Постанова № 16564469, 29.06.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2011 року Справа № 2а/2370/3873/2011

16 год. 35 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грицаєнко О.Л.,

при секретарі Левчуку А.С.,

за участю прокурора Мовчан В.В. (за посвідченням), представників: позивача ОСОБА_1 (за довіреністю), відповідача ОСОБА_2 (особисто), розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом прокурора Черкаського району в інтересах держави в особі Черкаського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Черкаського району звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Черкаського районного центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_2 коштів, виплачених як допомога по безробіттю, у сумі 13912,12 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що на час прийняття рішення про надання відповідачу статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю, останній був зареєстрований як фізична особа підприємець. Про вказані обставини ОСОБА_2 центр зайнятості не повідомив, що стало підставою для прийняття рішення про повернення сплачених як допомога по безробіттю коштів в сумі 13912 грн. 12 коп., які відповідач добровільно не сплатив.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з тих підстав, що 18.11.2005 р. до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено рішення ОСОБА_2 про припинення підприємницької діяльності.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача та відповідача, повно, всебічно, обєктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. №803-XII в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство”; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських обєднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не повязані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Частиною 1 ст. 2 Закону № 803-XII передбачено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Отже, не можуть бути безробітними особи, що мають статус субєкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 2 ст. 36 Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” визначено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до п. 3 цієї статті сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Крім того, в силу п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р. № 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Судом встановлено, що 01.12.2005р., 27.11.2006 р. та 09.12.2008р. відповідач подавав до Черкаського районного центру зайнятості заяви про надання статусу безробітного та зазначав, що на той час не зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності. Згідно наказів позивача від 01.12.2005 р. № НТ051201, від 27.11.2006р. № НТ061127 та від 09.12.2008р. № НТ081209 відповідачу надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі.

В період перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітного відповідачу була виплачена допомога по безробіттю в розмірі 12107 грн. 38 коп. Крім того, відповідач закінчив курси (за направленням служби зайнятості), вартість яких складає 870 грн. 18 коп. та отримав компенсацію витрат за проїзд під час навчання в сумі 934 грн. 56 коп., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями довідок. Таким чином, в період перебування на обліку в Черкаському районному центрі зайнятості відповідачу було виплачено матеріальне забезпечення на загальну суму 13912 грн. 12 коп.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець 11.03.2004 р. Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця.

Крім того, в ході перевірки достовірності даних безробітних встановлено, що відповідач з 11.03.2004 р. був зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності, про що свідчить розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації Черкаської області від 09.12.2009 року (а.с. 26). Про даний факт відповідач центр зайнятості не повідомив.

Згідно довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 31-33), 18.11.2005 р. внесено рішення фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про припинення підприємницької діяльності. Проте, згідно ч. 15 ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Відповідач не припинив підприємницьку діяльність у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Факт необізнаності відповідача з порядком державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця не є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до вимог ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Таким чином, відповідач, як на момент звернення до центру зайнятості, так і в подальшому при отриманні допомоги по безробіттю, був зайнятою особою (мав статус фізичної особи - підприємця), а отже не мав права на реєстрацію в якості безробітного та на отримання відповідної матеріальної допомоги.

30.11.2009 р. Черкаський районний центр зайнятості видав наказ № 318 про повернення відповідачем виплачених йому коштів в сумі 13912 грн. 12 коп., з яким відповідач ознайомлений 04.12.2009 р. Відповідач у встановленому законодавством порядку зазначений наказ не оскаржив, в добровільному порядку вказану суму коштів не повернув.

Згідно ст. 39 Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 159 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Черкаського районного центру зайнятості (18003, м. Черкаси, пров. Чалого, 17, ідентифікаційний код 14191083) кошти, виплачені як допомога по безробіттю, в розмірі 13912 (тринадцять тисяч девятсот дванадцять) грн. 12 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Л. Грицаєнко