Рішення № 16468214, 14.06.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.11 Справа№ 5015/2199/11

За позовом : ФОП ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Львівська міська рада, м. Львів

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент містобудування Львівської міської ради, м.Львів

про визнання права власності

Суддя Н.Мороз

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2

від відповідача Оліярник Р.І.

від третьої особи Оліярник Р.І.

Суть спору:

Позовну заяву подано фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м. Львів до Львівської міської ради, м. Львів, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент містобудування Львівської міської ради, м. Львів, про визнання права власності на нежитлову будівлю літ. “Б-1” загальною площею 56,6 кв.м. у АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.04.2011 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 17.05.2011 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалі суду від 17.05.2011 р. В судовому засіданні 07.06.2011 р. оголошено перерву до 14.06.2011 р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Представникам розяснено їх права згідно ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними у ній доказами.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, уточненні до позовної заяви. Ствердив, зокрема, що на підставі ухвали Львівської міської ради №2311 від 18.12.2008 р. “Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини програми комплексного благоустрою території міста”, 31.07.2010 р. між позивачем та відповідачем був укладено договори оренди землі площею 0,0030 га кадастровий №4610136800:06:002:0017 та площею 0,0030 га кадастровий №4610136800:06:002:0018 строком на п»ять років для обслуговування малої архітектурної форми. Земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови. В процесі реконструкції малої архітектурної форми позивачем був збудований спірний обєкт, будівництво якого відповідає діючим будівельним, санітарно-технічним та пожежним нормам. Будівництво не порушує нічиїх прав та законних інтересів. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи письмових пояснень по справі не подав, проти позову заперечив усно. Ствердив, зокрема, що земельна ділянка не надавалась позивачу для будівництва, а лише для обслуговування малої архітектурної форми. Павільйон позивача не належить до обєктів нерухомого майна, а особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває на нього права власності. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

На підставі ухвали Львівської міської ради №2311 від 18.12.2009 р. “Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини програми комплексного благоустрою території міста”, з урахуванням ухвали Львівської міської ради №2606 від 09.04.2009 р. “Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 18.12.2008 №2311”, 31.07.2010 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) були укладені договори оренди землі площею 0,0030 га кадастровий № 4610136800:06:002:0017 та площею 0,0030 га кадастровий № 4610136800:06:002:0018 (п. 2) за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми (п. 1) строком на п»ять років (п. 8). Земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови (п. 16).

Посилання відповідача на розміщення позивачем обєкту всупереч цільовому призначенню земельної ділянки, яка надавалась для іншої мети, спростовується змістом п. 16 договору оренди землі, згідно із яким визначено категорію землі. Згідно ст. 19 ЗК України, землі України поділяються на категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови, за основним цільовим призначенням. Згідно ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Як вбачається з матеріалів справи, на вказаній земельній ділянці позивачем був збудований спірний обєкт. Посилання відповідача на ту обставину, що такий обєкт є збірно-розбірним павільйоном, який не є обєктом нерухомості та у відповідності із п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно не підлягає реєстрації, не знаходить підтвердження у матеріалах справи. Як вбачається з технічного опису і визначення зносу інвентаризаційної справи на спірний обєкт, він є збудованим на бетонних фундаментах. У відповідності до технічного висновку “Оцінка технічного стану торгового павільйону на вул. Коломийській, 18 у м. Львові”, зазначений торговий павільйон є одноповерховою капітальною спорудою (п. 2.1.). Жодних доказів зворотнього, відповідач суду не надав.

Як вбачається з технічного паспорту на будівлю літ. “Б-1” за адресою АДРЕСА_1 від 27.05.2011 р., спірний обєкт має загальну площу 56,6 кв.м. Жодних доказів належності спірного майна іншій особі, ніж позивач, чи його будівництва іншими особами, суду не надано. У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується посилання відповідача на те, що будівництво спірного обєкту було самочинним. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, у відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Лише якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Заперечуючи проти позову відповідач, водночас, не надав жодного доказу направлення своїх заперечень позивачеві щодо будівництва, як і доказів, які б свідчили про порушення таким будівництвом прав інших осіб. Вимог про проведення перебудови чи знесення спірного обєкту, відповідач не заявляв.

При цьому, відповідно до ст.. 1 Закону України “Про оренду землі”, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відтак, позивач є користувачем земельної ділянки, на якій проведено будівництво. Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. У відповідності до технічного висновку “Оцінка технічного стану торгового павільйону на АДРЕСА_1”, порушень вимог будівельних норм і правил у процесі будівництва не виявлено.

У відповідності до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, наявність підстав для відмови у позові не була доведена суду у встановленому порядку належними доказами.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку , що позовні вимоги підлягають задоволенню. Судові витрати у відповідності до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ЗУ “Про оренду землі”, ст. ст.19, 38 ЗК України, ст.ст. 15, 321, 328, 376, 392 ЦК України, ст.ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Визнати за фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нежитлову будівлю літ. “Б-1” загальною площею 56,6 кв.м. у АДРЕСА_1.

3.Стягнути з Львівської міської ради, м. Львів, пл. Ринок,1 (код ЄДРПОУ 04055896) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Суддя

Рішення складено 15.06.2011р.