Рішення № 16347039, 03.06.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-34/11

                                                  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2011 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Жуган Л.В.

при секретарі - Повалій М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування», третя особа –ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси 13.08.2009 р. звернувся ОСОБА_1 із позовом до Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування»(далі УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»), за участю третьої особи - ОСОБА_2, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Посилаючись на те, що з липня 2002 р. працював у відповідача на посаді заступника директора. Наказом №1 від 29.01.2007 р., його звільнено з роботи з 01.02.2007 р., про звільнення за вказаним наказом дізнався в жовтні 2007р. Весь період часу позивач продовжував виходити на роботу, з наказом про звільнення його взагалі не ознайомлювали. В період з 31.01.2007 р. по 09.02.2007 р. він перебував на лікарняному, за яким йому було виплачена допомога лише у травні 2007 р. Весь час він продовжував працювати, був допущений до робочого місця, зарплата виплачувалась із затримками.

Від директора ОСОБА_2 у жовтні 2007 р. позивачу в усній формі стало відомо про його звільнення у лютому 2007 р., але позивач продовжував виконувати трудові обов’язки навіть після вересня 2008 р., а саме - приходу нового директора підприємства. Заробітна плата позивачу не нараховувалась, наказу про звільнення та трудову книжку йому ніхто не надав. Після жовтня 2007 р. він взагалі не отримував заробітної плати, такими діями позивачу завдано моральну шкоду, спричинено душевні страждання пов’язані з протиправною поведінкою відповідача щодо нього, погіршенням рівня життя внаслідок не отриманням доходу, не спроможністю забезпечувати інтереси своєї родини. В зв’язку з цим позивач вважає його звільнення незаконним та звернувся до суду для захисту порушеного права.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, згідно остаточно уточнених вимог просив: визнати незаконним наказ № 1 від 29.01.2007р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»з 01.02.2007р.; поновити його на посаді заступника директора УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»з 01.02.2007р.; стягнути з УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57547,10 грн. та компенсацію в якості відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн.

Позивач та його представник про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, згідно поданих до суду заяв уточнені позовні вимоги підтримали, просили розглядати справу за їх відсутністю.

Представник відповідача, третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання відповідач та третя особа повідомлялись належним чином, що підтверджується розписками про вручення їм судових повісток, причину неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що 16.07.2002 року він був прийнятий на посаду заступника директора по АХЧ ДП «Укрпівденбудрозвідування», згідно наказу №26-ОК від 22.07.2002 р.

Відповідно до наказу №1 від 29.01.2007 р. «Про звільнення ОСОБА_1В.»позивач був звільнений з посади заступника по АХЧ по п. 1 ст. 41 КЗпП України з 01.02.2006 р. ( суд вважає, що дата 2006р. є описка в наказі виданому у 2007 р.), тому дійсна дата звільнення мала бути з 01.02.2007 р. Наказ підписаний в.о. директора ОСОБА_2, в обгрунтування звільнення в наказі зазначено «у зв’язку з невиконанням наказу №36 від 28.12.2006р., а також за допущені грубі порушення трудової дисципліни - відсутність на роботі більше трьох годин без поважної причини 29.11.2006р., 11.12.2006р., 20.12.2006р., 21.12.2006р. Документи (докази), що були підставою оформлення вказаного наказу в ньому не зазначені та не додані.

Згідно листа непрацездатності виданого 31.01.2007р. КУ «Міська клінічна лікарня м. Одеси №5»ОСОБА_1 з 31.01.2007р. по 09.02.2007р. включно був тимчасово не працездатним, та перебував на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності ( крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

На підставі п.1 ст.41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Тобто повинні бути визначені наслідки характеру дії або бездіяльності працівника, істоність наслідків порушення трудових обов’язків і особливості причинного зв’язку між порушенням і його наслідками, і форма вини, з метою кваліфікації дій працівника як грубого порушення трудових обов’язків навіть за наявності необережної вини.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Згідно ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Постановою Пленуму Верховного суду України N9 від 06.11.1992 р «Про практику розгляду судами трудових спорів п. 22 , визначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Представник відповідача, що був присутній в судових засіданнях, заявлені позовні вимоги не визнавав, зобов’язувався надати суду докази в обґрунтування заперечень, але такі докази суду відповідачем не надані, що свідчить про безпідставність та незаконність звільнення позивача за наказом №1 від 29.01.2007 р.

З листа відповідача від 20.12.2010 р. вбачається, що у них відсутні дані про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення, а також проведення з ним розрахунку та видачі трудової книжки, в зв’язку з відсутністю на підприємстві журналу обліку трудових книжок та особових карток працівників УПДВП «Укрпівденбудрозвідування».

Стаття 47 КЗпП України зобов’язує власника або уповноваженого ним орган видати в день звільнення працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він має в день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення.

По факту звільнення, про яке йому стало відомо позивач 23.10.2007р. звертався до профкому УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»з посиланням на порушення підприємство вимог ст. 47, 116, 117 КЗпП України, та просив надати допомогу у вирішенні питань щодо отримання для ознайомлення наказу про звільнення, трудової книжки, та проведення з ним повного розрахунку.

Згідно протоколу № 8 від 30.10.2007р. засідання профкому УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»заяву ОСОБА_1 розглянуто, та встановлено що станом на 30.10.2007р. розрахунків з заявником не проведено, трудова книжка не видана, та запропоновано директору підприємства ОСОБА_2 вирішити з працівником ОСОБА_1 вказані питання, а ОСОБА_1 рекомендовано звернутися безпосередньо до суду згідно ст. 232 п.3 КЗпП України.

Однак таке питання, як вказує позивач між сторонами вирішено не було.

Доказів проведення з позивачем розрахунків, вручення йому копії наказу про звільнення, та видачі йому трудової книжки відповідачем до суду не надано.

Згідно статті 233 КЗпП України, працівник може звернути безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи що до цього часу позивачу не вручені копія наказу про звільнення та трудова книжка, суд вважає, що строк звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 не пропущено, тому наказ про його звільнення суд визнає незаконним та поновлює його на роботі, із стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно інформації Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася заробітна плата за місцем роботи - УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»починаючи з 4 кварталу 2002 року, а закінчено виплати в другому кварталі 2007 року, після чого позивачу ніякий дохід не нараховувався та не виплачувався.

За відомостями пенсійного фонду України Малиновського району заробітна плата позивача за грудень 2006р. складала 1226,40 грн., за січень 2007р. склала 1045,65 грн., в лютому йому сплачено 319,55 грн. - допомога за період тимчасової не працездатності.

Згідно розрахунку, доданого до матеріалів справи середньоденна заробітна плата позивача складає 54,10 грн., середньомісячне число робочих днів складає 21, з урахуванням цього середньомісячна заробітна плата складає 1136,03 грн., період вимушеного прогулу починаючи з 01 лютого 2007р. по 25.05.2001р. становить 52 місяці, таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 52*1136,03 = 59073,56 грн., з вирахуванням від середнього заробітку за час вимушеного прогулу суми отриманої у лютому 2007р. у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 319,55 грн., та суми виплаченої у травні 2007р. у розмірі 1206,92грн., таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає сплаті позивачу становить 59073,56 грн. –(319,55грн. + 1206,92грн.) = 57547,10 грн.

В результаті незаконного звільнення позивача, та порушення відповідачем вимог трудового законодавства України, що полягають у не видачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення, належним чином оформленої трудової книжки, не проведення з ним повного розрахунку позивач втратив передбачене Конституцією України право на труд, можливість отримувати дохід, і як наслідок цього можливість утримувати сім’ю та виконувати свої матеріальні зобов’язання, що привело до погіршення рівня життя, вимушеної зміни життєвого укладу, що завдало йому додаткових нервових хвилювань, певних моральних страждань. Також душевні страждання завдано позивачу ухилянням відповідача від вирішення спору по суті, не надання своєчасно доказів під час розгляду спору у суді, що призвело до тривалого часу розгляду справи, та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача було завдано певної моральної шкоди. Однак, керуючись принципом виваженості, розумності та справедливості, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації заподіяної моральної шкоди, що полягала сукупно у моральних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв’язків, яких він зазнав у зв’язку із незаконним звільненням, неотриманням доходу –в розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 209, 212-215, 367 ЦПК України, ст.ст. 40, 41, 47, 116, 147,149, 235, 237-1 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди –задовольнити частково.

Визнати наказ Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування»№1 від 29.01.2007 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора по АХЧ УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»з 01.02.2006 року (фактично з 01.02.2007 р.) - незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування»по АХЧ з 01.02.2007 р.

Стягнути з Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування», (ЄДРПОУ 02497938; м. Одеса, вул. 25 Чапаєвської дивізії, 1а) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57547 (п’ятдесят сім тисяч гривень п’ятсот сорок сім) гривень 10 копійок та компенсацію у відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування», (ЄДРПОУ 02497938; м. Одеса, вул. 25 Чапаєвської дивізії, 1а) на користь держави судовий збір у розмірі 575 грн. 47 коп. (майнова частина вимог), і 8 грн. 50 коп. (немайнова частина вимог) та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в розмірі 120 грн.

Рішення в частині: поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування», та стягнення з Південно-українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва «Укрпівденбудрозвідування»на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць у розмірі 1136 (одна тисяча сто тридцять шість) гривень 03 копійки –підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                               Л.В. Жуган