Постанова № 16570555, 30.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 червня 2011 р. № 2-а- 4027/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зінченко А.В.

при секретарі судового засідання Фоменко І.Є.

За участю:

представник позивача не прибув

представників відповідача Демчан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд-монтажінвест»до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова про визнання дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбуд-монтажінвест», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова, в якому після зміни позовних вимог просить суд визнати незаконними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промбуд-монтажінвест»в на підставі якої відповідачем було складено акт № 464/23-03-05/36987611 від 28.03.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної невиїзної перевірки позивача, а при оформленні її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються будь-якими доказами та даними господарської діяльності позивача.

У зазначеному акті перевірки зазначається, що у ТОВ «Промбуд-монтажінвест»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також в акті зазначено, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

За результатами перевірки податкові повідомлення рішення не виносились. ТОВ «Промбуд-монтажінвест»в висновками, викладеними в акті перевірки не згоден та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не прибув, але надав до суду клопотання в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив справу розглядати за його відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки позивача та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, суд встановив наступні обставини справи.

«Промбуд-монтажінвест»зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради 01.03.2010 року, номер запису в ЄДРПОУ 14801020000046150.

Згідно довідки форми 4-ОПП підприємство знаходиться на обліку в ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова з 02.03.2010 року за № 100.

«Промбуд-монтажінвест»є дійсним платником податку на додану вартість та має Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100274387 від 13.03.2010 року.

28 березня 2011 року державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Промбуд-монтажінвест»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.03.2010 року по 31.12.2010 року. На підставі проведеної перевірки було складено акт від 28 березня 2011 року № 464/23-03-05/36987611.

Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено: неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у розділах 3.1.1, 3.1.2 акту перевірки постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року за «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»«Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями.

Як вбачається з вступної частини акту № 464/23-03-05/36987611 від 28.03.2011 року перевірку проведено на підставі наказу від 14.03.2011 року Ь 243 «Про проведення документальної планової невиїзної перевірки».

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобовязані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних планових перевірок визначений ст. 77 Податкового кодексу України, у відповідності до якої такі перевірки можуть проводитися лише за наявності визначених в цій статті обставин.

Згідно статті 77.4. Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що перевірку позивача проведено на підставі наказу від 14.03.2011 року №243 «Про проведення документальної планової невиїзної перевірки». Також, ДПІ вказано що відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2011 року підприємство було проінформовано про проведення документальної планової перевірки повідомленням від 21.01.2011 р. №6, Наказом № 148 від 14.02.2011 р., які направлено рекомендованим листом від 15.02.2011 року № 4948/10/23-03-13.

Матеріалами справи підтверджено, що даний лист ДПІ підприємством був отриманий та до ДПІ у Жовтневому районі направлено лист (через канцелярію 03.03.2011 р.) щодо уточнення виду перевірки, а саме буде проводитись виїзна чи невиїзна.

Відповідь на лист підприємства не була надана, направлення на проведення перевірки не надавалось.

Щодо направлення нового наказу №243 від 14.03.2011 року на адресу ТОВ «Промбуд-монтажінвест»суд зазначає, що на адресу підприємства жодного наказу не надходило і відповідачем даних обставин не спростовано.

Також суд звертає увагу на те, що ДПІ у Жовтневому районі в порушення ст.ст. 77, 79, 81 Податкового кодексу України позивачу не направлялось повідомлення про проведення перевірки на підставі Наказу № 243 від 14.03.2011 року.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджено «Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, тобто при оформленні результатів перевірок посадові особи зобовязані дотримуватися вимог цього Порядку.

Згідно пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).

В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження його висновків про відсутність економічної вигоди від здійснення підприємством діяльності та проведення «безтоварних»операцій, що не узгоджується с вимогами вищенаведених нормативних актів.

Таким чином, судом встановлено, що висновки відповідача щодо неможливості фактичного здійснення платником господарських операцій, а також відсутності обєкту оподаткування, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зроблені без вивчення первинних документів та проведення відповідних перевірок контрагентів позивача, а тому висновки відповідача про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді ; встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями та встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. за №334/94-ВР зі змінами та доповненнями є необґрунтованими.

Суд вважає за необхідним зазначити, що державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються.

Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Також суд зазначає, що статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Суд зауважує, що підприємством при веденні господарської діяльності було дотримано всіх вимог чинного законодавства України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з відомостями із ЄДРПОУ ТОВ «Промбуд-монтажінвест»міститься в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, адреса: 61052, Харківська обл., м.Харків, вул. Конєва, буд.10/2. Дане приміщення орендується на підставі договору оренди № 3 від 01.03.2010 року.

Звітність за результатами своєї діяльності підприємство надає своєчасно.

Крім того, суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Крім того, відповідач не довів, що при проведенні перевірки взагалі досліджувалися будь-які правочини, вчинені позивачем.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених субєктами господарювання.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки позивача за наслідками якої було складено акт від 28 березня 2011 року № 464/23-03-05/36987611 є законними, документально та нормативно обґрунтованими, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуд-монтажінвест»до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова про визнання дій незаконними - задовольнити.

Визнати незаконними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промбуд-монтажінвест»на підставі якої було складено Акт 464/23-03-05/36987611 від 28.03.2011.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 04 липня 2011 року.

Суддя А.В. Зінченко