Постанова № 1633118, 14.05.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2008 № 18/238

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - не з’явились;

від відповідача - 1) не з’явились;

2) Хурсевич С.В. – дов. б/н від 27.11.2007р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІнтерПіТ Лтд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.12.2007

у справі № 18/238

за позовом Акціонерного комерційного банку "Росток Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансфер"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІнтерПіТ Лтд"

про стягнення 8065500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача-1 заборгованості у розмірі 8 065 500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір переуступки права вимоги, укладений між сторонами, було визнано в судовому порядку недійсним, а відповідно до ст. 198 ЦК УРСР, перший кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переуступленої вимоги. Окрім того, в ст. 216 ЦК УРСР передбачено обов’язок винної сторони відшкодувати збитки, понесені стороною у зв’язку з недійсністю договору.

Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог відносно відповідача-1, та просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2006р., яке не оскаржувалось та набрало законної сили, спірний Договір уступки права вимоги №5/у від 19.12.2003р., укладений між відповідачами, визнано дійсним.

Відповідач-2 позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2007р. у справі №18/238 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача-2 збитків у розмірі 8 065 500,00 грн., 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2007р. у справі №18/238, прийнявши нове Рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача-2 мотивовані тим, що внаслідок недобросовісності представника відповідача-2, який приймав участь при розгляді справи місцевим господарським судом та визнав позовні вимоги в повному обсязі, судом не було встановлено обставини, які мають суттєве значення для справи, а саме які збитки і якою стороною були фактично понесені, тобто судом не було досліджено, чи були позивачем понесені збитки, оскільки в обґрунтування своїх вимог позивач надав суду банківську виписку, хоча відповідно до умов спірного договору переуступки права вимоги, грошові кошти повинні бути перераховані на банківські рахунки відповідачів, але жоден з відповідачів грошових коштів від позивача не отримував, що, на думку відповідача-2, свідчить про те, що позивачем збитки понесені не були.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2008р. апеляційну скаргу відповідача-2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 26.03.2008р.

21.03.2008р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання без зазначення номеру та дати його складання, в якому відповідач-2 просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв’язку з необхідністю подання додаткових доказів на підтвердження обставин, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача-1 у судове засідання 26.03.2008р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.

Представник позивача не висловив власної думки з приводу клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи на іншу дату і залишив його вирішення на розсуд суду, проте, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання йому можливості ознайомитись з матеріалами, наявними у справі №18/238.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача та відповідача-2 були задоволені, розгляд справи відкладено на 16.04.2008р.

10.04.2008р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких наведені додаткові обґрунтування вимог апелянта (скаржника).

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання 16.04.2008р. не з’явились, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.05.2008р.

Ухвалою Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2008р., на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору у справі №18/238 було продовжено на один місяць.

Представник відповідача-2 у судових засіданнях підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній та в доповненнях до апеляційної скарги, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2007р. у справі №18/238, прийнявши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судові засідання 16.04.2008р. та 14.05.2008р. не з’явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, в усних поясненнях, наданих суду в судовому засіданні 26.03.2008р., заперечував проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2007р. у справі №18/238 без змін як таке, що прийняте місцевим господарським судом з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-1 у судові засідання не з’явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, будь-які заяви або клопотання з цього приводу до суду не надходили.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників позивача та відповідача-1 про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників позивача та відповідача-1 за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19 грудня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “ІнтерПіТ Лтд” (далі за текстом – відповідач-2) та Акціонерним комерційним банком “Росток Банк” (далі за текстом – позивач) було укладено Договір уступки вимоги №1/у (далі за текстом – Договір №1/у).

Предметом вказаного Договору є уступка відповідачем-2 на користь позивача вимоги з наступною компенсацією її договірної вартості.

Об’єктом вимоги є зобов’язання Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» сплатити відповідачу-2 грошові кошти у розмірі 33 160 903,64 грн. До позивача переходять усі права, що забезпечують виконання зазначеного зобов’язання (п.1.2 Договору №1/у).

Договірна вартість вимоги складає 23 525 000,00 грн. (п.1.3 Договору №1/у).

Відповідно до умов Договору №1/у (п.2.3), позивач зобов’язався здійснити компенсацію договірної вартості вимоги відповідачу-2 шляхом перерахування грошових коштів не пізніше 7 календарних днів з моменту набрання чинності даним договором.

В матеріалах справи наявний лист відповідача-2 вих.№24/12 від 24.12.2003р., в якому він повідомив позивача про те, що відповідно до ст. 199 Цивільного кодексу України право вимоги до позивача, яке виникло у зв’язку із зобов’язанням АКБ «Росток Банк» сплатити відповідачу-2 грошові кошти у сумі 23 525 000,00 грн., згідно з п.2.3 Договору уступки вимоги №1/у від 19.12.2003р., частково уступлено юридичним особам, а саме:

- Товариству з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Відрада» на суму 5 021 000,00 грн. згідно з договором №2/у від 19.12.2003р.;

- Акціонерній компанії «Росток» на суму 7 965 000,00 грн., згідно з договором №3/у від 19.12.2003р.;

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротек» на суму 2 010 000,00 грн. згідно з договором №4/у від 19.12.2003р.;

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансфер» на суму 8 065 500,00 грн. згідно з договором №5/у від 19.12.2003р.

29.12.2003р. відповідач-1 звернувся до позивача з вимогою перерахувати грошові кошти у сумі 8 065 500,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач-2 передав відповідачу-1 недійсну вимогу, чим завдав позивачу збитки у розмірі 8 065 500,00 грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача-2.

Зокрема, в оскаржуваному Рішенні суду зазначено, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2006р. у справі №14/397, залишеним без змін Постановою Верховного Суду України, було визнано недійсним Договір уступки вимоги №1/у від 19.12.2003р.

Окрім того, Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2006р. у справі №22/25, залишеним без змін Постановою Верховного Суду України від 27.02.2007р., було визнано недійсним Договір уступки вимоги №5/у від 19.12.2003р.

Враховуючи положення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки Договір уступки вимоги №5/у від 19.12.2003р., у відповідності до якого відповідач-1 здобув право вимоги у позивача коштів, а позивач перерахував на користь відповідача-1 зазначені кошти, є недійсним, то правова підстава перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 8 065 500,00 грн. на користь відповідача-1 відсутня.

Зважаючи на те, що у відповідності до ст. 198 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення спірного Договору, первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за дійсність переданої йому вимоги, суд першої інстанції визнав майнові вимоги позивача по відношенню до відповідача-2 доведеними.

Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, вважає його помилковим, з огляду на наступні обставини.

Згідно з положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду виписку із особового рахунку №351189000009 від 30.12.2003р. про перерахування відповідачу-1 грошових коштів у розмірі 8 065 500,00 грн.

Проте, як вбачається з оскаржуваного Рішення Господарського суду міста Києва у справі №18/238 від 11.12.2007р. судом не було з’ясовано, кому належить вищевказаний особовий рахунок, оскільки в Договорі про уступку права вимоги №1/у від 19.12.2003р. та в заяві про грошові вимоги зазначені реквізити інших рахунків, які належать позивачу.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження перерахування відповідачу-1 грошових коштів за договором уступки вимоги №5/у від 19.12.2003р. позивач надав суду виписку з особового рахунку за 30.12.2003р. та меморіальний ордер №004 від 30.12.2003р. В меморіальному ордері в графі „Призначення платежу” зазначено: „перерахування коштів згідно Протоколу Спостережної ради №6 від 26.12.2003р. та розпорядження в.о.Голови Правління від 30.12.2003р. Ухвалами від 26.03.2008р. та 16.04.2008р. у справі №18/238 Київський апеляційний господарський суд зобов’язував позивача надати вказані документи для огляду в судовому засіданні, а їх копії – для залучення до матеріалів справи, проте, позивач не виконав вимог суду, витребуваних доказів не надав, про поважність причин невиконання суд не повідомив.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Натомість, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним були перераховані відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 8 065 500,00 грн.

Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія Постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2006р. у справі №24/754-б, під час розгляду якої апеляційним судом, зокрема, досліджувались обставини щодо перерахування Акціонерним комерційним банком «Росток Банк» (позивачем у справі №18/238) грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротек», Товариству з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Відрада», Акціонерній компанії «Росток», Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансфер» грошових коштів за договорами уступки права вимоги №2/у від 19.12.2003р., №3/у від 19.12.2003р., №4/у від 19.12.2003р. та №5/у від 19.12.2003р.

Як уже зазначалось вище, саме на виконання умов Договору уступки вимоги №5/у від 19.12.2003р. позивач перерахував на користь відповідача-1 грошові кошти у розмірі 8 065 500,00 грн., правомірність вимог про стягнення яких і є предметом розгляду спору у справі №18/238.

Отже, в Постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2006р. та Постанові Вищого господарського суду України від 05.12.2006р. у справі №24/754-б встановлено, що Компанія «Інтер Піт Лтд» (відповідач-2 у справі №18/238) не отримувала від Акціонерного комерційного банку «Росток Банк» грошові кошти за угодою №1/у від 19.12.2003р.

В ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Згідно з Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2006р., Постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2006р. у справі №24/754-б залишена без змін, а отже станом на дату прийняття Рішення Господарським судом міста Києва у справі №18/238 від 11.12.2007р. та розгляду справи в суді апеляційної інстанції є чинною.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду надано не було.

За таких обставин, посилання в оскаржуваному Рішенні суду у справі №18/238 на положення ст. 216 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, як на підставу стягнення саме з відповідача-2 суми грошових коштів у розмірі 8 065 500,00 грн., які він, як зазначено в позові, отримав від позивача за Договором уступки права вимоги №1/у від 19.12.2003р. є помилковим, оскільки відповідач-2 вказаних грошових коштів від позивача не отримував, що й було встановлено апеляційним судом в Постанові від 31.07.2006р. у справі №24/754-б. Передумовою застосування до правочину наслідків, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, є саме факт вчинення кожною із сторін певних дій, спрямованих на виконання правочину, і в даному конкретному випадку такою дією мало б бути перерахування позивачем на рахунок відповідача-1 грошових коштів в порядку, строки та розмірі, погоджених сторонами у Договорі уступки права вимоги №1/у від 19.12.2003р.

Той факт, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача-2 визнав позовні вимоги в повному обсязі, апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, відповідно до положень господарського процесуального судочинства обов’язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення у справі №18/238 від 11.12.2007р. було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ІнтерПіТ Лтд» підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва по справі №18/238 від 11.12.2007р. – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 25 500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача-2, витрати по сплаті державного мита за її подання у розмірі 12 750,00 грн. також покладаються позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 69, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ІнтерПіТ Лтд» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №18/238 від 11.12.2007р. скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного комерційного банку “Росток Банк” про стягнення 8 065 500,00 грн. відмовити повністю.

4. Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Росток Банк” (03680, м. Київ, б-р. І.Лепсе, 4, р/р №32077414201 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024, код ЄДРПОУ 21595828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ІнтерПіТ Лтд» (03680, м. Київ, вул. Радищева, 10/14, відомості про наявність рахунків в банківських установах відсутні, код ЄДРПОУ 22892743) 12 750,00 грн. (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят гривень 00 копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №18/238 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді

19.05.08 (відправлено)