Постанова № 16555819, 17.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мозгова Н.А.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2011 року справа №2а-26453/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чебанова О.О.

суддів

Малашкевича С.А., Юрченко В.П., при секретарі судового засідання Сухоцькій Д.Ю., за участю представника позивача Піскурського О.В., представників відповідача Кавун Г.А., Івашкевич В.Ю., розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року у справі № 2а-26453/10/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та визнання податкового повідомлення-рішення № 0002002341/0 від 11.11.2010 року недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Донтеп», звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька, в якій просить визнати дії податкової інспекції щодо складання акту про результати позапланової виїзної перевірки №5032/23-3/13492967 від 29.10.2010 року протиправними та визнання податкового повідомлення-рішення №0002002341/0 від 11.11.2010 року недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перевірка проведена з порушенням вимог п.5 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Даною нормою встановлено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту. У відповідачатакі відомості, отримані від ПП «ДонТехКомплект», відсутні. Крім того, в акті перевірки зроблено необґрунтований висновок щодо нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Донтеп» та ПП «Донтехкомплект». Доказів невиконання умов договору податковим органом не надано.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року у справі № 2а-26453/10/0570 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Донтеп» на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, в звязку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що правочин між ТОВ «Донтеп» та ПП «Донтехкомплект» укладений із дотриманням цивільного законодавства. Відповідно до ст.204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину, отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 Цивільною кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Ця норма містить чітку умову, коли не вимагається визнання судом недійсності правочину - за умови якщо недійсність правочину встановлено безпосередньо законом.

Цивільним законодавство встановлено вичерпний перелік, коли правочин визнається нікчемним, а саме статтями 27, 121, 126, 219, 221, 224, 226, 228, 247, 249, 547, 586, 614, 633, 661, 698, 719, 720, 739,780,787,867,981,898,998, 1008, 1055, 1056, 1059, 1060, 1061, 1107, 1109, 1111, 1112, 1113, 1118, 1122, 1136, 1137, 1139, 1142, 1157, 1242, 1257, 1307 Цивільного кодексу України.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін як обґрунтовану та законну.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Відкрите акціонерне товариство «Донбасенерго» зареєстроване виконавчим

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донтеп» зареєстровано у якості юридичної особи, знаходиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за номером 13492967, перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Донецька.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Донтеп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Донтехкомлект», за результатами якої складено акт № 5032/23-3/13492967 від 29.10.2010 року (арк. справи 6-18, том 1). Перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2010 року 213501 грн., за липень 2010 року 115100 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем по справі прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0002002341/0 від 11 листопада 2010 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобовязання з ПДВ в сумі 481392 грн., у тому числі за основним платежем 328601 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 152791 грн. (арк. справи 20).

Судом досліджений договір №18/05 від 18 травня 2010 року, укладений між ПП «Донтехкомплект» (постачальник) та ТОВ «Донтеп» (покупець), відповідно до якого постачальник продає, а покупець придбаває матеріали згідно з узгодженою додатково специфікацією (графітовий порошок (ПУ) ТУ У322-00196204.005-99 65 тон, графітовий порошок (ПФ -2) ТУ У 322-00196204.005-99 5 тон, графітовий порошок (ПФ -3) ТУ У322-00196204.005-99 35 тон, графітовий порошок (МУ) ТУ У 322-00196204.005-99 260 тон).

Згідно з розділом 4 договору постачання здійснюється самовивозом покупця (ТОВ «Донтеп») автомобільним або залізничним транспортом.

Позивачем у якості доказів виконання вищезазначеного договору надані податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення та витяг з журналу реєстрації довіреностей. Порушень у заповнені вказаних документів в акті перевірки від 29.10.2010р. не встановлено.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені при апеляційному розгляді та знайшли своє підтвердження.

Суть спору полягає у правомірності прийнятого Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька рішення щодо визначення суми податкового зобовязання в розмірі 481392 грн., у тому числі за основним платежем 328601 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 152791 грн.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договору купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майном держави не було, оскільки правовідносини склалися між приватними підприємствами і майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, Порушення податкового обліку не може бути ознакою нікчемності угоди, якщо не доведено, що такі дії були навмисні.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, які вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин правопорушенням є умисна несплата податків, а не ведення податкового обліку з помилками.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідач зазначив порушення пп. 7.4.1, пп 7.4.5 . п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі Закон №168).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата в списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Долучені до матеріалів справи податкові накладні, видаткові накладні, расходні накладні, платіжні доручення підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірний період згідно норм Закону №168 (арк. справи 24-250). Невідповідність нормам законодавства таких документів під час перевірки не встановлено.

Податковий орган при визначенні нікчемності угоди між позивачем та його контрагентом посилався на те, що ТОВ «Донтеп» не надано товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання ТМЦ та інші документи, що свідчать про транспортування продукції. Основні засоби у ТОВ «Укрмашпром» відсутні, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що свідчить про неможливість ведення господарської діяльності, а отже не мають реального товарного характеру (арк. справи 13, 15).

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини не є підставою для висновку про нікчемність угоди, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що позивач, укладаючи договір з ТОВ «Донтехкомплект» мав умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплата податку на додану вартість та безпідставного отримання податкового кредиту за червень та липень 2010 року, внаслідок чого податковий орган прийняв протиправне спірне податкове повідомлення-рішення.

Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність факту перевезення товару, та фіктивність відповідної господарської операції, тому як відповідно до положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Проте відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неможливість перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем іншими особами, зокрема, покупцем контрагентом, якому продано товар за договором №18/05 від 18 травня 2010 року.

Крім того, податковим органом не надано доказів ухилення продавцем (контрагентом ПП «Донтехкомплект») від оподаткування.

В судовому засіданні позивачем були надані копії документів податкової звітності ПП «Донтехкомплект», у тому числі, податкові накладні з ПДВ та уточнююча декларація з цього податку (жовтень 2010р.), відповідно до яких вся сума податкових зобовязань з податку на додану вартість, яка виникла за угодою з позивачем, була відображена його контрагентом у своєму податковому обліку. Щодо фактичної сплати таких зобовязань відповідач, як субєкт владних повноважень, згідно ч.2 ст. 71 КАС України, не надав доказів несплати цього зобовязання ПП «Донтехкомплект».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції внаслідок неповного дослідження обставин у справі, дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості позову, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нової, якою позовні вимоги необхідно задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.195 ч.1, ст. 196, ст.198 ч.1 п.3, ст.200 ч.1 п.3, ст.205 ч.2, ст. 207, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року у справі № 2а-26453/10/0570 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року у справі № 2а-26453/10/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та визнання податкового повідомлення-рішення № 0002002341/0 від 11.11.2010 року недійсним скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та визнання податкового повідомлення-рішення № 0002002341/0 від 11.11.2010 року недійсним задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002002341/0 від 11.11.2010 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька, яким визначено суму податкового зобовязання товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» на загальну суму 481392 грн., у тому числі за основним платежем 328601 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 152791 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Донтеп» судові витрати в сумі 3,4 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Постанова виготовлена в повному обсязі 22.03.2011 року.

ГоловуючийО.О. Чебанов

СуддіС.А. Малашкевич

В.П. Юрченко