Ухвала суду № 16586792, 15.02.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2-24/9795-2006А/5002

15.02.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіДадінської Т.В.,

суддів Санакоєвої М.А. , Єланської О.Е. секретар судового засіданняБожко О.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон"- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 16.08.10 у справі № 2-24/9795-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон" (пров. Елеваторний, 7,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95040)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Сімферополі № 0004902301/0 від 31.04.2006 року в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1 406 100,00 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 1 235 130 грн. Також, судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 року та прийняти рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам чинного законодавства.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не зявились. Про дату, час та місце розгляду справи сторони були сповіщені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Господарським судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 21.02.2006 р. по 03.04.2006 р. посадовими особами ДПІ в м. Сімферополь АР Крим було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у відношенні ТОВ «Еталон»за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р.

По результатам перевірки було складено акт №2448/23-6/24689058.

В ході проведення перевірки було встановлено, зокрема, порушення п.п. 4.1.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження податкового зобовязання по податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. на суму 182,3 тис. грн.., за 9 місяців 2005 р. 1225,0 тис. грн.., в тому числі по періодам за 1 квартал 2005 р. на 65,3 тис. грн.., за 2 квартал 2005 р. на 422,6 тис. грн.., за 3 квартал 2005 р. на 737,1 тис. грн..

На підставі вказаного порушення ДПІ у м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення рішення від 21.04.2006р. №0004902301/0, відповідно до якого у відношенні позивача по справі було визначено податкове зобовязання по податку на прибуток у розмірі 2643150,00 грн., з якого 1407300,00 грн. - за основним платежем і 1235850,00 грн. по штрафним санкціям.

Позивач правом на адміністративне оскарження вказаного податкового повідомлення - рішення, в порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», не скористався та звернувся до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки перевіряючими під час проведення перевірки було встановлено порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме занижено валові витирати на загальну суму 101,7 тис. грн. в тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. - на суму 5,2 тис. грн.;

- за 9 місяців 2005 р. - на суму 96,5 тис. грн..

З акту перевірки вбачається, що заниження валового доходу виникло внаслідок розбіжностей між даними журналів РРО з даними надходження і оприбуткування готівкових грошових коштів в касі підприємства, в тому числі по періодам ці розбіжності склали:

-жовтень 2004 р. 6290,88 грн.;

-січень 2005 р. 2048,06 грн.;

-лютий 2005 р. 32821,76 грн.;

-березень 2005 р. 15344,97 грн.;

-травень 2005 р. 19505,88 грн.;

-липень 2005 р. 40563,56 грн.;

-вересень 2005 р. 5569,94 грн.

Судовою колегією встановлено, що позивачем при продажу товарів в сфері торгівлі облік надходження виручки від покупців здійснювався як по безготівковому розрахунку, так і за готівку з використанням реєстраторів розрахункових операцій.

При співставленні даних, відображених у звітах РРО позивача з даними журналу - ордеру по рахунку 361 встановлено, що за період з жовтня 2004 р. по вересень 2005 р. відповідно до даних бухгалтерського обліку надійшло:

- готівки в касу підприємства на суму 38875371,83 грн.;

- за даними звітів РРО надійшло виручки на суму 38862229,7 грн.

Відображено по рахунку 361 ( розрахунки з покупцями ) і включено у доходи від реалізації через касовий апарат на суму 38875371,83 грн. з врахуванням ПДВ.

Таким чином, розбіжності за досліджений період склали в сумі 13142,13 грн. у бік збільшення виручки, відображеної у журналі ордері по рахунку 303.

Відповідно до п. 11.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Як вбачається з висновку №175 судово економічної експертизи розбіжності з актом перевірки по формуванню валового доходу склали в сумі 96,9 тис. грн.. у бік зменшення, у тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. - на суму 0,4 тис. грн..;

- за 9місяців 2005 р. на суму 96,5 тис. грн.

Або по податку на прибуток:

- за 4 квартал 2004 р. на суму 0,1 тис. грн..;

- за 9 місяців 2005 р. на суму 24,1 тис. грн..

Вказане відбулося в звязку з тим, що у відповідності до п. 4.8 Порядку реєстрації, опломбування і застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари ( послуги ) у разі відміни помилково проведеної через РРО суми розрахунку, складається акт, якому вказуються дані про помилкову суму і реквізити розрахункового документу. Акти про видачу коштів і акти про відміну помилково проведених через РРО сум передаються до бухгалтерії підприємства і зберігаються на протязі 3 років.

Однак в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи, а також інші відомості, які достовірно підтверджують факти списання товару в обліку позивача внаслідок його реалізації і відповідно отримання доходу на загальну суму 101,7 тис. грн.., в тому числі: за жовтень 2004 р. - 6290,88 грн.; за січень 2005 р. 2048,06 грн.; за лютий 2005 р. 32821,76 грн.; за березень 2005 р. 15344,97 грн.; за травень 2005 р. 19505,88 грн.; за липень 2005 р. на суму 40563,56 грн.; за вересень 2005 р. на 5569,94 грн.

Також при розрахунку недонарахованого валового доходу перевіряючими було враховано тільки позитивна різниця обсягу виручки між даними звітів РРО і журналом - ордером по рахунку 303 «Виручка РРО», при цьому не було прийнято до уваги те, що податкові періоди в частині звітності складають календарні квартали, півріччя, три квартали та рік.

Також з акту перевірки вбачається, що у порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при реалізації товарів за ціною, нижче ціни придбання, позивачем було завищено валові витрати на загальну суму 5407,8 тис. грн.., в тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. на суму 604,3 тис. грн..;

- за 1 квартал 2005 р. - на суму 219,3 тис. грн..;

- за 2 квартал 2005 р. - на суму 1674,3 тис. грн..;

- за 3 квартал 2005 р. - на суму 2909,9 тис. грн..

Однак, колегія суддів вважає висновки відповідача в частині встановлення завищення валових витрат позивача на загальну суму 5407,8 тис. грн., внаслідок реалізації товарів за цінами нижче ніж ціни придбання, нормативно необґрунтованим, а значить і необгрунтованими висновки в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1352,0 тис. грн.., в тому числі: за 4 квартал 2004 р. - на суму 151,1 тис. грн. і за 9 місяців 2005 р. - в сумі 1200,9 тис. грн. в звязку з наступним.

У відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як вбачається з вказаного, господарська діяльність це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку. Продаж окремого найменування продовольчих товарів за ціною нижче ціни придбання у ряді випадків може бути у раз: зміни ринкової конюнктури; наближення строку придатності; втрата первинної якості; маркетингова політика та таке інше.

У вищевказаному пункті 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не вказано, що платник податків до складу валових витрат не може віднести витрати по збиткової операції.

У відповідно до п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Відповідно до п. 1.20.2 вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.5 вказаного Закону у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Згідно з п. 1.20.5 - 1 вказаного Закону якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом. Центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює методику визначення звичайної ціни страхового тарифу.

Відповідно до п. 1.20.6 вказаного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктом 1.20.9 вказаного Закону передбачено, що додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідно до п. 1.20.10 вказаного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

У відповідності до статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється виходячи з комерційного розрахунку і власного комерційного ризику, тобто діяльність підприємства може бути як прибутковою так і збитковою. Крім того, сам факт відсутності прибутку по окремої господарської операції не свідчить про відсутність розумної ділової мети і реального економічного ефекту від взаємовідносин з контрагентами.

Судовою колегією встановлено, що товари, які реалізовувалися позивачем, не відносяться до групи продукції, товарів і послуг, на які поширюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, реалізація товарів продавцем за вільними цінами нижче ціни їх собівартості або ціни придбання чинним законодавством України не заборонено.

Позивач включив до складу валових витрат ціну ( вартість ) придбаних товарів на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вказаний Закон містить виключення з загального правила визначення обєкту і бази оподаткування, а саме при розрахунку податкових зобовязань передбачено конкретні випадки, коли застосовуються звичайні ціни: при здійсненні товарообмінних операцій; при взаємовідносинах з повязаними особами та таке інше.

При цьому вказаний Закон не містить вимог про обовязкове коригування валових витрат у бік зменшення при здійсненні продажу товарів нижче ціни їх придбання іншим покупцям.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було направлено на адресу позивача лист з вимогою надати до перевірки складський облік товарів за перевіряє мий період у кожному місяці окремо.

Відповідно до п. 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В матеріалах справи відсутні докази звернення посадових осіб відповідача до позивача з запитом для надання обґрунтування рівня цін.

Відповідно до п. 1.20.10. вказаного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до п.п. 4.3.3. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Необхідно вказати, що на даний час методики, затвердженою Законом, не існує. Методика визначення сум податкових зобовязань непрямим методом була розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. №697, але втратила силу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2005 р. №788.

При таких обставинах, за період з жовтня 2004 р. по вересень 2005 р. наявне не донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. лише в сумі 1,2 тис. грн.. ( 4,8 х 25% ).

При цьому є безпідставним донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. на суму 151,2 тис. грн.. і за 9 місяців 2005 р. на суму 1225,0 тис. грн.

Вказане підтверджується також висновком №175 судово економічної експертизи від 25.11.2009 р.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема, висновків експертів.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідачем не надано доказів у підтвердження правомірності донарахування позивачу по справі податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. у розмірі 29,9 тис. грн.. ( 119,7 тис. грн.. х 25% ).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0004902301/0 від 21.04.2006 р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1406100,00 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 1235130 грн. підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції повно зясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні, відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 року у справі №2-24/9795-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 лютого 2011 р.

Головуючий суддяТ.В. Дадінська

Судді М.А.Санакоєва О.Е.Єланська