Постанова № 16469327, 16.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2011 № 31/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скрипка І.М.

суддів:

за участю представників сторін

від позивача: Гріщенко В.І. - директор, протокол №1 Зборів учасників

Товариства від 02.10.2002 р.;

ОСОБА_1 дов. №1 від 01.04.2011р.;

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №1 від 31.05.2011 р.;

розглянувши

апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua”

на рішенняГосподарського суду м.Києва

від 18.02.2011 року

у справі №31/17 (суддя Качан Н.І.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ВВ Імекс”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua”

простягнення 84 820, 90 грн.

В судовому засіданні 16.06.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2011 року у справі №31/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ “Хіммед.ua” на користь ТОВ “ВВ Імекс” заборгованість у розмірі 37 (тридцять сім) грн. 35 коп., штраф у розмірі 11910 (одинадцять тисяч девятсот десять) грн. 50 коп., витрати за послуги митного терміналу у розмірі 942 (девятсот сорок дві) грн., витрати за послуги зберігання вантажу у розмірі 70740 (сімдесят тисяч сімсот сорок) грн., державне мито у розмірі 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 11 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному зясуванні обставин справи.

Апелянт вважає, що суд на порушення вимог господарського судочинства, не зясував належним чином особливості такого виду договору як договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, хто є сторонами в цьому договорі, підстави та межі відповідальності сторін, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Також судом, на думку апелянта, не було враховано положення статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 р., де вказується, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12 даної Конвенції.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати по зберіганню вантажу, допустився порушення ст.16 Конвенції, якою визначено правило, що витрати по збереженню вантажу не повинні бути більшими за вартість самого вантажу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.04.2011 року.

Представники відповідача в судове засідання 28.04.2011 року не зявились, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням представника на лікарняному.

У звязку з неявкою представників відповідача в судове засідання 28.04.2011 року, задоволенням клопотання представника відповідача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2011 р. розгляд справи було відкладено на 31.05.2011 р.

В судове засідання 31.05.2011 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” зявився ОСОБА_2 та на підтвердження своїх повноважень надав довіреність без номеру та дати підписання.

Колегія суддів дійшла до висновку про неможливість допущення в судове засідання 31.05.2011 р. ОСОБА_2 в якості представника відповідача, оскільки надана ним довіреність не відповідає вимогам чинного законодавства України, є нікчемною у відповідності до ч. 3 ст. 247 Цивільного кодексу України, а отже ОСОБА_2 не наділений відповідними повноваженнями для представництва інтересів ТОВ “Хіммед.ua” у справі №31/17.

Крім того, підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” ОСОБА_3 на зазначеній вище довіреності був виконаний за допомогою факсимільного відтиску, що також суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 28 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 р. було продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено на 16.06.2011 р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представники позивача заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2009 р. між відповідачем (довіритель) та позивачем укладено угоду у формі заявки на перевезення вантажу - хімічної сировини з м.Лілієнталя (Німеччина) до м. Києва (Україна) через м/п Ягодин. Перевезення повинно бути здійснено автомобілем марки “MAN”, державний реєстраційний номер якого НОМЕР_1, причеп д.н.з. НОМЕР_2, водій ОСОБА_4.

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В заявці зазначено, що відповідач зобовязаний доставити вантаж у пункт призначення 19.10.09, а позивач зобовязаний сплатити вартість перевезення в сумі 700 євро за курсом Національного банку України протягом 3-х днів з дати доставки.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Отже, на підставі заявки від 09.10.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобовязаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як вбачається з копії міжнародно-транспортної накладної № 131009, долученої до матеріалів справи, машина прибула на завантаження до м. Лілієнталю і була завантажена 13.10.2009 р.

Відповідно до ст.53 Закону України від 05.04.01 № 2344-III “Про автомобільний транспорт” організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 р. (далі Конвенція).

Згідно ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.1 дана Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, якщо вказані у договорі місце прийняття вантажу до перевезення і місце, передбачене для передання вантажу, знаходяться на території двох різних країн, одна з яких приймає участь у Конвенції. Держава Україна приєдналася до цієї Конвенції 01.08.2006 р.

Відповідно до ст.17 Конвенції, транспортер несе відповідальність за прострочення доставки. Транспортер звільняється від такої відповідальності, якщо прострочення з доставкою вантажу сталося з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не викликаного будь-якою виною транспортера, будь-яким дефектом вантажу чи обставинами, уникнути яких транспортер не міг, і наслідки яких він не міг передбачити.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 17.10.2009 р. на Ягодинську митницю м/п “Ягодин” прибув автомобіль марки “MAN” д.н.з. НОМЕР_1, причеп д.н.з. НОМЕР_2 (контрольний талон №НОМЕР_3).

Того ж дня Державною екологічною інспекцією у Волинській області складено акт перевірки дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в якому встановлено факт транспортування з Німеччини в Україну (м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, ТОВ “Хіммед.ua”) автомобілем марки “MAN”, д.н.з. НОМЕР_1, причіп д.н.з. НОМЕР_2, згідно CMR № 131009 та інвойсу № 7-2009-UA від 12.10.09 бензил хлориду вагою 122 кг. В акті зазначено, що на час оформлення відсутні дозвіл Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 440 “Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів”.

Згідно з положеннями даної постанови бензил хлорид віднесено до хімічних речовин першого класу небезпеки.

На підставі п. 2 Постанови № 440 підприємства, а також громадяни-підприємці повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування (крім транзиту вантажів залізничним транспортом), використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів.

Згідно з п. 3 Постанови № 440 дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом, МВС.

Листом від 21.10.09 № 273 відповідач повідомив позивача, що з 17.10.09 автомобіль з вантажем з Німеччини м. Лілієнталь знаходиться на митному переході “Ягодин” в звязку з відсутністю дозволу на ввезення вантажу на територію України.

Стаття 11 Конвенції зазначає, що відправник зобовязаний до передання вантажу приєднати до накладної або надати у розпорядження транспортера необхідні документи та повідомити усі необхідні відомості для виконання митних та інших формальностей. Перевірка повноти і правильності цих документів не є обовязком транспортера. Відправник несе відповідальність перед транспортером за будь-яку шкоду, що може бути завдана відсутністю, недостатністю чи неправильністю цих документів та відомостей, за винятком вини транспортера.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не вірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 11 Конвенції, оскільки сторонами у договорі перевезення являються перевізник і відправник, а відповідач не являється відправником. Також, відповідач посилається на те, що договір міжнародного перевезення укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної закладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами статутами).

Апеляційний суд з даним висновком відповідача не погоджується, оскільки відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем було укладено договір у формі заявки, а саме на підставі виконання цього договору і здійснювалось міжнародне перевезення.

Отже, Господарським судом міста Києва правильно встановлено, що в порушення вимог ст.11 Конвенції відповідачем не було надано всіх необхідних документів для митного оформлення його вантажу, що призвело до вимушеного простою.

Листом № 273 від 21.10.2009 р. позивач повідомив відповідача, що з 17.10.2009 р. автомобіль з вантажем з Німеччини м. Лілієнталь знаходиться на митному переході “Ягодин” в звязку з відсутністю дозволу на ввезення вантажу на територію України.

В матеріалах справи наявна копія листа від 21.10.2009 р., в якому відповідач просить здійснити перевантаження товару “бензил хлорид” фірми ACROS з автомобілю марки “MAN”, д.н.з. НОМЕР_1, причіп д.н.з. НОМЕР_2, на автомобіль марки “MAN”, д.н.з. НОМЕР_4 (а. с. 14 т. 1).

Перевантаження товару відбулося лише 23.10.2009 р., про що зазначено в акті Ягодинської митниці від 23.10.2009 р. про проведення митного огляду товарів №2632 (а. с. 12 т. 1). Після вивантаження вантажу, на який не було дозволу на ввезення до України, 23.10.2009 р. автомобілю-перевізнику товару було дозволено вїхати до України.

Після перевантаження зазначеного вантажу на інший автомобіль решта вантажу автомобілем марки “MAN”, д.н.з НОМЕР_1, причіп д.н.з. НОМЕР_2, була доставлена на митницю призначення 27.10.2009 р., а митне оформлення здійснено 28.10.2009 р.

З огляду на викладене, місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи та фактичних обставин правильно встановлено, що прострочення доставки вантажу відбулося з вини відповідача.

Відповідно до умов заявки оплата перевезення повинна відбутися у день доставки вантажу на митницю призначення.

Згідно зі ст.13 Конвенції у разі прибуття вантажу на місце, передбачене для його передання, отримувач має право вимагати передання йому вантажу. При цьому, отримувач, зобовязаний погасити борг, який виник на підставі накладної. У разі спору з цього приводу транспортер зобовязаний видати вантаж лише у разі внесення отримувачем застави.

26.10.2009 р. позивач звертався до відповідача з листом, в якому було коротко викладено обставини доставки вантажу та зазначено, що простій автомобіля з 17.10.2009 р. по 23.10.2009 р. на м/переході Ягодин складає 7 діб; сума за одну добу простою дорівнює 100 євро по курсу НБУ, а тому вартість перевезення вантажу згідно заявки від 09.10.2009 р. становить 1400 євро по курсу НБУ (700 євро (фрахт) + 7 днів х 100 євро (простій) = 1400 євро.

28.10.2009 р. позивачем надіслано відповідачу рахунок № 173 на оплату послуг по перевезенню з врахуванням простою на суму 1400,00 євро.

Відповідчем здійснено часткову оплату зазначеного рахунку в сумі 8300,00 грн., що не заперечується сторонами.

Після розмитнення вантажу відповідач не здійснив оплати за послуги митного терміналу і автомобіль з вантажем не мав змоги покинути територію митного терміналу для вивантаження.

29.10.2009 р. на митному терміналі був розмитнений вантаж іншого вантажоотримувача і знову машину позивача не випускали з території митного терміналу, тому що у їхній перепустці було зроблено заборонений запис, що без перепустки №7570/7652, оформленої на відповідача, виїзд заборонено.

У листі №275 від 29.10.2009р. позивач просив відповідача врегулювати свої фінансові відношення з власниками митного терміналу (ЗАТ “Орії”) для надання можливості зробити доставку двох вантажів які знаходилися у вантажівці у т.ч. і відповідача.

Станом на 30.10.2009р. відповідачем не було зроблено жодної дії для врегулювання фінансових питань з ЗАТ “Орії” про сплату послуг митного терміналу.

Позивач, для запобігання збільшення збитків інших вантажовласників, сплатив за відповідача вартість послуг митного терміналу по прибутковому касовому ордеру №163 у сумі 942 грн., що дало можливість доставити вантаж власнику іншого вантажу 30.10.2009р. без штрафних санкцій та додаткових витрат, повязаних із зберіганням вантажу на митному терміналі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було оформлено позивачу пропуск на виїзд з митного терміналу та не надано інструкцій відносно того, щоб простій на митному терміналі не призвів до збитків, в звязку з чим позивач вивантажив вантаж на склад для зберігання підприємству, яке має складське приміщення, уклавши договір зберігання від 02.11.2009 р. та сплативши за ці послуги.

Оскільки станом на 18.11.2009 р. відповідач не здійснив в повному обсязі розрахунки з позивачем, подальшу долю товару не визначив, позивач звернувся до відповідача з листом №277 від 18.11.2009 р. (а. с. 18 т. 1) з проханням звязатися з ним для вирішення цих питань.

07.12.2009р. позивач направив на адресу відповідача лист № 278, в якому повідомив останнього про те, що отримав лист відповідача, у якому той вимагає повернення сплачених коштів у сумі 8300,00 грн. Також даним листом позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості відповідача у розмірі 14 080,90грн. та про передачу вантажу на зберігання і можливість у разі згоди відповідача отримати вантаж (а. с. 20 т. 1).

Відповідно до частини 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 14 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї. Виконання цивільних обовязків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.16 Конвенції, транспортер має право на відшкодування витрат, викликаних проханням про інструкції або виконанням отриманих інструкцій, оскільки такі витрати не є наслідком його власної вини.

Понесені позивачем витрати за перевезення у сумі 37,35 грн.; витрати за послуги митного терміналу у сумі 942,0 грн. та факт несплати цих витрат в повному обсязі позивачем матеріалами справи доведено.

Додатковими умовами заявки на перевезення вантажу - хімічної сировини від 09.10.2009 р. передбачено штраф за простій на митному переході у розмірі 100 євро за добу.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми штрафу та строки його нарахування, погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що штраф підлягає стягненню в сумі 11910, 50 грн.

Щодо вимог позивача в позовній заяві про відшкодування витрат за послуги зберігання вантажу у розмірі 70740 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

На підставі частини 4 ст.916 Цивільного кодексу України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобовязання.

Аналогічна норма передбачена ст.594 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобовязання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові повязаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобовязання.

З огляду на викладені норми законодавства, для отримання вантажу позивач повинен оплатити витрати перевізника.

Проте, ч. 3 ст. 16 Конвенції встановлено, що перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю. В інших випадках перевізник також може продати вантаж, якщо в належний термін ним не отримано від особи, що має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких може справедливо від нього вимагатися.

В апеляційній скарзі та судовому засіданні представник відповідача заперечував проти стягнення з відповідача витрат за послуги зберігання, посилаючись на те, що вартість вантажу становить 5294 дол. США або 42352 грн., тоді як витрати по його зберіганню становлять за рішенням суду 70 740 грн., що є “явним дисбалансом порушенням співмірності сподівань відповідача щодо його можливих витрат, повязаних з договором перевезення”.

В матеріалах справи, документи, які підтверджують вартість вантажу - хімічної сировини, відсутні. Господарським судом м. Києва дані документи у сторін не витребовувалися.

Колегія суддів вважає, що для правильного вирішення спору в частині відшкодування витрати за послуги зберігання вантажу необхідно знати вартість вантажу, що перевозився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 р. було зобовязано сторони надати суду належним чином завірені документи, які підтверджують вартість вантажу, який перевозився відповідно до договору заявки від 09.10.2009 р.

Сторони витребувані п. 4 ухвали Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р. належним чином завірені документи, які підтверджують вартість вантажу, який перевозився відповідно до договору заявки від 09.10.2009 р. суду не надали.

Оскільки, сторонами, без будь-яких поважних причин не подано витребувані Київським апеляційним господарським судом належним чином завірені документи, що підтверджують вартість вантажу, який перевозився відповідно до договору заявки від 09.10.2009 р., які необхідні для правильного вирішення спору, тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви в частини вимог позивача про відшкодування витрат за послуги зберігання вантажу у розмірі 70740 грн. без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2011 року у справi №31/17, прийняте з невірним застосуванням норм процесуального права, підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат за послуги зберігання вантажу в сумі 70 740,00 грн. із залишенням в цій частині позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2011 року у справi №31/17 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код ЄДРПОУ 32161600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ Імекс” (02093, м. Київ, вул. Бориспільська 11-А, оф. 905, код ЄДРПОУ 32156999), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, заборгованість у розмірі 37 (тридцять сім) грн. 35 коп., штраф у розмірі 11910 (одинадцять тисяч девятсот десять) грн. 50 коп., витрати за послуги митного терміналу у розмірі 942 (девятсот сорок дві) грн., державне мито у розмірі 128 (сто двадцять вісім) грн. 92 коп. та 35 (девяносто дві) грн. 87 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Позов в частині стягнення витрат за послуги зберігання вантажу в сумі 70740,00 грн. залишити без розгляду.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.”

3. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 31/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 16.06.2011 р.

Головуючий суддя

Судді

21.06.11 (відправлено)