ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"27" вересня 2006 р. Справа № 424/7-06
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. розглянув матеріали справи
за позовом комунального підприємства „Васильківтепломережа”, м. Васильків
до міського відділу освіти Васильківської міської ради, м. Васильків
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Кашуба Л.Г. (дов. №52 від 30.01.2006р.);
від відповідача: Гаркавенко В.Г. (нач. відділу).
.
Суть спору:
до господарського суду Київської області звернулось комунальне підприємство „Васильківтепломережа”, м. Васильків з позовною заявою до міського відділу освіти Васильківської міської ради, м. Васильків про стягнення заборгованості.
Ухвалою про порушення провадження у справі від 11.09.2006р. її розгляд призначено на 27.09.2006р. (а.с. 1).
В судовому засіданні, яке відбулось 27.09.2006р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Представник відповідача позовні вимоги в частині основного боргу визнає повністю, а в частині стягнення з нього пені, в зв’язку з скрутним фінансовим становищем та знаходженням відповідача на бюджетному фінансуванні, просить зменшити її розмір до 100 грн., проти чого не заперечує представник позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
встановив:
01.10.2002 року між сторонами укладено договір на споживання теплової енергії №4/3 (далі –договір, а.с. 10). Відповідно до п. 1.1 предметом договору є забезпечення позивачем об’єктів відповідача тепловою енергією у кількості та об’ємах, які зазначені у додатку, а відповідач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в термін передбачений цим договором.
Згідно п. 3.1 договору, поставлена для потреб бюджетних установ теплова енергія оплачується грошовими коштами шляхом перерахування її вартості на рахунок позивача не пізніше 5 банківських днів наступних за розрахунковим місяцем.
Відповідно до накладних, рахунків та актів звірки взаємних розрахунків, належним чином завірені копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 12-23), позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 552567,13 грн. Відповідач за поставлену позивачем теплову енергію розрахувався з ним частково, сплативши 370943,24 грн., в зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 181623,89 грн.
Господарський суд вважає, що в даному випадку правовідносини між сторонами тривають, оскільки право позивача на отримання оплати за поставлену відповідачу теплову енергію порушено та існує до моменту виконання відповідачем своїх зобов’язань або до моменту відновлення його судом. Тому, на підставі частини другої пункту 4 Розділу IX „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України) та частини другої пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (надалі ЦК України) до них застосовуються вимоги цих Кодексів.
Згідно частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.
Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п.1.частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п’ятої ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству, або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
В зв’язку з вищевикладеним та поданим відповідачем відзивом, в якому він визнав існуючу заборгованість повністю і його дії не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.
Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.
Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.
Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Як зазначається в частині четвертої ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до частини третьої ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.
Враховуючи скрутне фінансове становище відповідача та знаходження відповідача на бюджетному фінансуванні, господарський суд зменшує розмір пені до 100 грн. та стягує її з відповідача на користь позивача.
Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум та 3% річних в сумі 66646,56 грн. та 17675,56 грн. відповідно.
Відповідно до частини другої ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від вирішення спору, а відповідно до частини п’ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 2832 грн. 29 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, частиною четвертою ст. 231, частиною другою пункту 4 Розділу IX „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1 частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625, частиною другою пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами другою та п’ятою ст. 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
в и р і ш и в:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з міського відділу освіти Васильківської міської ради (ЗКПО 05408349) на користь комунального підприємства „Васильківтепломережа” (ЗКПО 31916457) –181623 грн. 89 коп. основного боргу, 100 грн. 00 коп. –пені, 66646 грн. 56 коп. –втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум, 17675 грн. 56 коп. –3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 2832 грн. 29 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.
3. Копію даного рішення надіслати сторонам.
Суддя Бабенко К. А.
Судове рішення № 164719, Господарський суд Київської області було прийнято 27.09.2006. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 424/7-06. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: