Постанова № 16478900, 23.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2011 року                     № 2а-11826/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва

до Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод"

простягнення боргу у розмірі 572 864,70 грн. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про стягнення з Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" боргу у розмірі 572864,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки відповідача виявлено у нього станом на 31 грудня 2009 року заборгованість з утриманого, але не перерахованого ним до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 572 864,70 грн. за період з серпня 2008 року по грудень 2009 року, тоді як заборгованість по заробітній платі перед працівниками у підприємства відсутня, що є підставою для стягнення існуючої заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вважаючи, що позивачем не була дотримана процедура примусового погашення наявного у нього податкового боргу в сумі 572864,70 грн., оскільки йому не надсилались податкові вимоги про сплату узгодженого податкового зобов’язання в порядку, встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тому у податкового органу відсутні законні підстави для стягнення боргу в судовому порядку, наявність якого він не заперечує. Крім того, відповідач вважає, що ним заборгованість частково погашена, про що свідчать подані ним платіжні доручення.

Ухвалою суду від 12 серпня 2010 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 28 квітня 2011 року судом поставлено на обговорення питання стосовно розгляду справи в порядку письмового провадження у зв’язку з неявкою відповідача. Представник позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку відповідача, повідомленого належним чином про дату, час та місце судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень від 29 квітня 2010 року № 657/23-08 та від 18 травня 2010 року № 740/23-08 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва (далі –позивач) була проведена виїзна планова перевірка Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" (далі –відповідач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2009 року, про що було складено акт від 28 травня 2010 року № 8174/23-08/21534645 (надалі –акт).

Актом встановлено, що відповідач в порушення п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-ІV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Закон № 889-ІV) не сплатив до бюджету утримані суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 572864,70 грн. за період з серпня 2008 року по листопад 2009 року, тоді як заборгованість по заробітній платі перед працівниками у підприємства була відсутня. Тобто, податок з доходів фізичних осіб у джерела виплати було утримано від суми доходу за його рахунок, але до бюджету не перераховано.

Згідно із п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21 грудня 2000 року (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 2181-III) платниками податків є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Законом України «Про систему оподаткування»податок з доходів фізичних осіб віднесений до загальнодержавних податків. Правове регулювання податку на доходи фізичних осіб регламентується Законом № 889-ІV.

Так, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку працедавцем відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, на підставі пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-ІV включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу, який підлягає оподаткуванню відповідно до вимог цього Закону.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону N 889-IV передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

У відповідності до п. 1.17 ст. 1 Закону № 889-ІV працедавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Податковим агентом в розумінні Закону N 889-IV є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (п. 1.15. ст. 1).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету врегульовано статтею 8 Закону N 889-IV, у відповідності до пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 якої податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. При цьому, податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету визначено ст. 16 Закону N 889-IV і застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - уповноважений підрозділ).

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу (пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону N 889-IV).

Стосовно надання до податкового органу звітності щодо суми нарахованого (сплаченого) доходу та суми утриманого податку, то відповідно до вимог пп. 3.3 п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ), затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 р. N 451 (в редакції на момент спірних правовідносин) та зареєстрованого у Мін'юсті України 22.10.2003 р. за N 960/8281 у графі 3 "Сума виплаченого доходу" відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом. Заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, повинна бути відображена в податковому розрахунку за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітна плата була нарахована.

Між тим, відображається сума без вирахування із суми нарахованого доходу суми податку з доходів фізичних осіб, сум збору до Пенсійного фонду, сум внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що, по-перше, відповідач у справі, як працедавець є податковим агентом, який зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, у зв’язку з чим, утриманий ним, як податковим агентом, податок з доходів фізичних осіб є податковим зобов’язанням його працівників, які в даному випадку і є платниками податку, а податковий агент є особою відповідальною лише за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету цього податку, який як наслідок не його податковим зобов’язанням.

По-друге, податковий розрахунок за формою N 1ДФ не декларуванням сум податків з доходів фізичних осіб, як тих, що є його податковим зобов’язанням, так і тих, що є податковим зобов’язанням його працівників, у зв’язку з чим відсутні правові підстави вважати зобов’язання відповідача сплатити утриманий з працівників податок з доходів фізичних осіб є узгодженим податковим зобов’язанням.

По-третє, оскільки заборгованість відповідача з утриманого, але не сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 572864,70 грн. не є самостійно узгодженим податковим зобов’язанням, у податкового органу відсутні законні підстави для надіслання відповідачу податкових вимог в порядку, визначеному Законом N 2181-III.

Проте, після звернення позивача з позовом до суду відповідач в рахунок погашення заборгованості сплатив 346233,15 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями № 830 від 14 грудня 2010 року, № 912 від 20 січня 2011 року, № 917 від 25 січня 2011 року, № 937 від 02 лютого 2011 року, № 960 від 17 лютого 2011 року, № 986 від 22 лютого 2011 року, № 1007 від 03 березня 2011 року, № 1027 від 09 березня 2011 року, № 1050 від 10 березня 2011 року, № 1052 від 11 березня 2011 року, № 1142 від 07 квітня 2011 року.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача в судовому засіданні 28 квітня 2011 року щодо правомірності та законності не зарахування податковим органом сплачених сум відповідачем в рахунок погашення заборгованості за період з серпня 2008 року по грудень 2009 року у зв’язку з відсутністю в призначенні платежу платіжного доручення примітки «борг»та «за період___», а зарахування цих платежів у період 2010 року, у зв’язку з чим у відповідача у 2010 році виникла переплата, оскільки такі твердження про можливість наявності одночасно, як заборгованості, так і переплати з одного платежу суперечать нормам Закону.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону N 2181-III чітко регламентована рівність бюджетних інтересів, яка встановлює, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відомостей про зарахування даної суми в погашення інших зобов’язань або в інші періоди позивачем не надано.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на час розгляду спору судом у відповідача існує заборгованість з утриманого, але не перерахованого ним до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 226 631,55 грн.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 226 631,55 грн. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

У відповідності до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до пп. 3.2.1 п.3.2 ст. 3 Закону N 2181-III у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Згідно пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону №2181-III активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 226 631,55 грн.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва задовольнити частково.

2.          Стягнути з Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" (м. Київ, б-р Івана Лепсе, 10; р/р 2600730001602, 2600630001601 у АКБ «Росток банк», МФО 322692, р/р 26006202815301 у ПАТ «АКБ»Київ», МФО 322498; код 21534645) заборгованість з утриманого, але не перерахованого ним до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 226 631,55 грн. на р/р №33218800700010, одержувач ВДК у Солом’янському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077951, банк одержувача: УДК у м. Києві, МФО 820019, код платежу 11010100).

3.          В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя                                                                       В.П. Катющенко