Постанова № 16472157, 07.06.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2011 р.Справа № 35-26/149-10-3543

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників:

Від позивача: не зявився

Від відповідача: Новак Р.Г.

Від ІІІ особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра”

на рішення господарського суду Одеської області

від 18.04.2011 року

у справі № 35-26/149-10-3543

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування” в особі Запорізької філії приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування”

до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра”

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3

про стягнення 33358,36 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.04.2011 року у справі (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено частково, з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра” на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування” в особі Запорізької філії стягнуто 24990 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 805,16 грн. 3% - річних, 2244,10 грн. індексу інфляції, 2743,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В частині стягнення 2575,68 грн. пені відмовлено у звязку зі спливом позовної давності.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивовано положеннями ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України „Про страхування”, ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, згідно з якими до позивача, як до страховика, що сплатив страхове відшкодування, в порядку регресу перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до відповідача, як страховика цивільної відповідальності застрахованої особи за шкоду, заподіяну цією особою внаслідок експлуатації транспортного засобу, а також положеннями ст. 625, 536 ЦК України, згідно з якими боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 25.06.2009р. по 21.07.2010р.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 196 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України „Про страхування”, ст.ст. 258, 267, 536, 625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони і третя особа були повідомлені заздалегідь належним чином, проте 06.06.2011 року до Одеського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк у звязку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в призначене судове засідання на 07.06.2011 року. Зазначене клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що по перше: воно обєктивно нічим не підтверджено, по друге: чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст. 28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь в засіданні господарського суду, по третє: ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року учасників судового процесу було попереджено, що незявлення їх представників у судове засідання апеляційної інстанції не тягне за собою перенесення судового засідання на інші строки і не є перешкодою для розгляду скарги по суті. Оскільки позивач і третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засідання суду і їх незявлення не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, справа переглядається за наявними в ній матеріалами згідно з приписами ст. 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.09.2007 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ „Південна промислова компанія” (орендар) було укладено нотаріально посвідчений договір оренди транспортного засобу легкового автомобіля Merсedes Веnz Е 320, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, строком дії до 05.09.2010 року включно з правом використання автомобіля на території України. За умовами п. 13 даного договору орендар зобовязався застрахувати транспортний засіб що є предметом цього договору, всіма необхідними та доцільними видами страхування.

04.09.2007 року між ЗАТ „СК” "Веско" (страховик), правонаступником якого згідно з статутом є позивач, та ТОВ „Південна промислова компанія” (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1143-а/07зп, за умовами якого страховик зобовязався у разі настання страхового випадку, який передбачений договором, мав місце під час його дії і не підпадає під виключення або обмеження, здійснити виплату страхового відшкодування у межах страхової суми.

Відповідно до п. 5 договору обєктом страхування є автомобіль Merсedes Веnz Е320, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, чорного кольору.

Загальна страхова сума складає 303000 грн. Строк дії договору до 03.09.2008р.(п.п. 8, 15 договору).

Умовами даного договору передбачено, що до страхових ризиків відносяться: викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших дій.

01.11.2007 року о 10 год. 10 хв. біля будинку № 4 на вул. Грязнова у м. Запоріжжі сталася дорожньо транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника цього автомобіля ОСОБА_3, та автомобіля Merсedes Веnz Е320, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 і є обєктом вказаного вище договору страхування, під керуванням водія ОСОБА_5, внаслідок чого автомобіль Merсedes Веnz Е320 отримав механічні пошкодження, що відображено у довідках за фактом дорожньо транспортної пригоди від 07.11.2007р., від 08.11.2007р., складеними співробітниками ВДАІ УМВС України в Запорізькій області, акті огляду транспортного засобу від 05.11.2007 року, складеному експертом автотоварознавцем в присутності представників власника і страхової компанії.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.11.2007 року у справі № 3-9825/07 ОСОБА_3 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КоАП України, який 01.11.2007 року о 10 год. 10 хв. керуючи автомобілем ВАЗ 21099, д/н НОМЕР_2, по вул. Грязнова у м. Запоріжжі не впевнився в безпеці та напроти будинку № 4 скоїв зіткнення з автомобілем Merсedes Веnz, д/н НОМЕР_1, водій ОСОБА_5, який рухався зліва у попутному напрямку, чим порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України, і застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 34 грн.

Внаслідок цієї дорожньо транспортної пригоди власнику автомобіля Merсedes Веnz була завдана матеріальна шкода, розмір якої згідно з висновком № 198/06 від 30.06.2010р. дослідження експерта автотоварознавця складає 29039,28 грн. (т. 2, а.с. 3-15).

Вартість відновлювального ремонту автомобіля Merсedes Веnz, склала 26915 грн., що підтверджується відповідними рахунками, наявними в справі.

23.11.2007 року складено страховий акт № 3977-а/07зп та доповнення № 1 від 17.12.2007р., № 2 від 21.12.2007р. до нього, якими вказана дорожньо транспортна пригода визнана страховим випадком, а сума страхового відшкодування визначена в 26915 грн.

На виконання умов договору страхування № 4143-а/07зп від 04.09.2007 року ЗАТ „СК „Веско” на підставі листів страхувальника від 21.11.2007р., від 17.12.2007р., від 21.12.2007р. та страхового акту № 3977-а/07зп з доповненнями № 1, № 2 до нього виплатило страхове відшкодування у вказаному розмірі за ремонт автомобіля Merсedes Веnz , що підтверджується платіжними дорученнями № 2199 від 23.11.2007р., № 846, № 847, № 848 від 17.12.2007р., № 335, № 336 від 21.12.2007р.

Відповідно до полісу № ВВ/1494213 САТ „Остра” застрахувало цивільно правову відповідальність перед третіми особами ОСОБА_3 на автомобіль ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, строком з 31.10.2007р. по 01.11.2008р.

12.05.2009 року ЗАТ „СК”АХА Страхування” (до перейменування ЗАТ „СК” Веско”) звернулося до Страхового акціонерного товариства „Остра” з заявою № 2909 про перерахування страхового відшкодування у сумі 24990 грн. в порядку регресу. Надходження до відповідача зазначеної заяви підтверджується повідомленням № 8316404 відділення поштового звязку про вручення 25.05.2009 року рекомендованого відправлення.

Проте, відповідач залишив вказану заяву без відповіді і задоволення, у звязку з чим ПАТ „СК”АХА Страхування”, яке згідно з статутом є правонаступником ЗАТ „СК” Веско” та ЗАТ „СК”АХА Страхування”, звернулося до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дані обставини не заперечувалися сторонами при розгляді справи у місцевому господарському суді і повністю підтверджені в процесі перегляду даної справи в апеляційній інстанції.

За вимогами ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу за статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України „Про страхування”, а не з договірних зобовязань (відповідно до змісту позовної заяви).

За правилами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За загальними правилами, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Водночас статтею 1188 ЦК України передбачено правила відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, яка застосовується на загальних підставах із застосуванням принципу вини сторін.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування завданої шкоди суду необхідно зясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою, вину, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. При цьому, на позивача покладено обовязок доведення факту протиправності поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного звязку між протиправною поведінкою і шкодою.

Вказані обставини підлягають доведенню належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Як встановлено місцевим судом і це підтверджується матеріалами справи, позивач виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 4143-а/07зп від 04.09.2007р. в сумі 26915 грн. Отже, місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення 24990 грн. страхового відшкодування (у межах встановленого п. 2 полісу № ВВ/1494213 ліміту відповідальності страховика 25500 грн., за мінусом визначеної франшизи 510 грн.) в порядку регресу з відповідача, як страховика за договором страхування цивільної відповідальності.

Колегією суддів не приймаються до уваги наведені відповідачем в апеляційній скарзі питання стосовно не додання позивачем до позовної заяви правил страхування, відсутності переконливих розяснень позивача чому висновок по визначенню вартості матеріального збитку складено лише 30.06.2010 року, відсутності у звязку з цим у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, розрахунку суми відшкодування з урахуванням ПДВ, надання позивачем для огляду фотознімків пошкодженого автомобіля низької якості, незазначення в рахунках моделі та номеру забезпеченого транспортного засобу та наявності помилок у звіті про автотоварознавче дослідження щодо марки та номеру пошкодженого автомобіля, що викликає у відповідача сумніви щодо права позивача звертатися до суду з заявою про стягнення з нього збитку в порядку регресу, оскільки зазначені доводи позбавлені правового обґрунтування, не мають відносин до суті спору і виниклих між сторонами правовідносин та не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду в цій частині.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 805,16 грн. 3% річних, 2244,10 грн. втрат від інфляції та 2743,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами місцевий суд керувався приписами ст. 625, ст. 536, ч. 2 ст. 1214 ЦК України, на підставі яких дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повній мірі.

Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він зроблений без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Дійсно, відповідно до ст. 536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Проте, цілком очевидно, що в даному випадку (у правовідносинах відшкодування шкоди в порядку регресу) відповідач безпідставно не отримував від позивача належні останньому грошові кошти та не зберігав їх.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Натомість, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В свою чергу, стаття 27 Закону України "Про страхування" зазначає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Наведене також випливає з приписів п. 1 ч. 3 ст. 22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п. 1 ч. 3 ст. 22, ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача виключно у межах фактичних витрат (24990 грн. виплаченого страхового відшкодування) перейшло право зворотної вимоги до особи (ПАТ „СК” Остра”), відповідальної за заподіяний збиток, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі, зокрема, з врахуванням пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 2575,68 грн. пені, 805,16 грн. 3% річних, 2244,10 грн. втрат від інфляції та 2743,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки зі сторони відповідача існує обовязок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобовязання, а тому положення ст.ст. 536, 549, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 692,1048, ч. 2 ст. 1214 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування шкоди в порядку регресу (постанови Вищого господарського суду України від 25.05.2010р. у справі № 13/51, від 26.05.2010р. у справі № 25/326-7/216-09, від 03.06.2010р. у справі № 25/506).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 2575,68 грн. пені у звязку зі спливом позовної давності, місцевий суд не взяв до уваги, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого субєктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у звязку з необґрунтованістю самої вимоги. При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 2575,68 грн. пені місцевий суд вимоги ст. 267 ЦК України не врахував, а тому у задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити з інших мотивів, наведених в цій постанові.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на вирішення спору по суті.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, у звязку з чим зазначене рішення в частині стягнення з відповідача 805,16 грн. 3% річних, 2244,10 грн. втрат від інфляції та 2743,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті частини рішення місцевого суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.04.2011 року у справі № 35-26/149-10-3543 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра” (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська,13, код ЄДРПОУ 14288111) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування” в особі Запорізької філії (69035, м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 57-В, код ЄДРПОУ 26183400) 24990 грн. страхового відшкодування, 249,90 грн. витрат зі сплати державного мита та 176,79 грн. на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.