Постанова № 16588181, 22.06.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 р. № 2а-5240/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьКукси В.А.

представників:

від позивача Глодан І.М.;

від відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Торговий дім «Міст Експрес»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сихівському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за №0001122321 від 20.04.2011 року, прийнятого ДПІ у Сихівському районі м.Львова.

Позивач вважає, що висновки в акті перевірки стосовно порушення підприємством підп.7.4.1, підп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідають дійсності, оскільки ним правомірно було заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, сплачену в результаті господарських відносин з ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що контрагент позивача ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний»завідомо укладало угоди згідно яких не передбачалось досягнення економічних і соціальних результатів від операцій з продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених в запереченні на позовну заяву, просить в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами виїзної позапланової перевірки ТзОВ «Торговий міст Міст Експрес»з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний», ТзОВ «Технопром»та СПД ОСОБА_4 за грудень 2010 року, органом державної податкової служби складено акт від 04.04.2011 року за №625/23-209/36152228 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.04.2011 року за №0001122321, яким позивачу визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 562500 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 450000 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 112500 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення підп.7.4.1, підп.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого товариством завищено суму податкового кредиту за грудень 2010 року на загальну суму 450000 грн. 00 коп.

Як вбачається з акта перевірки, перевіряючі прийшли до висновку, що договори, заключені ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»з ТзОВ «Логістичний парк Міжнародний», та акти прийняття наданих послуг і їх звязок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, використання підприємством у власній господарській діяльності не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не можуть свідчити про реальність здійснення господарських операцій між згаданими контрагентами.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам суд робить в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

У відповідності до наявних в матеріалах справи документів ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»перебувало у господарських відносинах з ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний».

В матеріалах справи наявні:

- договір від 28.10.2010 року згідно з яким ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний»(виконавець) зобовязується надавати послуги з оренди автонавантажувача, а ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес» (замовник) зобовязується сплачувати за послуги у встановленому цим договором порядку;

- договір надання транспортно-експедиційних послуг від 28.10.2010 року відповідно до умов якого перевізник (ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний») зобовязується надавати замовнику (ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес») послуги по доставці довірених йому замовником вантажів до пункту призначення, а замовник зобовязується сплатити за послуги з транспортних перевезень у встановлену цим договором плату;

- агентський договір від 28.10.2010 року, укладений між ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»(принципал) і ТзОВ «Логістичний центр «Міжнародний»(агент), предметом якого є надання агентом фізичним і юридичним особам посередницьких послуг, від імені, в інтересах та під контролем принципала.

В підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських договорів позивачем представлено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та додатки до них, податкові накладні, видаткові накладні, накладні видачі відправлень з складу (курєру), оригінали вантажних декларацій, які відповідають вимогам чинного законодавства та долучені до матеріалів справи.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Орган державної податкової служби вважає, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний»є безтоварними та нікчемними, оскільки відсутні документи, які б підтверджували фактичне отримання останнім та використання у господарській діяльності транспортно-експедиційних послуг та товарно-матеріальних цінностей, придбаних від ТзОВ «Промбудскло». Дані висновки грунтуються на даних довідки ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 17.03.2011 року за №306/23-209/35898348 та акта перевірки Нововодолазької МДПІ від 11.03.2011 року за №330/18-0-12/33827563.

Однак, висновки органу державної податкової служби, які викладені у вищенаведеному акті перевірки, не можуть стосуватись господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний», оскільки фактичність даних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які в своїй сукупності вказують на реальність здійснених господарських операцій.

Реальність надання ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»послуг з доставки кінцевим споживачам підтверджується також вантажними деклараціями, які наявні в матеріалах справи.

Дані вантажні декларації у співставленні з іншими доказами, а саме з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та додатками до них, податковими та видатковими накладними, накладними видачі відправлень з складу (курєру), не викликають у суду сумніву щодо фактичного наданні послуг.

Більше того, висновки зазначені у довідці ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 17.03.2011 року за №306/23-209/35898348, вказують на те, що ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний»відображало в податковому обліку операції з придбання у своїх контрагентів товарів (робіт, послуг), правомірність відображення яких ставиться під сумнів органом державної податкової служби.

Слід зазначити, що визначення органом державної податкової служби позивачу податкових зобовязань, як наслідок встановлених у довідці ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 17.03.2011 року за №306/23-209/35898348 та акті перевірки Нововодолазької МДПІ від 11.03.2011 року за №330/18-0-12/33827563 порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід звернути увагу і на те, що у відповідності до вимог ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не представлені докази в підтвердження обставин притягнення до відповідальності контрагентів позивача.

Не беруться до уваги також посилання відповідача на те, що послуги з доставки надавались не позивачем, а ТзОВ «Міст Експрес», оскільки, згідно долученого договору про передачу майнових прав інтелектуальної власності (права власності) на торговельну марку (знак для товаів і послуг) за №01042010, виключно ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес»володіє правами на торгівельну марку, яка зазчена на вантажних деклараціях, які підтверджують факт надання послуг з доставки товарно-матеріальних цінностей.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи накладних видачі відправлень з складу (курєру), то такі були виписані саме ТзОВ «Торговий дім «Міст Експрес». Окрім того, згідно з угоди №01112010-01 про надання послуг, повязаних з делегуванням доменного імені від 01.11.2010 року позивачу присвоєно доменне імя, яке відповідає адресі електронної сторінки, яка зазначена на вантажних деклараціях, що також дає змогу ідентифікувати позивача як надавача послуг.

Також, позивача як надавача послуг ідентифікує номер телефону інформаційно-довідкового центру, який міститься на бланку вантажних декларацій, наданого згідно договору №ЛВ 0475 від 01.07.2010 року.

Щодо зазначеннях на бланках вантажних деклараціях найменування юридичної особи «ТзОВ «Міст Експрес», то таке, згідно пояснень представника позивача, повязано із застарілістю бланків таких декларацій.

Крім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний».

А тому, враховуючи реальність господарських операцій між ТзОВ «Торговий дім «Експрес»та ТзОВ «Логістичний парк «Міжнародний», не відповідають фактичним обставинам справи висновки відповідача про заниження грошового зобовязання з податку на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі 450000 грн. 00 коп.

Оскільки правомірність визначенння органом державної податкової служби сум грошових зобовязань за основним платежем не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, відповідачем у справі безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення.

Окрім того, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного рішення субєкта владних повноважень.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 20.04.2011 року за №0001122321.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес»(код ЄДРПОУ 36152228), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 147, 3 грн. 40 коп. судового збору.

4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 червня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк