Ухвала суду № 16541142, 08.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2011 р. м. КиївК-17004/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Харченка В.В.

Суддів: Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Секретар судового

засідання Ніколенко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційними скаргами Східної митниці, заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс»до Східної митниці про визнання повністю недійсними податкових повідомлень,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс»звернулося до суду з позовом до Східної митниці про визнання повністю недійсними податкових повідомлень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Феникс»задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення Східної митниці № 27 від 18.12.2008 року та № 26 від 18.12.2008 року.

На судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшли касаційні скарги Східної митниці, заступника прокурора Донецької області, в яких ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги та пояснення осіб, що беруть участь у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Східної митниці, заступника прокурора Донецької області не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання наказу Східної митниці від 23.10.2008 року № 663 проведено камеральну перевірку стану дотримання ТОВ «Феникс»вимог законодавства України з питань митної справи під час здійснення митного оформлення товарів у Донбаській регіональній митниці (Донецькій митниці) Східної регіональній митниці за період з 01.11.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої було складено акт від 16.12.2008 року № 10-к/8/700000000/31128934.

Згідно акту камеральної перевірки, внаслідок методологічної помилки декларанта, яка полягає у невірному застосуванні норм законодавства в частині права на користування пільгами з обкладенням ввізним митом сировини під час її ввезення на територію пріоритетного розвитку, чим порушено статтю 14 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів», що призвели до недоборів митних платежів в сумі 190130464 грн. 98 коп., яка підлягає перерахуванню до бюджету.

З посиланням на результати камеральної перевірки та підпункт «в»п.п. 4.2.2 п. 4.2 статті 4.2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, Митницею прийняті спірні податкові повідомлення форми «Р»від 18 грудня 2008 року:

- № 27 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс»суми податкового зобовязання за платежем: податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України субєктами підприємницької діяльності у загальному розмірі 33272831 грн. 17 коп., з яких за основним платежем 31688410 грн. 64 коп., за штрафними санкціями 584420 гри. 53 коп.;

- № 26 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс»суми податкового зобовязання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України субєктами підприємницької діяльності у загальному розмірі 166364157 грн. 06 коп., з яких за основним платежем 158442054 грн. 34 коп., за штрафними санкціями 7922102 грн. 72 коп.

Правовою підставою прийняття спірних повідомлень відповідач визначив підпункт «в»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-111 (надалі Закон № 2181). Спірними повідомленнями визначене порушення позивачем статті 14 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24 грудня 1998 року № 356-ХІV, розділу II «Прикінцеві положення»Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів»від 24 грудня 2002 року № 347-ІV. Підстава для застосування штрафних санкцій відповідачем у спірних повідомленнях не визначена.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону № 2181 контролюючими органами, зокрема, є митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Відповідно до абзацу другого підпункту «в»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону № 2181 камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як вбачається з акту камеральної перевірки, в ході перевірки вантажних митних декларацій позивача суцільним методом відповідачем була виявлена методологічна помилка, яка, на думку відповідача, полягає у невірному застосуванні норм законодавства в частині права на користування пільгами обкладення ввізним митом сировини під час її ввезення на територію пріоритетного розвитку.

Статтею 14 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області»передбачалося, що спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовується до субєктів підприємницької діяльності, які реалізують схвалені Радою інвестиційні проекти у пріоритетних видах економічної діяльності на територіях пріоритетного розвитку згідно з укладеним контрактом, тобто укладений на підставі схваленого радою інвестиційного проекту, згідно з указаним положенням визначався як підстава для застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності.

Відповідно до того, що на період дії спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області справляння податку на додану вартість, митного збору, податку на прибуток, акцизного збору здійснювалося з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 356-ХП, позивач користувався пільгою зі звільнення від сплати ввізного мита на підставі Контракту протягом пяти років з дня його укладання, що не суперечило ст. 14 зазначеного Закону.

Стосовно посилання апелянтів на п. 2 розділу П Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів»від 24.12.2002 року № 347, № 346 та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», яким внесені зміни до деяких законодавчих актів, яким встановлювались пільги зі сплати податків, зборів (обовязкових платежів) для окремих категорій субєктів господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: «закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України він стосується виключно встановлення доходів і видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України»(абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007; «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з обєктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони»(абзаци третій, четвертий п.п. 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008 ).

Що стосується посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 26 серпня 2008 року, то слід зазначити, що суди по різному вирішували вказане питання, встановлюючи наявність права застосування пільгового митного оформлення товарів і навпаки. Ці рішення набрали законної сили, але у тих справах був інший предмет спору.

Судом першої інстанції під час розгляду справи призначалася судова економічна експертиза. Відповідно до висновку експерта неможливо документально обґрунтувати суми податку на додану вартість та мита на товари, що ввозяться на територію України, які значаться донарахованими відповідачем, та застосованих відповідачем штрафних санкцій, спірними податковими повідомленнями, з огляду на те. що в акті перевірки не наведені пункти порушення нормативних актів, які регулюють нарахування та стягнення ввізного мита та податку на додану вартість, під час ввезення товарів на територію України, а також у наданих на дослідження податкових повідомленнях від 18 грудня 2008 року відсутні посилання на пункти нормативних та законодавчих актів, які регулюють нарахування та стягнення ввізного мита та податку на додану вартість, під час ввезення товарів на територію України, та відсутні посилання на пункти та статті нормативних, актів, що значаться підставою для застосування штрафних санкцій, а відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і. експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, експерту забороняється вибирати вихідні дані для проведення експертизи.

Із експертних досліджень вбачається, що відповідно до поданих позивачем до відповідача вантажних митних декларацій, ставка ввізного мита визначена у розмірі 1 ЕURкг (1,5 ЕURкг), ставка податку на додану вартість визначена у розмірі 20%, що відповідає встановленим діючим законодавством ставкам на дату подання декларацій, чим підтверджується правильне застосування ставок оподаткування та спростовується посилання відповідача на наявність методологічних помилок в даних деклараціях.

Відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 № 31.4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2005 року за № 439/10719, однією з митних процедур є здійснення митного контролю. При цьому, зокрема, митним органом здійснюється перевірка правильності, нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) за ВМД та застосування пільг у їх сплаті відповідно до законодавства. За відсутності зауважень здійснюється списання (справляння) сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому законодавством України та заповнення графи С ВМД, засвідчення записів у ній проставленням відбитка номерного штампа «Сплачено». Завершення митного оформлення здійснюється шляхом проставлення своїх підпису й прізвища та відбитка особистої номерної печатки в графі D усіх аркушів ВМД.

Як вбачається із матеріалів справи на момент фактичного ввезення товару та його декларування у 2006-2007 роках, правильність заповнення декларацій, в тому числі й методологія їх заповнення, нарахування податків і зборів, була підтверджена митним органом, товар ввезений на територію України без будь-яких обмежень, декларації підписані, посадовими особами митного органу із проставленням відповідних відміток у певних графах та зазначенням сплати всіх необхідних платежів.

Таким чином, доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи ними допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ,-

у х в а л и л а :

Касаційні скарги Східної митниці, заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.