Рішення № 16571014, 30.06.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 червня 2011 р.

Справа 15/262-07

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

Секретар судового засідання А. Логінов

за участю представників:

позивача : ОСОБА_1. - згідно довіреності;

відповідача 1 : ОСОБА_2. - згідно довіреності;

відповідача 2 : ОСОБА_3. - згідно довіреності.

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра"(м. Київ, вул. Артема, 15, 04053)до:Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Птахокомбінат "Тульчинський" (1-й відповідач) (Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, 23652) до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс" (2-й відповідач)(Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 2, 23652) про визнання недійсним договору оренди споруд № 3-є від 29.06.2005 р., укладеного між СВАТ "Птахокомбінат "Тульчинський" і ТОВ "Едельвейс" та припинення прав і обов"язків сторін на майбутнє, а також про виселення ТОВ "Едельвейс" з приміщень пташників № 1, № 4, № 5, які знаходяться за адресою : Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 1.

ВСТАНОВИВ :

1 - відповідач у відзивах на позов наданих в листах № 6 від 26.02.2011 р. (а.с. 214 ), № 38 від 22.06.2011 р. і його представник в судовому засіданні проти позову заперечили покликалися на те, що у позовній заяві Позивач зазначає, що згідно ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), але не продовжує статтю далі, де зазначено, що у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Щодо виселення ТОВ «Едельвейс»з приміщень, то виселення являє собою не що інше, як примусове вилучення жилої площі і розглядається як крайній захід, що підлягає застосуванню тільки у випадках і в порядку, що прямо передбачені законом. Для захисту житлових прав, а також з метою запобігання виселенню з жилого приміщення без надання іншого житла, що, в свою чергу, породжує бездомність, особа має знати випадки, за яких таке виселення не допускається. Житлове законодавство встановлює три види виселення: 1) з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення; 2) з наданням іншого жилого приміщення; 3) без надання жилого приміщення. Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України позбавити громадянина житла можна лише на підставі закону за рішенням суду. Виселяти юридичні особи чинним законодавством не передбачено. Дане міркування знайшло своє підтвердження у аналогічній справі № 5/205-07 господарського суду Вінницької області. Ч.1 ст.41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ч. 23 п. 1.5 Статуту Відповідача 1 передбачено володіння, користування та розпорядження власним майном без обмежень, і зокрема має право купувати, продавати, орендувати і здавати в оренду, приміщень, обладнань та іншого нерухомого майна. Одним з видів підприємницької діяльності є здача в оренду приміщень, обладнання. У зв'язку з тимчасовим скрутним становищем на підприємстві Відповідача 1: неодноразово порушувались провадження у справі про банкрутство, арешт активів і т.і., єдине що залишилось, це здача в оренду свого майна (вартість якого більш за 15 млн. гривень) для погашення заборгованості та виплати заробітної плати, збереження та охорона майна. З 2006 року охорону майна Відповідача 1 здійснює Відповідач 2. Визнання недійсним договору оренди та виселення Відповідача 2 унеможливлює здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності боржника: погашення заробітної плати, забезпечення фінансового оздоровлення боржника, запобігає визнанню боржника банкрутом і його ліквідації. Позбавляє боржника - Відповідача 1 проводити, передбачену статутом, поточну господарську діяльність - надавати в оренду своє майно. Відповідач 1 вважає вимоги Позивача такими, які не ґрунтуються на законодавстві. Позивач обґрунтовує свої вимоги на підставі Закону України «Про іпотеку»(2003 рік) і договору застави (2002 рік), отже Позивач і Відповідач 1 договору іпотеки не укладали. З одного боку: у ч. З ст. 12 Закону України «Про іпотеку»вказано, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодавця є недійсним. Відповідач 1 здаючи в оренду майна був впевнений в нікчемності договору застави, а тому про заставу Відповідачу 2 не повідомив. Підстав вважати це було дві: договір застави був укладений у період мораторію, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство; позивач у 2004 році звернувся до господарського суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, маючи на руках договір застави. Позов задоволено. З другого боку Законом України «Про заставу»не передбачено визнання договору оренди, на підставі договору застави,- недійсним. У договорі застави зазначено, що Заставодавцю заборонено без дозволу Заставодержателя здавати майно в оренду, але ніяких штрафних санкцій при порушенні цієї вимоги непередбачено, зокрема непередбачено визнання договору оренди недійсним.

В листі № 42 від 29.06.2011 р. представник 1-го відповідача просить засосувати позовну давність і відмовити в позові.

2-й відповідач у відзиві на позов, доповнені на відзив на позов, наданих в листах № 12 юр/08 від 15.02.2008 р., № 163/ю від 29.06.2011 р. і його представник в судовому засіданні проти позову заперечили. Покликалися на те, що ТОВ «Едельвейс»не розуміє з яких законних підстав Позивач потребує визнання договору оренди між Відповідачами недійсним та виселення Відповідача 2. Його позовні вимоги грунтуються на припущеннях, а саме: Відповідачем 2 на сьогоднішній день використовується майно, яке знаходиться в заставі Позивача, що може призвести до погіршення стану предмета застави, його знищенню, пошкодженню або зіпсуванню, в результаті чого зменшиться вартість предмета застави і Позивач буде позбавлений можливості задовольнити свої вимоги в повному обсязі за рахунок заставного майна. Позивач сам зазначає, що під час здійснення перевірки заставного майна в травні 2006 року Позивачу стало відомо про те, що заставне майно передано в оренду Відповідачем 1 Відповідачу 2, тобто дізнався про це у травні 2006 року та майже після спливу одного року подає позов про визнання договору оренди недійсним. До цього часу претензій до оренди майна не було, навпаки при неодноразових перевірках заставного майна зазначалось, що майно в задовільному стані, ремонтується (остання перевірка 26.06.2007 р.). Позивач посилається на ст. 215 ЦКУ та на ст. 12 ЗУ «Про іпотеку». Не зрозуміло чому Позивач посилається на ЗУ «Про іпотеку», так як між Позивачем та Відповідачем 1 був укладений договір застави від 06.11.2002 року ( ЗУ «Про іпотеку вступив у законну силу 01.01.2004 року». Згідно п.10 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів,...»: відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. ЗУ «Про заставу»не передбачено визнання договору оренди недійсним. Хоча договором передбачено узгодження з заставодержателем., проте, ця процедура має рекомендаційний характер з огляду на те, що будь-яких санкцій за недодержання цього ЗУ «Про заставу»не передбачено. Відповідач займається підприємницькою діяльністю - виробництвом у сфері птахівництва : підрощенням молодняка (що займає тривалий час) в орендованих приміщеннях. Взяті немалі кредити (3 млн. гривень.), укладені договори з іншими підприємствами. У випадку виселення, Відповідач та контрагенти за договорами потерплять немалі збитки, що перейде у банкрутство підприємств. Згідно з п. 3.2 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів,...»: якщо угода визнається недійсною лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках порушені (оспорювані ) права і охоронювані 1 законом інтереси сторони за угодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові...Згідно з п. 6 Роз'яснення ВГСУ від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення»: У разі визнання угоди недійсною, у тому числі і при вирішенні майнового спору, господарський суд у цьому ж рішенні повинен визначитись щодо правових наслідків визнання угоди недійсною лише у випадку, коли таку вимогу було заявлено.Згідно п.18 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів,...»: у разі задоволення позову господарський суд може у резолютивній частині рішення зазначити про визнання угоди недійсною і одночасно про застосування передбачених і законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню та /або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження. Між ВАТ КБ «Надра»та СВАТ «Птахокомбінат «Тульчинський»26.03.2002 року укладено договір кредитної лінії. В забезпечення виконання умов цього договору сторони уклали 29.03.2002 року договір застави, за яким СВАТ «Птахокомбінат «Тульчинський»передало в заставу банку належний йому на праві колективної власності частину майнового комплексу з обладнанням, яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна 1 і складається з центрального відділення по вирощуванню м'яса бройлерів ( прохідної № 9, пташників № № 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8) з комплектом обладнання для вирощування ремонтного молодняку курей БКМ-ЗД, комплект -5, пташник № 8 (центральне відділення по отриманню товарного яйця) з комплектом обладнання для вирощування ремонтного молодняку курей БКМ-ЗД. Договір застави зобов'язує заставодержателя отримати письмову згоду на здачу предмету застави в оренду, в суборенду, користування без письмової згоди заставодержателя (п. 3.1. договору застави). Ця обставина на момент укладення ТОВ «Едельвейс»договору оренди не була відома.

Згідно положенням п. 1 ст. 330 ЦК України, в якому вказано, що майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач (Відповідач 2) набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (аналогія закону). Таким чином, реституція як наслідок недійсності правочину змінюється на відшкодування шкоди винною особою. Обов'язком потерпілої особи є доведення настання негативних наслідків, тобто заподіяння їй шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Позивач не представив до суду доказів заподіяння йому шкоди, а навпаки весь час стверджував, що заставне майно у задовільному стані (двічі на рік Позивачем проводився огляд заставного майна про що укладались відповідні акти). Договір застави зобов'язує заставодержателя отримати письмову згоду на здачу предмету застави в оренду, в суборенду, користування, тощо (під п.а) п. 3.1. договору застави). А главою 4, а саме п. 4.2. передбачено: «За невиконання чи неналежне виконання Заставодавцем своїх зобов'язань, встановлених підпунктами а), б), в), г), д), та е) пункту 3.1. цього Договору Заставодавець сплачує на користь Заставодержателя штраф у розмірі 5% вартості предмета застави, встановленої п. 1.3. цього Договору». Отже іншої відповідальності договором застави при порушенні вимог п. 3.1. договору застави не передбачено, не передбачено це і ЗУ «Про заставу». ЗУ «Про іпотеку»на який посилається Позивач набрав закону силу після укладання Договору застави і не може бути підставою для задоволення позову.

Представник позивача позовні вимоги підтримав. Із запереченнями відповідача проти позову не погодився.

Представником 1-го відповідача в листі № 36 від 21.06.2011 р. подане клопотання про зобов»язання позивача визначитись в тому, яку вимогу (одну з трьох) він підтримує у позовній заяві.

Представник позивача заявив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Вказане клопотання з огляду на це не підлягає задоволенню, оскільки право визначати предмет позовних вимог надано позивачеві.

Заслухавши пояснення представника позивача, 1-го і 2-го відповідачів, повно, всебічно, об»єктивно і в сукупності дослідивши надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд на підставі ст.17 Закону України «Про заставу», ст.215, 586 ЦК України прийшов до висновку про часткове задоволення позову - в частині визнання недійсним договору оренди споруд № 3 -Є від 29.06.2005 р. та про відмову в решті позовних вимог припинення прав та обов»язків сторін на майбутнє і виселення ТОВ «Едельвейс»з приміщення пташників № 1, № 4, № 5, які знаходяться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 1.

До такого висновку суд прийшов з огляду на таке.

29.03.2002 р. між позивачем (в договорі «Заставодержатель») і 1-м відповідачем (в договорі «Заставодавець») було укладено договір застави відповідно до п.1.1, 1.2 якого 1-й відповідач в забезпечення виконання своїх зобов»язань за договором кредитної лінії № 80 від 26.03.2002 р., укладеного між 1 м відповідачем і позивачем, передав позивачеві в заставу частину майнового комплексу з обладнанням, який знаходиться за адресою: смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, по вулиці Леніна, 1 і складається з центрального відділення по вирощуванню м"яса бройлерів (прохідної № 9, пташників № 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8) з комплектом обладнання для вирощування ремонтного молодняку курей БКМ - ЗД, комплект - 5, пташник № 8 (центральне відділення по отриманню товарного яйця) з комплектом обладнання для вирощення ремонтного молодняку курей БКМ-ЗД.

Вказаний договір застави посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Козловським С.В.(реєстровий № 12, 1553) 29.03.2002 р.

В подальшому, 29 червня 2005 року між відповідачами укладено договір № 3-Є оренди споруд (а.с.11-13), за умовами пунктів 1.2, 4.1, 4.2 якого СВАТ “Птахокомбінат “Тульчинський” передало в оренду ТзОВ “Едельвейс” пташник № 1 площею 1646, 8 кв.м., пташник № 4 площею 1645, 0 кв.м., пташник № 5 площею 1635,6 кв.м. в смт. Кирнасівці, вул. Леніна, 1, Тульчинського району терміном на десять місяців з правом пролонгації. На виконання умов договору № 3-є оренди споруд 01.07.2005 року між відповідачами складено акт здачі - приймання орендованого майна.

Зміст договору застави, договору оренди № 3-Є, місцезнаходження майна, дає підстави для висновку про те, що в оренду за названим договором оренди було передано нерухоме майно, яке вже на той час було передане 1-м відповідачем позивачеві в заставу.

В зв»язку з цим суд приходить до висновку про те, що спірний договір оренди СВАТ «Птахокомбінат «Тульчинський»і ТОВ «Едельвейс»було укладено без згоди ПАТ «КБ «Надра», як заставодержателя в зв»язку із чим названий договір оренди ст.17 Закону України "Про заставу", ст.586 ЦК України і на підставі ст.203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Суд вважає, що спірний договір оренди було укладено СВАТ “Птахокомбінат “Тульчинський” та ТОВ “Едельвейс” без згоди ВАТ КБ "Надра” заставодержателя, в зв'язку з чим з врахуванням приписів ст.17 Закону України "Про заставу", ст.ст.215, 586 ЦК України зазначений правочин є недійсним.

Помилковими є доводи 1- го і 2-го відповідачів викладені у вимозі про застосування наслідків нікчемного правочину щодо нікчемності договору застави від 29.03.2002 року, укладеного між позивачем та СВАТ “Птахокомбінат “Тульчинський”, з огляду на те, що договір був укладений після запровадження господарським судом Вінницької області мораторію у справі № 86/10-149 про банкрутство СВАТ “Птахокомбінат “Тульчинський”.

Однак, у відповідності до статті 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівнику або органу управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна надано право на укладення угод щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином.

Тобто, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не містить імперативних норм про заборону укладення договорів застави майна боржника під час провадження справи про банкрутство.

Вимоги про припинення прав і обов»язків сторін на майбутнє і про виселення 2-го відповідача з приміщень пташників № 1, № 4, № 5 задоволенню не підлягають. Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.09.2010 р. в справі № 5/205-07 встановлено, що СВАТ "Птахокомбінат "Тульчинський"вже чотири роки не працює, заробітну плату не в змозі виплатити, заборгованість перед ПФУ зростає. І завдяки оренді приміщень ТОВ „Едельвейс" кошти використовувались на зазначені вище напрями. ТОВ „Едельвейс" охороняє майновий комплекс, чого не може здійснити СВАТ "Птахокомбінат "Тульчинський". Проводиться оновлення обладнання. Позивач - ВАТ КБ „Надра" постійно перевіряє стан заставного майна, про що складаються акти, копії яких додані до матеріалів справи. Претензій до збереження майна немає.

Ухвалою від 01.11.2011 р. заяву ініціюючого кредитора в справі про банкрутство СВАТ "Птахокомбінат"Тульчинський" залишено без розгляду, відтак позивач, як заставодержатель, не позбавлений права в порядку визначеному законодавством звертати стягнення на заставлене майно і та обставина, що воно може бути зайняте кимось іншим, а не заставодавцем (1-м відповідачем) не є перешкодою позивачем в цьому.

Не може бути прийняте рішення про "виселення" юридичної особи. Виселити можливо тільки фізичну особу з незаконно займаного житла.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи як на захист свого цивільного права, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За загальним правилом (виходячи з аналізу статей 15, 16, частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України), пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України, особа звертається до господарського суду за захистом уже існуючого в неї права, що захищається та поновлюється, а не виникає в силу прийняття відповідного судового рішення (адже цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства).

Наведеними нормами не передбачено можливість припинення прав та обов”язків на майбутнє, а тому такі позовні вимоги ВАТ КБ “Надра” не можуть бути задоволені.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Як передбачено ст.391 Цивільного кодексу України, лише власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Умовою подання і задоволення позову про усунення перешкод у здійсненні права особи користування майном є доведення факту знаходження у володінні особи майна та протиправної поведінки іншої особи (осіб), що перешкоджає володільцю майна здійснювати права користування та розпоряджання ним.

Позивач не являється власником спірного майна, а тому у нього відсутнє право вимагати виселення ТзОВ “Едельвейс” із належних СВАТ “Птахокомбінат “Тульчинський” приміщень пташників № 1, № 4, № 5.

До аналогічних висновків прийшли Рівненський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України в своїх постановах від 02.03.2011 р., від 24.05.2011 р. № 5/205-07 з такими ж учасниками процесу як в справі № 15/262-07 .

Заява 1-го відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню. Оскільки згідно ст. 257, ч.2 ст.264 ЦК України загальна позовна давність складає три роки. Позовна давність переривається пред»явленням особою позову. Предметом даного позову є визнання договору оренди № 3-Є датованого 29.06.2005 р. з позовом до господарського суду позивач згідно календарному штемпелю на конверті звернувся 29.05.2007 р., тобто в межах строку позовної давності передбаченого ст.257 ЦК України. Тому згідно ч. 2 ст.264 ЦК України строк позовної давності не пропущено.

В зв»язку з частковим задоволенням позовних вимог судові витрати на підставі ст.49 ГПК України підлягають покладенню в розмірі 50 % на позивача, в решті 50 % солідарно на відповідачів.

Керуючись ст. 4-5, 22, 28, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 82-84, 116, 117 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні заяви 1 - го відповідача про застосування позовної давності відмовити.

2. Позов задовольнити частково. Визнати недійсним договір оренди № 3-Є від 29.06.2005 р., укладений між СВАТ "Птахокомбінат "Тульчинський" і ТОВ "Едельвейс". В решті позовних вимог відмовити.

3. Судові витрати на державне мито, ІТЗ в розмірі 50% покласти на позивача, в решті 50% солідарно на відповідачів.

4. Стягнути з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Птахокомбінат "Тульчинський", код ЄДРПОУ 05413994 (Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, 23652) і з Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс", код ЄДРПОУ 30067623 (Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 2, 23652) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра", код ЄДРПОУ 20025456 (м. Київ, вул. Артема, 15, 04053) 101 грн. 50 коп. для відшкодування судових витрат на держмито і ІТЗ. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копії даного рішення направити рекомендованою поштою позивачу, відповідачам або вручити їх повноважним представникам під розписку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30.06.2011 р. Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 05.07.2011 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (м. Київ, вул. Артема, 15, 04053)

3 - відповідачу (Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, 23652)

4- відповідачу 2 (Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Леніна, 2, 23652)