Рішення № 16563623, 20.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р. Справа № 5023/2372/11

вх. № 2372/11

Суддя господарського суду Калініченко Н.В.

при секретарі судовогозасідання Шилов С.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 04.01.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 12 від 20.03.2011 року

розглянувши справу за позовом ТОВ "Аметрін", м.Київ

до КПОЗ "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків

про стягнення 185369,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 132588,81 грн. основного боргу, 13003,95 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 39776,64 грн. штрафу мотивуючи неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобовязань щодо оплати поставленого позивачем товару по договору купівлі-продажу № 5432/м-ос від 31 грудня 2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Також до стягнення заявлено державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 07 квітня 2011 року про порушення провадження у справі № 5023/2372/11 розгляд справи було призначено на 26 квітня 2011 року.

В засідання суду 26 квітня 2011 року позивач зявився. Відповідач в призначене засідання суду не зявився, однак через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість прибуття його представника в судове засідання через відрядження. Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, вислухавши думку позивача, який не заперечував проти його задоволення, визнав його таким, що підлягає задоволенню та ухвалою суду від 26 квітня 2011 року відклав розгляд справи на 30 травня 2011 року.

В засідання суду 30 травня 2011 року позивач зявився. Представник відповідача в призначене судове засідання 30 травня 2011 року зявився та заявив клопотання про витребування у позивача додаткових доказів, а саме: заявки відповідача на отримання товару та довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей відповідно до наданих накладних. Крім того, відповідач, відповідно до п. 3 ст. 69 ГПК України, заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Суд, розглянувши заявлені відповідачем клопотання, вислухавши думку позивача, визнав їх такими, що підлягають задоволенню, ухвалою суду від 30 травня 2011 року клопотання відповідача про витребування у позивача додаткових доказів задоволено, клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 20 червня 2011 р.

В засідання суду 20 червня 2011 року сторони зявились. Позивач вимоги ухвали суду про витребування доказів не виконав, витребувані судом документи до матеріалів справи не надав посилаючись на їх відсутність. Водночас позивач підтримав подану ним через канцелярію суду заяву про витребування у відповідача додаткових доказів (вх. № 15093 від 15.06.2011 р.). Відповідач в засіданні суду 20 червня 2011 року проти задоволення заяви позивача заперечив посилаючись на приписи ст. 33 та 38 ГПК України.

Суд, розглянувши заяву позивача про витребування доказів, вислухавши думку відповідача, виходить з наступного: згідно приписів ст. 38 ГПК України сторона, прокурор, які заявляють клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити про те, який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких впливає, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази. Покладення судом за ініціативою однієї сторони обовязку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності (ст.ст. 4-3, 33 ГПК України). Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте позивач просить суд витребувати у відповідача документи, які косвено можуть підтвердити обґрунтування позовна заява позивача. Тобто, у заявника заяви (позивача) і у суду, відсутні правові підстави для спонукання однієї сторони (відповідача) подати докази на підтвердження позиції другої сторони. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів. Суд, виходячи з вищевикладеного, вважає заяву позивача про витребування доказів такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач, з посиланням на відзив (вх. № 11967 від 20.06.2011 р.) проти задоволення позову заперечує, заперечує факт отримання підприємством-відповідача товару, за яким предявлено позов у даній справі.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивачем предявлено позов на підставі договору купівлі-продажу № 5432/М-ОС від 31 грудня 2009 року. Відповідно до умов вказаного договору позивач (продавець) зобовязався передати, а відповідач (покупець) прийняти окремими партіями і оплатити товар, номенклатура, кількість і ціна якого відображаються у накладній на партію товару. Позивач, згідно умов договору (п.6.1 договору) здійснює постачання товару за умови надходження заявки відповідача, а у відповідності до п. 6.3 договору передача товару провадиться за наявності у представника відповідача цивільного паспорту і доручення на отримання товару, виписаного підприємством; у разі відсутності доручення на отримання ТМЦ у представника відповідача, у обовязковому порядку повноважними представниками сторін підписується двосторонній акт прийому-передачі товару.

В обґрунтування своєї позиції позивачем надано накладні за період з вересня 2010 року по січень 2011 року включно, з яких не вбачається, що позивачем конкретно переданий товар відповідачеві, так як про одержання товару за вищезгаданими накладними не вказано прізвища осіб, що його отримали, довіреності або інших доказів того, що вказані особи уповноважені на одержання товару до суду не надано. Отже, як вбачається із матеріалів справи позивачем не доведений факт отримання відповідачем товару за накладними за якими предявлено позов.

Згідно ст. 712 ЦКУ до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договорами. Відповідно до ст. 664 ЦК України моментом виконання обовязку продавця передати товар та цей обовязок вважається виконаним при:

1) врученні товару покупцеві якщо товар доставляється продавцем;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий за місцезнаходженням товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обовязку передати товар.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що передача товару провадиться за наявності у представника відповідача цивільного паспорту і доручення на отримання товару, виписаного підприємством; у разі відсутності доручення на отримання ТМЦ у представника відповідача, у обовязковому порядку повноважними представниками сторін підписується двосторонній акт прийому-передачі товару.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання па кількості (П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

До договорів повинні бути додані розписки матеріально-відповідальних осіб, що вони ознайомлені з Правилами приймання товарів за їх особистими підписами.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачей (покупців). Порядок використання доручень регулюється Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей (зареєст. у Мінюсті України 12.06.96 р. № 293/1318).

Доручення на отримання цінностей є первинним документом, у якому зафіксовано рішення керівника підприємства про уповноваження конкретну особу отримати для підприємства по переліку та у відповідній кількості товарно-матеріальні цінності. Без доручення не може бути виписаний або підписаний інший первинний документ - накладна, яка є дозволом для здійснення господарської операції по видачі цінностей і яка відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до вимог вказаної Інструкції № 99 забороняється відпускати товар у разі предявлення доручення, яке видано з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Як вбачається з матеріалів справи, в накладних, на яких ґрунтується позов, не вказані прізвище осіб, що отримали товар, довіреності, або інших доказів того, що вказані особи уповноважена на його одержання до місцевого господарського суду не надано.

Згідно п. 13 Інструкції Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 передбачено, що “при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствами їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей. Таких доказів також суду не надано у звязку із не оформленням, про що зазначено сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про порушення відповідачем умов договору, оскільки з наданих суду накладних за вказаний вище період не вбачається, що позивачем конкретно переданий товар відповідачеві.

Отже, суд не приймає до уваги посилання позивача про наявність на спірних накладних підписів осіб та печаток, оскільки накладні не засвідчені належним чином підписами уповноважених осіб відповідача, а позивачем не було доведено суду, яким чином було поставлено або відпущено товар, а також ким він був отриманий.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги ТОВ "Аметрін", м. Київ є безпідставними та необґрунтованими, суперечать приписам діючого законодавства, а тому відсутні підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати залишаються на позивачеві.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 1,4,12, 22, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя Калініченко Н.В.

Повний текст судового рішення по справі № 5023/2372/11 підписано 22 червня 2011 року.