Рішення № 16202279, 12.05.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" травня 2011 р.Справа № 12/33/5022-502/2011 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Френдій Н.А.

розглянув справу

за позовом Прокурора Козівського району вул. Гвардійська,2, с.Козова, Козівського району,Тернопільської області,47600 в особі Державного комітету рибного господарства України в особі Державного підприємства "Укрриба" вул. Тургенівська, 82/а, м.Київ,04050

третя особа регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1,47728

За участю представників від:

прокурора: Марцун Алла Антонівна- прокурор (посвідчення № 12 від 14.02.11 р. )

позивач: не з'явився

відповідача: не з'явився

третьої особи: ОСОБА_2 (дов.№35 від 12.02.11р.)

Суть справи:

Прокурор Козівського району звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом в інтересах держави в особі Державного комітету рибного господарства України в особі Державного підприємства "Укрриба" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006 року та зобовязати відповідача повернути майно, передане в користування Державному підприємству «Укрриба».

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що перевіркою встановлено, що 1 жовтня 2006року між державним підприємством «Укрриба»та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір зберігання з правом користування №29/06, проте, як вбачається із умов договору даний договір зберігання є удаваним, оскільки його основною ознакою є користування майном за плату, яка є неспіврозмірною з оплатою за послуги зберігання, при цьому враховуючи приписи ст..235 ЦК України відносини сторін за вдаваним правочином регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили; в даному випадку обєктом оренди є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі позивача, а відтак до даного правочину слід застосовувати положення ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», і оскільки даний правочин суперечить вимогам ст.. 5 Закону, п. 30 ст. 6 ЗУ «Про управління державної власності», враховуючи ст.. 203, 215, 287 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач відзиву на позову не надав, в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням від 11.05.2011р., в якому просить відкласти розгляд справи у звязку з неможливістю прибути в засідання по сімейним обставинам.

Приймаючи до уваги, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у поданому клопотанні доказів неспроможності прибуття у судове засідання не надав, крім того особиста відсутність не позбавляє відповідача права звернутись за правовою допомогою до спеціаліста в області права і, таким чином, забезпечити явку свого представника у судове засідання, так як відповідно до ч. 1 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Також, беручи до уваги, що раніше 19.04.2011р. розгляд справи відкладався за клопотанням відповідача для надання можливості останньому підготувати обґрунтований відзив на позов, відтак мав достатньо часу для ознайомлення з позовними вимогами та надання будь-який заперечень з їх приводу, а відтак суд вважає, що ним виконано вимоги процесуального Закону, реалізовано право учасника судового процесу на судовий захист, тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Третя особа у відзиві на позов та її представник в судовому засіданні вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, посилаючись на норми ст.. 5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", ст.. 235 ЦК України, ст.. 287 ГК України.

Згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, пояснення третьої особи, господарський суд встановив:

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України №126/752 від 06.05.2003р. прийнято рішення щодо передачі до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства. Зазначене майно підлягало передачі на баланс Державному підприємству "Укрриба".

Відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства №116 від 03.06.2003р. створено комісію, якою складено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облрибкомбінат" від 03.08.2003р., на баланс Державного підприємства "Укрриба".

01 жовтня 2006 року між Державним підприємством "Укрриба" (замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (зберігач) був укладений договір зберігання з правом користування №29/06 (далі - договір), згідно п.1.1 якого замовник (позивач) зобов'язувався передати, а зберігач (відповідач) - прийняти на зберігання з правом користування згідно акту приймання-передачі від 01.10.2006р. нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди нагульного ставу рибдільниці "Плотича", що знаходиться на балансі Державного підприємства "Укрриба", яке розташоване за адресою: Тернопільська область, Козівський район, с.Глинна.

Пунктом 1.3. зазначеного договору сторони визначили, що майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником.

Відповідно до п.2.2. договору на відповідача покладено обов'язок щомісячної плати за користування майном (згідно з Додатком № 1 "Акт приймання-передачі державного майна") в розмірі, з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць в сумі 276,56грн, в тому числі ПДВ, які потрібно вносити щомісячно до 15 числа наступного за звітним.

З врахуванням п.3.1 договору зберігач має право користуватись переданим йому для зберігання майно на платній основі.

Згідно п. 4.1 договору на замовника покладено обов'язок щомісячної оплати за відповідальне зберігання майна в розмірі, з врахування індексу інфляції, 10,00грн, в тому числі ПДВ. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року.

Строк дії договору визначений з 01.10.2006р. по 01.10.2011р. Додатковою угодою до договору від 16.07.2007р. сторони погодили термін дії договору по 01.10.2055р.

Відповідно до акту приймання-передачі державного нерухомого майна від 01.10.2006р., який є невід'ємною частиною договору, замовник передав, а зберігач прийняв на зберігання з правом користування нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди) пристань ставу, паводковий водоскид ("Монах"), верховинну споруду (рибовловлювач "Шлюз"); балансова вартість майна становить 146630,00грн.

Прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що спірний договір є удаваним правочином відповідно до ст.235 ЦК України, оскільки укладений з метою приховання справжнього предмету договору і уникнення відповідної процедури укладення договору оренди земельної ділянки, як це передбачено ст.124 Земельного кодексу України та ст.51 Водного кодексу України, а також порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про приватизацію державного майна", так як не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації, а гідротехнічні споруди віднесені саме до таких об'єктів, та не проведенням оцінки майна, що передано в користування і не погоджено із Державним комітетом рибного господарства України та із Фондом державного майна України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає в здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як зазначено в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення інтересів держави.

З врахуванням приписів ст.29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

За загальним правилом ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має застосовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, прокурор при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, обґрунтував своє звернення в інтересах держави в особі позивачів по справі тим, що предметом спірного договору є державне майно, що повністю відповідає приписам законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з приписами статті 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Таким чином, даною нормою передбачається, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

Пунктами 1.3., 2.2. договору зберігання з правом користування передбачено використання майна, переданого на зберігання, для здійснення господарської діяльності з метою риборозведення з оплатою за користування у розмірі 276,56грн щомісячно.

Проаналізувавши умови спірного договору та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що оспорюваний прокурором договір є удаваним правочином.

Прихованим правочином є правочин оренди майна, оскільки основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором (пункти 2.2. та п. 4.1. договору).

Відтак, суд вважає, що спірний договір зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006р., є удаваним правочином.

Оскільки, при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала їх внутрішня воля і який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч.2 ст.235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Враховуючи, що об'єктом договору є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Державного підприємства "Укрриба", про що вказано в п.1.1 договору, то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З врахуванням приписів ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 287 Господарського кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Крім того, Державний комітет рибного господарства відповідно до Положення про Державний комітет рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007р. за №42, здійснює функції органу управління у сфері рибного господарства.

Відповідно до п.30 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" для укладення договору оренди державного майна є необхідною згода орендодавця на оренду об'єкта управління.

Проте, матеріали справи свідчать і не заперечується представниками позивачів, що спірне державне майно передано в користування без погодження із органами управління державним майном.

Оскільки, передача спірного державного майна у користування відбулась на підставі договору, без погодження як з Фондом державного майна України, так і з Державним комітетом рибного господарства України та без його дозволу, то суд приходить до висновку, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, суд вважає, що спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди.

Слід зазначити, що такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, викладеної в постанові від 19.08.10. у справі №8/376/09 (за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Державного підприємства "Укрриба" та Відкритого акціонерного товариства "Запорізький рибокомбінат").

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.

Відповідач не спростував позов щодо його підстав та предмету.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним спірного договору зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006 року підлягають задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові від 19.08.2010р. по справі №8/376/09, Постанові від 13.08.2009р. у справі №4/458-ПД-08.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України у разі, якщо за змістом зобов'язання може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами двосторонньої реституції, так як використання майна - послуга "спожита", безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому, такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє, а орендоване майно повертається орендодавцю за недійсним правочином.

Отже, враховуючи правову природу відносин, що виникають між сторонами на підставі договору оренди, а також з огляду на приписи норм чинного законодавства (цивільного та господарського), яке регулює ці відносини, договір оренди визнається недійсним на майбутнє.

Таким чином, суд задовольняє позов прокурора і в частині зобов'язання відповідача повернути Державному підприємству "Укрриба" нерухоме майно - гідротехнічні споруди - пристань ставу, паводковий водоскид ("Монах"), верховинну споруду (рибовловлювач "Шлюз"), що розташоване за адресою: Тернопільська область, Козівський район, с.Глинна, передане на підставі договору зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006р. та акту приймання - передачі від 01.10.06.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006., укладений між Державним підприємством "Укрриба" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

3. Зобовязати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1,повернути Державному підприємству "Укрриба", м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-а, код ЄДРПОУ 25592421 нерухоме майно - гідротехнічні споруди - пристань ставу, паводковий водоскид ("Монах"), верховинну споруду (рибовловлювач "Шлюз"), що розташоване за адресою: Тернопільська область, Козівський район, с.Глинна, передане на підставі договору зберігання з правом користування №29/06 від 01.10.2006р. та акту приймання - передачі від 01.10.06.

4. Стягнути із Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1:

- в дохід Державного бюджету України (р/р 31111095700002, банк одержувача ГУДКУ у Тернопільській області, одержувач платежу УДК у м. Тернополі, МФО банку 838012, код ЄДРПОУ 23588119) 85,00грн. державного мита;

- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на р/р 31210264700002 у ГУДКУ у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, код 22050003, одержувач: Державний бюджет м. Тернополя.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) 17 травня 2011р. рішення через місцевий господарський суд.

СуддяН.А. Френдій