Рішення № 16468515, 21.06.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.11 Справа № 5015/2307/11

Господарський суд Львівської області в складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,

До відповідача: Закритого акціонерного товариства «Галичина», м. Радехів, Львівська область,

про стягнення заборгованості та стягнення судових витрат (ціна позову 32573 грн. 23коп.).

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2. - представник (довіреність в матеріалах справи),

Від відповідача: ОСОБА_3. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Представникам сторін розяснено права та обовязки сторін відповідно до статті 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено та не подано. Представники не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав відповідне клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом Підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, до Закритого акціонерного товариства «Галичина», м. Радехів, Львівська область, про стягнення 26547 грн. 12 коп. заборгованості, 4566 грн. 03 коп. інфляційних втрат, 1460 грн. 08 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 28.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.05.2011 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач 06.05.2011 року рекомендованою поштою № 44720 0000150 7, відповідач 05.05.2011 року рекомендованою поштою 80200 0045703 5 (оригінали повідомлень про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

Судове засідання 10.05.2011 року відкладено на 24.05.2011 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

24.05.2011 року розгляд справи відкладено на 21.06.2011 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 21.06.2011 року представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав за підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання зявився, подав відзив на позовну заяву (вх. № 13392/11 від 14.06.11р.), у якому просить суд в позові відмовити повністю з підстав неподання позивачем належних доказів, які підтверджують позовні вимоги, разом з тим, просить застосувати пропущений позивачем спеціальний річний строк позовної давності встановлений для перевезення вантажу визначений ч. 3 ст. 925 ЦК України, проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В ході розгляду справи встановлено:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є субєктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, знаходиться за адресою: 44720, АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії НОМЕР_2 та Витягом з ЄДРПОУ серії НОМЕР_4 (докази в матеріалах справи).

Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку виданого ДПА у Волинській області 01.01.2009 року серії НОМЕР_3 видом діяльності СПД-ФО ОСОБА_1 є заготівля сільськогосподарської продукції (докази в матеріалах справи).

Відповідач Закрите акціонерне товариство «Галичина»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ № 25553579, знаходиться за адресою: 80200, Львівська область, м. Радехів, вул. Б. Хмельницького, буд. 120 (докази в матеріалах справи).

01.01.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі позивач, перевізник) та відповідачем - Закритим акціонерним товариством «Галичина»(надалі відповідач, замовник) укладено договір № 129 про надання послуг (надалі - договір).

Станом на час розгляду справи по суті сторони не надали суду доказів, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, що договір № 129 від 01.01.2009 року про надання послуг є розірваним, та/або визнаний недійсним.

Зазначений договір по суті та правовій природі є договором транспортного перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні з елементами транспортного експедирування (ст. 929 ЦК України) виконати визначені договором послуги, повязані з перевезенням вантажу.

Договір складений у письмовій формі ( ч. 2 ст. 909 ЦК України), підписаний представниками двох сторін, їх підписи засвідчені печатками, відповідно до ст. 207 ЦК України.

За договором (ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобовязується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 1.1. договору замовник замовляє, а перевізник виконує перевезення вантажу згідно замовлення.

Статтею 2 визначено обвязки сторін, статтею 3 відповідальність сторін.

Так, відповідно до п. 2.1. договору, перевізник зобовязується прийняти до перевезення вантаж замовника, виділивши для цього відповідний транспортний засіб, і перевезти його в задане місце, забезпечивши збереження вантажу при транспортуванні з оплатою 0,24 грн. від одного літра перевезеного молока.

Пунктом 3.1. договору встановлено строк дії договору до 31.12.2009 року.

Частиною 3 статті 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Надання позивачем відповідачу послуг транспортного експедирування за даним договором повязані із перевезенням вантажу, відтак, зазначений договір є договором перевезення вантажу та регулюється відповідно приписами що стосуються перевезення вантажу та послуг транспортного експедирування, а не договором про надання послуг (ст. 901 ЦК України), як стверджує позивач.

Як зазначено вище у цьому рішенні, згідно п. 1.1. договору замовник (відповідач) замовляє, а перевізник (позивач) виконує перевезення вантажу згідно замовлення, та згідно п. 2.1. договору, перевізник зобовязується прийняти до перевезення вантаж замовника, виділивши для цього відповідний транспортний засіб і перевезти його в задане місце, забезпечивши збереження вантажу при транспортуванні з оплатою 0.24 грн. від одного літра перевезеного молока.

В матеріалах справи відсутній документ під найменуванням: «Замовлення»та/або інший документ, який би слугував підтвердженням замовлення.

Оскільки у названому Договорі, як правочині, сторонами не обумовлені суттєві умови договору, як от: кількість вантажу, його родові та якісні характеристики (у разі, якщо це молоко - вміст жиру і білка), сорт, найменування та місцезнаходження вантажовідправників тощо слід вважати, що усі ці умови мали би бути вказані у Замовленні, а відтак - ці умови мали би бути викладені у письмовій формі.

Позивачем не надано суду замовлення як доказу в розумінні статей 33 та 34 ГПК України виконання договору про надання послуг.

Як стверджує відповідач, у нього такі замовлення - відсутні.

За таких обставин позивачем не підтверджено, що перевезення молока (згідно ТТН- молочної сировини) за товарно-транспортними накладними (що наявні у матеріалах справи), здійснено позивачем саме на виконання умов Договору № 129 від 01.01.2009 року.

Згідно п. 2.2. договору замовник зобовязався своєчасно проводити оплату за надані перевізником послуги згідно виставленого рахунку.

Позивач перевіз вантаж (молоко) в кількості 110613 літрів на автомобілі марки ГАЗ-53, д.н.з. НОМЕР_5, який, згідно з Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6, виданого РЕГ Нововолинського МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області, належить йому на праві власності.

Позивач, ліцензії на перевезення вантажів автомобільним транспортом та ліцензії на заняття транспортно-експедиційною діяльністю, суду не представив, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як стверджує позивач, відповідач своїх зобовязань за даним договором не виконав, за надані позивачем послуги з перевезення вантажу не розрахувався, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 26547 грн. 12 коп. боргу з розрахунку: 110613 літрів х 0,24 грн. = 26547 грн. 12 коп. та інфляційні втрати в сумі 4566 грн. 03 коп. та 3% річних в сумі 1460 грн. 08 коп., які нараховані позивачем за період з 31.01.2009 по 31.03.2009 року включно, відповідно до ст. 625 ЦК України (розрахунок в матеріалах справи).

З твердженнями позивача, викладеними в позовній заяві, суд не погоджується, виходячи з наступного.

В даному випадку господарські зобовязання виникли з договору № 129, укладеного між сторонами 01.01.2009 року.

Згідно з нормами підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, який діяв на час спірних правовідносин), платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) тощо. Разом з тим у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону про прибуток зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Своєю чергою, відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

Тобто, господарська операція підтверджується первинними документами; а первинні документи з відображення господарських операцій є основою для податкового обліку.

Згідно з пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм,затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма товарно-транспортної накладної, затверджена спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Відповідно до пункту 2 цього наказу застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. № 363, товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також Правилами перевезення визначається, яким чином, у скількох екземплярах оформляються товарно-транспортні накладні, ким вони підписуються тощо.

Таким чином, товарно-транспортна накладна, яка оформлена відповідно до вимог, встановлених Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Належно оформлена товарно-транспортна накладна є підставою для підтвердження здійснення господарської операції з перевезення вантажу, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Разом з тим, з урахуванням зазначеного, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в даному випадку належно оформленої товарно-транспортної накладної, платник податків не має підстав віднести такі витрати до складу валових витрат.

Надані позивачем товарно-транспортні накладні без номеру (за березень 2009 року 18 шт., за квітень 2009 року 30 шт.) - не відповідають встановленим нормам.

Згідно поданих відповідачем доказів позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 13558 грн. 68 коп., що підтверджується Актами здачі-прийняття виконаних робіт від 31.01.2009 року № 01, від 31.01.2009 року № 02 та від 28.02.2009 року № 02 підписаними повноважними представниками сторін (докази в матеріалах справи).

Як випливає із п. 2.2. договору, послуги перевізника мають бути своєчасно оплачені замовником згідно виставленого рахунку.

Позивачем не надано суду доказів, що ним, за послуги надані в період з січня 2009 року по березень 2009 року включно виставлялися рахунки на оплату за перевезення вантажу.

Таким документом, як вбачається із позовної заяви, позивач вважає претензію від 09.03.2011 року, направлену відповідачу 11.03.2011 року та отриману ним 15.03.2011 року, виставлену, як зазначає позивач, в порядку частини 2 ст. 530 ЦК України.

Врегулювання спору в претензійному порядку, згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, ст. ст. 5 8, ст. 222 ГК України є правом субєкта господарювання чи іншої юридичної особи учасника господарських відносин, з метою безпосереднього врегулювання спору звернутися до нього з письмовою претензією.

Як випливає із тексту претензії від 09.03.2011 року, яку відповідач отримав 15.03.2011 року, під розписку, позивач просить відповідача «не зволікаючи, та керуючись ст. 530 ЦК України вжити заходи негайного виконання оплати заборгованості».

Згідно із ст. 7 ГПК України, ст. 222 ГК України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог, що випливають із перевезення вантажу законом встановлюється спеціальна позовна давність, визначена статтею 925 ЦК України.

Імперативною нормою, зазначеною у ч. 3 ст. 925 ЦК України встановлено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно статті 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Вказаний строк обчислюється:

а)по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення;

б)в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Зважаючи на умови укладеного Договору, про що зазначено вище у цьому рішенні, право позивача пред'явити вимогу до відповідача виникло в квітні-травні 2009 року.

Термін (строк) виконання зобов'язання із сплати послуг за перевезення обумовлений днем виставлення рахунку (п. 2.2. Договору).

Рахунки на оплату за правилами ділового обороту виставляються після здійснення господарської операції, та з огляду на термін дії Договору, отже такі рахунки, у будь-якому випадку, мали би бути виставлені позивачем в межах дії цього договору, тобто не пізніше 31 грудня 2009 року.

Відповідач у справі, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України у відзиві (вх. № 13392/11 від 14.06.2011 року) заявляє про застосування строку позовної давності, а саме просить застосувати спеціальну позовну давність в один рік і з цієї підстави відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи ту обставину, що пунктом 2.2. договору передбачено проводити оплату за надані перевізником послуги згідно виставленого рахунку, а виставлених рахунків позивачем суду не представлено, в матеріалах справи такі рахунки відсутні, відтак, вимоги позивача в частині оплати 4566 грн. 03 коп. інфляційних втрат та 1460 грн. 08 коп. трьох відсотків річних за період з 01.04.2009 року по 01.03.2011 року є безпідставним, оскільки право на нарахування інфляційних втрат виникає у позивача в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, тобто, береться індекс інфляції за місяць наступний за місяцем з встановлення договором дати на оплату платежу і до моменту погашення боргу, а право на нарахування 3% річних виникає у стягувача з наступного дня з дати визначеної договором (замовленням, рахунком) для оплати платежу.

Оскільки, як встановлено у судовому засіданні, в договорі не встановлено дати для оплати платежу за перевезення вантажу, позивачем не надано рахунків, які ним виставлялися відповідачу за кожною ТТН та/або за певний період перевезення вантажу згідно п. 2.2. договору, а претензію відповідач отримав 15.03.2011 року (докази у справі) + 7 днів передбачених ч. 2 ст. 530 ЦК України та місячний строк для розгляду претензії, відтак, інфляційні втрати в сумі 4566 грн. 03 коп. та 3% річних в сумі 1460 грн. 08 коп. нараховані позивачем за період з 01.04.2009 року по 01.03.2011 року до задоволення не підлягають.

Доказів зворотного позивачем суду не надано.

Як передбачено ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суд заслухав пояснення представників сторін, оглянув та дослідив подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача належить відмовити повністю у звязку із спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 20, 22, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 8285, 116 118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя

21.06.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення складена, оформлена і підписана відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 91-93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.