Рішення № 16535886, 15.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р. Справа № 5023/3071/11

вх. № 3071/11

Суддя господарського суду Задорожна І.М.

при секретарі судовогозасідання Цирук О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, (довіреність № 834 від 02.03.11 р.) відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 48/8-790/МЗ від 11.03.11), ОСОБА_3, (довіреність № 48/8-794/МЗ від 11.03.11 р.).

розглянувши справу за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, м.Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області плату за фактичне користування місцем за період 01.07.2009 р. по 07.06.2010 року в сумі 2882,59 грн., зобов'язати відповідача повернути позивачеві місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 на підставі акту прийому - передачі та стягнути судові витрати на користь позивача. КП "МІЦ" посилається на укладення між сторонами договору №7515 від 26.06.2008 року та на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по спірному договору щодо оплати за користування місцем. Крім того, позивач вказує на неповернення відповідачем вищевказаного місця відповідно до акту прийому - передачі, у зв'язку із закінченням строку дії договору, що стало причиною звернення позивача до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою господарського суду від 26.04.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.05.2011 року.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.05.2011року по 01.06.2011 року, крім того, розгляд справи відкладався з 01.06.2011року до 15.06.2011 року.

Представник відповідача через канцелярію господарського суду за вх. № 10672 від 12.05.2011р., та вх.№15150 від 15.06.2011 року надав заперечення на позовну заяву, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 2882,59 грн. безпідставними, оскільки умови спірного договору не містять обов'язку відповідача оплатити позивачу кошти за фактичне користування місцем поза межами договору за весь час користування місцем. Відповідач також, вказує на те, що листом №48/8-586/Мз від 21.02.2011 року було проінформовано позивача про причини відсутності підписаного сторонами акту про повернення місця, яке було надано в користування, у зв'язку із недбалістю посадових осіб відповідача, які вже звільнені з роботи та запропоновано позивачу підписати складений і підписаний відповідачем акт від 22.01.2011 року про повернення з 01.07.2009 року місця позивачу. Крім того, відповідач зазначає, що відсутність підписаного сторонами акту приймання - передачі місця після припинення дії договору, не може бути підставою для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу місце за актом-приймання передачі.

Представником КП "МІЦ" за вх. № 11870 від 17.05.2011 року через канцелярію господарського суду було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові суми, що знаходяться на рахунку УДСО при ГУМВС України в Харківській області та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно УДСО при ГУМВС України в Харківській області.

За вх.№13456 від 01.06.2011 року та за вх.. № 15151 від 15.06.2011 року представник позивача надав заперечення на відзив відповідача, в якому повідомив суд про те, що ним не було підписано акт прийому - передачі від 22.02.2011 року, який відповідач надіслав листом №48/8-856/н3 від 21.02.2011 року, у зв'язку з тим, що в даному акті датою повернення місця стояла дата 01.07.2009 року, але станом на 01.07.2009 року відповідачем не було повернуто місце позивачеві, крім того, як зазначає позивач, відповідач з 01.07.2009 року по 08.06.2010 року розміщував на даному місці спеціальну конструкцію - щит стаціонарний. Також, позивач посилається на те, що оскільки, відповідач після припинення дії договору розташовував зовнішню рекламу без дозволу та без договору, тому відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві плату за фактичне користування місцем, посилаючись на рішення виконкому ХМР від 20.10.2004 року №977 "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові", який є актом органу місцевого самоврядування та «Порядок визначення розміру оплати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності та надаються розповсюджувачам зовнішньої реклами для розміщення спеціальних конструкцій» (додаток № 3 до Рішення).

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.. № 11870 від 17.05.11), суд відмовив у її задоволенні, оскільки позивачем не надано жодного доказу в підтвердження цієї заяви, а саме, позивачем не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи це клопотання, суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Розяснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” та Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову ”, де зокрема, звертається увага судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Крім того, представник відповідача з супровідним листом за вх.№13455 від 01.06.2011 року через канцелярію господарського суду надав заяву, в якій посилається на те, що заявлені позивачем позовні вимоги до відповідача є санкціями у розумінні норм ГК України та неустойкою, відповідно до ст. ст.549 ЦК України, тому відповідач просить суд застосувати до цих вимог строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Господарський суд розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, проаналізувавши діюче законодавство, вважає за необхідне відмовити в її задоволенні, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач КП «МІЦ» звернувся до суду про стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем в сумі 2882 грн. 59 коп., проте відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності щодо штрафних санкцій, які КП «МІЦ» взагалі заявлені до суду не були, тому у господарського суду відсутні підстави, щодо задоволення вищевказаної заяви.

Також, відповідач просив суд відповідно до вимог ст.90 ГПК України винести окрему ухвалу про усунення порушень позивачем норм пункту три постанови КМУ від 29.12.2003 року №2067 в редакції від 09.09.2009 року № 968 та зобов'язати позивача перерахувати отримані з 09.09.2009 року від інших суб'єктів господарювання кошти за розміщення зовнішньої реклами до бюджету територіальної громади міста Харкова.

Розглянувши заяву відповідача щодо винесення окремої ухвали на підставі ст.90 ГПК України, господарський суд відмовляє в її задоволенні, враховуючи той факт, що відповідно Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.12.1992 року №01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України " вказівки щодо усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки стосовно виробничих процесів або оперативно - господарської діяльності. Крім того, відповідачем не доведено суду, в чому саме полягає порушення відповідачем діючого законодавства України.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

26 червня 2008 року між комунальним підприємством ''Міський інформаційний центр" (позивач) та Управлінням Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області (відповідач) було укладено договір № 7515 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі - Договір). Відповідно до Договору та Акту прийому-передачі від 01 липня 2008 року до Договору позивач надав в експлуатацію відповідачу місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції щит стаціонарний (1,20х1,80х2) за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 строком з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підпунктом 3.2.1. Договору передбачено, що позивач зобовязується передати відповідачу місця на підставі акту прийому-передачі згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1, про що 01 липня 2008 р. було складено акт прийому-передачі місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій, за яким відповідач прийняв у позивача одне місце, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях,18/20.

Відповідно до п.п.8.1.6. Договору № 7515 від 26.06.2008 року цей договір припиняє свою дію по закінченню строку дії Договору.

Таким чином, станом на 30.06.2009 року Договір № 7515 від 26.06.2008р. вважається таким, що припинив свою дію.

Відповідно до п.5.1. Договору №7515, „протягом семи календарних днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. Договору, „Користувач" зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх "КП". Повернення місць, наданих в користування, здійснюється „Користувачем" на підставі Актів прийому-передачі, які складаються „Користувачем" та підписуються уповноваженими представниками „КП" та „Користувача".

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 Договору № 7515 від 26.06.2008 року „місця вважаються фактично повернутими „КП" з моменту підписання Актів прийому-передачі та повинні бути повернуті «Користувачем» у стані, не гіршому від того, в якому вони знаходилися на момент передачі".

Як вбачається з матеріалів справи, після припинення дії договору №7515 від 26.06.2008 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення №8664 від 02.02.2010 року, в якому просив відповідача повернути місце за договором №7515 від 26.06.2008 року на підставі акту прийому передачі. Також, позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення №9991 від 14.05.2010 року, в якому позивач повідомив відповідача про те, що за результатами огляду місць позивачем встановлено, що на місці, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20, відповідач продовжує розташовувати спеціальну конструкцію - щит стаціонарний (1,20х1,80х2) без згоди власника місця або уповноваженого органу, а також позивач просив відповідача звільнити наведене незаконно зайняте місце розташування рекламного засобу .

08.06.2010 року відповідач на адресу позивача направив листа №48/1-1-878, в якому повідомив позивача, що на виконання повідомлення позивача рекламна конструкція, яка була розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 демонтована відповідачем, однак в матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що вищевказане місце повернуто позивачеві відповідно до умов договору.

Як стверджує позивач, відповідач після припинення дії Договору не повернув за актом прийому-передачі місце, яке йому надавалося в користування, тому КП «МІЦ» був змушений звернутися до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача повернути позивачеві місце, що знаходиться у комунальній власності в порядку, встановленому умовами договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Як встановлено вище, договір № 7515 від 26.06.2008 року припинив свою дію, проте, відповідач у встановленому договором порядку та строки не передав надане в користування місце, за таких обставин, позовні вимоги позивача щодо зобовязання відповідача повернути на підставі акту прийому-передачі місце, яке знаходиться у комунальній власності та було надано відповідачу для розміщення спеціальної конструкції за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 є такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача плати за фактичне користування місцем за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 за період з 01.07.2009 року по 07.06.2010 року в сумі 2882,59 грн., господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні, зважаючи на наступне.

Як встановлено матеріалами справи, оскільки станом на 30.06.2009 року договір № 7515 від 26.06.2008 року вважається таким, що припинив свою дію, проте відповідач УДСО при ГУМВС України в Харківській області в порушення умов договору та норм діючого законодавства України не повернув місце надане йому для розміщення спеціальної конструкції та продовжував користуватися ним, позивачем було заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем після припинення дії договору, а саме за період з 01.07.2009 року по 07.06.2010 року в сумі 2882,59 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Проаналізувавши діюче законодавство, господарський суд вважає заявлену позивачем до стягнення плату за фактичне користування місцем після припинення дії договору за своєю правовою природою саме штрафними санкціями в розумінні норм діючого Господарського та Цивільного законодавства.

При укладанні сторонами договору № 7515 від 26.06.2008 року сторони у розділі «6» договору, передбачили відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання умов укладеного договору, а саме:

Згідно п.6.1. договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом чотири цього договору, “Користувач” сплачує КП пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого) платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.6.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, ”Користувач” сплачує КП неустойку, яка складає 7% від розміру плати за використання місць ( з ПДВ) встановленої Додатком №1 цього договору, за кожен день прострочення виконання зобов'язання щодо повернення за цим договором.

Згідно п. 6.3 Договору Відповідач, у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 п.3.4 розділу 3 Договору, сплачує Позивачу пеню у розмірі плати за користування місцями, встановленої п. 4.1 цього Договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

Пунктами 6.4, 6.5. договору сторонами передбачено, що за порушення строків передбачених пунктом 1.4. цього договору, КП сплачує “Користувачу” штраф в розмірі 50 грн. за кожен день затримки у наданні “Користувачу” в користування кожного місця. За невиконання зобов'язань передбачених підпунктом 3.4.13 пункту 3.4. розділу три договору “Користувач” сплачує на користь КП штраф у розмірі 50 грн. за кожен день невиконання зобов'язання.

Суд констатує, що у вищевказаному договорі сторони вже передбачили обопільні зобов'язання (відповідальність) за порушення договірних зобов'язань, як з боку відповідача так і з боку позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд вказує на те, що плата за фактичне користування місцем після припинення дії договору відповідно до норм діючого законодавства України вважається штрафними санкціями, позивач в установленому законодавством порядку своїм правом на звернення до суду про стягнення штрафних санкцій з відповідача за невиконання умов договору після припинення дії договору не скористався, умови укладеного між сторонами договору не містять обов'язку відповідача оплатити позивачу кошти за фактичне користування місцем поза межами договору за весь час користування місцем, за таких обставин, в господарського суду відсутні правові підстави щодо задоволення вищевказаних позовних вимог щодо стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 18/20 в сумі 2882,59 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст.6, 256, 257, 267, 546, 549 Цивільного кодексу України, ст.230, 231, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову .

Відмовити в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо застосування штрафних санкцій.

Відмовити в задоволенні заяви відповідача про винесення окремої ухвали на підставі ст.90 ГПК України.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області (Харківська обл., м. Харків, вулиця Полтавський шлях, буд.20, код 08597026, р/р 26004014014 в АСУБ “Грант” м.Харкова, МФО351607) повернути Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр-т. Леніна, 38, оф. 618, р/р 2600030114375 в АТ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 32135675) на підставі Акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях,18/20.

Стягнути з Управління Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області (Харківська обл., м. Харків, вулиця Полтавський шлях, буд.20, код 08597026, р/р 26004014014 в АСУБ “Грант” м. Харкова, МФО351607) на користь Комунального підприємства „Міський інформаційний центр” (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, р/р 2600030114375 в АТ „Золоті ворота” м. Харків, МФО 351931, код 32135675) 85,0 грн. державного мита, а також 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області плати за фактичне користування місцем за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях,18/20 за період з 01.07.2009 року по 07.06.2010 року у розмірі 2882,59 грн. відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Задорожна І.М.

Повне рішення складено 20.06.2011 року.