Рішення № 16463001, 12.05.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2011 р. Справа № 5023/3389/11

вх. № 3389/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Болтенко А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дорученням, відповідача - Зінченко В.А., директор,

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод", м. Вовчанськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціум ЛТД", м. Харків

про визнання договору укладеним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати укладеним договір підряду № 143/2010 на модернізацію приводу станка моделі 16А20 (інвентарний номер 11366) від 23.07.2010 року. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

12.05.2011 року до господарського суду від позивача надійшла заява, в якій він, відповідно до ст. 22 ГПК України змінює предмет позову та просить суд визнати договір підряду № 143/2010 на модернізацію приводу станка моделі 16А20 (інвентарний номер 11366) від 23.07.2010 року, укладений між сторонами - дійсним.

Суд, дослідивши заяву, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

12.05.2011 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позов визнає. Просить суд не покладати на нього судові витрати, оскільки спір виник не з його вини.

Суд, дослідивши відзив та додані до нього докази, долучає їх до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

23 липня 2010 року між сторонами було укладено Договір підряду № 143/2010 на модернізацію приводу станка моделі 16А20, інвентарний № 11366, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався здійснити роботи з модернізації станка моделі 16А20.

В процесі виконання робіт, в зв2язку зі зміною цін на поставляємого обладнання, додатковою угодою № 1 від 30.09.2010 року до Договору було збільшено вартість робіт з 99997,60 грн. до 103011,66 грн.

Платіжним дорученням № 2156 від 01.10.2010 року позивач здійснив оплату по договору.

Роботи за даним договором підряду були виконані у грудні 2010 року, що підтверджується актом № 1 приймання виконаних робіт.

01 грудня 2010 року відповідач видав позивачу податкову накладну за № 871.

Згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” позивач звернувся до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції про включення даної податкової накладної для формування податкового кредиту.

20 квітня 2011 року податковим повідомленням-рішенням № 0000010701/0 позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на підставі акту “Про результати позапланової перевірки ПАТ “Вовчанський агрегатний завод”(код ЄДРПОУ 14309847) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року” за № 213/07-14309847.

На аркуші 13 даного акту визначено: “Під час проведення позапланової перевірки ПАТ “ВАЗ”(код ЄДРПОУ 14309847) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року був отриманий акт від 25.03.2011р. № 8210/2305/22722099 про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціум ЛТД”(код ЄДРПОУ 22722099) щодо отримання підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ Фірма “Снарк ЛТД”(код ЄДРПОУ 24139808) та ТОВ “Полігон”(код ЄДРПОУ 30883726) за період липень-грудень 2010 року.

Згідно акту перевірки, складеного ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, встановлено порушення ч. І ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів по придбанню та реалізації газу за грудень 2010 року, відсутності об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, ст.4, ст.7 Закону України від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” зі змінами та доповненнями (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення) та ст.185, ст.187, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ. Внаслідок вищезазначених порушень податкові зобов'язання та податковий кредит ТОВ “Спеціум ЛТД” за липень-грудень 2010 року визнані недійсними”.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати спірний договір дійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст. 626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 Господарського Кодексу України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязання закріплені і в статті 526 ЦК України. При цьому, відповідно до статті 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання обома сторонами.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір підряду.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст. 4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні до договору підряду, а саме: предмет, зобовязання сторін, порядок розрахунків, умови та строк виконання робіт, відповідальність сторін, вирішення спрів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані сторонами письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору, були направленні на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з цього договору, і таким чином вказаний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина пята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес позивача шляхом визнання договору № 143/2010 від 23.07.2010 року, дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір № № 143/2010 від 23.07.2010 року, таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у звязку з чим позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір підряду № 143/2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "Вовчанський агрегатний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціум ЛТД" 23 липня 2010 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціум ЛТД" (61072, м. Харків, пр. Леніна, 56, оф. 315, р/р 26007035869100 в АТ "УкрСиббанк" м. харкова, МФО 351005, код ЄДРПОУ 22722099) на користь Публічного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (62504, м. Вовчанськ, вул. Пушкіна, 2, р/р 2600706210787 в ПАТ КБ "Правекс-Банк" м. Київ, МФО 321983, код ЄДРПОУ 14309847) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 13 травня 2011 року