином не виконував, в зв’язку з чим він має перед банком заборгованість, яка станом на 18.04.2011 рік складає 80371,20 доларів США, а саме 62161,41 доларів США заборгованість за тілом кредиту,12685,57 доларів США –заборгованість за відсотками, 1353,29 доларів США –заборгованість з комісії, 4170,93 доларів США –заборгованість з пені. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року, за яким відповідач надав у іпотеку нерухоме майно –житловий будинок №34 по вул. Громова в с. Урзуф Першотравневого району, що належить останньому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. У зв’язку із неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором та на підставі Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року в розмірі 80371,20 доларів США звернути стягнення на житловий будинок, який розташований за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, будинок 34 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк»з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселити ОСОБА_3 з усіма мешканцями –ОСОБА_4 та їх неповнолітньою з будинку №34 вул. Громова в с. Урзуф зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Першотравневого РВ УМВС України в Донецькій області.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним - ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, з участі його представника, що діє на підставі нотаріальної довіреності, ОСОБА_1 А також надав письмові заперечення проти зустрічного позову ПАТ КБ «Приватбанк», де не погодився з сумою заборгованості за договором, надавши власний розрахунок, відповідно до якого загальна сума платежів за період 2007-2010 роки становить 178758,80 гривень.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_3 на підставі нотаріальної довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги та обставини, викладені в заяві, підтримав у повному обсязі, та додатково пояснив, що позивача під час укладення кредитного договору було введено в оману, оскільки представники банку переконали його, що курс долару істотно не зміниться, однак за три останніх роки істотно змінився курс та умови договору, з в’язку з чим позивач не має можливості виконувати зобов’язання належним чином. На здійснення валютних операцій банк не мав відповідного дозволу та ліцензії. Під час ознайомлення з умовами договору позивач мав поганий зір, та не користувався окулярами, які в подальшому йому були призначені лікарем, тому міг погано бачити, що викладено в договорі. Просив первісний позов задовольнити, визнати кредитний договір недійсним та у зв’язку з цим у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним –ОСОБА_2 проти позовних вимог ОСОБА_3 заперечувала, оскільки при укладанні між банком та ОСОБА_3 кредитного договору були дотримані усі вимоги діючого законодавства, а саме, у відповідності з положеннями ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закону України «Про банки та банківську діяльність». Посилання позивача на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії на укладання конкретного кредитного договору, як на підставу визнання договору недійсним, не ґрунтується на законі, оскільки для надання кредиту в іноземній валюті необхідна генеральна ліцензія Національного банку України, яка відповідачу, а також видавалися дозволи на здійснення певних видів банківських операцій. Кредитний договір укладався добровільно, позивач з умовами договору був ознайомлений завчасно та згодний отримати кредит в іноземній валюті, про що свідчить наявність його підписи під договором, а також в анкеті-заяві від 24.04.2007 року. Інформація щодо зміни курсу валют є загальновідомою та доступною. Та при укладанні договору на цих умов сторони на одному рівні ризикують. Договір передбачає відповідальність банку у разі невиконання його умов та містить всі істотні умови, передбачені законодавством. Тому просила у задоволені позовних вимог за первісним позовом відмовити. Зустрічний позов просила задовольнити, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Також суду зазначила, договір іпотеки є забезпеченням виконання кредитного договору, згідно до вимог чинного законодавства кредитодавець має право звернути стягнення на предмет іпотеки. На момент укладення договору іпотеки відповідач та його неповнолітній син в будинку зареєстровані не були та не проживали, тому підлягають виселенню у зв’язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності та письмові пояснення, якими підтримала первісний позов ОСОБА_3 та заперечувала проти задоволення зустрічного позову ПАТ КБ «Приватбанк».

Третя особа Національний банк України направив на адресу суду заяву, якою просив провести розгляд справи за позовом ОСОБА_3 без участі його представника з урахуванням наданих письмових пояснень, де просив відмовити у задоволені позовних вимог та зазначив, що відповідно до ст.ст. 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про Національний банк України», ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Третя особа Служба у справах дітей Першотравневої районної державної адміністрації направила до суду заяву про розгляд справи за позовом ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним та за зустрічним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення та виселення без участі представника служби. В заяві зазначила, що ОСОБА_3 та його неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2, та оскільки у відповідача та його неповнолітньої дитини немає іншого місця проживання, ССД проти задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк»в частині виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_5, заперечує.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що первісний позов ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, а зустрічний позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що 18 травня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_3 був укладений кредитний договорі № MRC0GK04000171, за умовами якого банк зобов’язується надати ОСОБА_3 - «Позичальнику»кредитні кошти на строк з 18.05.2007 року по 17.05.2034 року включно, у вигляді не поновлювана лінія у розмірі 62600,00 доларів США для придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 19024,57 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених умовами договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з умовами договору. Погашення заборгованості здійснюється в період з «24»по «28»число кожного місяця щомісячним платежем в сумі 694,84 доларів США. Позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди на встановлених умовах та в зазначені договором строки./т.1 а.с.50-52/

18 травня 2007 року між тими самими сторонами у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, буд. 34, загальною площею 67,7 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, що належить останньому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18.05.2007 року Першотравневою державною нотаріальною конторою за реєстровим номером №2828./т.1 а.с.45-49/

З заяви ОСОБА_4 вбачається, що вона надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 договору купівлі-продажу домоволодіння за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, буд. 34, з подальшою передачею вказаного домоволодіння в іпотеку для одержання кредиту під покупку вказаного об’єкта нерухомості, а також на укладення кредитного договору з ЗАТ КБ «Приватбанк», з умовами яких вона ознайомлена./т. 2 а.с.96/

ПАТ КБ «Приватбанк»виконав своє зобов’язання за кредитним договором, надавши кредитні кошти, що не оспорюється сторонами.

07.09.2010 року ЗАТ КБ «Приватбанк»звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вимогою виконання порушеного зобов’язання за кредитним договором в місячний строк, попередивши про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання вимоги./т.2 а.с. 177,178,179,180/

Відповідно до довідки від 16.05.2007 року, виданої виконавчим комітетом Урзуфської сільської ради Першотравневого району, в будинку 34 по вул. Громова в с. Урзуф Першотравневого району ніхто не зареєстрований та не проживає./т.2 а.с.75/

Згідно з довідкою виконавчого комітету Урзуфської сільської ради Першотравневого району від 06.06.2011 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 20.05.2007 року мешкають за адресою Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, буд. 34, та ОСОБА_3 зареєстрований в зазначеному будинку з 08.04.2011 року, а ОСОБА_5 –з 19.04.2011 року.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет).

Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки та банківську діяльність.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього 3акону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією із основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, Банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять забороні на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій Національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з наведених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов’язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним Банком України видано ЗАТ КБ «Приватбанк»банківську ліцензію №22 від 04.12.2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч. 2 статті 47 "Про банки і банківську діяльність", а також дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 року на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з додатком до цього дозволу № 22-2 від 29 липня 200З року визначений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України./т.2 а.с.97-100/

До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету, відповідно до якого індивідуальної ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначені межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи наявність у відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»на час укладення кредитного договору відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Посилання позивача на те, що укладений кредитний договір суперечить загальним засадам цивільно-правових відносин, визначених ст. 3 ЦК України, а саме, засадам справедливості щодо умов договору, є не доведеними та не ґрунтуються на законі.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК Украйни зазначено, що договір с укладеним, якщо сторони в належнім формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором або на рівні облікової ставки Національного банку України.

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Під час укладення кредитную договору ОСОБА_3 було ознайомлено в повному обсязі з умовами договору, а саме: кредитні умови, зокрема його цільове використання, форми його забезпечення, наявні форми та валюта Кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, суми та періоди повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, у тому числі і з боку Банку.

Позивач підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_3, щодо неповного розуміння або незгоди з частиною умов договору під час його підписання, не надано.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось відповідачем та позивачем шляхом повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, в розміру та у валюті, як це було визначено Кредитним договором.

З цього слідує, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо, всіх істотних умов кредитного договору.

Позивач ОСОБА_3 самостійно та без жодного впливу будь-яких сторонніх осіб чи обставин 24.04.2007 року звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив надати кредит та зазначав його суму, строк, процентну ставку, валюту та мету отримання кредитних коштів, що підтверджується копією анкети-заяви позичальника./т.2 а.с.101/, та свідчить про його вільне волевиявлення як учасника правочину, яке відповідало його внутрішній волі та буле спрямоване на настання певних наслідків.

За положеннями ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національниим банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів Україна.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до доларів США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не передбачено, офіційний курс гривні та його зміна до іноземних валют є загальновідомою та загальнодоступною інформацією.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу, та в момент його укладення не мали будь-яких підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, що у судовому засіданні позивачем не спростовано жодним доказом.

Таким чином, наявність в діях відповідача нечесної підприємницької практики не доведено.

Виходячи із змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику, а тому посилання позивача на несправедливість умов договору щодо виконання його у валюті, є не обґрунтованими.

Одним із способів захисту прав і інтересів згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст. 203 ІIX України (зміст правочину не може суперечити цьому - Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч. 3 ст. 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) чи ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Суд вважає, що зміст Кредитного договору №MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року, укладеного між відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк»та позивачем ОСОБА_3, не суперечить положенням законодавства України, а тому передбачені законодавством правові підстави для визнання його недійсним відсутні, в зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні первісного позову у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Тому належним виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 і ЗАТ «Приватбанк», є оплата кредиту, відсотків, комісії в тому розмірі, в ті терміни, і в тій валюті, як було передбачено договором.          

Стаття 617 ЦК України встановлює, що особа не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку відсутності у боржника необхідних коштів.          

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання, у не менш ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.          

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

З урахуванням наведених норм права, виходячи з того, що відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, про що його було повідомлено Банком та надіслано письмову вимогу із зазначенням суми та періоду заборгованості, у визначені законом строки ОСОБА_3 порушення не усунуті, та за період розгляду справи в суді борг збільшився, що підтверджується розрахунком заборгованості /т.1 а.с.124-126/, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанку»про звернення стягнення на житловий будинок №34, загальною площею 67,7 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, який розташований за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається зі підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Оскільки, на момент розв'язання зустрічного позову в частині виселення внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутнє ухвалене в установленому законом порядку рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлений порядок добровільного виселення, з наданням передбачених законом строків, не дотримано, то, з урахуванням вищезазначених норм законодавства, вимоги про виселення ОСОБА_3 та його неповнолітнього сина, ОСОБА_5, з будинку, що є предметом іпотеки, суд вважає передвчасними, в зв’язку з чим підстави для задоволення зустрічного позову в цій частині відсутні.

В зв’язку з відмовою у задоволенні первісного позову та задоволенням зустрічного в частині звернення стягнення, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягує з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ПАТ КБ «Приватбанк»судові витрати, сплачені при подачі зустрічної позовної заяви до суду, які складаються з судового збору в розмірі 1700 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.

На підставі ст. ст. 3, 16, 203, 215, 524, 525, 526, 530, 533, 614, 615, 617, 629, 651, 652, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 33,35,38,39,40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст, ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»в особі філії ПАТ «Приватбанк»у м. Маріуполі про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»до ОСОБА_3 про звернення стягнення та виселення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року в розмірі 80371,20 доларів США звернути стягнення на житловий будинок №34, загальною площею 67,7 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, який розташований за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Урзуф, вул. Громова, будинок 34 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № MRC0GK04000171 від 18.05.2007 року) Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк»(40094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» судовий збір в розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень на р/р 64993919400001, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                          Митрофанова Є. Г.