Постанова № 16536061, 08.06.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

08.06.11 Справа № 5015/1169/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

Процика Т.С.

при секретарі судового засідання Гуньці О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця”№87/ДНЮ від 29.04.2011 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2011 року

у справі № 5015/1169/11

за позовом Приватного акціонерного товариства (далі-ПрАТ)“Київ Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”

до відповідача: Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця”

про стягнення 22944,48 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., ОСОБА_2.- представники (довіре- ність в мат.справи);

від відповідача: ОСОБА_3. - представник (довіреність в мат.справи)

Судом розяснено учасникам процесу права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Заяв про відвід суддям та технічну фіксацію судового процесу не поступало.

Позивач подав докази зміни найменування з ВАТ «Київ-Дніпропетровське МППЗТ»на ПрАТ «Київ-Дніпропетровське МППЗТ»

СУДОМ ВСТАНОВЛЕНО:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2011 року у справі № 5015/1169/11 (суддя Манюк П.Т.) позов задоволено повністю, стягнуто з Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” на користь Відкритого акціонерного товариства “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” суму у розмірі 23 409, 92 грн. з них: - 22944, 48 грн. безпідставно отриманих коштів; 229,44 грн. державного мита; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано положеннями ст.ст. 179, 187, 315 Господарського кодексу України, ст.ст.256,257,258 Цивільного Кодексу України, ст.21 Закону України «Про залізничний транспорт»; ст.71 Статуту залізниць України; Правилами обслуговування залізничних підїзних колій, затвердженими Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р.№644; Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України від 15.11.1999 р.№ 551.

З таким рішенням не погоджується відповідач Державне територіально-галузеве обєднання «Львівська залізниця», оскарживши його в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.187 ГК України, дійшов до помилкового висновку про те, що зміни до договорів про експлуатацію залізничної підїзної колії №32 та №33 від 09.02.2007р. в установленому законом порядку не вносилися. Вказує, що даний висновок не відповідає вимогам ст.307 ГК України, ст.908 ЦК України. Вважає, що загальні правові положення щодо експлуатаційної роботи на залізничних підїзних коліях, взаємовідносини залізниць і власників колій передбачені у ст.21 Закону України «Про залізничний транспорт», регламентація порядку укладення зазначених договорів та внесення до них змін містяться у Правилах обслуговування залізничних підїзних колій, які затверджені наказом Мінтрансу України від 21.11.00р.№644, зареєстрованим у Мінюсті України 24.11.2000р. за №875/5096. Крім того, зазначає що пункт 16.3 договорів про експлуатацію залізничної підїзної колії №32 та 33 від 09.02.07р. набрав чинності в запропонованій залізницею редакції. У відповідності до введеного в дію з 01.05.09р. Збірника тарифів на перевезення вантажів, затвердженого наказом Мінтрансзв»язку України від 26.03.09р.№ 317, та тому, що спірні договори повинні відповідати типовим договорам, наведеним у додатках до Правил обслуговування підїзних колій, Укрзалізниця, телеграмою, зобовязала залізниці внести зміни в діючі договори доповнення щодо відшкодування витрат на утримання смуги відведення за ставками, визначеними калькуляціями залізниці відповідно до витрат. Стягнення проводилось на підставі накопичувальних карток, які підписані повноважним представником без заперечень. Також, вважає, що суд першої інстанції мав застосувати до спірних правовідносин скорочену, 6-ти місячну позовну давность.

На підставі наведеного скаржник просить рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2011 року у справі №5015/1169/11 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач ПрАТ «Київ-Дніпропетровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»в інтересах Тернопільської філії скористалось правом, наданим ст.96 ГПК України, та направило відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2011 року у справі №5015/1169/11 є законним та таким, що не підлягає скасуванню чи зміні, оскільки, спірними договорами про експлуатацію підїзних колій не передбачено плату за утримання ділянки землі у смузі відведення залізниць, а послуги, передбаченої пунктом 16.3 Додаткових погоджень, позивач від апелянта не отримував, відповідач самовільно без згоди позивача проводив списання коштів з особового рахунку останнього вказуючи спірну послугу. Поряд з наведеним у відзиві пояснено, що сам скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що на сьогоднішній день у типовому договорі про експлуатацію залізничної підїзної колії, відсутній такий обовязковий платіж, як утримання ділянки землі в смузі відведення залізниці, тобто сам підтверджує неправомірність своїх дій щодо списання з позивача коштів у сумі 22944,48грн.Крім того, апелянт погоджується, що дана послуга надається виключно за вільними - договірними тарифами. Також, позивач вважає безпідставними посилання скаржника на неіснуючі договори перевезення та застосування скороченого 6-ти місячної позовної давності. Він, звертає увагу апеляційного суду на справу №11/21-446 за позовом апелянта до позивача щодо стягнення з останнього 128312,34 грн. за утримання смуги відведення по договору «Про експлуатацію підїзної колії при станції Бере зовиця-Острів»№ 31 від 09.02.07р., яка розглядалася у 2010р. Постановою ВГСУ від 11.11.10р. залишено без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.05.10р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.09.10р., якими відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки така плата /стягнення не передбачена договором на експлуатацію.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, вислухавши представників сторін в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів зробила висновок про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

При цьому колегія суду виходила з наступного:

Господарським судом Львівської області при розгляді спору між сторонами вірно встановлено, що між ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємством промислового залізничного транспорту” та ДТГО “Львівська залізниця” в особі Тернопільської дирекції залізничних перевезень Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” укладені договори:

- від 09.02.2007 р. № 32 “Про експлуатацію підїзної колії при станції Скала-Подільська”зі змінами та доповненнями (далі - Договір № 32), відповідно до умов якого експлуатується підїздна залізнична колія, яка належить позивачу, примикає до станції Скала-Подільська Львівської залізниці через стрілку № 1/1А та обслуговується локомотивом;

- від 09.02.2007 року № 33 “Про експлуатацію підїзної колії при станції Максимівка Львівської залізниці” зі змінами та доповненнями (далі - Договір № 33) за умовами якого експлуатується підїзна залізнична колія, яка належить позивачу, примикає до станції Максимівка Львівської залізниці через стрілку № 14, та також обслуговується локомотивом позивача;

- від 29.01.2009 р. № 24 “Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги” (далі - Договір № 24) цим договором регламентується порядок списання коштів з особового рахунку позивача, відкритого в розрахунковому підрозділі Львівської залізниці.

Пунктами 19, 20 Договорів №32 та №33 передбачено, що зміни та доповнення до умов договору вносяться лише за згодою сторін; одностороння зміна умов не допускається.

26.03.2009 року Мінтрансзвязку України наказом №317 затвердило Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та повязані з ними послуги (зареєстрований у Мінюсті 15.04.2009 р. за № 340/16356), відповідно до якого наказ Мінтрансу від 15.11.1999 р. № 551 з 01.05.2009 року втратив чинність.

З матеріалів справи вбачається, що в звязку із вказаними змінами у законодавстві, 19.05.2009 року на адресу позивача відповідачем направлено додаткові погодження до договорів № 32 та № 33. В додаткових погодженнях запропоновано викласти у новій редакції пункти 16.2. та 16.3. договорів № 32 та № 33 та вказано, що дане додаткове погодження вступає в силу з 01.05.2009 року. Відповідно до зазначених змін редакція підпункту 16.3. договорів про експлуатацію залізничних підїзних колій № 32 та № 33 наступна: “16. Власник колії сплачує Залізниці плату: 16.3. За складування вантажів або примикання підїзних колій у смузі відведення згідно калькуляції Управління залізниці і утримується щомісячно до 10 числа поточного місяця”.

Встановлено, що позивач, у двадцятиденний термін не надав протокол розбіжностей до додаткових погоджень, тому відповідач вирішив, що запропоновані зміни до договорів про експлуатацію залізничних підїзних колій при станціях Скала-Подільська та Максимівка набрали чинності з 01.05.2009 року у редакції залізниці.

Як встановлено судом першої інстанції, зміни до договорів про експлуатацію залізничних підїзних колій № 32 № 33 у встановленому законом порядку не вносились, але з травня 2009 року по лютий 2011 року, відповідачем “за відшкодування витрат залізниці на утримання смуги відведення земельної ділянки” було стягнуто з позивача 22944,48 грн.

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання.

Виходячи із вимог ст.187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обовязковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобовязані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Приписами ст.21 Закону України N273/96-ВР, від 04.07.1996 “Про залізничний транспорт” встановлено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних підїзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Відповідно до ст.71 Статуту залізниць України та п.2.1. Правил обслуговування залізничних підїзних колій, взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок та умови експлуатації залізничних підїзних колій визначаються, зокрема, договором на експлуатацію залізничної колії. Договори, що укладаються сторонами, повинні відповідати типовим договорам.

Також, регламентація даних відносин міститься у Правилах обслуговування залізничних підїзних колій, затверджених Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644 та Порядком експлуатації підїзних колій, урегульований Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним підїзним транспортом України і Коефіцієнтів, що застосовується до тарифів цього збірника, який встановлює порядок зарахування та розміри зборів за подачу та збирання вагонів, вантажо-розвантажувальні, маневрові роботи, тощо.

Наказом Міністерства транспорту та звязку України від 26.03.2009 р. № 317, (зареєстрований у Мінюсті 15.04.2009 р. за № 340/16356), затверджено Тарифне керівництво № 1, яким визнано таким, що втратив чинність Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво № 1, Затверджений Наказом Міністерства транспорту України 15.11.1999 р. № 551.

Відповідно до пункту 6 розділу 1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та повязані з ним послуги Тарифне керівництво № 1, в останній редакції розрахунки за перевезення вантажів, роботи і послуги, повязані з ними, щодо яких не встановлені державні регульовані тарифи, проводяться за вільними тарифами, які визначаються субєктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захисту економічної конкуренції.

Перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами, наведено в таблиці 5 пункту 32 розділу ІІ цього Збірника, згідно яких власник підїзної колі сплачує залізниці збір за утримання земельних ділянок в смузі відведення залізниці, якщо це передбачено договором сторін.

Згідно з підпунктом 22, таблиці 4, пункту 9, розділу ІІ Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України від 15.11.1999р. №551, передбачалась державна регульована ставка збору за утримання ділянок землі, наданих залізницями в тимчасове користування іншим підприємствам і організаціям для складування вантажів, улаштування примикання підїзних колій і в інших випадках в розмірі 0,7 грн. за 1 м2 за рік.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що розмір збору за утримання земельних ділянок в смузі відведення мав підлягати узгодженню сторонами. Також місцевим господарським судом вірно зазначено, що укладеними між сторонами договорами про експлуатацію залізничних підїзних колій № 32 та № 33 не передбачено надання залізницею послуг з утримання смуги відведення та не узгоджено розмір таких послуг, крім того, відповідачем не представлено жодних доказів виконання робіт з утримання смуги відведення земельної ділянки.

Щодо посилань скаржника про застосування скороченої 6-місячної позовної давності, то суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними та такими що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, виходячи з аналізу частини 5 статті 315 ГК України, яка встановлює шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, суд зробить висновок, що вказаний строк стосується позовів перевізників до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, а між сторонами укладені договори № 32 та № 33 про експлуатацію залізничних підїзних колій при станціях Скала-Подільська та Максимівка Львівської залізниці.

Аналізуючи вищевказані норми та з огляду на те, що скаржником не було подано належних доказів, під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному провадженні, які б підтверджували та засвідчували в установленому чинним законодавством порядку те, що останнім надавались позивачеві послуги з утримання смуги відведення залізничних підїзних колій при станціях Скала-Подільська та Максимівка Львівської залізниці, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду і вважає, що позовні вимоги про повернення 22944, 48 грн. безпідставно отриманих коштів підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, Господарським судом Львівської області було належним чином досліджено обставини, що мають значення для справи при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому воно є таким, що підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.11р. у справі №5015/1169/11 без змін.

2.Судові витрати покласти на Державне територіально-галузеве обєднання “Львівська залізниця”

3.Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 ГПК України.

Головуючий-суддя Дубник О.П.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Скрипчук О.С.

Повний текст складено:

24.06.2011 року