Постанова № 16404595, 14.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6511/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю:

представника позивача Танцюри Н.С., Калашнікової О.О.,

представників відповідача Гриніної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень рішень від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень рішень від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з платником податків ТОВ «Кит-Авто» за період з 01.02.2010 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт та прийняті податкові повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000642303/0.

Позивач зазначає, що не погодився із вказаним податковими повідомленнями рішеннями та оскаржив їх до ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька, ДПА у Донецькій області та ДПА України, проте за результатами адміністративного узгодження скарги залишені без задоволення.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення рішення, посилається на приписи Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, вказує, що підставою для визнання правочину нікчемним є не акт перевірки податкового органу та податкове повідомлення рішення, а рішення суду. Позивач також вказує, що наявність у платника податків видаткової накладної, наданої йому продавцем товару, податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог діючого законодавства, є достатніми підставами для визначення товарного характеру господарських правовідносин.

З урахуванням викладеного, відповідно до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» позивач вважає, що відповідачем законно не доведено порушення, викладені в акті перевірки, а тому просить визнати протиправними дії ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька та скасувати спірні податкові повідомлення рішення.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи адміністративного позову, додатково пояснили, що прийняття товару від постачальника ТОВ «Кит-Авто» до позивача забезпечувалось на складі контрагентів (покупців) позивача, яким одразу ж товар був реалізований, що підтверджено відповідними первинними документами. З урахуванням викладеного просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача не погодився із адміністративним позовом та надав письмові заперечення де зазначив, що перевіркою, проведеною податковим органом встановлено, що між ТОВ «Контракт Індастрі» та ТОВ «Кит-Авто» 21.01.10 укладено договір № 154, предметом якого є постачання у власність металопродукції, продукції виробничо технічного призначення, будівельних матеріалів в асортименті. На виконання цього договору ТОВ «Кит-Авто» в лютому та березні 2010 року було поставлено на адресу позивача відповідні товари, витрати з придбання яких віднесено підприємством до складу валових витрат у першому кварталі 2010 року та сформовано податковий кредит.

Розрахунки за поставлений товар між підприємствами не здійснювалися, станом на 01.04.2010 кредиторська заборгованість ТОВ «Контракт Індастрі» перед ТОВ «Кит-Авто» складає 3643904,06 грн. Крім того, представник відповідача зазначає, що ТОВ «Контракт Індастрі» не має виробничих потужностей, складських приміщень. Станом на 01.02.10 загальна чисельність працюючих на підприємстві складає 7 осіб, станом на 31.03.10 6 осіб.

Представник відповідача також вказує, що позивачем не надано до перевірки документів щодо транспортування товару, актів приймання передачі продукції. Згідно інформації ДПІ у Київському районі м. Донецька, встановити фактичне місцезнаходження ТОВ «Кит-Авто» неможливо, декларація з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року та додаток К1 до податкового органу не надавався. Відповідно до розрахунку комунального податку, кількість працюючих на підприємстві у березні 2010 року склала 6 осіб. Крім того, у ТОВ «Кит-Авто» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, у достатній кількості трудові ресурси, виробничі активи, складські приміщення.

Отже, зазначає відповідач, відповідно до приписів ЗУ «Про оприбуткування прибутку підприємств», ЗУ «Про податок на додану вартість», ЦК України податковим органом було зроблено висновок, що операції по взаємовідносинам позивача з постачальником ТОВ «Кит-Авто» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у звязку з відсутністю актів приймання передачі товарів, документів, що засвідчують транспортування товару, тощо, а тому податковим органом правомірно було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, і донараховані штрафні санкції. На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували поти задоволення позовних вимог, надали пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон”.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 07.04.2004 за № 12661200000022536 та є юридичною особою. ТОВ «Контракт Індастрі» знаходиться на обліку в ДПІ у Пролетарському районі з 27.04.2004 за № 1707 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 08331004 виданого 04.05.2004.

Судом встановлено, що ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з платником податків ТОВ «Кит-Авто» в період з 01.02.2010 по 31.03.2010 за результатами якої складено акт від 21.09.2010 № 3268/23-2/32857817 (т. 1 а.с. 12-25) та визначено порушення ст.ст. 203,215, п.1 ст. 216,228 ЦК України, пп. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 1 квартал 2010 року на суму 759147 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 607317 грн., у тому числі за лютий 2010 року на 289915 грн., за березень 2010 року на 317402 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0 (а.с. 26-27)

Позивач не погодився із вказаним податковими повідомленнями рішеннями і оскаржив їх 16.10.2010 року до ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька (т. 1 а.с. 50-61) Рішенням ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення без змін (т.1 а.с. 61-90) та прийняті податкові повідомлення рішення від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1 (т. 1 а.с. 45-46)

Не погодившись із рішенням ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька, 17.11.2010 позивачем було подано скаргу до ДПА у Донецькій області (т. 1 а.с. 91-100). Рішенням ДПА у Донецькій області від 24.01.2011 № 1219/10/25-113-5 про результати розгляду повторних скарг, залишено без змін податкове повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000642303/0 (від 04.11.2010 №0000642303/1), а скаргу без задоволення, скасовано податкове повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000652303/0 (від 04.11.2010 № 0000652303/1) в частині 75585,5 грн. штрафної санкції, в іншій частині податкове повідомлення - рішення залишено без змін. За результатами розгляду повторних скарг ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька були прийняті податкові повідомлення рішення від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2 (т. 1 а.с. 47-48)

02.02.2011 позивачем, на рішення ДПА у Донецькій області, була подана скарга до ДПА України (т. 1 а.с. 105-109). Рішенням ДПА України від 01.04.2011 № 6347/6/25-0115 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, з урахуванням рішення ДПА у Донецькій області від 24.01.2011 № 1219/10/25-113-5 залишені без змін. (т. 1 а.с. 28-32)

Як зазначалося раніше, відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення Позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2010 року на загальну суму 759147 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що між ТОВ «Контракт Індастрі» (Покупець) та ТОВ «Кит-Авто» (Постачальник) було укладено Договір постачання від 21.01.2010 № 154 (т.1 а.с. 114), відповідно до положень якого постачальник зобовязується поставити у власність покупця металопродукцію, продукцію виробничо технічного призначення, будівельні матеріали в асортименті, кількості, в строки, за ціною і якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невідємною частиною даного договору. Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору платіж у розмірі 100% від суми поставленої партії товару по узгодженій специфікації здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів від дати отримання рахунку. За письмовою згодою сторін можливі інші форми оплати, у тому числі векселями. Пунктом 3.2 Договору визначені умови поставки DDU склад Покупця, відповідно до «Інкотермс 2000». Умови поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами у відповідних специфікаціях. В ціну товару включена вартість доставки товару покупцю.

Відповідно до Специфікацій № 1,2,3,4 які є додатком до договору № 154 від 21.01.2010 (т. 1 а.с. 115-118) постачальник ТОВ «Кит-Авто» зобовязувався поставити на адресу ТОВ «Контракт Індастрі» товарно матеріальні цінності протягом лютого березня 2010 року. Поставка продукції здійснювалася транспортом постачальника, строк поставки продукції до 31.03.2010.

Судом також встановлено, що в лютому березні 2010 року відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, податкових накладних, ТОВ «Контракт Індастрі» придбані товарно-матеріальні цінності (арматура та ін.) у ТОВ «Кит-Авто». (т. 1 а.с.123-188) Отримання ТМЦ здійснювалося директором ТОВ «Контракт Індастрі» Артюховою О.Б. на підставі відповідних довіреностей, виданих позивачем, які зареєстровані в журналах реєстрації довіреностей за відповідні періоди.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отримані ТОВ «Контракт Індастрі» видаткові накладні за змістом та формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснену господарську операцію. Представники позивача у судовому засіданні пояснили, що прийняття товару від постачальника ТОВ «Кит-Авто» здійснювалося на складі контрагентів (покупців) позивача, яким одразу ж товар був реалізований. Зазначена обставина підтверджується наданими до матеріалів справи копіями договорів поставки укладених між ТОВ «Контракт Індастрі» та ТОВ «Донбудкомплект», ТОВ «Сезам-2007», ТОВ «Східно Український Альянс», ТОВ «Промдонснаб ЛТД», ЗАТ «Донмашобладнання», ВАТ «Длнецькмобресурси», видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, податкових накладних. (т. 1 а.с. 227-250, т. 2 а.с. 1-68)

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Суд зазначає, що факт реалізації позивачем отриманих від ТОВ «Кит-Авто» товарів податковим органом не заперечується, порушень в частині формування валових доходів та податкових зобовязань за операціями з продажу під час перевірки не встановлено. Реалізація таких товарів здійснена з урахуванням націнки та призвела до отримання позивачем оподатковуваного прибутку.

Представники відповідача в обґрунтування відсутності фактичної поставки товару, посилаються на відсутність документів, що засвідчують транспортування товару, а саме, товарно транспортних документів.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладна №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що ТОВ «Контракт Індастрі» не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обовязковим.

За таких обставин відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для невключення витрат з придбання ТМЦ до складу валових, оскільки зазначене включення здійснено на підставі відповідних видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Стосовно посилання податкового органу на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 17.08.2010 № 3050/23-3/35794268 про неможливість провести перевірку ТОВ «Кит-Авто» в звязку із незнаходженням за юридичною адресою, суд зазначає наступне.

Згідно абз.6 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно ч.1 ст.16 цього Закону,- єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно ч. 2 ст. 17 цього Закону,- в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема як місцезнаходження юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 18 цього Закону,- якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, діюче законодавство України та зокрема Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (ст. 19) визначає чіткий порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням. Даний факт встановлюється виключно державним реєстратором (шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру) тільки при умові надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, направлення державним реєстратором юридичній особі повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, направлення державним реєстратором юридичній особі повідомлення про необхідність подання реєстраційної картки і повернення державному реєстратору рекомендованого листа з зазначеним повідомленням.

Інший порядок встановлення даного факту, у тому числі шляхом виходу податковим органом за юридичною адресою платника податків і складання відповідного акту, діючим законодавством не передбачений.

До того ж суд звертає увагу на ті обставини, що акт щодо проведення перевірки ТОВ «Кит-Авто», яким встановлені обставини відсутності за юридичною адресою, складений пізніше, ніж здійснювались спірні господарські операції та видавались податкові накладні. Таким чином, суд не приймає до уваги обставини встановлені податковим органом, які покладено у формування висновків акту перевірки.

Щодо посилання ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька на відсутність основних засобів та виробничих потужностей як у ТОВ «Контракт Індастрі» так і ТОВ «Кит Авто», в звязку з чим правочин, укладений між вказаними підприємствами суперечить моральним засадам суспільства і порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, суд зазначає наступне.

Згідно ст.6 Цивільного Кодексу України (Далі, - ЦКУ),- сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦКУ,- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦКУ,- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 ЦКУ,- За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (Далі, - ГКУ),- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦКУ, покладених відповідачем в основу висновків акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому засіданні матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами. До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірними угодами. До того ж законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання необхідних умов для ведення господарської діяльності.

З урахуванням наведених норм права та наданих до матеріалів письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем ст.ст. 203,215, п.1 ст. 216,228 ЦК України, пп. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами у справі.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Матеріалами справи підтверджено наявність належним чином оформлених податкових накладних, які можуть бути підставою для включення сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту звітного періоду відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», виданих ТОВ «Кит-Авто».

Крім того, відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, наданої представником відповідача, розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту ТОВ «Контракт Індастрі» у розмірі 607317 грн. та відповідно податкового зобовязання ТОВ «Кит-Авто» у розмірі 607317 грн., відсутні.

Як встановлено судом вище, придбання ТМЦ у ТОВ «Кит-Авто» є витратами позивача, понесеними у звязку із здійсненням господарської діяльності підприємства, та такою, що повязана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у звязку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, як встановлено у судовому засіданні, за поставлений товар ТОВ «Контракт Індастрі» було передано ТОВ «Кит-Авто» прості векселі від 06.12.2010 АА № 1671566, АА № 1671567, АА № 1671568, АА № 1671569, АА № 1671570 на загальну суму 3643904,06 грн., що підтверджується відповідним актом приймання передачі векселів від 06.12.2010 (т. 1 а.с. 119-122)

Що стосується видачі платником податку векселя власної емісії в рахунок компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, така операція не супроводжується переходом права власності придбаних товарів і не є поставкою, оскільки під час емісії вексель не є товаром. Відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є обєктом оподаткування, зокрема, операції з випуску (емісії), розміщення у будь якій формі управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери.

У той же час інші операції з цінними паперами, зокрема видача (емісія) цінних паперів в рахунок компенсації вартості придбаних товарі чи послуг, а так само обмін раніше виданих цінних паперів на інші товари (крім цінних паперів) чи послуги, не виключені зі складу обєктів оподаткування ПДВ.

Разом із тим особливості оподаткування ПДВ операцій з використанням векселів встановлені п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначений пункт регулює нарахування ПДВ під час здійснення операцій з поставки товарів, які є обєктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого векселя.

Відповідно до абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Зазначений припис щодо незмінності сум податкового кредиту означає, що само по собі отримання або видача будь яких векселів платником податку не змінює загальних правил обчислення податкового кредиту платника податку, що виникає у звязку з придбанням товарів (послуг). Отже, застосування вексельних розрахунків за товари чи послуги не впливає на порядок визначення податкового кредиту, нарахованого в складі ціни таких товарів чи послуг. При цьому норма п. 4.8 ст. 4 Закону не конкурує з іншими нормами Закону, що регулюють обчислення податкового кредиту під час придбання товарів чи послуг, оскільки встановлює незмінність податкового кредиту чи податкових зобовязань з ПДВ внаслідок самого факту видачі або отримання векселів і не впливає на податковий кредит, що нараховується у звязку з придбанням товарів (послуг).

За таких обставин виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів регулюється відповідними нормами, зокрема п. 7.4-7.6 ст. 7 Закону.

Таким чином, платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи отриманих послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг. Сам по собі факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4-7.6 ст. 7 Закону є достатньою підставою для виникнення права на податковий кредит із ПДВ навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі не здійснені.

Отже, оскільки у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт вчинення позивачем порушень ст.ст. 203,215, п.1 ст. 216,228 ЦК України, пп. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є неправомірним здійснення донарахування сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, зроблене відповідачем оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність донарахування контролюючим органом податкового зобовязання позивачу, то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивачем у позовній заяві не наведено, у чому саме полягає протиправна дія податкового органу та не надано жодного доказу в обґрунтування заявленої позовної вимоги.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами, та державними цільовими фондами» при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Оскільки відповідач не довів суду законну підставу нарахування позивачу податкових зобовязань, суд задовольняє частково позовні вимоги ТОВ «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька та скасовує податкові повідомлення рішення від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень рішень від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2 задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Пролетарському районі м. Донецька від 30.09.2010 № 0000642303/0, № 0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» (ЄДРПОУ 32857817), м. Донецьк, вул. Комуністична, 4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 14 червня 2011 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 19 червня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.