Постанова № 16533187, 30.06.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/6322/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О. при секретаріМуренко Н.О. за участю: представника позивача Даценко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська про визнання дій неправомірними, - ВСТАНОВИВ: 30 квітня 2011 року Приватне підприємство «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить Визнати неправомірними дії відповідача стосовно проведення невиїзної документальної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року. Позивачем позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведена невиїзна документальна перевірка та складений АКТ від 06 квітня 2011 року, № 220/233/37006165 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки субєкта господарювання ПП «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року» є неправомірними та недійсними з моменту його винесення, а висновки, відображені в Акті такими, що не відповідають діючому законодавству України та справжнім подіям. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, зазначив, що невиїзна документальна перевірка була проведена з грубими порушеннями норм чинного законодавства та істотно порушують його права та охоронювані законом інтереси у сфері публічно правових відносин. Представник відповідача надав до суду письмове клопотання про перенесення розгляду справи, оскільки відповідач буде приймати участь у судовому засіданні 08.06.11 р., у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська. Представник відповідача не надав доказів поважності відсутності у судовому засіданні. Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. На підставі ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Як свідчить Акт від 06.04.11 р., № 220/233/37006165 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки субєкта господарювання ПП «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року» встановлено, що правочини мають ознаки нікчемності в силу припису закону в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 230 Цивільного кодексу України) по правочинах, здійснених приватним підприємством «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» з Контрагентами.

З матеріалів перевірок, операції з придбання підприємствами товарів (послуг) у постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. Це свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також в акті від 06.04.11 р., № 220/233/37006165 зазначено, що перевірка проводилась без присутності посадових осіб ПП «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ»: Бурлака Є.О. або уповноважених ними осіб представляти їх інтереси в зв'язку з тим, що на момент проведення та складання акту перевірки за місцезнаходженням юридичної особи за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новоорловська, буд. 2/А, кв. 10 посадові або уповноважені особи підприємства відсутні.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

В матеріалах справи міститься договір оренди нежитлового приміщення № 2 від 13.12.2010р., яким позивач орендує офісне приміщення за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новоорловська, буд. 2/А, кв. 10. Цей договір дійсний строком з 13.12.2010 р. по 31.12.2011 р. Представник позивача зазначив, що на момент проведення перевірки 06 квітня 2011 року (яка проводилася в приміщенні відповідача) в цьому приміщенні (приміщенні позивача) здійснювалась справжня господарська діяльність, але відповідач не мав бажання встановити такий факт.

Судом були дослідженні належним чином оформлені первинні документи, а саме: Договір оренди адміністративних (офісних) приміщень; Договорів та Актів з контрагентами; Договори купівлі-продажу майна, товару, послуги; Інші акти, договори, довіреності, документи, накладні (товарно-транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки), що засвідчують транспортування, зберігання та рух товарів; первинні документи, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Перелічені вище документи свідчать про товарний характер господарських відносин з Контрагентами за Договорами.

Відповідач вважає, що договори купівлі-продажу (поставки), укладені позивачем з Контрагентами, є нікчемними за ст. 228 ЦК України, оскільки:

- договори порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави. При цьому, незаконне заволодіння майном (коштами) держави, полягає у несплаті (або сплаті у незначних розмірах) Контрагентами податків до бюджету;

- договори не направлені на реальне настання правових наслідків (безтоварність господарських операцій за Договорами), оскільки у Контрагентів відсутні необхідні трудові ресурси та основні засоби виробництва, необхідні для постачання товарів за Договорами.

Отже, судом встановлено, що при проведенні перевірки не було встановлено фактів, які свідчили б про те, що Договори порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави. Якщо навіть припустити, що Контрагенти не сплатили податків до бюджету у зв'язку із здійсненням операцій за Договорами, то факт несплати податків, не може впливати на дійсність договорів купівлі-продажу (поставки), оскільки ч. 1 ст. 228 ЦК України не пов'язує нікчемність договору купівлі-продажу (поставки) з виконанням його сторонами податкових зобов'язань. Останні носять похідний характер стосовно цивільно-правових зобов'язань і не можуть впливати на дійсність договору.

Оскільки договір купівлі-продажу (поставки) є домовленістю позивача та відповідного Контрагента, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то саме ця домовленість має бути спрямована на незаконне заволодіння майном (коштами) держави. Однак, з Договорів не вбачається, що вони спрямовані на незаконне заволодіння майном (коштами) держави. Більш того, обов'язок щодо сплати податків у даному випадку, покладений законодавством на Контрагентів і позивач не повинен нести відповідальність за невиконання цього обов'язку Контрагентом. Матеріалами Акту перевірки не було встановлено або поставлено під сумнів факти поставки товарів позивачу за Договорами.

Перелічені вище документи свідчать про товарний характер господарських відносин з Контрагентами за Договорами.

Відповідно до ст.13 «Обов'язки виробників та постачальників продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності законодавчо регульованій сфері» Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 №2406-III із змінами та доповненнями, постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Таким чином, відповідно до п.п.7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

П.1.4 ст.1 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, «поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків ії надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем на баланс орендаря, згідно з договорами фінансової оренди, або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди, інших цивільно - правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі».

Згідно п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, «Об'єктом оподаткування є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі, операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику ( кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю)».

Тобто, для визнання податкового кредиту повинні використовуватись щонайменше такі умови:

- товари мають бути придбанні (факт придбання);

- придбанні товари повинні використовуватись в господарській діяльності платника податку в оподатковуваних операціях;

Документи відповідають вимогам первинних документів, встановленим чинним законодавством, а саме, передбаченим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 2.4., затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їхньому імпорті) та послуг з метою їхнього подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їхньому імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, вважається здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлюється порядок нарахування податкового кредиту та момент виникнення у платника податку права на податковий кредит, а не встановлює виникнення права платника податку на податковий кредит у залежність від підтвердження факту перевезення товару.

Натомість, чинним законодавством передбачається, що податковий кредит платника податку складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням товарів. При цьому, факт придбання товарів засвідчує отримана платником податку податкова накладна.

Позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту за операціями з Контрагентами, оскільки Контрагенти зареєстровані платниками ПДВ, а тому мають право видавати податкові накладні одержувачу товарів.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, проаналізувавши зазначені висновки відповідача, суд вважає їх такими, що не відповідають дійсності, порушують законні права підприємства, є протиправними та необґрунтованими, тобто такими, що жодним чином не підтверджуються та не відповідають діючому законодавству України.

Чинним законодавством України не передбачено обовязку покупця, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

ст.19 Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків

Відтак, висновки акту від 06.04.2011 року за № 220/233/37006165 є необґрунтованими та спростовані матеріалами справи.

В ході розгляду справи, позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав належні докази та заперечення проти позову.

Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання неправомірними дії відповідача стосовно проведення невиїзної документальної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року, є обґрунтованими. Відповідачем не доведено правомірність його дій, в свою чергу, судом визнано позицію Приватного підприємства «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» такою, яка ґрунтується на нормах Конституції та законах України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

На підставі наведеного, враховуючи надані на підтвердження документи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «СПЕЙСЕЗ ТУ РЕНТ» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними задовольнити.

Визнати неправомірними дії відповідача стосовно проведення невиїзної документальної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у порядку та у строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо постанову проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Повний текст постанови складений 10.06.2011 року.

Суддя І.О. Лозицька