Постанова № 16286097, 31.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2011 р. Справа №2а-15641/10/1/0170 (09:41) м.Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Сусловій Є.О., за участю

представників позивача Євсевич І.В., Пісаренко А.В.,

представників відповідача - Крилової Л.М., Олейник І.О., Заводовської А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач»

до Контрольно-ревізійного управління в АР Крим

про визнання незаконними дій та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулося з позовом Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» до Контрольно-ревізійного управління в АР Крим про визнання дій Контрольно ревізійного управління в АР Крим щодо оприлюднення аудиторського звіту № 16 -21 від 15.10.2010 року до закінчення встановленої чинним законодавством процедури перевірки незаконними; зобовязання Контрольно ревізійне управління в АР Крим розглянути заперечення ДП підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», викладені у додатку № 1 до звіту та надати на них письмовий висновок.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2010 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2010 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представники позивача надали заяву про зміну позовних вимог, просили визнати дії Контрольно-ревізійного управління в АР Крим щодо оприлюднення аудиторського звіту № 16 - 21 від 15.10.2010 року до закінчення встановленої чинним законодавством процедури перевірки незаконними; зобовязати Контрольно-ревізійного управління в АР Крим розглянути заперечення ДП підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», викладені у додатку № 1 до звіту на надати на них письмовий висновок; визнати недійсними та скасувати п.2,4 вимог КРУ в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2011 року уточнені позовні вимоги прийняті до провадження.

У судовому засіданні представники позивача підтримали уточнений адміністративний позов, з підстав, зазначених у ньому, просили задовольнити його у повному обсязі.

Представники позивача зазначили, що дії Контрольно-ревізійного управління в АР Крим щодо оприлюднення аудиторського звіту № 16 - 21 від 15.10.2010 року до закінчення встановленої чинним законодавством процедури перевірки є такими, що суперечать вимогам закону, підкреслили, що відповідачем необґрунтовано та неповно розглянуті заперечення ДП підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», викладені у додатку № 1 до звіту, оскільки не враховані додані до заперечення пояснення службових осіб позивача.

Представники позивача пояснили, що п.2,4 вимог КРУ в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення уточненого адміністративного позову заперечували з підстав, зазначених в запереченнях роти позову, просили відмовити у його задоволенні, зазначили, що вимоги КРУ в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 є такими, що прийняті на підставі акту ревізії, в якому зафіксовані виявлені під час ревізії порушення, допущені позивачем.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.01.93 №2939-ХІІ “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” (далі Закон № 2939) державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до ст. 2 цього Закону № 2939 головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується органами Державної КРС України через проведення аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється у формі ревізій та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізій викладаються у акті.

Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону № 2939 Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Таким чином, Контрольно-ревізійне управління в АР Крим у відносинах з юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та субєктом владних повноважень.

Для з`ясування повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби на проведення державного фінансового аудиту та позапланових ревізій необхідно визначити чи відноситься обєкт ревізії до підконтрольних установ.

Визначення підконтрольних установ наведено у частині 1 статті 2 Закону № 2939, до яких належать міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи, суб'єкти господарювання державного сектору економіки, а також підприємства і організації, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» ( надалі - ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач») є юридичною особою, яка зареєстрована Бахчисарайською районною державною адміністрацією АРК, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ № 41-15-01-31/60 від 12.04.2007 року.

Відповідно до п.1.4 статуту ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач», затвердженого 25.12.2006 року президентом Української академії аграрних наук М.В. Зубець (надалі статут), Господарство створено наказом Української академії аграрних наук від 18.10.2000 року № 94 «Про створення «Агрофірми «Магарач» на базі науково-виробничого відділу Інституту винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук і є правонаступником Інституту в частині майна, що передається, землі, майнових прав і зобовязань.

Згідно з п.1.5 статуту діюче найменування Господарства визначене наказом Української академії аграрних наук від 03.11.2006 року № 117 «Про найменування установ, підприємств та організацій Української академії аграрних наук» та наказом Української академії аграрних наук від 13.12.06 № 131 «Про внесення змін до наказу Української академії аграрних наук від 03.11.06 р. №117».

Відповідно до п.1.6 статуту ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач» є правонаступником ДП «Агроформа «Магарач» Інституту винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук.

Згідно з п.п.3.1, 3.2 статуту господарство є державним підприємством, дослідним господарством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний субєкт господарювання, є юридичною особою.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що позивач відноситься до підприємств і організацій, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач» відноситься до підконтрольних відповідачу установ.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону № 2939 однією з функцій Головного контрольно-ревізійного управління України, Контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі є проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2939 державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 361 (надалі Порядок), за результатами аудиту складається звіт, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення (далі - аудиторський звіт).

Аудиторський звіт розглядається за участю посадових осіб суб'єкта господарювання. Їх зауваження і пропозиції враховуються або відображаються у протоколі розбіжностей, який додається до звіту.

Аудиторський звіт подається керівникові суб'єкта господарювання, його органу управління, а також відповідно до визначених законодавством повноважень Кабінетові Міністрів України та Мінфіну.

Згідно з п.5.1 Методики проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 4 серпня 2008 р. N 300, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2008 р. за N 1037/15728 (надалі - Методика) аудиторський звіт передається для розгляду керівництву об'єкта аудиту одним із таких способів:

а) особисто під розписку керівнику або головному бухгалтеру об'єкта аудиту;

б) через діловодну службу з відміткою про дату реєстрації в журналі вхідної кореспонденції об'єкта аудиту та підписом працівника цієї служби, який здійснив реєстрацію;

в) рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням.

Згідно з 5.3 Методики за наявності зауважень, викладених в протоколі розбіжностей, орган ДКРС, який проводив аудит, аналізує їх обґрунтування, і в строк, не пізніше ніж 15 робочих днів після підписання цього протоколу дає на них письмовий висновок, який затверджується керівником органу ДКРС або його заступником.

Відповідно до п.5.4 Методики примірники аудиторського звіту передаються керівнику об'єкта аудиту, керівництву його органу управління, а також відповідно до визначених законодавством повноважень Кабінету Міністрів України та Міністерству фінансів України. Один примірник аудиторського звіту залишається органу ДКРС.

Відповідно до п.1 Порядку за рішенням керівника органу державної контрольно-ревізійної служби, посадові особи якого проводили аудит, аудиторський звіт може надсилатися іншим заінтересованим органам державної влади, а також органам місцевого самоврядування. Результати аудиту можуть оприлюднюватися через засоби масової інформації.

Право на оприлюднення результатів аудиту передбачено також п.1 розділу VII Методики, відповідно до якого рішення щодо оприлюднення результатів аудиту приймається керівництвом органу ДКРС, що проводив аудит. Оприлюднення органами ДКРС результатів аудиту здійснюється відповідно до законодавства. Така інформація може надсилатися іншим заінтересованим органам державної влади, а також органам місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що КРУ в АРК було проведено державний фінансовий аудит фінансово-господарської діяльності достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач» за 2008 2009 роки. Аудит проведено відповідно до п.1.2.1.2 Плану контрольно ревізійної роботи КРУ в АРК на III квартал 2010 року у відповідності до ст.ст.2,8 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності субєктів господарювання, затвердженого постановою КМУ від 25.03.06 № 361 (Порядок № 361), та Методики проведення органами державної контрольно ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності субєктів господарювання, затвердженої наказом Головного контрольно ревізійного управління України від 04.08.2008 року № 300, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.10.2008 року за № 1037/15728.

За результатами проведення КРУ в АРК аудиту складено аудиторський звіт № 16 -21/17 від 15.10.2010 року.

Судом встановлено, що сформований проект аудиторського звіту було передано під розпис на розгляд керівнику ДП «Агрофірма «Магарач» 13.10.2010 року. Протокол розбіжностей розгляду звіту було підписано 15.10.2010 року з поясненням, що додаються до протоколу розбіжностей, які викладені у вигляді «Заперечення за актом перевірки КРУ за період 2008 - 2009 років», як передбачено абз.5 п.11 Порядку.

Судом встановлено, що у відповідності до п.5.3 Методики керівником аудиторської групи надана на них письмова відповідь 15.10.2010 року, яка затверджена заступником начальника КРУ в АРК 18.10.2010 року.

Примірник аудиторського звіту з додатками, в переліку яких зазначено і висновок щодо розгляду зауважень до аудиторського звіту, передано разом з супровідним листом від 20.10.2010 № 01-16-14-14/9602 під особистий підпис директора ДП «Агрофірма «Магарач».

Щодо посилань представників позивача на те, що відповідачем не враховано перелік пояснень, а саме: «3.1 пояснення головного бухгалтера НІВіВ», «4.1 пояснення юрисконсульта ДП АФ «Магарач» ОСОБА_7.», «4.8. пояснення юрисконсульта ДП АФ «Магарач» ОСОБА_7.», «4.13. пояснення головного економіста ДП АФ «Магарач» ОСОБА_8.», «4.21 пояснення завідуючої виробничої лабораторією вин заводу № 2 Вада В.П.», «4.27. пояснення головного економіста ДП АФ «Магарач» ОСОБА_8.», пояснення бухгалтера ОСОБА_10, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 р. I Методики письмове пояснення - полягає в одержанні письмової відповіді від посадових осіб суб'єкта господарювання на поставлені державним аудитором питання.

Судом встановлено, що вищевказані пояснення є поясненнями, які були надані посадовими особами позивача на запитання державних аудиторів в ході аудиту та які були прийняти до уваги під час складання аудиторського звіту.

Суд,проаналізувавши зазначені пояснення, встановив, що вони були надані до 15.10.2010 року, тобто під час проведення аудиту та до дня складання аудиторського звіту.

Таким чином, приймаючи до уваги, що вищезазначені пояснення працівниками ДП «Агрофірма «Магарач» надані до формування аудиторського звіту, суд зазначає, що письмова відповідь на зазначені пояснення Порядком проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 361 та Методикою проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту суб'єктів господарювання, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 4 серпня 2008 р. N 300, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2008 р. за N 1037/15728 не передбачені.

Отже, враховуючи, що зазначені пояснення були надані представниками ДП «Агрофірма «Магарач» під час проведення аудиту, приймаючи до уваги, що відповідачем надано письмову відповідь на заперечення, зазначені позивачем в Протоколі розбіжностей розгляду звіту, враховуючи, що проведення аудиту було закінчено, суд приходить до висновку, що відповідач мав право на підписання остаточної редакції аудиторського звіту з додатками та відповідно до п.1 розділу VII Методики та п.1 вищевказаного Порядку на оприлюднення аудиту через засоби масової інформації.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем законно відповідно до п.11 Порядку листом від 29.10.2010 року № 01-16-14-14/10045 про результати аудиту проінформовано Національний Інститут винограду і вина «Магарач» як орган, якому позивач безпосередньо підпорядкований.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку,що позовні вимоги про визнання дій Контрольно-ревізійного управління в АР Крим щодо оприлюднення аудиторського звіту № 16 - 21 від 15.10.2010 року до закінчення встановленої чинним законодавством процедури перевірки незаконними та зобовязання Контрольно-ревізійного управління в АР Крим розглянути заперечення ДП підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», викладені у додатку № 1 до звіту, та надати на них письмовий висновок, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними та скасування п.2,4 вимог КРУ в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 2939 інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Таким чином, суд приходить до висновку, що формою проведення фінансового контролю підконтрольної постанови є інспектування, яке здійснюється у формі ревізії, результати якої викладаються в акті.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”від 26.01.1993 року № 2939-XII позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії;

3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;

5) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби;

6) у разі, коли вищестоящий орган державної контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної служби здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби, та виявив їх невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна ревізія в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної служби, які проводили планову або позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”від 26.01.1993 року № 2939-XII позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду. Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися частіше одного разу на квартал.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Київського районного суду м.Сімферополя від 10.11.2010 року по справі № 4-1615/10, листа УБОЗ ГУ МВС України в АР Крим від 11.11.2010 року № 33/2028 на підставі направлень від 12.11.2010 року № 1335, 1336 та 1337, виданих в.о. начальника КРУ в АР Крим Бурей І.С., начальником відділу інспектування у сфері послуг КРУ в АР Крим Олійником І.О., головним державним аудитором відділу державного фінансового аудиту діяльності субєктів господарювання державного сектору економіки Івановой О.І. та головним контролером - ревізором КРВ у м.Бахчисарай та Бахчисарайському районі Підлісною О.В. проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач» за період з 19.05.1999 року по 31.12.2009 року, за результатами проведення якої складено акт ревізії від 03.12.2010 року № 06-21/168 (надалі акт ревізії).

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач мав законні підстави для проведення позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач».

Щодо встановлених ревізією порушень, допущених позивачем, суд зазначає наступне.

В акті ревізії, зазначено, що співставленням переліку майна, переданого до спільної діяльності за контрактом від 19.05.1999 року з переліком майна, визначеним Протоколом від 26.02.2002 року, встановлено, що вищевказаним Протоколом від 26.02.2002 року збільшено кількість одиниць обладнання, переданого до спільної діяльності з 65 одиниць до 330 одиниць, тобто на 265 одиниць, та у повному обсязі змінено перелік будівель та споруд, переданих до спільної діяльності, а саме передано до спільної діяльності 12 будівель та споруд, які у контракті від від 19.05.99 року відсутні. Тобто,таким чином шляхом укладання Протоколу від 26.02.02 Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН фактично додатково передано до спільної діяльності 265 одиниць обладнання та 12 одиниць будівель та споруд.

Ревізією встановлено, що у порушення п.1 Декрету КМУ від 15.12.92 № 8 92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності покладено на міністерства та інші підвідомчі КМУ органи державної виконавчої влади та п.2 вищевказаного Декрету, яким на Міністерства та інші підвідомчі КМУ органи державної виконавчої влади покладено функції з контролю за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна, а також ст.3 Закону України «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» від 07.07.2002 року № 3065- III вищевказаний Протокол не погоджено з Українською академією аграрних наук, як органом управління.

В акті ревізії зазначено, що, крім того, згідно п.4.2 Статуту Агрофірми «Магарач», затвердженого Президентом УААН ОСОБА_6 від 22.01.2001 року «підприємству заборонено самостійно передавати закріплене за ним державне майно іншим підприємствам, організаціям та установам або громадянам, у т.ч. робітникам підприємства. Передача у будь-якій формі іншим підприємствам, організаціям або установам будівель, споруд, житлових та інших приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів керівництвом підприємства може здійснюватися у встановленому Законом порядку та тільки з письмового дозволу Президії Академії».

Ревізією встановлено, що додаткова передача майна Агрофірмою «Магарач» у лютому 2002 року у спільну діяльність без письмового дозволу органу управління суперечить п.4.2 Статуту Агрофірми «Магарач».

В акті ревізії зазначено, що у лютому 2002 року Агрофірмою «Магарач» у порушення п.2 Декрету КМУ від 15.12.92 року № 8 92 та п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» без погодження органу управління внесено зміни до контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року у частині додаткової передачі 265 одиниць обладнання та 12 одиниць будівель та споруд.

Ревізією встановлено, що за даними бухгалтерського обліку Агрофірми «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН станом на 01.04.02 загальна первісна вартість додатково переданого майна складає 1949701,47 гривень (у т.ч. обладнання на суму 465322,57 грн., приміщення на суму 1484378,90 грн.), загальна залишкова вартість станом на 01.04.02 305728,06 грн. (у т.ч. обладнання на суму 50038,96 грн., будівлі та споруди на суму 255689,10 грн.), що підтверджено даними вищевказаного Акту прийому передачі майна б/н б/д та даними Інвентарних карток обліку основних засобів форми №ОС 6.

В акті ревізії зазначено, що матеріальна шкода (збитки) у наслідок вищевказаної передачі майна без дозволу органу управління, визначені за залишковою вартістю додаткового переданого Протоколом від 26.02.2002 року майна (у звязку з не проведенням експертної оцінки) склали 305728,06 гривень.

В акті ревізії зазначено, що у порушення ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» , згідно якої проведення оцінки майна є обовязковим у випадку виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка оцінка майна, яке є внеском Агрофірми «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН до спільної діяльності не проводилася та відповідно частка Агрофірми «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН у спільній діяльності з фірмою «Maharach OU» не переглядалася.

З акту ревізії вбачається, що за даними бухгалтерського обліку Агрофірми «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН до спільної діяльності Агрофірмою у квітні 2002 року передано майно загальною первісною вартістю 2366914,52 грн., зносом 1844967,72 грн., залишковою вартістю 521946,80 грн. Розбіжність з вартістю переданого майна, визначеною за даними Протоколу від 26.02.02 складає: первісна вартість 254018,70 грн., залишкова вартість станом на 01.04.02 190260,85 грн. При цьому, первинних бухгалтерських документів щодо вищевказаної передачі майна до спільної діяльності до ревізії не надано, у звязку з чим встановити перелік майна, списаного з балансу Агрофірми «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН та оприбуткованого на баланс спільної діяльності (крім майна, переданого за Протоколом від 26.02.02) та відповідно суму матеріальної шкоди (збитків) не є можливим.

Крім того, ревізією встановлено допущення Агрофірмою «Магарач» порушення п.5 Декрету КМ України від 15.12.92 № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» у звязку з безоплатною передачею державного майна (нематеріального активу) сторонній юридичній особі ДП «Магарач» фірми «Magarach OU», що призвело до незаконного відчуження державного майна.

Так, в акті ревізії зазначено, що у грудні 2003 року Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач»УААНз фірмою «Magarach OU» укладено додаткову угоду б/н від 02.12.03 до контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.99, згідно якої вищевказаний контракт доповнено наступним пунктом: «передати Дочірньому підприємству «Магарач» як офіційному дистрибютору продукції вин заводу «Магарач» на території України, право власності на знак для товарів та послуг «Магарач» у відповідності до Свідоцтва України № 14090». Вищевказана додаткова угода погоджена УААН, як органом управління.

Ревізією встановлено, що на вищевказаній додатковій угоді відсутні будь-які відмітки щодо її державної реєстрації, чим порушено ст.24 Закону України «Про режим іноземного інвестування» згідно якої «договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюється КМУ та п.15 «Положення про порядок реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора», затвердженого постановою КМ України від 30.01.97 № 112, згідно якого «державна реєстрація змін і доповнень до договорів (контрактів) здійснюється у порядку, передбаченому цим Положенням».

В акті ревізії також зазначено, що 08.12.2003 року між Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН та Дочірнім підприємством «Магарач» укладено договір №14090, згідно якого Агрофірма «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН передає Дочірньому підприємству «Магарач» (правонаступник за свідоцтвом № 14090) право власності за Свідоцтвом №14090. Згідно п.3 договору передача права власності поширюється на всі товари щодо яких видано Свідоцтво № 14090, а саме на товари 33 класу МКТП «Вина, алкогольні напої (крім пива), алкогольні напої перегінні, аперитиви».

В акті ревізії зазначено, що вищевказаний договір не містить будь-яких умов щодо оплати за знак для товарів та послуг, тобто передача права власності за вищевказаним договором є безоплатною.

Ревізією встановлено,що будь-які відмітки стосовно погодження вищевказаного договору з УААН, як органом управління, на договорі відсутні. Проте, як вказано вище, погодження органу управління на передачу права власності на товарний знак Агрофірмі «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН надано шляхом погодження УААН, як органом управління, додаткової угоди від 02.12.03 до контракту про спільну інвестиційну діяльність.

В акті ревізії зазначено, що державну реєстрацію передачі права власності проведено на підставі Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України від 09.02.04, реєстраційний № 2480, дата реєстрації 15.03.04.Відомості про передачу права власності на знак для товарів та послуг внесено до Державного реєстру свідоцтв України 15.03.04, що підтверджено випискою Державного реєстру свідоцтв України від 02.09.10№ 1006.

Ревізори дійшли висновку, що право власності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом №14090 Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН безоплатно передано Дочірньому підприємству «Магарач».

В акті ревізії зазначено, що зустрічною звіркою, проведеною у Дочірньому підприємстві «Магарач» у ході державного аудиту фінансово-господарської діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» за 2008 -2009 роки встановлено, що згідно довідки про включення до ЄДРПОУ від 01.08.06 № 0934/2006 Дочірне підприємство «Магарач» є дочірнім підприємством приватної форми власності. Засновником Дочірнього підприємства «Магарач» згідно Статуту ДП «Магарач» є ТОВ «Magarach OU». Тобто, Дочірне підприємство «Магарач» не є правонаступником Агрофірми «Магарач» НВіВ «Магарач» УААН, як власника Свідоцтва № 14090.

Ревізією встановлено,що Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН у грудні 2003 року безоплатно передано державне майно (нематеріальний актив) сторонній юридичній особі - Дочірньому підприємству «Магарач», яке не є його правонаступником, чим порушено п.5 Декрету КМУ від 15.12.92 № 8 92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (який був чинний на той час).

В акті ревізії також зазначено, що, враховуючи, що державну реєстрацію переходу права власності згідно Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України від 09.02.04 № 2480 проведено 15.03.04, вищевказаною безоплатною передачею також порушено п.5 ст.75 Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436 I (набув чинності з 01.01.04).

Крім того, зазначено, що, враховуючи, що виробником товарів 33 класу МКТП, щодо яких видано Свідоцтво № 14090, є ДП «Агрофірма «Магарач», а не Дочірне підприємство «Магарач», вищевказаним також порушено п.7 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», якою заборонено передача права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення в оману споживача щодо особи, яка виготовляє товар.

Суд зазначає, що пунктом 7 ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993 року № 2939-XII передбачено, що Головному контрольно-ревізійному управлінню України, Контрольно-ревізійним управлінням в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам у районах, містах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивачеві були направлені вимоги про усунення виявлених порушень № 01-06-14-14/12029 від 29.12.2010 року, в п.2 яких зазначено: як встановлено ревізією, у лютому 2002 року до контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року укладено протокол від 26.02.2002 року, яким у порушення п.2 Декрету КМ України від 15.12.92 № 8-92 (який був чинний на той час) та п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 № 887 XII (який був чинний на той час) Агрофірмою «Магарач» без погодження органу управління внесено зміни до контракту у частині додаткової передачі 265 одиниць обладнання та 12 одиниць будівель та споруд загальною залишковою вартістю станом на 01.04.2002- 305,73 тис.грн. Станом на 31.12.09 у порушення п.п.20) ст.6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» від 21.09.06 №185 V у спільній діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» з фірмою «Magarach OU» продовжує використовуватися державне майно, передане Агрофірмою «Магарач» у лютому 2002 року без погодження органа управління загальною залишковою вартістю на момент передачі (01.04.02) на суму 267,06 тис.грн., у звязку з чим привести правовідносини з фірмою «Magarach OU» по контракту від 19.05.99 щодо спільної діяльності у відповідність до чинного законодавства.

Вирішуючи питання про визнання протиправним та скасування п.2 вимог про усунення виявлених порушень КРУ в АРК № 01-06-14-14/12029 від 29.12.2010 року, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 19.05.1999 року між Інститутом винограду і вина «Магарач» (Україна, м.Ялта) та фірмою «MAGARACH OU» (Естонія, м.Талінн) укладено контракт про спільну інвестиційну діяльність (надалі контракт).

Судом встановлено, що контракт про спільну діяльність від 19.05.1999 року було узгоджено президентом Української академії аграрних наук, що підтверджується відповідним штампом на ньому та зареєстровано в Міністерстві економіки АР Крим 23.09.1999 року за № 8.

Відповідно до п.1.1 контракту сторони прийшли до угоди організувати спільну інвестиційну діяльність для закупівлі виноматеріалів, виготовлення та реалізації винної та супутньої їй продукції, а також розширення комерційних звязків та підвищення авторитету торгової марки «Магарач» на ринках інших країн. Спільна діяльність організується на базі Інституту.

Згідно з п.1.2 контракту інвестор вносить вклад до спільної діяльності, набуваючи натомість його право на участь в прибутках від цієї діяльності на умовах цього контракту.

Відповідно до п.1.3 контракту керівництво спільною діяльністю покладається на Інститут, який діє на підставі контракту про спільну діяльність та довіреності, виданої йому Інвестором, з зазначенням повноважень, що йому надаються. Інститут веде податковий облік і складає податкову звітність результатів спільної діяльності у відповідності до діючого законодавства України. Інститут не вправі доручати третім особам керівництво спільною діяльністю Сторін. Майно та цінності, передані Інвестором в якості вкладу в спільну діяльність, враховуються на окремому балансі, який ведеться Інститутом.

Згідно з п.1.4 контракту при реалізації спільної діяльності Інститут в цивільному та торговому обігу виступає від свого імені та за рахунок цієї діяльності.

Пунктом 1.8 передбачено, що контракт вступає в силу з дати його підписання та діє протягом пяти років, по 19.05.2004року включно.

Судом встановлено, що за контрактом про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року, вклад компанії «MAGARACH OU» в спільну інвестиційну діяльність склав: комплект устаткування вартістю 49000 доларів США, що еквівалентно 192133,90 гривень та відповідає 49 % від загального обєму вкладів сторін (додаток № 2 до контракту).

При цьому, вклад ІВіВ «Магарач» в спільну інвестиційну діяльність склав 65 одиниць устаткування на суму 77459 гривень та 5 приміщень: виноподвали, солярій, ділянка миття і пропарювання бочок, приміщення для встановлення лінії розливу та ділянки експедиції, склад готової продукції на суму 19600 гривень та інтелектуальна власність вартістю 102926 гривень (додаток № 3 до контракту).

Всього вклад ІВіВ «Магарач» оцінений на суму 199976,10 гривень, що еквівалентно 51000 доларів США та відповідає 51% загального обсягу вкладів сторін (додаток № 3 до контракту).

Судом встановлено, що 25.02.2002 року Інститутом винограду і вина «Магарач» та фірмою «MAGARACH OU» укладено додаткову угоду до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року рег. № 8 від 23.09.1999 року, відповідно до якої у звязку з утворенням на частині землі та майна Інституту винограду і вина «Магарач» Агрофірми «Магарач», що є правонаступником першого за всіма правами та зобовязаннями, повязаним з використанням та управлінням переданим їй майном, в т.ч. споруд та будівель вин заводу,Інститут передає, а Агрофірма приймає на себе всі права та обовязки першого, що випливають з контракту, та стає стороною в даному контракті.

Судом встановлено, що вищезазначеною додатковою угодою внесені й інші зміни до контракту, повязані з прийняттям Агрофірмою «Магарач» на себе всіх прав та обовязків Інституту винограду і вина «Магарач».

26.02.2002 року сторонами за контрактом Агрофірмою «Магарач» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН та фірмою «MAGARACH OU» 26.02.2002 року підписано протокол до контракту про спільну інвестиційну діяльність, відповідно до умов якого у звязку з виконанням п.3 Додаткової угоди від 25.02.2002 року про передачу внеску Інституту за контрактом про спільну інвестиційну діяльність Агрофірмі, з метою впорядкування та приведення у відповідність найменувань переданого на баланс Агрофірми майна, внесено зміни до переліку майна, переданого Агрофірмою у якості внеску у спільну діяльність без зміни його загальної вартості та обєму внеску.

Відповідно до п.2 Протоколу з метою збільшення обєму оборотних коштів вирішено не здійснювати розподілу отриманого в результаті спільної діяльності прибутку до закінчення строку дії контакту.

27.02.2003 року Агрофірмою «Магарач» інституту винограду і вина «Магарач» УААН та фірмою «MAGARACH OU» укладено додаткову угоду до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року рег. № 8 від 23.09.1999 року, відповідно до якої сторони домовилися продовжити строк дії контракту по 19.05.2014 року включно та тих самих умовах.

20.04.2005 року ДП «Агрофірма «Магарач» Інституту Винограду і Вина «Магарач» УААН та фірмою «MAGARACH OU» укладено додаткову угоду до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року рег. № 8 від 23.09.1999 року, відповідно до якої у звязку з перейменуванням Агрофірми «Магарач» Інституту Винограду і Вина «Магарач» УААН в ДП Агрофірма «Магарач» Інституту Винограду і Вина «Магарач» УААН, в контракті про спільну інвестиційну діяльність та раніше укладених до нього угодах найменування Агрофірми викладено в редакції згідно новому найменуванню.

10.01.2006 року ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», яке є правонаступником сторони контракту Агрофірми «Магарач» Інституту винограду і вина «Магарач» та фірмою «MAGARACH OU» укладено додаткову угоду до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року рег. № 8 від 23.09.1999 року, відповідно до якої у звязку зі зміною найменування «Агрофірми» та її юридичної адреси внесені зміни в контракт та раніш укладені до нього угоди, виклавши найменування «Агрофірми» в редакції згідно новому найменуванню.

Пунктом 2 додаткової угоди в розділі 11 контракту «Реквізити, юридичні адреси та підписи сторін» вирішено вказати новий юридичний адрес Агрофірми: «Агрофірма» - ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач»,98433, АР Крим, Бахчисарайський район, с.Віліно, вул.Чапаєва,9.

Судом встановлено, що відповідач в вимогах про усунення виявлених порушень від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 посилається на допущення позивачем порушень вимог законодавства щодо внесення змін до контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року у частині додаткової передачі 265 одиниць обладнання та 12 одиниць будівель та споруд без погодження органу управління, що на думку КРУ в АРК є порушенням п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» та п.2 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92.

Перевіряючи обґрунтованість вищезазначених доводів відповідача, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище, пунктом 7 ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993 року № 2939-XII встановлено, що Головному контрольно-ревізійному управлінню України, Контрольно-ревізійним управлінням в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам у районах, містах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Суд, проаналізувавши п.2 вимог КРУ в АРК про усунення виявлених порушень від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 встановив, що зазначена вимога носить загальний характер, що є неприпустимим.

Так, відповідач вимагає привести правовідносини з фірмою «Magarach OU» по контракту від 19.05.99 щодо спільної діяльності у відповідність до чинного законодавства.

При цьому, з вищевикладеного не вбачається, яким саме чином позивач має виконати п.2 вимог КРУ в АРК про усунення виявлених порушень від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029, які саме дії необхідно вчинити на її виконання.

Більш того, проаналізувавши порушення, які стали підставою для винесення п.2 вимоги, суд встановив наступне.

Суд зазначає, що відповідач посилається на порушення позивачем норм п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» та п.2 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92 у звязку з неотриманням погодження органу управління на внесення змін до контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року у частині додаткової передачі 265 одиниць обладнання та 12 одиниць будівель та споруд.

В судовому засіданні повністю підтверджені доводи позивача, що необхідність складання протоколу від 26.02.2002 року була зумовлена фактом передачі майна від Інституту до його правонаступника Агрофірми, оскільки в акті приймання-передачі майна від 25.02.2002 року на баланс Агрофірми зазначення назви обєктів нерухомого майна, у тому числі того, що раніше було передано Інститутом в сумісну діяльність, відрізнялося від їх назви в протоколі від 19.05.1999 року.

Дослідивши перелік майна, переданого Агрофірмою в якості внеску в спільну діяльність, до якого протоколом від 26.02.2002 року внесені зміни, судом встановлено, що вищезазначеним протоколом від 26.02.2002 року сторони контракту уточнили перелік приміщень, що є внеском Агрофірми, у звязку з тим, що найменування майна, переданого Інститутом на баланс Агрофірми, відрізнялось від переліку майна, викладеного у додатку № 3 до контракту, а також відрізнялося від його описання в технічному паспорті БТІ.

Відповідно до наданих БТІ документів, зокрема, зведених оціночних актів по домоволодінню, експлікацій внутрішніх площ до плану будов, копії яких знаходяться в матеріалах справи, судом встановлено, що виноподвали, солярій, ділянка миття пропарювання бочок, приміщення для встановлення лінії розливу ділянки експедиції, будівлі, в т.ч. дробильно пресове відділення, котельна винзаводу, прохідна сторожка, дорога до винзаводу, склад, прохідна, спіртохраніліще, входили до складу одного обєкту нерухомості виробниче-складське приміщення, розташоване за адресою смт Відрадне, вул.. Янтарна, 7.

Більш того, саме вказане нерухоме майно було також передано за контрактом про спільну діяльність від 19.05.1999 року, але воно ьбуло не в повній мірі описано в додатку № 3 до контракту.

Суд зазначає, що відповідачем під час ревізії не прийнято до уваги той факт, що згідно акту приймання передачі майна від Інституту до Агрофірми від 29.03.2002 року обєкти з таким найменуванням, що відповідають додатку № 3 до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року, як: виноподвал (цех витримки міцних та десертних вин), солярій (відділ мадерізації),ділянка миття та пропарювання бочок, приміщення для установки лінії розливу та ділянки експедиції, склад готової продукції не передавались.

Відповідно до технічної документації БТІ, акту приймання передачі майна від Інституту до Агрофірми від 29.03.2002 року Агрофірмі передано виробничо складські приміщення (єдиний обєкт), до складу яких входить у т.ч. вин підвал, солярій, склади тощо. Таке найменування відповідає назві згідно технічної документації БТІ, що свідчить про невідповідність назв (найменувань) вже переданого 19.05.1999 року у спільну діяльність майна, уточненого протоколом від 26.02.2002 року.

Передача за протоколом, наприклад, прохідної, ізгороді з сітки, дороги до винзаводу фактично свідчать лише про те, що сторонами проводилось у відповідність з бухгалтерським обліком найменування раніше переданого майна.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що протоколом від 26.02.2002 року сторони контракту уточнили перелік приміщень, що є внеском Агрофірми, відчуження зазначеного нерухомого майна не відбувалось.

Суд зазначає, що вищевказане нерухоме майно залишилося державною власністю та знаходиться на балансі позивача станом на момент проведення ревізії, що вбачається з інвентарних карток обліку основних засобів.

Крім того, суд зауважує, що передача нерухомого майна супроводжується державною реєстрацію правочину, на підставі якого така передача відбулася.

При цьому, нерухоме майно, перелік якого був уточнений протоколом від 26.02.2002 року, на час розгляду справи зареєстроване за позивачем, що також свідчить про те, що будь-яке відчуження зазначеного нерухомого майна не відбувалось.

Судом також встановлено, що, окрім уточнення переліку приміщень, переданих на баланс Агрофірми за контрактом, у лютому 2002 року Агрофірмою додатково (поза межами додатку № 3 до контракту від 19.05.1999 року) надано у спільне користування наступне устаткування: автонавантажувач Балканкар, установка охолоджувальна, автомобіль ГАЗ- 5312, автомобіль НІВА ВАЗ- 2121, автомобіль РАФ 2203, автомобіль ІЖ 2715, бензоколонка, АПБ бензоколонки, автоцистерна ГАЗ - 5312, автомашина ЗАЗ 110206, автомашина УАЗ -31512,01, цистерна емальована Горизонт.

Перевіряючи доводи відповідача, що такою передачєю майно незаконно вибуло з державної власності в порушення діючого законодавства, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що сумісна діяльність здійснювалася позивачем та фірмою «MAGARACH OU» без утворення окремої юридичної особи, тобто без утворення сумісного підприємства, а тому на той час правовідносини між ними визначалися статтею 432 Цивільного кодексу України 1963 року.

Суд зазначає, що відповідно до ст.432 Цивільного кодексу України 1963 р. для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Щодо укладання і виконання договорів про сумісну діяльність і форми внесків, необхідних для досягнення мети спільної діяльності» від 28.10.2002 року № 2-222/5715 зазначено, що у пункті 6.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.95 N 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконанням договорів про спільну діяльність" визначено, що укладаючи договір про спільну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети спільної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією і т. п. Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України всі ці внески отримують статус не спільної сумісної, а спільної їх власності з визначенням частин (частки).

Тому у випадку розірвання договору про спільну діяльність її учасник має право вимагати повернення своєї частки спільного майна в натурі або шляхом грошової компенсації, якщо виділення майна в натурі неможливо без невідповідного збитку для його господарського призначення (стаття 115 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що додатково передане у лютому 2002 року Агрофірмою устаткування у якості внеску в спільну інвестиційну діяльність має статус спільної часткової власності, яка у випадку розірвання договору про спільну інвестиційну діяльність, буде повернута в натурі.

Той факт, що передане у якості внеску в спільну інвестиційну діяльність майно має статус спільної часткової власності підтверджується п.3.4 контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року, відповідно до якого грошові та інші майнові внески сторін, а також майно, створене чи придбане в результаті спільної діяльності, є спільною частковою власністю сторін.

Право на повернення внесеної інвестиції передбачено самим контрактом про спільну діяльність від 19.05.1999 року, відповідно до п.2.1 якого Інвестор має право у випадку припинення інвестиційної діяльності вернути не пізніше 2 місяців з дня припинення цієї діяльності внесену інвестицію в натуральній формі або в іноземній валюті.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач на підставі протоколу від 26.02.2002 року надав вищевказане устаткування в спільне користування, будь-якого відчуження не відбувалось.

Крім того, суд вважає необхідним зауважити, що станом на сьогоднішній час передані у 2002 році у спільне користування автомобілі вже списані.

Більш того, відповідач в акті ревізії прямо зазначає, що протягом 2002-2009 років частково обладнання було включено з сумісної діяльності, так згідно протоколу від 01.07.2004 року кількість одиниць обладнання зменшено до 188 одиниць, згідно протоколу від 01.09.2007 року кількість одиниць обладнання також зменшена до 142 одиниць.

Факт наявності основних фондів на балансі позивача підтверджується відомістю наявності основних фондів, яка досліджувалася в судовому засіданні.

Але зазначені факти не враховані при складанні спірної вимоги, оскільки в ній ведеться мова про незаконну передачу 26.02.2002 року 265 одиниць обладнання.

Тому не зрозуміло, яким чином необхідно виконати вимогу від 29.12.2010 року та в якій саме частині необхідно привести відносини між позивачем та фірмою «MAGARACH OU» у відповідність з діючим законодавством, враховуючи що частково майно вилучено з сумісної діяльності та залишено на балансі позивача.

Суд також зазначає, що відповідачем не прийнято до уваги, що з 265 одиниць устаткування, переданого у сумісну діяльність за протоколом від 26.02.2002 року, залишкова вартість 218 одиниць дорівнює «0», що також підтверджується розрахунком вартості майна, що використовується у спільній діяльності без узгодження органу управління, зробленого КРУ в АРК.

Відповідно до п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» ( в редакції на момент складання протоколу від 26.02.2002 року), про порушення якого зазначає відповідач, майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Згідно з п.2 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92 (в редакції на момент складання протоколу від 26.02.2002 року) міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень:

приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства);

затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;

дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною власністю;

беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України з питань загальнодержавної власності.

Суд проаналізувавши вищевказані нормативні акти, зазначає, що ними не передбачено необхідності отримання погодження органу управління при складанні документів та передачі майна у межах контрактів про спільну діяльність, якою не передбачено утворення окремої юридичної особи.

При цьому, позивачем не порушено вимоги п.3 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні» та п.2 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92 щодо необхідності отримання погодження органу управління у звязку з тим,що як встановлено вище, відчуження майна ні в 2002 році ні в 1999 році під час укладання контракту про спільну інвестиційну діяльність не відбувалося.

Щодо зазначення в вимозі про усунення виявлених порушень № 01-06-14-14/12029 від 29.12.2010 року, про те, що станом на 31.12.09 у порушення п.п.20) ст.6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» від 21.09.06 №185 V у спільній діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» з фірмою «Magarach OU» продовжує використовуватися державне майно, передане Агрофірмою «Магарач» у лютому 2002 року без погодження органа управління загальною залишковою вартістю на момент передачі (01.04.02) на суму 267,06 тис.грн., суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до п.20 ст.6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні.

Судом встановлено, що контракт про спільну діяльність від 19.05.1999 року було узгоджено президентом Української академії аграрних наук, що підтверджується відповідним штампом на ньому.

Як встановлено вище, в лютому 2002 року будь-яке нерухоме майно додатково в спільне використання позивачем не надавалося.

Суд зазначає, як встановлено вище, в лютому 2002 року додатково в спільне використання було надане устаткування.

Приймаючи до уваги, що устаткування не відноситься до нерухомого майна, враховуючи, що відповідно до п.20 ст.6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» підлягають погодженню органами управління тільки договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, суд приходить до висновку, що погодження органу управління на надання в спільну діяльність устаткування, яке відбулось в лютому 2002 року, не потрібно.

Таким чином, висновки відповідача щодо допущення позивачем порушення п.20 ст.6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» у звязку з тим, що у спільній діяльності ДП «Агрофірма «Магарач» з фірмою «Magarach OU» продовжує використовуватися державне майно, передане Агрофірмою «Магарач» у лютому 2002 року без погодження органа управління, є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд не може визнати п.2 вимог Контрольно-ревізійного управління в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 таким, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та у відповідності до наданих податковому органу повноважень.

Крім того, в акті ревізії також зазначено, що в порушення п.п. 5 п. 2 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою КМУ від 22.07.1998 рок № 1114, позивачем не проведена експертна оцінка майна, переданого у спільну вартість.

Але суд зазначає, що вказаним пунктом передбачена експертна оцінка для визначення ціни частки державного майна в майні підприємств зі змішаною формою власності, у тому числі з іноземними інвестиціями.

Але, враховуючи, що спільна діяльність здійснювалася позивачем без створення підприємства зі змішаною формою власності, п.п. 5 п. 2 Методики на позивача не поширюється, а тому в цій частині висновку КРУ в АРК є безпідставними.

Суд також звертає увагу відповідача, що зазначення в акті ревізії висновків, що передача майна без дозволу органу управління за протоколом від 26.02.2002 року спричинила шкоду в розмірі залишкової вартості додаткового переданого майна на суму 305728,06 гривень, суд вважає, що такі висновки є безпідставними.

Оскільки майно не було відчужено позивачем, перебуває на його балансі, та більш того, його поновлювальна вартість на 01.01.2008 року лише збільшилася, про що прямо зазначено в аудиторському звіті КРУ в АРК, суд вважає, що висновки про наявність шкоди є необґрунтованими.

Суд зазначає, що в п.4 вимог про усунення виявлених порушень № 01-06-14-14/12029 від 29.12.2010 року зазначено, що ревізією законності, обґрунтованості та правильності передачі права власності на знак для товарів та послуг встановлено, що у грудні 2003 року Агрофірмою «Магарач» на підставі додаткової угоди від 02.12.03 до контракту від 19.05.99 та договору від 08.12.03 № 14090 безоплатно передано державне майно (нематеріальний актив) сторонній юридичній особі ДП «Магарач» фірми «Magarach OU», що є порушенням п.5 Декрету КМ України від 15.12.92 № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» та призвело до незаконного відчуження державного майна, у звязку з чим привести правовідносини з ДП «Магарач» фірми «Magarach OU» по договору від 08.12.03 № 14090 щодо відчуження знаку для товарів та послуг у відповідність до чинного законодавства.

Вирішуючи питання про визнання протиправним та скасування п.4 вимог про усунення виявлених порушень КРУ в АРК № 01-06-14-14/12029 від 29.12.2010 року, суд зазначає наступне.

Суд, проаналізувавши п.4 вимог КРУ в АРК про усунення виявлених порушень від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 встановив, що зазначена вимога носить загальний характер, що є неприпустимим.

Так, відповідач вимагає привести правовідносини з ДП «Магарач» фірми «Magarach OU» по договору від 08.12.03 № 14090 щодо відчуження знаку для товарів та послуг у відповідність до чинного законодавства.

При цьому, з вищевикладеного не вбачається, яким саме чином позивач має виконати п.4 вимог КРУ в АРК про усунення виявлених порушень від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029.

Більш того, проаналізувавши порушення, які стали підставою для винесення п.4 вимоги, суд встановив наступне.

Як встановлено вище, відповідач зазначає про допущення позивачем порушення п.5 Декрету КМ України від 15.12.92 № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» у звязку з безоплатною передачею державного майна сторонній юридичній особі ДП «Магарач» фірми «Magarach OU».

Перевіряючи допущення позивачем вищевказаного порушення, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за контрактом про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року, вкладом ІВіВ «Магарач» в спільну інвестиційну діяльність була, крім того, інтелектуальна власність, зокрема: науково-технічні розробки; нормативно технічна документація, фірмовий знак, логотип, науково-технічний потенціал, необхідні для належного виконання контракту, вартістю 102926 гривень (додаток № 3 до контракту).

Як встановлено вище, контракт про спільну діяльність від 19.05.1999 року було узгоджено президентом Української академії аграрних наук та зареєстровано в Міністерстві економіки АР Крим 23.09.1999 року за № 8.

Отже, судом встановлено,що ІВіВ «Магарач» в 1999 році дотримано процедуру внесення інтелектуальної власності в спільну інвестиційну діяльність за контрактом про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року.

Стосовно посилання представників відповідачів на те, що вказаний контракт про спільну інвестиційну діяльність не містить в собі умов щодо передачі до спільної діяльності саме «знаку для товарів та послуг», у звязку з тим, що за контрактом передано фірмовий знак та логотип, що не є тотожнім, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року N 3689-XII (в редакції на момент укладення контракту про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року) знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Таким чином, суд зазначає, що знаком для товарів та послуг є знак, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб. Тобто є засобом індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу й, із законодавчої точки зору, є об'єктом права інтелектуальної власності.

Судом дійсно встановлено, що за контрактом про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року внеском ІВіВ «Магарач» в спільну інвестиційну діяльність був фірмовий знак.

Суд зазначає, що фірмовим знаком є зареєстрована символіка товарів певної фірми, підприємства, що відрізняє їх від продукції інших підприємств, фірм.

Таким чином, суд зауважує, що по суті термін «знак для товарів і послуг» та «фірмовий знак» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як рівнозначні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що некоректне визначення терміну «знак для товару та послуг» ІВіВ «Магарач» не дає підстав стверджувати, що за контрактом про спільну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року знак для товарів та послуг ІВіВ «Магарач» у якості внеску в спільну інвестиційну діяльність не передавався.

Таким чином, доводи представників відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Судом встановлено, що свідоцтво України на знак для товарів і послуг № 14090 було видано Інституту винограду і вина «Магарач» 12.11.1999 року.

На підставі рішення Держдепартаменту № 1208 до Реєстру свідоцтв 26.04.2002 року було внесено відомості про видачу невиключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом власником Інститутом винограду і вина «Магарач» ліцензіату ДП «Магарач». Строк дії ліцензійного договору до 14.07.2008 року. Відомості про дострокове припинення зазначеного ліцензійного договору до Реєстру свідоцтв не вносилися.

Судом встановлено, що згідно додаткової угоди від 25.02.2002 року до контракту від 19.05.1999 року у звязку зі створенням на підставі Наказу Української академії аграрних наук від 18.10.2000 року № 94 Агрофірми «Магарач», Інститутом винограду та вина «Магарач» передано Агрофірмі «Магарач» усі права та обовязки, які витікають з Конракту.

Згідно п. 1 вищевказаної додаткової угоди від 25.02.2002 року Агрофірма «Магарач» є правонаступником Інституту винограду та вина «Магарач» з усіх прав та обовязків, які витікають з Конракту.

Згідно п. 3 вищевказаної додаткової угоди від 25.02.2002 року Інститут передає Агрофірмі внесок у спільну діяльність, внесений у відповідності до п. 3.1. Контракту, частиною якого згідно додатку № 3 до Контракту є товарний знак.

Зазначений факт також підтверджений в акті ревізії (на аркуші 28), що також свідчить про те, що відповідач згодний, що фактично під фірмовим знаком, що зазначений в додатку № 3 до Контракту від 19.05.1999 року, сторонами зазначений товарний знак.

Судом встановлено, що вказана додаткова угода від 25.02.2002 року була погоджена Українською академією аграрних наук, як органом управління.

На виконання вказаної угоди, передача права власності на знак для товарів та послуг «Магарач» за свідоцтвом № 14090 здійснено Інститутом правонаступнику на підставі договору від 18.08.2003 року № 2716 без зазначення первісної та залишкової вартості.

Відомості про реєстрацію права власності на знак для товарів та послуг за свідоцтвом № 14090 до Державного реєстру свідоцтв України внесені на підставі рішення Держдепартаменту № 2235 від 17.11.2003 року, що підтверджено випискою з Державного реєстру свідоцтв України від 02.09.2010 року № 1006.

Як встановлено ревізією, за даними бухгалтерського обліку Агрофірми «Магарач» знак для товарів та послуг, право власності на якій передано на підставі договору від 18,08.2003 року та зареєстровано в листопаді 2003 року, у складі нематеріальних активів у 2002-2003 роках не оприбутковано.

Судом встановлено, що 02.12.2003 року агрофірмою «Магарач» з фірмою «Магарач ОU» укладена додаткова угода до контракту про спільну діяльність від 19.05.1999 року, згідно якої вищевказаний контракт доповнено наступним пунктом: «передати Дочірньому підприємству «Магарач» вул.. Промислова, 8, м. Вишеневе, Київська обл..), як офіційному дистрибютеру продукції винзаводу «Магарач» на території України, право власності на знак для товарів та послуг «Магарач» у відповідності до свідоцтва України № 14090».

Вищевказана додаткова угода погоджена Українською академією аграрних наук, як органом управління, у особі Президента ОСОБА_6, проти чого сам відповідач не заперечує.

Доводи відповідача, зазначені в акті ревізії, що додаткова угода від 02.12.2003 року не може вважатися укладеною, оскільки сторонами порушені вимоги ст.. 210 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, а саме не зареєстрований укладений правочин, що підлягає реєстрації, суд вважає необґрунтованими.

Судом встановлено, що додаткова угода між сторонами укладена 02.12.2003 року, але Цивільний кодекс від 16.01.2003 року набрав чинності лише з 01.01.2004 року, тобто на момент, коли додаткова угода була повністю виконана сторонами, а тому такі правовідносини не продовжували існувати після набрання кодексом чинності.

Судом встановлено, що на виконання погодженої Українською академією аграрних наук додаткової угоди від 02.12.2003 року, 08.12.2003 року Агрофірмою «Магарач» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН (правовласник за Свідоцтвом № 14090) та Дочірнім підприємством «Магарач» (правонаступник за свідоцтвом № 14090) укладено договір № 14090 про передачу права власності на знак для товарів і послуг «МАГАРАЧ» за свідоцтвом України № 14090, відповідно до якого правовласник бажає передати право власності на знак для товарів і послуг МАГАРАЧ відносно товарів 33 класів МКТП, згідно свідоцтва України № 14090 Правонаступнику.

Відповідно до умов договору правонаступник погоджується прийняти право власності на знак для товарів і послуг МАГАРАЧ відносно товарів 33 класів МКТП, згідно свідоцтва України № 14090. Передача права власності поширюється на всі товари щодо яких видано свідоцтво України № 14090, а саме: на товари 33 класу МКТП:вина, алкогольні напої (крім пива); алкогольні напої перегінні; аперитиви.

Суд зазначає, що доводи відповідача, зазначені в акті ревізії, що передача права власності на знак для товарів та послуг «Магарач» згідно свідоцтва № 14090 відбулася без погодження органу управління, не підтверджені в судовому засіданні, оскільки така передача була погоджена Українською академією аграрних наук, як органом управління, у особі Президента ОСОБА_6, шляхом погодження додатково угоди до контракту від 02.12.2003 року.

При цьому умови передачі права власності на знак, які були викладені в додатковій угоді від 02.12.2003 року та погоджені Українською академією аграрних наук, повністю аналогічні умовам, що зазначені в договорі від 08.12.2003 року.

На підставі рішення Держдепартаменту № 2480 до Реєстру свідоцтв 15.03.2004 було внесено відомості про передачу права власності на знак для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом правонаступнику власника свідоцтва Дочірньому підприємству «Магарач».

На підставі рішення Держдепартаменту №4063 до Реєстру свідоцтв 15.05.2006 року було внесено відомості про передачу права власності на знак для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом правонаступнику власника свідоцтва МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ.

На підставі рішення Держдепартаменту № 5917 до Реєстру свідоцтв 10.12.2007 було внесено відомості про видачу невиключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом власником МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ ліцензіату ТОВ «МАГЛІВ». Строк дії ліцензійного договору до17.07.2012 року.

Судом встановлено, що свідоцтво України на знак для товарів і послуг № 90990 було видано МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ 25.04.2008 року.

На підставі рішення Держдепартаменту № 7108 до Реєстру свідоцтв 25.07.2008 було внесено відомості про видачу невиключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом власником МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ. Строк дії ліцензійного договору до 28.05.2013 року.

На підставі рішення Держдепартаменту № 7292 до Реєстру свідоцтв 25.09.2008 було внесено відомості про видачу невиключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг за вказаним свідоцтвом власником МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ ліцензіату ДП «Агрофірма «Магарач» НІВіВ «Магарач». Строк дії ліцензійного договору до19.05.2014 року.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем п.5 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92 (в редакції на момент складання протоколу від 26.02.2002 року) підприємствам, що є у загальнодержавній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Але ревізією та судом встановлено, що знак для товарів та послуг згідно свідоцтва України № 14090 не мав визначеної вартості.

В акті ревізії прямо зазначено, що вартість знаку не була визначена ні Інститутом при передачі його 25.02.2002 року Агрофірмі, ні Агрофірмою при передачі його Дочірньому підприємству «Магарач». Крім того, у бухгалтерському обліку Агрофірми «Магарач» вищевказаний знак не обліковувався, так як він був переданий на баланс без визначення його вартості, а тому, зазначає ревізор, визначити розмір матеріальної шкоди не є можливим.

Більш того, суд зазначає, що вартість, за якою знак має бути переданий від Агрофірми «Магарач» до Дочірнього підприємства «Магарач», не була визначена також і додатковою угодою від 02.12.2003 року, умови якої погоджені Українською академією аграрних наук, як органом управління, у особі Президента ОСОБА_6

З урахуванням викладеного, а саме, що знак для товарів та послуг згідно свідоцтва України № 14090 не мав визначеної вартості, умови його передачі погоджені Українською академією аграрних наук, як органом управління, суд вважає, що висновки відповідача в частині порушення позивачем п.5 Декрету Кабінету міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» є необґрунтованими.

Стосовно посилань в акті ревізії на порушення п.7 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», якою заборонено передача права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення в оману споживача щодо особи, яка виготовляє товар, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Суд зазначає, що відповідач посилається на порушення вищезазначеної норми закону у звязку з тим, що виробником товарів 33 класу МКТП, щодо яких видано Свідоцтво № 14090, є ДП «Агрофірма «Магарач», а не Дочірне підприємство «Магарач».

Суд зауважує, що відповідач не надає доказів введення в оману споживача щодо виготовляємих товарів 33 класу МКТП, отже, посилання на порушення п.7 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» є безпідставним.

Щодо посилань в акті ревізії на те, що враховуючи, що державну реєстрацію переходу права власності згідно Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України від 09.02.04 № 2480 проведено 15.03.04, вищевказаною безоплатною передачею також порушено п.5 ст.75 Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436 I (набув чинності з 01.01.04), суд зазначає наступне.

Суд зазначає,що відповідач, посилаючись на допущення відповідачем порушення щодо безоплатної передачі державного майна, посилається на п.5 ст.75 Господарського кодексу України.

Однак, суд зазначає, що Господарський кодекс України набрав чинності з 01.04.2004 року, тобто після здійснення Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН передачі державного майна, яку відповідач вважає незаконною.

Більш того, суд зауважує, що стаття 75 Господарського кодексу України, яка встановлює, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом, на порушення Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН якої посилається відповідач, викладена саме в такій редакції Законом України від 16.06.2005 року.

Отже, посилання відповідача на допущення Агрофірмою «Магарач» ІВіВ «Магарач» УААН порушення п.5 ст.75 Господарського кодексу України суд також вважає безпідставним.

Суд також додатково зазначає, що п.2,4 вимог, що є обовязковими для виконання, носять загальний характер привести правовідносини у відповідність з діючим законодавством, але які саме дії позивач має вчинити для усунення тих порушень, про що було зазначено в акті ревізії, відповідачем взагалі не зазначені.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи не лише ні підтверджені порушення позивачем діючого законодавства, але й відповідачем прийнята вимога, а саме пункти 2 та 4, які взагалі не підлягають виконанню у звязку з їх неконкретністю та незрозумілістю.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Враховуючи вищевикладене, суд не може визнати п.п.2,4 вимог Контрольно-ревізійного управління в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029 такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та у відповідності до наданих податковому органу повноважень .

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсними та скасування п.2,4 вимог КРУ в АР Крим, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати п.п.2,4 вимог Контрольно-ревізійного управління в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029.

При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги про визнання дій Контрольно-ревізійного управління в АР Крим щодо оприлюднення аудиторського звіту № 16 - 21 від 15.10.2010 року до закінчення встановленої чинним законодавством процедури перевірки незаконними та зобовязання Контрольно-ревізійного управління в АР Крим розглянути заперечення ДП підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», викладені у додатку № 1 до звіту на надати на них письмовий висновок, не підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи, що пропорційність стягнення судових витрат не поширюється на правовідносини, повязані з немайновими вимогами, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 03,40 грн.

Судом 31.03.2011 оголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова буде складена у повному обсязі 05.04.2011 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Уточнені позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати п.п.2,4 вимог Контрольно-ревізійного управління в АР Крим від 29.12.2010 року № 01-06-14-14/12029.

3.Стягнути на користь ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (ЄДРПОУ 31332064) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

4. В іншій частині уточнених позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Трещова О.Р.