Постанова № 16639416, 02.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
02.06.2011
Номер справи
2а-5097/11/2670
Номер документу
16639416
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 червня 2011 року 17:19 № 2а-5097/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Четвертак Я. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тхайсімекс"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № 44, від 18.03.11, ;

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 7646/9/10-008, від 21.12.09,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Тхайсімекс” (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001152304/0 та від 27.12.2010 № 0001162304/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки викладені в Акті перевірки є необґрунтованими та протиправними, оскільки позивачем не допущено порушень законодавства, а податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва з порушенням вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позов.

Представник Відповідача подав суду письмові заперечення проти позову, у судовому засіданні пояснив, що позивачем порушено вимоги Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість та завищено суму бюджетного відшкодування, зазначив, що між позивачем та його контрагентом ТОВ "АВ Скайт" мали місце правовідносини, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства та не створюють юридичних наслідків, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та підповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Тхайсімекс”(код ЄДРПОУ 35676624) з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “АВ Скайт” за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт “Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Тхайсімекс” (код ЄДРПОУ 35676624) з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “АВ Скайт” (код за ЄДРПОУ 36798258) за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р.” від 20.12.2010 № 774/2304/35676624 (далі Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що підписи на видаткових накладних та податкових накладних ТОВ “АВ Скайт” від імені директора гр. ОСОБА_3 виконуються невідомою неуповноваженою особою, підприємницька діяльність ТОВ “АВ Скайт” здійснюється невідомими особами є протиправною, в тому числі по виданню документів податкової звітності. Вбачається, що під час вчинення письмових правочинів ТОВ “АВ Скайт” (укладання господарських договорів) так само, як під час вчинення правочинів на виконання укладених договорів (видача податкових накладних), не були додержані вимоги ч. 2 ст. 203 ЦК України (не було необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи), а відтак, означені правочини є нікчемними в силу закону.

15 березня 2010 року між ТОВ “АВ Скайт” в особі директора Чорної Інни Володимирівни та ТОВ “Тхайсімекс” в особі директора Фам Чунг Зунга укладено договір купівлі-продажу товару № 48, відповідно до умов якого ТОВ “АВ Скайт” - продавець, зобовязується передати ТОВ “Тхайсімекс” покупцю, товар: рибу та морепродукти, у кількості та асортименті, відповідно до Додатку № 1, а покупець зобовязується прийняти та сплатити товар.

На виконання умов вказаного договору продавцем ТОВ “АВ Скайт” було відвантажено товар, що підтверджується виписаними податковими накладними та видатковими накладними, а покупцем було здійснено оплату ТОВ “АВ Скайт” за товар, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ “Тхайсімекс” в ПАТ “ВіЕйБі Банк” та не заперечувалось відповідачем.

Згідно з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, а згідно ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 18 “Порядку заповнення податкової накладної” від 30.05.97 р. № 165 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97р. № 233/2037, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001152304/0, яким встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п. 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у звязку з чим нарахована сума податкового зобовязання у розмірі 1453708,50 грн., з якої сума основного платежу - 969139 грн. та сума штрафних фінансових санкцій - 484569,50грн. Також, на підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001162304/0, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.5. п. 7.4. пп. 7.7.1. пп. 7.7.2. п.п. 7.7.3. п.п. 7.7.7. пп. 7.7.11. п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, завищено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 808385 грн. за квітень, 684688 грн. за травень.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу товару від 15 березня 2010 року № 48, укладено ТОВ “АВ Скайт”(продавець) в особі директора Чорної І.В. та ТОВ “Тхайсімекс”(покупець) в особі директора Фам Чунг Зунга, що в свою чергу спростовує висновки відповідача проте, що договір з боку ТОВ “АВ Скайт” було підписано гр. ОСОБА_3

Виконання умов договору підтверджується відповідними видатковими накладними за квітень, травень 2010 року на загальну суму 14731 279,70 грн., в тому числі з визначеною сумою податку на додану вартість 2725 212,59 грн.

ТОВ “АВ Скайт” склало та надало позивачу податкові накладні за квітень, травень 2010 року на загальну суму 14731 279,70 грн., в тому числі з визначенням суми податку на додану вартість 2725 212,59 грн.

Позивачем на виконання договору перераховано суми за товар, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ “Тхайсімекс” в ПАТ “ВіЕйБі Банк”, наданою до матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до вимог статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, а саме:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вимогами статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемними вважаються правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша ст. 219, частина перша ст. 220, частина перша ст. 224 Цивільного кодексу України).

Норми чинного законодавства встановлюють презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), лише законом чи судом має бути встановлено недійсність господарського правочину.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), формуванням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами в обгрунтування права включення ТОВ “Тхайсімекс” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: факт укладання відповідного договору, факт придбання ним товарів, зокрема, факт оплати за придбаний товар; використання зазначених товарів у господарській діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди квітень, травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “АВ Скайт”, у звязку з придбанням товарів за договором купівлі-продажу товару від 15 березня 2010 року № 48.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 року №165, всіскладені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Так, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ “АВ Скайт” станом на день укладання вище вказаного договору та виписки податкових та видаткових накладних, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність, як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля іншими продуктами харчування.

На підтвердження використання придбаних за спірним договором товарів у межах своєї господарської діяльності позивач надав копії відповідних документів: договору оренди холодильних камер від 01.01.2010 № 7/5-82х, договору про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2010 № 38, а також видаткові накладні, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем товару, отриманого від ТОВ «АВ Скайт» іншим субєктам господарювання.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ “АВ Скайт” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ “АВ Скайт”, придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних господарських операцій.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, договорів, видаткових та податкових накладних.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача, що не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Суд також критично оцінює докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову, зокрема, пояснення ОСОБА_3, надані 26.10.2010 р., оперуповноваженому УПМ ДПА у м. Києві, з яких вбачається, що ніби-то, він не мав стосунку до створення ТОВ «АВ Скайт», здійснення ним господарської діяльності та підписання документів, оскільки з вказаних пояснень не вбачається факту встановлення особи, яка їх надала, відповідно, і висновки експертизи щодо зразків підписів наданих невстановленою особою судом сприймаються критично.

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не встановлено порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, відтак, ТОВ “Тхайсімекс” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди квітень-травень 2010 року, а висновки викладені в Акті перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п. 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та доповненнями, у звязку з чим нарахована сума податкового зобовязання у розмірі 1453708,50 грн., з якої сума основного платежу - 969139 грн. та сума штрафних фінансових санкцій - 484569,50грн. є необгрунтованими.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки судом встановлено відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 484569,50 грн. є протиправним.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001162304/0, яким встановлено порушення п.п.7.4.5. п. 7.4. пп. 7.7.1. пп. 7.7.2. п.п. 7.7.3. п.п. 7.7.7. пп. 7.7.11. п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, завищено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 808385 грн. за квітень, 684688 грн. за травень, суд вважає, що воно також підлягає скасуванню, враховуючи відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та проведення позивачем реальних господарських операцій, а за таких обставин і обгрунтоване віднесення позивачем цих сум до рахунку податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001152304/0 та від 27.12.2010 № 0001162304/0 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Тхайсімекс” підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тхайсімекс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 27.12.2010 р. № 001152304/0 та № 0001162304/0.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тхайсімекс" (код ЄДРПОУ 35676624) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.Адміністративний позов задовольнити повністю.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 09 червня 2011 року.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Попередній документ : 16639410
Наступний документ : 16639418