Постанова № 16478325, 22.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22.06.2011р. справа № 2а- 5177/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання Алексеєнко О.В.,

представників:

позивача - Лещенко Н.О.,

відповідача - Турка А.С., Вершкова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного підприємства " Торгівельний Будинок Аркада"

простягнення заборгованості, - встановив:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Приватного підприємства "Торгівельний Будинок Аркада" заборгованість у сумі 7.645,60грн. У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Відповідач, Приватне підприємство "Торгівельний Будинок Аркада" з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що протягом 2010р. ТОВ регулярно повідомляло відповідний орган державної служби зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак інваліди до ТОВ на роботу відповідним центром зайнятості не направлялись. У додаткових письмових запереченнях зазначив, що звіт форми № 3-ПН у березні 2010 року ним не подавався, оскільки були відсутні вакансії. Посилаючись на перелічені обставини, відповідач наполягав на відсутності порушень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»і просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, Приватне підприємство " Торгівельний Будинок Аркада" як роботодавець, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, подав до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2010р.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. №1434 та ст.3 КАС України, Харківська обласна дирекція Фонду соціального захисту інвалідів є субєктом владних повноважень. Звернення даної особи до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій передбачено ч.ч.5, 9 і 10 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тому спір по даній справі підлягає вирішенню в порядку КАС України.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 даного закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, невиконання особою встановлених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обовязків, є правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст..218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обовязків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

При цьому, до обовязків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст..21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обовязку виконувати певну роботу, а у роботодавця обовязку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»до обовязків державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобовязані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якої до обовязків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.

Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідальність має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги положення п.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з яким підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що на протязі січня-лютого 2010р. у відповідача працювало менше 8 штатних працівників, а на протязі квітня-грудня 2010р. відповідач регулярно та систематично подавав звіти до відповідного органу державної служби зайнятості.

Водночас з цим, у березні 2010р. чисельність штатних працівників відповідача перевищила 8 осіб, проте відповідач звітності форми 3-ПН до органів державної служби зайнятості не подав.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідачем було вчинено порушення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»лише за березень місяць 2010 року.

З огляду на викладене, відповідач в силу ст..218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Розв'язуючи спір по суті, суд відзначає, що за правилами ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

В ході розгляду справи судом встановлено, що при винесенні постанови від 31.01.2011р. по справі Господарського суду Запорізької області за позовом Запорізького обласного відділенні Фонду соціального захисту інвалідів до Виробничого кооперативу "Переможець" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій Верховний суд України виходив з правової позиції, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обовязковим платежем), обовязкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Харківський окружний адміністративний суд не знаходить підстав для неврахування при відправлені правосуддя даного судового акту Верховного суду України.

Оскільки за матеріалами справи правопорушення було скоєно відповідачем лише у березні 2010р., а в інші місяці відповідач вжив всіх залежних від нього заходів по недопущенню порушення закону, то відповідач може бути притягнутий до відповідальності лише в межах скоєного порушення закону, тобто за один місяць.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Звітом №10-ПІ підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача склав - 121,6 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 15200 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування інвалідів складає - 633,33грн., сума штрафної санкції за один місяць, в якому було допущено порушення (15200:2=7600:12).

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Неправильності у обчисленні позивачем суми пені, за місяць в якому було допущене порушення, в розмірі 3,80 грн. (45,60:12) судом не виявлено, а відповідачем жодного доказу, який би вказував на таку неправильність до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця за березень 2010року у сумі 637,13 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця за період з квітня 2010р. по грудень 2010р., суд зазначає наступне.

Проведене судом вивчення добутих по справі доказів показало, що відповідач протягом 2010р. подавав відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підтвердженням чому є долучені до справи звіти форми 3-ПН за квітень 2010р., травень 2010р., липень 2010р., серпень 2010р., вересень 2010р., жовтень 2010р., листопад 2010р., грудень 2010 р.

З листа Харківського міського центру зайнятості від 29.04.2011р. №3-03-1788 також вбачається, що відповідач систематично повідомляв відповідний орган державної служби зайнятості населення про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою та порядком згідно з законодавством.

Таким чином, за матеріалами справи відповідач за період з квітня по грудень 2010р. систематично повідомляв відповідний центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітних місяців або безпосередньо напередодні початку нового звітного місяця, і тим самим забезпечив можливість організації працевлаштування інвалідів з боку відповідного державного органу управління, а отже в силу ст..218 Господарського кодексу України не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України встановлено, що заявлена позивачем вимога в частині стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 7008,53 грн. порушує права та інтереси ПП "Торгівельний Будинок Аркада", безпідставно покладаючи обов'язок оплатити суму адміністративно-господарських санкцій за період з квітня по грудень 2010р., то згадана вимога в цій частині позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства " Торгівельний Будинок Аркада" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Торговельний будинок "Аркада" (місцезнаходження - 62459, Харківська область, Харківський район, с.Високий, вул. Ощепкова, буд.52; ідентифікаційний код - 32548751) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження - 61022, Україна, Харківська область, м.Харків, м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16; ідентифікаційний код - 14070760; одержувач - УДК у Дзержинському районі м. Харкова; ідентифікаційний код одержувача - 24134567; р/р - 31219230700003 МФО 851011) 637 (шістсот тридцять сім) грн. 13коп.

В решті вимог - адміністративний позов залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 24.06.2011р.

Суддя Сліденко А.В.