Постанова № 16461900, 30.05.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"30" травня 2011 р. Справа № 2/284 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:           головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів                     Доповідач –Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Гапич Є.А.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2011р.

у справі № 2/284 Господарського суду Донецької області

за позовом Державного підприємства "Зуївська експериментальна теплоенергоцентраль"

до Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство "Донецький регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації"

про стягнення основного боргу в розмірі 3757497,87грн., пені в розмірі 680577,62грн., 7% штрафу в розмірі 263024,85грн., інфляційних в розмірі 326442,12грн., 3% річних в розмірі 102000,36грн.

ПОСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Зуївська експериментальна теплоенергоцентраль" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” про стягнення основного боргу в розмірі 3757497,87грн., пені в розмірі 680577,62грн., 7% штрафу в розмірі 263024,85грн., інфляційних в розмірі 326442,12грн., 3% річних в розмірі 102000,36грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.10.2007р. до участі у справи було залучено Державне підприємство “Донецькстандартметрологія” в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.12.2010р. (судді: Мартюхіна Н.О., Курило Г.Є., Мальцев М.Ю), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2011р. (судді: Чернота Л.Ф., Бойченко К.І., Діброва Г.І.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на корись позивача заборгованість в розмірі 3757497,87грн., 3% річних в розмірі 12971,08грн., інфляційні в розмірі 105705,93грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 10 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", ст.ст. 41, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що визначення обсягів енергії, поставленої за укладеним між сторонами договором, проводилось за показаннями лічильників, похибка яких значно перевищує допустиму стандартами.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" не підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено:

29.11.2005р. між позивачем (теплогенеруюча організація) та відповідачем (енергопостачальна організація) укладений договір № 61 на поставку теплової енергії в гарячій воді, відповідно до п. 1.1 якого теплогенеруюча організація зобов’язувалася відпустити енергопостачальній організації теплову енергію в гарячій воді технічної якості, на межі розподілу балансової належності, а останній зобов’язувалося своєчасно оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам в строки та на умовах, передбачених договором.

Додатковою угодою від 03.11.2006р. сторони виклали п. 1.1. в наступній редакції: теплогенеруюча організація зобов’язується відпустити енергопостачальній організації теплову енергію відповідної якості в гарячій воді, мінімальна температура якої в подаючому трубопроводі повинна бути не нижче 60С на межі балансової належності, а остання зобов’язується своєчасно оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам в строки та на умовах передбачених договором.

Пунктом 1.2 договору ( в редакції додаткової угоди від 03.11.2006р.) орієнтовний обсяг поставки теплової енергії з 01.11.2006р. по 31.12.2006р. складає 22465,16Гкал. Орієнтовні обсяги щомісячних поставок теплової енергії вказані в Додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно п. 2.6. договору, кількість теплової енергії, що подається теплогенеруючою організацією енергопостачальній організації постачається по оперативним заявкам останньої та визначається за показниками розрахункових засобів обліку теплової енергії, встановлених на колекторах позивача на межі балансової належності позивача та відповідача.

При встановленні засобів обліку не на межі балансової належності розрахунок за теплову енергію здійснюється з врахуванням фактичних витрат тепла на дільницях теплотраси до місця установки розрахункових приборів.

Теплогенеруюча організація (позивач) забезпечує метрологічний контроль розрахункових (комерційних) засобів в строки, встановлені Українським центром стандартизації та метрології.

За умовами п. 3.1, 3.5 договору, встановлена ціна за 1 Гкал. теплової енергії, що постачається за договором для населення, бюджетних організацій, промислових та комунальних підприємств та визначено, що оплата за спожиту теплову енергію проводиться відповідачем авансовими платежами подекадно до 10, 20, 30 числа місяця поставки тепла, а кінцевий розрахунок за фактично отриману теплову енергію здійснюється на підставі Акта відпуску тепла до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, складеним на підставі щодобових двосторонніх актів.

Названий договір набирає чинність з 01.12.2005р. та діє до 31.12.2005р.

Згідно до п. 9.4. договору, цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Господарські суди встановили, що в період, який розглядається, сторони перебували у договірних відносинах.

На виконання умов договору за період з грудня 2005р. по березень 2007р. позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію в гарячій воді в обсязі 108493 Гкал на суму 13370 980,74 грн., про що позивачем оформлені відповідні акти відпуску тепла за вказаний період, які направлені відповідачу, проте останнім не підписані, в зв'язку з незгодою з обсягами теплової енергії визначеної у вказаних актах. Однак, кількість теплової енергії, яка вказана в цих актах, визначена позивачем за показниками контрольних вимірювальних приладів, технічні документи на які з клеймом метрологічної повірки до всіх вузлів обліку подані суду, а саме: паспорти на витратоміри води та термометри На підставі вказаних актів відпуску тепла позивачем виставлялися рахунки всього на загальну суму 13370980,74грн., які оплачені відповідачем в розмірі 9613 482,87грн., в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 3757 497,87грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених норм законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо наявності боргу відповідача перед позивачем, несплати цього боргу у визначені строки, господарські суди правомірно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення сум основного боргу, річних та інфляційних втрат.

В частині відмови у позові щодо стягнення пені, судова колегія також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, неустойкаа є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань за договором.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено обов’язкову письмову форму для такого виду забезпечення.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Тобто, згідно наведених норм законодавства, стягнення зі сторони договору, яка порушила зобов'язання, неустойки (штрафу, пені), можливе лише за наявності в договорі відповідних умов щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання.

Господарськими судами встановлено, що укладений між сторонами договір не містить умов щодо стягнення неустойки зі сторони, яка порушила зобов'язання за договором, тому суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені.

Щодо доводів скарги про те, що лічильники, за якими визначались обсяги теплової енергії, не відповідають стандартам у зв'язку зі значною похибкою, то господарські суди відзначили, що відповідно до умов договору сторони дійшли згоди щодо порядку визначення кількості теплової енергії, яка відпускається відповідачу, саме за показниками засобів обліку теплової енергії. При цьому, судами попередніх інстанцій відхилені в якості доказів результати експертизи вузла обліку споживання теплової енергії від 22.03.2006р. та від 03.09.2006р., які складені Державним підприємством “Донецькстандартметрологія”, оскільки відповідачем не подані належні та допустимі докази того, що за наслідками цієї експертизи Державним підприємством „Донецькстандартметрологія” або іншими контролюючими органами у сфері теплоенергетики було заборонено застосовувати позивачу дані прилади обліку теплової енергії. Крім того, паспорти на прилади обліку станом на спірний період були перевірені, про що свідчать відмітки про перевірку в паспортах.

В силу вимог статті111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки (переоцінки) доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, до уваги не приймаються.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2011р. у справі № 2/284 – без змін.

Головуючий - суддя Карабань В.Я.

судді Жаботина Г.В.

Ковтонюк Л.В.