Рішення № 16518672, 20.06.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р.

Справа № 5004/889/11 за позовом Підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк

до відповідача: Підприємства "Візор", м.Луцьк

про стягнення 22892,30грн.

Суддя Суряк О.Г.

Представники :

від позивача: ОСОБА_3, довіреність від 18.05.2011р.

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність №10/05-11 від 10.05.2011р.

Сторонам розяснено права та обовязки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяви про відвід судді та фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.

В судовому засіданні 19.05.2011р. за згодою сторін відповідно до ст.77 ГПК України оголошено перерву в межах встановленого строку вирішення спору до 20.06.2011р.

В судовому засіданні відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, про стягнення з відповідача підприємства «Візор»22892,30грн., з них 15000грн. суми попередньої оплати згідно договору на постачання №7/04/2009 від 06.04.2009р., 4156,07грн. пені за невиконання договірного зобовязання щодо поставки товару згідно п.5.2. договору, 2835грн. інфляційних втрат та 901,23грн. 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні, у відзиві та доповненні до відзиву заперечив щодо стягнення пені, інфляційних та річних, зазначивши наступне.

Предметом позову є повернення авансового платежу.

Підставою для стягнення коштів є невиконання відповідачем обов'язку поставити товар - мультимедійний автоматизований комплекс МАК 001.

В силу ч.2. ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.3. ст.612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є реальні збитки та упущена вигода.

Стаття 625 ЦК України регулює відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. В даному випадку грошове зобов'язання відсутнє, так як відповідач зобов'язувався поставити товар.

Позивач відмовився від виконання зобов'язання і вимагає повернення здійсненої останнім попередньої оплати, що є вже наслідком невиконання боржником своїх зобов'язань по поставці товару, а не грошовим зобов'язанням.

Отже, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 2835грн., та 3% річних в розмірі 901,23грн. є безпідставними.

Щодо позовних вимог по пені то зазначив, що відповідно до ч.6. ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пункт 3.1. договору на постачання товару №7/04/2009 від 06 квітня 2009 року визначає, що постачання товару здійснюється не пізніше 20 днів після зарахування авансу грошових коштів на рахунок Постачальника. Грошові кошти отримано 13 квітня 2009 року. Таким чином товар мав бути поставлений до 03 травня 2009 року. В силу ч.6. ст.232 ГК України нарахування пені має бути припинене 04 листопада 2009 року. Таким чином нарахування пені за один рік є безпідставним.

Відповідно до ч.З. ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В даному випадку, з врахуванням положень ст. 258 ЦК України, по позовних вимогах про стягнення пені строк позовної давності сплив 03 травня 2010 року.

Керуючись ч.3. ст.267 ЦК України просив застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в стягненні пені повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

06.04.2009р. між Підприємством «Візор»(Постачальник) та ОСОБА_1 Олександровичем (Покупець) було укладено договір на постачання №7/04/2009.

Відповідно до п.1.1. договору Постачальник зобовязувався поставити продукцію (мультимедійний автоматизований комплекс МАК 001 2 шт. Всього товару на суму 25380 грн.), а Покупець оплатити авансовим платежем у розмірі 15000грн., що перераховується не пізніше 5-ти днів після підписання угоди та 10380 год. після виконання Постановки завдання на розробку програмного забезпечення для мультимедійних додатків системи МАК. Повна сума угоди складає 25380грн. включаючи ПДВ.

Згідно п.2.2. договору МАК 001 повинен виконувати всі функції згідно Постановки завдання на розробку програмного забезпечення для мультимедійних додатків системи МАК, яке є невідємною частиною даної угоди.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продукція, що постачається за цим договором, поставляється Покупцю не пізніше 20 днів після зарахування авансу грошових коштів на рахунок Постачальника.

Відповідно до п.4.1. договору оплата продукції проводиться Покупцем шляхом безготівкового розрахунку, на підставі виставленого Постачальником рахунку та згідно накладної на поставку товару.

Пунктом 7.1. договору термін дії договору встановлюється з дня його підписання до 31.12.2009р., якщо жодна із сторін не заявить намір припинити дію договору.

На виконання умов договору позивач 13.04.2009р. сплатив відповідачу попередню оплату в розмірі 15000грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №1.

Однак, відповідач в порушення умов договору до 04.05.2009р. не поставив продукцію позивачу та сплачені кошти не повернув.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором визначений строк виконання зобов'язання - 04.05.2009р.

Відповідач зобов'язався поставити товар, а позивач прийняв на себе обов'язок розрахуватись за нього у певний строк.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, зведеним належним чином.

Таким чином, відповідач порушив умови договору, вищевказані приписи законодавства, оскільки своєчасно та в повному обсязі після сплати Позивачем авансу не виконав свого зобовязання та не передав позивачу продукцію, а сплачені кошти не повернув.

Водночас, враховуючи те, що строк дії укладеного між сторонами договору на постачання від 06.04.2009р. закінчився (за змістом п.7.1. договору він діяв до 31.12.2009р.), а відповідач не передав товару і не повернув суми, перерахованої йому попередньої оплати, коштами позивача він користується безпідставно, порушуючи майнове право позивача.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи наведене, на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України відповідач зобовязаний повернути позивачу кошти в розмірі 15000грн., якими він на даний час користується безпідставно, а тому вимога про стягнення з відповідача 15000грн. обґрунтована і підлягає до задоволення.

На момент розгляду спору по суті попередня оплата за продукцію в розмірі 15000грн. відповідачем не повернена, підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у разі невиконання Постачальником договірних зобовязань по поставця продукції, протягом зазначеного в договорі терміну, Постачальник несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Отже, позивач має право на стягнення пені згідно п.5.2. договору за кожен день прострочення, нарахованої за один рік до дня звернення до суду, тобто з 06.05.2010р. по 05.05.2011р.

З огляду на викладене, з відповідача за прострочення платежу слід стягнути 4156,07грн. пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що сума 15000грн. є заборгованістю відповідача за договором поставки, оскільки за даним договором відповідач заборгував позивачу товар, а не гроші.

В даному випадку відсутнє прострочення виконання боржником підприємством «Візор»грошового зобовязання, а тому вимога про стягнення з нього 2835грн. інфляційних втрат та 901,23грн. 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України, до задоволення не підлягає.

Доказів, які б свідчили про звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення суми коштів в розмірі 15000грн. суду не надано.

Відповідно до ст.49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 173, 174, 193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства «Візор»(м.Луцьк, вул. Потебні, 50, код ЄДРПОУ 13350003, р/р260030108718 в ВФ ВАТ «Кредобанк», МФО 303484) на користь Підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 19156 грн. 07 коп., з них 15000грн. сума попередньої оплати, 4156,07грн. пені, а також 191 грн. 56 коп. витрат по сплаті державного мита та 197 грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Суддя О. Г. Сур'як

Повне рішення складено 24.06.2011р.