Постанова № 16478911, 19.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 травня 2011 року 09:45 № 2а-906/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Стець Я.В. розглянувши у судовому засіданні позов та надані сторонами матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»

доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 (довіреність №б/н від 18.05.2011 року)

ОСОБА_2 (довіреність №б/н від 18.05.2011 року)

від відповідачаОСОБА_3 (довіреність №1859/9/10 від 26.04.2011 року)

ОСОБА_4 (довіреність №547/9/10 від 03.02.2011 року) ВСТАНОВИВ:

21 січня 2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов директора ТОВ «Клампфер-Україна»Хінтерберга Гюнтера до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000262302/0 від 15.06.2010 року, №0000262302/1 від 06.08.2010 року та №0000262302/2 від 21.10.2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2011 р. було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 17.02.2011 р. В попередніх судових засіданнях 17.02.2011 р., 03.03.2011 р. судом оголошувалися перерви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2011 року справу було призначено до судового розгляду на 07.04.2011 року. В судових

19.05.2011 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, повний текст постанови було виготовлено 23.05.2011 року.

В судове засідання зявився представник позивача, котрий позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просить позов задовольнити, з огляду на те що відповідачем неправомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції. Свою позицію представник ТОВ «Клампфер-Україна»пояснює тим, що відповідач, в розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно вважає що позивач неправомірно відніс на валові витрати понесені ним витрати на придбання електромонтажних послуг в 2007 році та витрати на придбання послуги по здійсненню транспортно-експедиційного обслуговування в 2007-2008 роках.

В судове засідання зявився представник відповідача, котрий позивні вимоги не визнає в повному обсязі, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що позивачем безпідставно зараховано суми витрат на електромонтажні послуги та витрати на придбання послуги по здійсненню транспортно-експедиційного обслуговування на валові витрати в розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»є юридичною особою, та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, яка проводилась в період з 23.04.2009 року по 26.05.2010 року, про що було видане повідомлення №9524/10/23-311.

Відповідно до розписки №9524/10/23-311 від 13.04.2010 року головний бухгалтер позивача була належними чином повідомлена про проведення планової документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено Акт №1852/23-222-31243032 від 02.06.2010 року «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»(код за ЄДРПОУ 31243032) з питань дотримання вимоги податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2007 року по 31.12.2009 року» (надалі Акт). В Акті було вказано, що позивачем за перевірений період встановлено порушення пп..5.2.1 п.5.2. та п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:

ьвіднесено до складу валових витрат за 2007 рік витрати, понесені на придбання електромонтажних послуг на загальну суму 212072,00 грн. за договором підряду №160507-М-КSК від 16.05.2007 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСК Свіс»(надалі Договір підряду);

ьвіднесено до складу валових витрат вартість витрат по здійсненню транспортно-експедиційного обслуговування позивача на загальну суму 477 380,00 грн., лише на підставі акті виконаних робіт, що підтверджують лише загальні суми виконаних домовленостей між контрагентами, а не документами, що містять в собі інформацію про надані послуги.

Як вбачається з Акту перевірки, в результаті виявлених відповідачем порушень позивачем було занижено податку на прибуток на загальну суму 172363,00 грн. внаслідок завищення, на думку відповідача, позивачем валових витрат.

На підставі Акту, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва №0000262302/0 від 15.06.2010 року, в якому, відповідно до пп.б пп..4.2.2. п.4.2 ст.4 та пп.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», позивачу було донараховано суму в розмірі 258545,00 грн., із яких 172 363,00 грн. сума податкового зобовязання за основним платежем та 86 182,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погоджуючись із виданим податковим повідомленням-рішенням звернувся із відповідними скаргами в адміністративному порядку до ДПІ у Дніпровському районі м Києва, Державної податкової адміністрації м. Києва та Державної податкової адміністрації України. Однак вказані установи в задоволенні скарг позивача відмовили та за результатами розгляду ДПІ у Дніпровському районі м Києва винесла податкове повідомлення-рішення №0000262302/1 від 06.08.2010 року та Державна податкова адміністрація м. Києва винесла податкове повідомлення-рішення №0000262302/2 від 21.10.2010 року.

Щодо правомірності нарахування штрафних санкцій за віднесення до складу валових витрат суму сплаченої за Договором підряду №160507-М-КSК від 2007 рік.

16.05.2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСК Свіс» було укладено договір підряду №160507-М-КSК, відповідно до якого ТОВ «КСК Свіс»зобовязалось виконати комплекс електромонтажних робіт на обєкті позивача Торгівельний центр «МЕТРО Кеш енд Кері», будівництво якого здійснюється на території земельної ділянки, що знаходиться на території Якушинецької сільської ради Вінницького району, Вінницької області, Україна.

На виконання умов Договору, між позивачем та ТОВ «КСК Свіс»було складено та підписано Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 254487,00 грн. (із ПДВ) зокрема:

ьАкт №ОУ-0000027 здачі-приймання робіт (надання послуг) без дати на суму 68 367,00 грн.,

ьАкт №ОУ-0000041 здачі-приймання робіт (надання послуг) без дати на суму 136000,00 грн.,

ьАкт №ОУ-0000048 здачі-приймання робіт (надання послуг) без дати на суму 50120,00 грн.

Відповідно до отриманих в судовому засіданні пояснень від представника позивача, на підставі вказаних Актів та платіжних доручень позивач перерахував на рахунок ТОВ «КСК Свіс»суму в розмірі 254487,00 грн. (із ПДВ), зокрема:

ьза платіжним дорученням №2375 від 16.05.2007 року суму в розмірі 68 367,00 грн. (передплата),

ьза платіжним дорученням №2731 від 05.07.2007 року суму в розмірі 103000,00 грн.,

ьза платіжним дорученням №2809 від 19.07.2007 року суму в розмірі 83120,00 грн..

Вказана сума була віднесена позивачем на рахунок бухгалтерського обліку 84 «Інші витрати».

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, платник податків має право включати до складу валових витрат лише витрати, які підтверджено відповідними розрахунковими первинними документами.

За результатами проведеної операції з перерахування коштів на рахунок ТОВ «КСК Свіс», позивачем вказана сума була віднесена до валових витрат, в порядку передбаченому положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Водночас, суд критично ставиться до позиції позивача, щодо правомірності віднесення вказаної суми до валових витрат товариства, а також на посилання позивача, що на правовідносини що виникли між позивачем та ТОВ «КСК Свіс»щодо виконання електромонтажних робіт не поширюється дія наказу Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 від 21 червня 2002 р. «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві»(чинної на дату виникнення правовідносин).

Так, відповідно до п.2 Наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві від 21 червня 2002 року №237/5, типові форми поширюються:

ь№КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт»- на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності;

ь№КБ-3 «Довідка про вартість виконаних робіт»- на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Таким чином, довідка №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних робіт»є обовязкова для всіх будівельних підприємств та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують монтажні роботи.

Як наслідок, відповідно до положень вищевказаного наказу, ТОВ «КСК Свіс»мав надати позивачу Довідку про вартість виконаних робіт за формою №КБ-3. Однак, як було встановлено в судовому засіданні, що не спростовано представником позивача, Довідка про вартість виконаних робіт (форма №КБ-3) не складалась.

Крім того, відповідно до положень п.4.7, п.4.9 та п.4.10 Договору, сторони зобовязались підписати Акт приймання-передачі робіт, на підставі якого мав проводитись остаточний розрахунок між сторонами.

Відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 р. (чинного на дату правовідносин), дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету. При цьому, в п.2.4 даного Положення, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.7 вищевказаного Положення первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Водночас, судом було встановлено, що спеціальною формою Акту приймання виконаних робіт в галузі будівництва є форма №КБ-2в, що затверджена Наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві від 21 червня 2002 року №237/5, та в якій зафіксовані обовязкові реквізити, зокрема загально виробничі витрати, Додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних робіт у зимовий (літній) період, прибуток, адміністративні витрати тощо.

Однак, в судовому засіданні позивачем було надано не Акти приймання-передачі робіт, як передбачено вимогами Договору, а Акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Як наслідок, суд критично ставиться до наданих позивачем Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), оскільки вони не відповідають затвердженій в Договорі назві документу (Акт приймання-передачі Робіт), не містять дати та місяця їх складання, в них відсутня вимірника у натуральному виразі господарської операції (обсяг виконаних робіт), відсутні печатки товариств (ТОВ «Клампфер-Україна»та ТОВ «КСК Свіс»), а також надані Акти не містять реквізити типової спеціалізованої форми №КБ-2в.

Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача, що він не зобовязаний під час віднесення до валових витрат сум, керуватись первинними документами в розумінні бухгалтерського обліку. Така позиція спростовується положеннями пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, така позиція спростовується положеннями п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив, що ТОВ «Клампфер-Україна»неправомірно було віднесено суму в розмірі 254487,00 грн. (із ПДВ), сплачену позивачем за договором підряду №160507-М-КSК від 16.04.2007 року, на валові витрати. Як наслідок, відповідач правомірно нарахував штрафні (фінансові) санкції на позивача, за порушення що були виявлені під час проведення планової перевірки з 23.04.2009 року по 26.05.2010 року.

Щодо правомірності нарахування штрафних санкцій за віднесення до складу валових витрат за 2007 рік витрати, понесених за Договорами товарно-експедиційного обслуговування.

Відповідно до наданих в судовому засіданні пояснень представників позивача, та Акту, між позивачем та субєктами господарювання було укладено договори на здіснення транспортно-експедиційного обслуговування, зокрема:

ь№1202/06 від 12.02.2006 року із Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІА Транс»;

ь№01/05/07 від 03.05.2007 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_8;

ь№03/04/07 від 03.04.2007 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_9;

ь№03/04/07 від 03.04.2007 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_10;

ь№01/06/07 від 01.06.2007 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_11;

ь№26/09/08 від 26.09.2008 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_12;

ь№20/03/09 від 20.03.2008 року із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_13

Як встановлено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, витрати на транспортно-експедиційні послуги у розмірі 477 380 грн. позивач відносив до складу валових витрат товариства в 2006-2008 роках.

Згідно ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Відповідно до ч.2 ст. 4 цього Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта.

В судовому засіданні було встановлено, що підтверджується представником позивача, укладені договори на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування є типовими за своїм змістом, та їх предметом є доручення позивачем укладення від свого імені і за рахунок позивача (замовника) договорів спрямованих на забезпечення виконання робіт з організації транспортно-експедиційного обслуговування експертно-імпортних вантажів позивача (замовника) автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні.

З висновків Акту вбачається, що на момент перевірки у підприємства відсутня первинна транспортна документація, що може підтвердити фактичність отриманих послуг, їх обєм, кількість та вид, така документація не була надана і суду на його вимогу. В якості доказів щодо спростування висновків відповідача, представником позивача було надано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), на підставі яких позивачем було віднесено до валових витрат суму в розмірі 477 380 грн., зокрема:

ьза договором №1202/06 від 12.02.2006 року на суму 117 696 грн.;

ьза договором №01/05/07 від 03.05.2007 року на суму 130 650 грн.;

ьза договором №03/04/07 від 03.04.2007 року із ОСОБА_9 на суму 9000 грн.;

ьза договором №03/04/07 від 03.04.2007 року із ОСОБА_10 на суму 7 700 грн.

ьза договором №01/06/07 від 01.06.2007 року на суму 113500 грн.:

ьза договором №26/09/08 від 26.09.2008 року на суму 55100 грн.;

ьза договором №20/03/09 від 20.03.2008 року на суму 61000 грн.

Крім того, позивач надав платіжні доручення, які посвідчують про перерахування коштів на рахунок контрагентів, зокрема:

ьза договором №1202/06 від 12.02.2006 року на суму 117 696 грн.;

ьза договором №01/05/07 від 03.05.2007 року на суму 130 650 грн.;

ьза договором №03/04/07 від 03.04.2007 року із ОСОБА_9 на суму 9000 грн.;

ьза договором №03/04/07 від 03.04.2007 року із ОСОБА_10 на суму 7 700 грн.

ьза договором №01/06/07 від 01.06.2007 року на суму 113500 грн.:

ьза договором №26/09/08 від 26.09.2008 року на суму 55 100 грн.

ьза договором №20/03/09 від 20.03.2008 року на суму 61000 грн.

Однак, суд критично ставиться до наданих позивачем Актів та платіжних доручень, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до положень ч.11., ч.12 та ч.13 ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні, зокрема: міжнародна автомобільна накладна (CMR); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Більше того, відповідно до преамбули Правил оформлення документів на перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (надалі Правила) ці Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників.

Як було встановлено в судовому засіданні, що підтверджується наданими позивачем договорами на здійснення товарно-експедиційного обслуговування, позивач був вантажовідправником та вантажоодержувачем за вказаними договорами. Таким чином, на позивача поширюється дія вказаних Правил.

Відповідно п. 11 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

В п.1.1 вищевказаних Правил, зафіксовано, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Суд критично ставиться до посилання представника позивача, що відповідно до положень договір на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування обовязок по складенню товарно-транспортних накладних покладається на експедитора, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, що не спростовується представником позивача, в п.2.1.6 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, саме на позивача (замовника) покладено обовязок своєчасно організовувати і забезпечувати оформлення товаротранспортних накладних та інших супроводжувальних документів в залежності від виду вантажу і його специфічних особливостей.

Більше того, відповідно до положень п.11 Правил, один екземпляр товарно-транспортної накладної має залишатись у вантажовідправника, яким є позивач, а інший має передаватись водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Більше того, відповідно до п.2.2.11 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування вважається, що експедитор виконав свої зобовязання по перевезенню вантажу належними чином з моменту передання вантажоотримувачу (позивачу) і отримання свого примірника CMR або товарно-транспортної накладної без зауважень вантажоотримувача.

Таким чином, суд дійшов висновку що, не було спростовано представником позивача в судовому засіданні, що у позивача має бути в наявності два примірника товарно-супровідних накладних: один як у вантажовідправника (замовника) товару, інший як у вантажотримувача.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Міністерством транспорту України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»№488/346 від 29.12.1995 року і введено в дію з 1 січня 1996 року.

Відповідно до п. 2 зазначеного Наказу ведення зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Суд критично ставиться до посилання представника позивача, що вказаний наказ Міністерства транспорту України №488/346 від 29.12.1995 року носить рекомендаційний характер, оскільки не зареєстрований в Міністерстві юстиції України. Так, вказаний наказ не визнавався ні в адміністративному порядку ні в судовому порядку протиправним, або таким що не є обовязковим для його виконання.

Більше того, відповідно до преамбули вказаного наказу, він приймався на виконання рішення Президії Кабінету Міністрів України від 4 травня 1995 року №10 «Про недостатню роботу деяких міністерств і відомств щодо забезпечення збереження пально-мастильних матеріалів». Водночас, відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28 грудня 1992 р. не підлягають державній реєстрації нормативні акти спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм а також нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності та інші).

Більше того, виходячи із положень пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»суд критично ставиться, до посилання позивача, що він не зобовязаний під час віднесення до валових витрат сум, керуватись первинними документами в розумінні бухгалтерського обліку.

Як було зазначено вище, відповідно до положень ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 р. (чинного на дату правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які мають містити обовязкові реквізити.

Водночас, підтвердити фактичність наданих позивачу його контрагентами послуг, під час провадження у справі, за наданими представником Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) є неможливим, оскільки вони не містять обовязкових реквізитів, а саме посилання на номер, дату укладеного договору, натурального вартісного виразу господарської операції.

Надані на розгляд суду представниками позивача листи замовлення на перевезення та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів суд сприймає критично. Так, листи замовлення на перевезення, відповідно до п. 2.1.2 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування не свідчать про надання послуги, а відображають виключно попередній намір здійснити перевезення вантажу. Більше того, накладні-вимоги (внутрішнє переміщення) матеріалів не відображають місце отримання матеріальних цінностей та не вказано від кого саме такі матеріальні цінності слід прийняти.

Як наслідок, належних документів, які б підтвердили рух товарно-матеріальних цінностей із одного міста до іншого позивачем до справи не подано, про наявність таких доказів суд не повідомлено.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив, що ТОВ «Клампфер-Україна»неправомірно було віднесено суму в розмірі 477380,00 грн. (із ПДВ), сплачену позивачем за договорами на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, на валові витрати. Як наслідок, відповідач правомірно нарахував штрафні (фінансові) санкції на позивача, за порушення що були виявлені під час проведення планової перевірки з 23.04.2009 року по 26.05.2010 року.

Крім того, відповідно до ст.4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Крім того, в ч. 2 ст. 4 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. При цьому, відповідно до п. 33 ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».

Водночас, функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій визначені ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Судом було встановлено, що ні в положеннях Закону України «Про державну податкову службу», ні в положеннях Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», до повноважень органів державної податкової служби не входить контроль за дотриманням субєктами господарювання законодавства у сфері ліцензування.

Тому суд приходить до висновку, що податковий орган не мав повноважень на перевірку дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування контрагентами позивача.

Більше того, під час судового засідання було встановлено, що не спростовується відповідачем, що відсутність у контрагентів позивача за договорами транспортно-експедиційним обслуговуванням ліцензії на право здійснення перевезень, в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не може бути підставою для не включення до складу валових витрат грошових коштів, сплачених позивачем за надання таких транспортних послуг.

Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

В п.б пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зафіксовано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Таким чином, відповідачем після проведення документальної перевірки було визначено суму податкового зобовязання позивача в розмірі 172363 грн., та нарахував штраф в розмірі 86182 грн. (50% від суми донарахувань).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Керуючись положеннями ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні позову ТОВ «Клампфер-Україна»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Б. В. Санін