Постанова № 16197471, 06.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2011 № 17/109

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів: Сухового В.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі: Трохліб О.Г.

в судове засідання зявились представники:

від позивача ОСОБА_1- довіреність №125 від 19.11.2010 року;

від відповідача ОСОБА_2- довіреність №141 від 08.02.2010 року;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум»,

на рішення господарського суду міста Києва від 30 березня 2011 року

у справі № 17/109 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум», м. Кременчук, Полтавська область,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ферум» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Українська лізингова компанія» про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу (а.с. 4-8).

Рішенням господарського суду м. Києва від 30 березня 2011 року по справі № 17/109 в позові відмовлено повністю (а.с. 241-245).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 07 квітня 2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30 березня 2011 року у справі № 17/109 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу позивач посилається на неврахування місцевим господарським судом того, що підставою визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-68/08-обл. від 23 квітня 2008 року є саме невідповідність останнього частині 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2011 року прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено розгляд справи на 23 травня 2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2011 року розгляд справи № 17/109 було відкладено на 06 червня 2011 року.

27 травня 2011 року до апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити рішення господарського суду міста Києва по справі № 17/109 від 30 березня 2011 року в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 06 червня 2011 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення місцевого господарського суду від 30 березня 2011 року без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 06 червня 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

23 квітня 2008 року між ТОВ «Українська лізингова компанія» (Лізингодавець) та ТОВ «Ферум» (Лізингоодержувач) було укладено договір № 01-68/08-обл фінансового лізингу (надалі Договір) (т. І а.с. 12-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу зобовязується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (Додаток № 2 до Договору), а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Згідно Специфікації лізингодавець передав лізингоодержувачу перевантажувач металу QLYS10DZ, 2008 року випуску, загальною вартістю 909000,00 грн. (т. І а.с. 16).

Відповідно до п. 3.1. цього Договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі згідно Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, що відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: 3.1.1. суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу;3.1.2. винагороду (комісію) відповідачеві за отриманий у лізинг предмет лізингу.

На виконання умов Договору 23 квітня 2008 року сторонами було підписано Загальні умови фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) (т. І. а.с. 18-20).

Пунктом 3.6 Загальних умов фінансового лізингу передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

Згідно з п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу на дату сплати, визначену пунктом 3.5 Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з графіком та Загальними умовами, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо * k - Sо, де: Sо - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу згідно п. 3.5. Загальних умов, та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долара США, за яким АКІБ «УкрСиббанк»по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується.

Якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш ніж на 0,6 відсотка курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержувач зобовязаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.

Пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 27 березня 2009 року до договору фінансового лізингу пункт 3.9 Договору викладено дещо в іншій редакції. Зокрема, зміни відбулися шляхом виключення слів «та останнього лізингового платежу» після слів «крім авансового лізингового платежу» (т. І а.с. 21-24).

Позивач просить визнати пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-68/08-обл. від 23 квітня 2008 року недійсним. При цьому скаржник посилається на те, що п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, винагорода на підставі п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США за даними банку. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що умовами Договорів позивача зобовязано сплачувати на користь відповідача наступні платежі : авансовий платіж (п.3.1. Договорів, п. 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (п. 3.1. Договорів). В свою чергу лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди відповідачу за отримане в лізинг майно (п. 3.1.2. Договорів, п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та суми передбаченої п.3.9. Загальних умов фінансового лізингу винагороди.

Чинним законодавством передбачено можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди сторонами передбачено п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також четвертою колонкою Графіку сплати лізингових платежів (додатки № 1 до договорів), отже розмір платежу, як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.

Загальними умовами фінансового лізингу (п. 3.9.) передбачено інший, ніж в п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, вид платежу, оскільки за змістом цих пунктів встановлено різні порядки визначення розміру таких винагород.

Виходячи з умов договору фінансового лізингу, у п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу та в четвертій колонці Графіку сплати лізингових платежів сторонами визначено конкретний розмір платежу як винагороди Лізингодавцю за отримане в лізинг майно, в той час як п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж як винагорода, що підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобовязаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Одним з принципів приватного права, зокрема господарського та цивільного, в межах якого між сторонами виникли правовідносини з договору поставки є принцип свободи договору, яким керуються учасники господарських відносин відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За частиною 1 статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України гривні; частиною 2 цієї ж статті допускається можливість для сторін визначити грошовий еквівалент зобов'язання (вираженого у грошовій одиниці України) в іноземній валюті. У разі, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Матеріалами справи зокрема додатком № 2 до договору 01-68/08-обл фінансового лізингу від 23 квітня 2008 року ( а.с. 16), встановлено, що придбання лізингодавцем предмету лізингу (перевантажувача металу QLYS10DZ) було здійснено у ФОП ОСОБА_3 на території України і відповідно за національну валюту України. Отже відсутні підстави для формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті, оскільки відсутня імпортна складова у структурі предмету лізингу.

Колегія суддів враховує те, що чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, але не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті. Проте пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-68/08-обл. суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998, та порушує загальні принципи права.

При застосуванні сторонами у договорі принципу свободи договору сторони повинні враховувати в комплексі з іншими принципами,як певної системи. Зокрема принципу справедливості добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України, та ст. 6 ГК України).

Принцип справедливості, який є одним з загальних принципів права, дає можливість коректувати певні норми права, якщо їх застосування в конкретному випадку веде до явно несправедливого результату. Основне призначення цього принципу, вбачається в "наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину".

Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору.

Один із проявів цього принципу містить класичне правило добросовісності в договірних зобов'язаннях, згідно з яким боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

Загалом зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

В цьому зв'язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того звісно, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів.

Курсова різниця між гривнею України та доларом США за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак, зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди, суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.

Під час формування цін застосування доларового еквіваленту на продукцію (послуги), в структурі собівартості якої відсутній імпорт, призводить до необгрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.

Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-68/08-обл., є дискримінаційним та дає можливість Лізингодавцю не виконуючи ніяких додаткових послуг, отримати за рахунок Лізингоодержувача економічну вигоду від інфляційних процесів в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено вище, пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-68/08-обл. суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», чинному законодавству та принципам права, а тому, має бути визнаний недійсним.

Посилання місцевого господарського суду на те, що п. 3.9 не суперечить п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу спростовуються судовою колегією, оскільки п. 3.9 суперечить чинному законодавству України, зокрема ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Тому, позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум» про визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-68/08-обл. від 23 квітня 2008 року підлягає задоволенню в повному обсязі.

Колегією суддів апеляційного господарського суду враховано практику розгляду аналогічних спорів Вищим господарським судом України, викладену зокрема, у постановах від 07 липня 2010 року у справі № 53/604-53/605, від 22 вересня 2010 року по справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618, від 10 березня 2011 року у справі № 38/356,від 15 березня 2011 року у справі № 59/329-10, від 26 травня 2011 року у справах № 59/363-10, №59/361-10.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум» підлягає задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 30 березня 2011 року необхідно скасувати у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України, «Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита».

Керуючись ст.ст. 99, 101-102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум» на рішення господарського суду м. Києва від 30 березня 2011 року у справі № 17/109 задовольнити.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 30 березня 2011 року по справі № 17/109 скасувати.

3.Прийняти нове рішення:

«1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-68/08-обл. від 23 квітня 2008 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Ферум» (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Профспілкова, 5, код 23814604) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (01001, вул. Михайлівська, 12, код 30575865).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (01001, вул. Михайлівська, 12, код 30575865)» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум» (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Профспілкова, 5, код 23814604) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (01001, вул. Михайлівська, 12, код 30575865)» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум» (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Профспілкова, 5, код 23814604) 42 грн. 50 коп. державного мита за розгляд справи у Київському апеляційному господарському суді.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6.Справу № 17/109 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддяЧорногуз М.Г

СуддіСуховий В.Г.

Агрикова О.В.