Постанова № 16405836, 25.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2011 року           10:30           № 2а-12840/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції в місті Полтаві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс"

провизнання недійсними установчих документів Державна податкова інспекція у м. Полтаві звернулася до Господарського суду міста           Києва з позовом про визнання недійсними установчих документів (установчого договору та статуту) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс" з дати їх державної реєстрації, тобто з 16.02.2004 р.; визнання недійним свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс" № 37648096, виданого 03.03.2004 р. з 03.03.2004 р.; припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс".

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, засновник відповідача фактично не має відношення до фінансово-господарської діяльності товариства; діяльність товариства спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави та здійснюється невстановленими особами; статут відповідача містить неправдиві відомості, а при реєстрації була відсутня дійсна воля і волевиявлення особи, яка зазначена в реєстраційних документах.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.10.2009 р. справа розглядається в частині припинення (скасування) державної реєстрації відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2009 р. було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

17.01.2011 р. до суду, через канцелярію, від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій він просив суд припинити державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс" з дати її державної реєстрації, у зв’язку з визнанням недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створені юридичної особи, які не можна усунути.

Відповідач в жодне судове засідання не з’явився, заперечень чи пояснень по суті спору не надав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Доводи позивача ґрунтуються на поясненнях гр. ОСОБА_1, відповідно до яких, він за грошову винагород погодився стати керівником підприємства –відповідача, але в подальшому він не приймав будь-якої участі в діяльності товариства, не підписував жодних угод та документів фінансово-господарської діяльності, звітності до контролюючих органів не подавав. Отже, діяльність відповідача з моменту його державної реєстрації, здійснювалась протиправно, без волевиявлення його учасників, а тому носить ознаки фіктивності.

Відповідно до ч.4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі, судом були витребувані від позивача всі оригінали доданих до позовної заяви документів, зокрема: свідоцтво про державну реєстрацію, довідка про взяття на облік платників податків на додану вартість, свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість, довідка з ЄДРПОУ, статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Люкс", пояснення ОСОБА_1, або пояснення з зазначення поважних причин їх відсутності.

Згідно ч.6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Так, станом на час судового розгляду адміністративної справи, позивач не виконав вимоги ухвали суду та не надав витребуваних судом доказів (оригіналів документів та навіть їх копій), у зв’язку з чим справа розглядається на підставі наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення спірних відносин та визначених позивачем обставин.

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Отже, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон) є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб’єкта господарювання.

Згідно ч.2 ст. 38 Закону, підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Відповідно до п. 2) ч.1 ст. 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених вище, може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року по справі № 2-116/06.

В той же час, позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано підстав для задоволення позову виходячи з існуючого суб’єктного складу сторін у справі та визначених позивачем підстав і предмету позову.

Крім цього, Законом України "Про державну податкову службу в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Аналогічна норма закріплена й у Податковому кодексі України, що набрав чинності з 01.01.2011 р.

Так, відповідно до пп.20.1.12. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, зокрема, мають право, у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб’єктів господарювання.

Виходячи з діючих положень п. 3 ч. 1 ст. 10, ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно функцій податкової служби з контролю за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, в кореспонденції з положеннями ч. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб’єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб’єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Таких позовних вимог позивачем не заявлялось.

Суд також звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 7 Закону, державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. № 667, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Таким чином, позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації. Взагалі, вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, суд, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Державної податкової інспекції у місті Полтава відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 Р.О. Арсірій