Рішення № 16201908, 15.06.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.11 Справа№ 5015/2001/11

За позовом Львівська державна залізниця

До відповідача Державне підприємство «Львівський облавтодор»ДАК «Автомобільні дороги України»

Про стягнення 9700000,00 грн. боргу

Суддя Довга О.І.

Секретар Скремета О.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю

Від відповідача : ОСОБА_2 - довіреність б/н від 09.03.2011 року

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).

Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу на адресу суду не надходило.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Львівської державної залізниці, м. Львів, до Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів, про стягнення 9700000,00 грн.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у попередніх ухвалах суду.

27.08.2010 року господарським судом Львівської області постановлено рішення по справі № 4/2369-5/145, яким: - Державному територіально-галузевому обєднанню «Львівська залізниця»у задоволенні первісного позову про стягнення 9700000,00 грн. з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»відмовлено повністю; - Дочірньому підприємству «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»у задоволенні зустрічного позову до Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця»про визнання договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги недійсним відмовлено повністю.

30.11.2010 року Львівським апеляційним господарським судом винесено постанову, котрою рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2010 року у справі №4/2369-5/145 залишено без змін, а апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»та Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця»без задоволення.

09.02.2011 року Вищим господарським судом України постановлено постанову у справі № 4/2369-5/145, відповідно до якої постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року та рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2010 року у справі № 4/2369-5/145 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до господарського суду Львівської області. В решті частини рішення та постанову залишено без змін.

Постанову Вищого господарського суду України мотивовано наступним.

Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач платіжним дорученням № 1337 від 16.08.2004 року, у графі «Призначення платежу»якого зазначено «Поворотна фінансова допомога згд. дог. № Л/НФ-04952/НЮ від 16.08.2004 р. і листа № 02-1/1316 від 13.08.2004 р.», перерахував відповідачу 9700000,00 грн.

Господарські суди першої та другої інстанцій, встановивши, що позивач надав Дочірньому підприємству «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»поворотну фінансову допомогу у розмірі 9700000,00 грн. не на підставі Договору № Л/НФ-04952/НЮ, а до моменту його підписання, не врахували викладене вище та передчасно відмовили позивачеві у задоволенні позовних вимог про стягнення вказаної суми грошових коштів, помилково зазначивши, що єдиною підставою позовних вимог Залізниці є Договір № Л/НФ-04952/НЮ.

Ухвалою господарського суду від 13.04.2011 року розгляд справи призначено на 10.05.2011 року.

З підстав, викладених у попередніх ухвалах суду, розгляд справи відкладався.

Представник позивача у судове засідання зявився, позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання забезпечив, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа ( позивач ) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.

Сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

13 серпня 2004 року на адресу позивача направлено листа за № 02-1/1316, з якого вбачається, що ДП «Львівський облавтодор»просить надати йому поворотну фінансову допомогу у розмірі 9,7 млн. грн.

16 серпня 2004 року позивач за допомогою платіжного доручення № 1337, у графі «Призначення платежу»якого зазначено: «Поворотна фінансова допомога згд. дог. № Л/НФ-04952/НЮ від 16.08.2004 р. і листа № 02-1/1316 від 13.08.2004 р.», перерахував відповідачеві грошові кошти у розмірі 9700000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2011 року у справі №4/2369-5/145 підтверджено, що спірні кошти були перераховані Львівською державною залізницею на користь Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України»до моменту підписання Договору № Л/НФ-04952/НЮ.

Суд, розглянувши та дослідивши докази по справі, вислухавши пояснення представників сторін, прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Враховуючи позицію Вищого господарського суду України по справі № 4/2369-5/145, а також ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, підставою позовних вимог Львівської державної залізниці не є виключно Договір від 16.08.2004 року №Л/НФ-04952/НЮ (надалі Договір).

Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, за загальним правилом, умови договору не поширюються на відносини, що виникли до моменту його укладення, якщо його положеннями не визначено протилежне.

Як підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2011року, спірні кошти були перераховані відповідачеві до моменту підписання Договору № Л/НФ-04952/НЮ.

Враховуючи те, що умови, передбачені ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторонами у Договір не включено, суд не знаходить правових підстав для висновку про те, що кошти згідно з платіжним дорученням № 1337, могли бути перераховані на підставі Договору від 16.08.2004 року № Л/НФ-04952/НЮ.

За таких умов, фактична підстава позову зводиться до листа від 13.08.2004 року №02-1/1316 та платіжного доручення від 16.08.2004 року №1337.

У відповідності з ст.ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Як вбачається з ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобовязання може виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач та відповідач підпадають під визначення субєктів господарювання, договірні зобовязання (у. т.ч. і ті, що стосуються надання поворотної фінансової допомоги), що виникають між ними, носять характер господарських.

Приписами ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строк дії договору, як істотна його умова, ні листом від 13.08.2004 року № 02-1/1316, ні платіжним дорученням від 16.08.2004 року №1337 не визначений.

Як слідує з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Натомість, лист від 13.08.2004 року № 02-1/1316 підписаний іншою особою від імені Ю.М. Тарасовича і печаткою Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»не скріплений.

З положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, ані лист від 13.08.2004 року № 02-1/1316, ані платіжне доручення від 16.08.2004 року №1337 не можуть у своїй сукупності слугувати належними та допустимими доказами укладення між позивачем та відповідачем договору про надання поворотної фінансової допомоги.

Також, суд звертає увагу і на те, що позивач, як це слідує з позовної заяви від 19.09.2005 року № НЮ-1275 та доповнення до позовної заяви від 19.09.2005 року № НЮ-927, просить стягнути з відповідача на свою користь 9700000,00грн., отриманих на підставі Договору від 16.08.2004 року № Л/НФ-04952/НЮ про поворотну фінансову допомогу, а також інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 1517319,00 грн.

Згідно з п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як це стверджується матеріалами справи, клопотання про вихід за межі позовних вимог Львівською державної залізницею не заявлено, а факт перерахування 9700000,00 грн. на підставі Договору від 16.08.2004 року № Л/НФ-04952/НЮ не підтверджується належними та допустимими доказами по справі.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Судові витрати, як це слідує з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на позивача.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст.ст. 207, 631, 638, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, ст.ст. 55, 173, 174, 179, 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог відмовити повністю .

Суддя Довга О.І.

Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.

Суддя Довга О.І.