Постанова № 16578260, 30.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30.06.2011 р. № 2а- 4032/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі Смоляр Є.А.

за участю представників сторін: позивача: Машир В.О., відповідача: Пивоварова О.М., прокуратури: Калашнікова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000220700, № 0000240700 та № 0000250700 від 06.04.2011 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений адміністративний позов, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі посилаючись на те, що встановлені актом перевірки порушення не відповідають вимогам законодавства з питань оподаткування, а тому й винесені за даним актом податкові повідомлення рішення є незаконними.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі, посилаючись на те, що ТОВ фірмою “Харківагроснаб” до складу податкового кредиту за липень серпень 2010 року віднесено податкові накладні отримані від ТОВ “Фінвестбуд”, тоді як згідно листа ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 1568/7/23-108 від 11.03.2011 року ТОВ “Фінвестбуд у періоді 01.01.2008р. по 31.12.2010р. сформувало податкові зобовязання без надання підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобовязань в т.ч.: головні книги, журнали-ордери та картки рахунків №№ 311 “Поточні рахунки у національній валюті”, 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями”, 70 “Доходи від реалізації”, 641 Розрахунки по податкам”, 643 “Податкові зобовязання”, 681 “Розрахунки по авансам отриманим”, податкових накладних, реєстрів виданих податкових накладних, видаткові накладні, тощо. Внаслідок чого операції ТОВ “Фінвестбуд” та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Тобто усі операції купівлі-продажу за ТОВ “Фінвестбуд” не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до „вигодонабувача”. Наявність у позивача податкових накладних отриманих від ТОВ «Фінвестбуд»є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, проте не вичерпною. Право на податковий кредит у ТОВ фірми “Харківагроснаб” не виникає, оскільки перевіркою ТОВ „Фінвестбуд” встановлено, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій. Таким чином, в порушенням вимог п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від ТОВ “Фінвестбуд” на суму 850596,66 грн.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі просив позов залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу субєкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А00 № 501457 та взятий на податковий облік до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 16.01.1999 року за № 3533

25.03.2011 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень-листопад 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Фінвестбуд».

За результатами перевірки складено акт від 25.03.2011 року № 404/07-004/25190036, яким зафіксовані порушення положень п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих від ТОВ “Фінвестбуд” на суму 850596,66 грн., а саме: за липень 2010 року суму ПДВ в розмірі 288874,17 грн.; за серпень 2010 року суму ПДВ в розмірі 32808,33 грн.; за вересень 2010 року суму ПДВ в розмірі 14035,00 грн.; за жовтень 2010 року суму ПДВ в розмірі 514879,16 грн. У звязку з чим, з урахуванням результатів попередніх перевірок, у відповідності п.п. 7.7.1 та п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, зі змінами та доповненнями, ТОВ фірмою “Харківагроснаб” зменшено залишок заявленої суми бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 232426,00 грн., зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 484745,00 грн., зменшено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступу податкового періоду за липень 2010р на суму 56448,00 грн., за серпень 2010 року на 32808,00 грн., за вересень 2010 року на 109294,00 грн. та донараховано суму податку на додану вартість, яка нарахуванню до сплати в бюджет за вересень 2010 року на суму 223649,00 грн. за жовтень 2010 року на суму 30134,00 грн.

Порушення встановлені під час проведення перевірки, стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000220700, № 0000240700, № 0000250700 від 06.04.2011 року.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Із пояснень представників відповідача в судовому засіданні встановлено, що на підставі листа ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 11.03.2011 року № 1568/7/23-108, яким на адресу відповідача направлено акт перевірки ТОВ «Фінвестбуд», встановлено відсутність поставки робіт між позивачем та ТОВ «Фінвестбуд», вказана угода укладена без мети настання реальних наслідків, тобто вказаний договір відповідно до приписів п.1,2 ст.215, п.1, 5 ст.203, ст..216 Цивільного кодексу України визнано нікчемним та таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

З цього приводу суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Судовим розглядом встановлено, що основними видами діяльності позивача згідно видів діяльності за КВЕД є: 51.90.0 - інші види оптової торгівлі, 45.25.1 - інші спеціалізовані будівельні роботи, 45.11.0- розбирання та знесення будівель; 51.19.0- посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 15.61.0 - виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості; 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту (довідки статистки АА № 317866).

На виконання основних видів діяльності між позивачем та ТОВ «Фінвестбуд»укладено договори поставки від 26.07.2010 року № 26/07-10, від 20.08.2010 року № 20/08-10, від 07.09.2010 року № 07/09-10, від 27.09.2010 року № 27/09-10, від 26.10.2010 року № 26/10-10, від 07.07.2010 року № 07/07-10 (а.с.7-8,25-26,46-47,56-57,88-89,99-100 т.2)

На виконання вказаних договорів ТОВ «Фінвестбуд»виписані податкові накладні від 28.07.2010 року № 277, від 20.08.2010 року № 35703 від 27.08.2010 року № 36402, від 15.09.2010 року № 38303, від 27.09.2010 року № 39502, від 14.10.2010 року № 41203, від 27.10.2010 року № 42501, від 29.09.2010 року № 39705, від 26.10.2010 року № 42403, від 19.07.2010 року № 244 (а.с. 15-16,34-36,49,68-70,92,105, т.2)

Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Суд погоджується з висновком відповідача стосовно того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, видаткових накладних, копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості.

Факт подальшого використання товару позивачем у його господарській діяльності підтверджується контрактами укладеними між позивачем та АТ «ГМК Казахалтин», ТОО «Степногорский горно-химическим комбінатом»Компанією «Азербайджан Интернейшнл Майнинг Компани Лимитед», копії яких наявні в матеріалах справи та вантажно - митними деклараціями форми МД-2, якими підтверджується факт перетину товарами митного кордону України (а.с.19, 20, 38, 41, 52, 75-79, 81-83, 94, 95, 107, 108 т.2).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Фінвестбуд»мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про нікчемність договорів (а.с.9 зворотній бік, т.1) є помилковими. Посилання представника відповідача на виправлення дати договорів у платіжних дорученнях № 283 від 19.07.20101 року та № 286 від 22.07.2010 року не спростовують висновків суду щодо реальності укладених договорів та сплати по ним податку на додану вартість

Суд також зауважує, що підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” , який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платник податку на додану вартість особа, яка відповідно до вказаного закону зобовязана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Крім цього згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, ст.ст. 1,4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе персональну відповідальність з порушення правил ведення податкового обліку.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що податковим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.

В судовому засіданні із долученої до матеріалів справи довідки ДПІ стосовно ТОФ «Фінвестбуд»вбачається, що на момент укладення договорів з позивачем ТОВ «Фінвестбуд»мало свідоцтво платника податку на додану вартість № 100267213, яке було анульоване 08.02.2011 року тобто після видачі позивачеві відповідних податкових накладних.

Інших доказів на підтвердження наявності факту обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця на момент укладення договорів та видачі податкових накладних відповідачем в силу положень ст..71 КАС України суду не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.8-14,35,160-163,185-186 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000220700, № 0000240700, № 0000250700 від 06.04.2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 05.07.2011 року

Суддя Ю.В. Зоркіна