Постанова № 16473013, 15.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6818/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представника позивача Стрельченко К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2011 року №0000762340 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 208333,00грн.,

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2011 року №0000762340 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 208333,00грн., з якої основний платіж 166667,00грн. та штрафна санкція у розмірі 41666,80грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкового органу, що податковий кредит безпідставно сформований відповідно до податкових накладних за фактом передплати, не відповідає фактичним обставинам. Такі висновки зроблені податковим органом з посиланням на укладення нікчемного правочину з ТОВ «Укрмашпром». Позивач зазначає, що Закон не встановлює такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту, як не відображення контрагентом суми податку у складі податкового зобовязання за відповідний період та не встановленням місцезнаходження контрагента.

Таким чином, за наявності першої події та підтверджуючих цю подію первинних документів (банківських виписок, податкових накладних) підприємством цілком правомірно було сформовано податковий кредит звітного періоду. Господарські операції з ТОВ «Укрмашпром» відображені в бухгалтерському обліку правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення всіма необхідними первинними документами, зокрема, договором, платіжними дорученнями, податковими та видатковими накладними, які досліджувалися податковим органом під час перевірки.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечення на позов до суду не надав, в судове засідання не зявився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології» є юридичною особою, згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради від 25.10.2007 року №12661070006027866 (а.с.17). Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології» узято на облік у ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька з 26.10.2007 року за №11692, що підтверджує довідка від 07.02.2011 року №2320/10 (а.с.62). Відповідно до свідоцтва №100077482 від 15.11.2007 року позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 355147505629 (а.с.61).

Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства з питань оподаткування по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Укрмашпром» за період: червень-грудень 2009 року, січень-березень 2010 року. За результатами перевірки було складено акт від 21.02.2011 року №216/23-2/35514754 (а.с.8).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлені порушення п.п.7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у частині завищення задекларованих субєктом господарювання показників у рядку 17 «Усього податкового кредиту» у сумі 166667,00грн., що призвело до заниження податок на додану вартість, що підлягає сплаті у бюджет, у січні 2010 року на суму 166667,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Укрмашпром» - угода від 04.08.2009 року №СУПТ-4-08, який не спричинив реального настання правових наслідків. Відповідач помилково зазначає в акті, що на виконання даного договору позивач перерахував ТОВ «Укрмашпром» грошові кошти у вигляді передплати у сумі 1000000,00грн., в тому числі ПДВ у сумі 166666,67грн., згідно платіжного доручення №2959 від 29.01.2010 року. Підставою для формування позивачем податкового кредиту в січні 2010 року була податкова накладна від 29.01.2010 року №2901, яка була надана на підставі договору №УМП-04 від 04.01.2010 року та специфікації №1 від 04.01.2010 року, копії яких є в матеріалах справи.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 року №0000762340, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 208333,80грн., з якої основний платіж 166667,00грн. та штрафна санкція 41666,80грн. (а.с.7).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором поставки товару від 04.01.2010 року №УМП-04. Від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в січні 2010 року в сумі 166667,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору про поставку товару, оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмашпром» (Продавець) укладено договір про поставку товару №УМП-04 від 04.01.2010р. (а.с.30).

Предметом договору є передача товару промислово-технічного призначення Продавцем у власність Покупця, а Покупець прийняти та сплатити на умовах викладених в Договорі вказаний товар. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість, ціна за одиницю товару (асортимент та номенклатура) визначаються у накладних які є невідємною частиною договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що Покупець перераховує вартість товару шляхом передплати у розмірі 100%. Оплата здійснюється в українських гривнях шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок Продавця. Термін поставки товару договірний і зазначається за кожною партією поставки. Умови поставки товару самовивіз. (п.4.7, 4.8 Договору). Зобовязання Продавця вважаються виконаними в момент передачі товару Покупцю.(п.5.1 договору). Термін дії договору до повного виконання сторонами своїх зобовязань (п.9.2 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені: специфікація №1 від 04.01.2010 року на товар акумулятори на загальну суму 1000000,00грн. в т.ч. ПДВ 166666,67грн., в якій зазначено, що дата поставки товару до 04.01.2011 року та підписана обома сторонами за договором і скріплені печатками (а.с.32);

податкова накладна №2901 від 29.01.2010 року, виписана Продавцем ТОВ «Укрмашпром», на товар акумулятори, умови поставки по договору №УМП-04 від 04.01.2010 року, форма проведених розрахунків - оплата з розрахункового рахунку, на загальну суму 1000000,00грн., в т.ч. ПДВ 166666,67грн., підписана директором Тихоновим М.П. та скраплена печаткою. (а.с.31).

Згідно до виписки по рахунку від 29.01.2010 року платіжним дорученням №2959 позивачем було перераховано на рахунок ТОВ «Укрмашпром» суму 1000000,00грн., в т.ч. ПДВ 166666,67грн. Призначення платежу: передоплата за ПТН згідно договору №УМП-04 від 04.01.2010 року.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька №1828/23-3 від 16.06.2010 року, яким встановлена відсутність платника за юридичною адресою. Також за результатами проведеної невиїзної позапланової документальної перевірки, результати якої оформлено актом №4077/23-3/32645813 від 16.06.2010 року зменшено безпідставно сформовані податкові зобовязання та податковий кредит ТОВ «Укрмашпром» за червень-грудень 2009 року, січень-березень 2010 року у повному обсязі.

Також суд зазначає, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за актом від 16.06.2010 року, тобто після виконання умов за договором, не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Позивачем в судовому засіданні надані матеріали, які підтверджують проведення ТОВ «Східно - Українські промислові технології» претензійної роботи з питання стягнення з контрагента ТОВ «Укрмашпром» товару або грошових коштів за спірним договором, а саме претензію від 22.03.2011 року №22/2 на суму 1000000,00грн. (а.с.63).

Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені специфікація, податкова накладна, платіжне доручення, в яких зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості найменування, дат, мають підписи, які скріплені печатками.

Вищенаведені первинні бухгалтерські документи приймаються судом до уваги як належний доказ, оскільки відповідають вимогам передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, повязані із визначенням та сплатою податку на додану вартість.

Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок обчислення і сплати податку визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.7.1 якого встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, згідно норм податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач правомірно у відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сформував податковий кредит, по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товару.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб ТОВ «Східно - Українські промислові технології», відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ «Укрмашпром», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у частині завищення задекларованих субєктом господарювання показників у рядку 17 «Усього податкового кредиту» у сумі 166667,00грн., що призвело до заниження податок на додану вартість, що підлягає сплаті у бюджет, у січні 2010 року на суму 166667,00грн., є неправомірним.

Суд враховує, що наявність податкової накладної є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 166666,67грн. відображена позивачем в додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітний період.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 166667,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 41666,80грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000762340 від 14.03.2011 року, яким позивачу за порушення п.п.7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 208333,80грн., у тому числі за основним платежем 166667,00грн. та штрафні санкції 41666,80грн. (а.с.7), підлягає визнанню неправомірним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просить також скасувати податкове повідомлення-рішення, але суд зазначає, що рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє. Таким чином, суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2011 року №0000762340 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 208333,00грн., з якої основний платіж 166667,00грн. та штрафна санкція у розмірі 41666,80грн., задовольнити частково.

Визнати неправомірним податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 року №0000762340 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 208333,00грн., з якої основний платіж 166667,00грн. та штрафна санкція у розмірі 41666,80грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно - Українські промислові технології» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 15 червня 2011 року в присутності представника позивача.

Постанову у повному обсязі складено 20 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.