Постанова № 16582499, 22.06.2011, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 р. Справа № 2a-1870/2045/11

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д., суддів: Гелети С.М., Савченка Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Єреп Ю.В.,

представника позивача - Даценка А.М.,

представників відповідача: Мірошниченка С.В., Охріменко Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 2a-1870/2045/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро" до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро" (далі - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання дій щодо складання акту від 19.08.2010 № 189/23/35103599/46 та податкових повідомлень-рішень від 03.09.2010 р. № 0000142310/0 та від 15.11.2010 р. № 0000142310/1 протиправними, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2010 № 0000142310/0 та від 15.11.2010 № 0000142310/1.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що актом № 189/23/35103599/46 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності подання податкової звітності було встановлено порушення п.п. 11.29 ст. 11, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97, а саме, занижено податок на додану вартість в сумі 1093840 грн. 00 коп. За результатами проведеної перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0.

Після оскарження позивачем зазначеного повідомлення-рішення у порядку апеляційного узгодження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2010 № 0000142310/1. Позивач не погоджується із висновками податкового органу, посилаючись на п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", який не передбачає обовязкового подання декларації з податку на додану вартість (скороченої) сільськогосподарського товаровиробника, а також на п. 2.3 ст. 2 даного Закону, який передбачає в яких саме випадках особа підлягає обовязковій реєстрації як платник податку, а перехід на фіксований сільськогосподарський податок не входить до даного переліку. Також, позивач зазначив, що обовязковий перехід платника податку на спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість у відповідності до зазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість", не передбачено, оскільки це є пільгою (правом) для платника податку, а не є обовязком. Крім того, п.п 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" зупиняє дію п. 7.7 ст. 7 , п.п. 10.1, 10.2 ст. 10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, але не забороняє йому сплачувати податок на додану вартість до бюджету і не зобовязує подавати Декларацію з податку на додану вартість (скорочену) сільськогосподарського товаровиробника.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували мотивуючи тим, що платники податку, у яких згідно з п. 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену) в обов'язковому порядку. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених вказаними пунктами. Також, представник відповідача зазначив, що у разі, якщо діяльність сільськогосподарського підприємства - платника податку на додану вартість підпадає під норми пунктів 11.21 чи 11.29 ст. 11 ЗУ "Про податок на додану вартість", то такий платник обов'язково має застосовувати зазначені норми, оскільки цими пунктами не передбачено можливості самостійного прийняття платником податку рішення щодо вибору порядку сплати податку на додану вартість.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Білопілля-Агро" зареєстроване як юридична особа 04.05.2007 що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 019753 (а.с. 77), як платник податків перебуває на обліку в Сумській міжрайонній державній податковій інспекції з 11.05.2007 за № 557 (а.с. 76).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось в судовому засіданні представниками сторін, ТОВ "Білопілля Агро" реалізує сільськогосподарську продукцію власного виробництва та зареєстроване платником фіксованого сільськогосподарського податку. Згідно наданого розрахунку питомої ваги реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва за 2007 рік (а.с. 103-104) в загальний обсяг валового доходу за 2007 рік склав 81,1%.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

У період з 16.07.2010 по 12.08.2010 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, про що складено акт перевірки від 19.08.2010 № 189/23/35103599/46 (а.с. 9-27).

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач є сільськогосподарським виробником, тому при нарахуванні податку на додану вартість у 2008 році повинно було керуватись нормою пункту 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та подавати до відповідача дві декларації з ПДВ, а саме: загальну, за якою здійснювалися розрахунки з бюджетом і спеціальну з реалізації продукції власного виробництва та виробленої на давальницьких умовах виключно з власної сировини продукції рослинництва, за якою податок на додану вартість до бюджету не сплачувався. Позивач спеціальної декларації з ПДВ у перевіряємому періоді не подавав, а всі операції відображав у загальній декларації по розрахунках з бюджетом, і дана обставина сторонами в судовому засіданні не спростовувалася.

Як вбачається з акту перевірки, станом на 01.01.2009 та на 01.01.2010 товариство не подавало заяви про перехід на спеціальний режим оподаткування, тому відображення результатів господарської діяльності відображається ним по податковій декларації з ПДВ (загальна). Субєктам господарювання, які до 01.01.2009 були на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість, встановлений пунктом 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", і на яких не поширюється спеціальний режим оподаткування, що застосовується з 01.01.2009, сума податку відображена в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період до 2008 року, до податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, не переноситься і з бюджету не відшкодовується. Відємне значення значення спеціальної декларації з ПДВ (скороченої) за грудень 2008 року в сумі 2962357 грн. не перенесено до рядка 24 загальної декларації в січні 2009 року, в результаті чого, податковим органом всі позитивні значення рядку 18.1. загальної декларації було донараховано, оскільки у позивача відсутній залишок від'ємного значення станом на 01.01.2009.

За наслідками перевірки посадовими особами відповідача зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 11.29 ст. 11, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі всього 1093840 грн. 00 коп., в тому числі: за лютий 2009 року 125679 грн. 00 коп., березень 2009 року 64924 грн. 00 коп., квітень 2009 року 467736 грн. 00 коп., травень 2009 року 235487 грн. 00 коп., жовтень 2009 року 200014 грн. 00 коп.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2187 680 грн. 00 коп., у тому числі: за основним платежем 1093840 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 1093840 грн. 00 коп.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративному порядку, проте, за результатом розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення. В результаті чого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2010 № 0000142310/1.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Сумській області про результати розгляду повторної скарги від 30.12.2010 № 20575/10/25-005-174/249ск скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 (від 15.11.2010 № 0000142310/1) в частині 546920 грн. 00 коп. застосованих штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-II, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

За результатами розгляду повторної скарги позивача Державна податкова адміністрація України, з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації в Сумській області від 30.12.2010 № 20575/10/25-005-174/249ск, податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 (від 15.11.2010 № 0000142310/1) залишила без змін, а скаргу без задоволення.

Суд не може погодитися із висновками податкового органу, виходячи із наступного.

Згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції від 01.01.2008), до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

З 03.06.2008 пункт 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" викладено у наступній редакції: до 1 січня 2009 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

З 01.01.2009 ЗакономУкраїни «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008 N 639-VI виключено п. 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999р. №271.

Відповідно до п. 2 дія цього Порядку поширюється на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, котрі зареєстровані як платники податку на додану вартість і одержали від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва га продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік суму, що становить не менш як 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Також пунктом 4 даного Порядку передбачено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби.

Як передбачено положеннями ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обовязкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування”, платники податків зобовязані, зокрема, сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обовязкових платежів) мають право, зокрема, оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування” податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обовязкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності; збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обовязкові платежі), визначені Законом України „Про систему оподаткування”, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Відповідно до п. 8-1.1 ст. 8-1 Закону України „Про податок на додану вартість”, будь-яка юридична або фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої нею продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених цією статтею, може обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Подання скорочених податкових декларацій в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість” та інших нормативних актів передбачає використання платником податку відповідної пільги, а платник податків звільняється від сплати податків і зборів, визначених в абз. 2 ст. 1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.

Відповідно до пп. 1.4.1 пп. 1.4. п. 1 Наказу Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України „Правила обліку податку на додану вартість для вдосконалення обчислення вартісної величини впливу пільг з цього податку на формування дохідної частини Державного бюджету України” №419/453 від 23.07.2004, пільгами з податку на додану вартість є переваги, надані певним субєктам підприємницької діяльності, повязані з повним або частковим звільненням від установлених законом зобовязань за сплатою цього податку до державного бюджету.

Державною податковою адміністрацією України затверджений Довідник пільг №45 від 01.04.2008, наданих чинним законодавством по сплаті податків, зборів, інших обовязкових платежів станом на 01.03.2008, в якому під кодом №14010213 зазначена пільга, яка надається платнику податку, згідно п. 11.29 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обовязкових платежів) мають право, зокрема, подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України.

Отже, виходячи з аналізу вище наведених норм, використання платником податків пільг щодо оподаткування є їх правом.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що вимогами Закону України „Про податок на додану вартість”, Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” та Закону України „Про систему оподаткування” застосування платником податків спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та відповідного подання до податкового органу податкової (скороченої) декларації з податку на додану вартість сільськогосподарського товаровиробника, яка підтверджує право на пільгу, є його правом не обовязком.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 11.29 ст. 11, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 1093840 грн. 00 коп. є необґрунтованими, а тому суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Стосовно позовних вимог про визнання дій щодо складання акту від 19.08.2010 № 189/23/35103599/46 та податкових повідомлень-рішень від 03.09.2010 р. № 0000142310/0 та від 15.11.2010 р. № 0000142310/1 протиправними, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні виходячи із наступного.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 11 цього ж Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Як вбачається з повідомлення № 2341/23-313 головний бухгалтер позивача Калайдіна Н.В. 06.07.2010 була повідомлена про проведення планової виїзної перевірки (а.с. 78).

Перевірка позивача проводилась з 16 липня по 5 серпня 2010 року на підставі направлення від 16 липня 2010 року № 000192, яке 06.07.2010 отримала головний бухгалтер позивача Калайдіна Н.В. (а.с. 79).

Наказом від 04.08.2010 № 343 перевірка позивача була подовжена з 06.08.2010 на термін 5 робочих днів (Направлення на перевірку від 6 серпня 2010 року № 000204) (а.с. 80-81).

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327, результати перевірки податкових органів оформляються актом, вимоги щодо змісту якого встановлені п.2 цього Порядку.

Судом встановлено, що акт від 19.08.2010 № 189/23/35103599/46 складений відповідно до вимог п.2 Порядку, тому доводи позивача про допущені податковим органом порушення при його складанні є безпідставними.

Відповідно до п.п. «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно з п.п. 5.2.2 п. 5.2 статті 5 цього Закону, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

За таких обставин, суд вважає, що у спірному випадку, таки дії як складання акта перевірки та податкового повідомлення-рішення відповідають повноваженням податкового органу, а тому в цій частині позовні вимоги є необгрунтованими.

Стосовно вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, суд відзначає, що визначений позивачем спосіб захисту є некоректним - вимога про визнання акта нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта, який набуває статусу нечинного, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Зважаючи на вищевикладене, оспорювані податкові повідомлення-рішення є правовими актами індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовуються судом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 та від 15.11.2010 № 0000142310/1 підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро" до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції від 03.09.2010 № 0000142310/0 та від 15.11.2010 № 0000142310/1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя (підпис)Є.Д. Кравченко

Судді(підпис)С.М. Гелета

(підпис)Д.М. Савченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Є.Д. Кравченко

Постанову складено у повному обсязі та підписано 24 червня 2011 року.