Постанова № 16474642, 23.06.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2011 р. № 2а-5309/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судового засідання Кукси В.А.

представників:

від позивача Зджанська О.М.,

від відповідача Сольвар О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сокальському районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 28.04.2011 року за №0003201601, прийняте ДПІ у Сокальському районі Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобовязання зі сплати цих податків за визначений ним у платіжних документах період і це виключає застосування штрафних санкцій на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що він діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства п.87.9 ст.87 ПК України, згідно якого у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобовязання до бюджету, ДПІ у Сокальському районі Львівської області складено акт за №282/1601/20845840 від 20.04.2011 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 року за №0003201601, яким на підставі п.126.1 ст.126 ПК України за затримку більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання в сумі 43571 грн. 00 коп., позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 8714 грн. 20 коп.

Як вбачається з акту перевірки, податковий борг з податку на додану вартість в сумі 43571 грн. 00 коп., визначений в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року, сплачено протягом 17 березня 18 квітня 2011 року.

В матеріалах справи наявна зазначена в акті перевірки декларація, яка підтверджує виникнення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено п.126.1 ст.126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 87.9 ст.87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Таким чином, з моменту набрання чинності Податковим кодексом України органи державної податкової служби наділені повноваженнями змінювати призначення платежу.

Однак, суд не може залишити поза увагою наступні обставини справи.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення за №839 від 02.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №854 від 04.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №857 від 05.06.2009 року на суму 500 грн. 00 коп., за №866 від 10.06.2009 року, за №895 від 17.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №901 від 18.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №908 від 19.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №924 від 22.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., від 23.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №949 від 24.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., за №962 від 25.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп. та за №979 від 26.06.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., в яких платником податків вказано призначення платежу відповідно «ПДВ за травень 2009 року», проте органом державної податкової служби було самостійно змінено призначення цих платежів під час перерахування коштів до бюджету, що відображено в акті перевірки.

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на момент виникнення податкового боргу) зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України на момент погашення податкових зобовязань визначених у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року, належало виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.Таким чином, податковий борг в розмірі 22500 грн. 00 коп. був сплачений платником податків вчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.

Отже, суд вважає, що оскільки чинним на момент погашення податкових зобовязань визначених у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року законодавством не було передбачено повноважень органу державної податкової служби погашати податковий борг при цьому змінюючи призначення платежу, відповідач без достатніх на те правових підстав, частково зарахував суму сплачену позивачем в погашення податкового боргу, який був сплачений.

Щодо своєчасності сплати решти суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, визначеного в податковій декларації за травень 2009 року, в розмірі 21071 грн. 00 коп., то платником податку не надано доказів своєчасної сплати такої, а тому органом державної податкової служби правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі 4214 грн. 20 коп.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення в частині зобовязання сплатити штраф в розмірі 4500 грн. 00 коп., а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Окрім того, з врахуванням вимог ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про часткове визнання протиправним та скасування спірного акта індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 року за №0003201601 в частині зобовязання сплатити штраф в розмірі 4500 грн. 00 коп.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, що знаходиться за адресою Львівська область, м.Сокаль, вул.Героїв УПА,23, (код ЄДРПОУ 20845840) 1 грн. 76 коп. судового збору.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 червня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк