Постанова № 1631731, 26.02.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2008 № 13/306

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів: Куровського С.В.

Михальської Ю.Б.

при секретарі: Василів О.В.

За участю представників:

Від позивача:Воробйовська В.В. довіреність № 2935 від 12.11.2007 р.

Від відповідача:Рахильчук О.В. довіреність № 2/7841 від 04.12.2007 р.

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.11.2007

у справі № 13/306 (Хоменко М.Г.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення 43917,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.11.2007 р. у справі №13/306 позов Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” (далі ВАТ “Укртелеком”, позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі Держкомрезерв України, відповідач) про стягнення 43917,30 грн. задоволено частково: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Херсонської філії 42231,80грн. основного боргу, 422,32 грн. державного мита та 113,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 1085,50грн. та прийняти нове, рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. 05.02.2008 р. позивач надіслав до суду заяву з повідомленням, що в позовній заяві була допущена помилка: замість суми інфляції в розмірі 1685,50 грн. було зазначено 1085,50 грн. В подальшому, позивач зменшив вимогу щодо розміру інфляції і просив стягнути 876,51 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Господарським судом м. Києва було невірно використано норми матеріального права, оскільки зазначивши, що позивачем не зазначено з якого саме часу почався перебіг прострочення грошового зобовязання, не взявши до уваги дати надсилання відповідачу претензій з вимогою оплати витрати на зберігання.

Відповідач також не погодився із зазначеним рішенням. В своїй апеляційній скарзі він просив рішення скасувати і прийняти нове, яким в частині задоволених позовних вимог відмовити. Відповідач зазначає, що рішення не відповідає нормам чинного законодавства України, оскільки частково задовольнивши вимоги позивача, суд не врахував недоведеності розміру витрат позивача і того, що понесенні ним витрати були спричинені саме внаслідок виконання умов Договору №91/364/12 від 06.08.2002 р.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу Держкомрезерву України, в якому апеляційні вимоги відповідача позивач не визнав і зазначав, що в частині задоволення позовних вимог рішення є правильним і законним, тому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення в зазначеній частині без змін.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, однак в судовому засіданні представник відповідача апеляційні вимоги позивача не визнав, просив залиши їх без задоволення, а рішення в частині відмови в позові залишити без змін.

Ухвалами від 25.12.2007 р. апеляційні скарги прийняті до провадження і призначені до розгляду на 05.02.2008 р.

05.02.2008 р. розгляд справи був відкладений на 26.03.2008 р.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзив на апеляційну скаргу відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

Між сторонами по справі укладено договір № 91/364/12 від 06.08.2002р. про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву. За умовами зазначеного договору позивач зобовязався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню.

Строк оплати за договором встановлений не був.

21.06.2006 р. позивач надіслав відповідачу претензію №82-12, в якій вимагав до 01.08.2006 р. погасити витрати на зберігання матеріальних цінностей за період з 01.06.2004 р. по 01.06.2006 р. в сумі 42050,18 грн.

В позовній заяві ВАТ “Укртелеком” просить суд зобовязати відповідача відшкодувати витрати на зберігання матеріальних цінностей в сумі 42050,18 грн. та стягнути з нього інфляційні втрати в сумі 1685,50 грн.

Колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Факт передачі Херсонській філії ВАТ “Укртелеком” матеріальних цінностей від Держкомрезерву України сторонами не оспорюється.

Суд приймає розрахунок заборгованості відповідача, наданий суду позивачем, оскільки в підтвердження своїх доводів позивач надав детальний розрахунок цих витрат, особові картки складських працівників, рахунки-фактури, платіжні доручення на перерахування коштів за зберігання бензину, Акти про надані послуги, податкові накладні, накладні-вимоги на внутрішнє переміщення матеріалів, посвідчення про відрядження працівників ВАТ “Укртелеком” для перевірки наявності та стану збереження матеріалів. Також позивачем надані копії листа №6 1/1163 від 09.03.2005 р., в якому заступник Голови Держкомрезерву України повертає на доопрацювання кошторис витрат, доопрацьований кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей за 2005 р., лист №5-2/3442 від 20.06.2006р., в якому Держкомрезерв України зазначає про відсутність заперечень щодо кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей за 2006 р.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем недоведене зобовязання відповідача по оплаті витрат на збереження матеріальних цінностей судом не приймаються, так як доказів спростовуючих розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також належної оплати за договором відповідачем суду не надано.

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами полягають у зберіганні матеріальних цінностей державного матеріального резерву, то суд при вирішенні спору регулюється гл. 36 Цивільного кодексу УРСР, гл. 66 Цивільного кодексу України, Законом України “Про державний матеріальний резерв”.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 Цивільного кодексу УРСР, ч. 3. ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобовязаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України “Про державний матеріальний резерв” визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності. Договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” передбачено Державному комітету з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, повязаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

За наведених обставин, враховуючи, що відповідач, визнаючи факт відповідального зберігання, оплату за договором не провів, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 530, 622 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 42 231,80 грн. основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином строк виконання відповідачем грошового зобовязання за Договором №91/364/12 від 06.08.2002 р. настав з моменту отримання ним претензії з вимогою позивача сплатити витрати по зберіганню матеріальних цінностей, а саме з 21.06.2006 р. Тому, крім витрат позивача за вказаним договором, відповідач має також сплатити інфляційні втрати, однак не 1680,50 грн., як було заявлено в суді першої інстанції, а лише 876,51грн.

Після дослідження всіх обставин справи, судова колегія зазначає, що Господарським судом м. Києва оскаржуване рішення прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, окрім того, що не взято до уваги вимогу ч. 2 ст. 530 ЦК України, що призвело до безпідставної відмови позивачу в задоволенні стягнення інфляційних втрат. Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України, в цій частині, рішення підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки він відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, належним чином не спростував доводи позивача щодо відсутності заборгованості по договору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито при частковому задоволенні вимог покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Херсонської філії задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.11.2007 р. по справі №13/306 в частині відмови позивачу в стягненні з Державного комітету України з державного матеріального резерву суми інфляційних втрат.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

“1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Херсонської філії задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, р/р 35221010003272 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва МФО 820172, ЄДРПОУ 00034016 код 5121030), а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Херсонської філії (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 41, р/р 260012199 у ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” МФО 352093, ЄДРПОУ 01188661) 42 231 (сорок дві тисячі двісті тридцять одна) грн. 80 коп. основного боргу, 876 (вісімсот сімдесят шість) грн. 51 коп. інфляційних втрат, 431 (чотириста тридцять одна) грн. 14 коп. державного мита та 115 (сто пятнадцять) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.”

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, р/р 35221010003272 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва МФО 820172, ЄДРПОУ 00034016 код 5121030) на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Херсонської філії (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 41, р/р 260012199 у ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” МФО 352093, ЄДРПОУ 01188661) 219 (двісті девятнадцять) грн. 61коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.

Справу № 13/306 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого Господарського Суду України.

Головуючий суддяКондес Л.О.

СуддіКуровський С.В

Михальська Ю.Б.