Постанова № 16179825, 14.06.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2011 року Справа № 1170/2а-1330/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хилько Л.І.

при секретарі Бабіч О.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_2) до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції (далі-відповідач, Кіровоградська ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 13.10.2010 р. №0002221710/0, від 05.01.2011 р. №0002221710/1, від 03.03.2011 р. №0002221710/2, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції (далі-відповідач, Кіровоградська ОДПІ) від 13.10.2010 р. №0002221710/0, яким зобовязано позивача сплатити ПДВ в сумі 6587,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3293,50 грн.; від 05.01.2011 р. №0002221710/1, який встановлено новий граничний термін сплати зобовязання з ПДВ в сумі 6587,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3293,50 грн.; від 03.03.2011 р. №0002221710/2, яким встановлено новий граничний термін сплати зобовязання з ПДВ в сумі 6587,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3293,50 грн..

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що при формуванні у відповідні податкові періоди з 01.04.2008 р. по 30.04.2008 р., з 01.06.2008 р. по 31.10.2008 р. суми валових витрат та суми податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ПП «Агромегапостач» не були порушені вимоги закону, оскільки, господарські операції з вказаним контрагентом носили реальний характер, послуги та товари фактично придбані позивачем з метою їх використання у власній господарській діяльності. Позивач також посилається на те, що діяльність ПП «Агромегапостач»не мала фіктивного характеру, і взагалі позивач не повинен нести відповідальність за недотримання вимог закону своїм контрагентом. Відповідно, позивач зазначає про те, що ним не порушувалися вимоги п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1 ст.203, п.1 п.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

Відповідач надав заперечення на адміністративний позов, яке обґрунтоване тим, що за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання нею вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Агромегапостач»за період з 01.04.2008 р. по 30.04.2008 р., з 01.06.2008 р. по 31.10.2008 р. виявлено порушення Закону України «Про податок на додану вартість»- донараховано податку на додану вартість в сумі 6587,00 грн., а саме за квітень 2008 р. на суму 1240,0 грн., за червень 2008 р. на суму 1350,0 грн., за липень 2008 р. на суму 1767,0 грн.. за серпень 2008 р. на суму 720,00 грн., за вересень 2008 р. на суму 1160,00 грн., за жовтень 2008 р. на суму 350,00 грн.. Окрім того, відповідач зазначив, що діяльність контрагента позивача ПП «Агромегапостач»носила фіктивний характер. Фактично товари та послуги позивачеві від вказаного підприємства не поставлялися, так як у позивача відсутні (не надані для перевірки) акти приймання-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, що підтверджують отримання товару. Відповідач зазначає, що оскільки діяльність ПП «Агромегапостач»є фіктивною, відповідно правочини, укладені вказаним підприємством з позивачем, є нікчемними правочинами в силу положень статей 203, 215, 228 ЦК України. Таким чином, позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту по господарським операціях з ПП «Агромегапостач»порушено вимоги п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. та норми цивільного законодавства в сфері укладання договорів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та доповненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, наполягаючи при цьому на правомірності дій відповідача та відсутності підстав для задоволення вимог позивача.

Проаналізувавши правовідносини сторін та надавши їм правову оцінку, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного.

ФОП ОСОБА_2 (далі позивач) є фізичною особою-підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 03.03.1998р. (а.с.68), ідентифікаційний номер №2239904642.

Згідно ст.1 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.

Кіровоградська ОДПІ (далі відповідач), в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України, є субєктом владних повноважень, рішення якого оскаржене.

01.10.2010 р. посадовими особами Кіровоградської ОДПІ складений Акт № 127/1710/НОМЕР_1 (далі акт перевірки) про результати невиїзної документальної перевірки СПД фізичної особи ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Агромегапостач»за період з 01.04.2008 року 30.04.2008 року, з 01.06.2008 року по 31.10.2008 року (а.с.11-24).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 р. № 0002221710/0 (а.с.25), яким позивачу визнано суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на загальну суму 9880,50 грн. (з ПДВ 6587,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 3293,50 грн.).

В процедурі адміністративного оскарження, рішенням Кіровоградської ОДПІ № 27069/10/25-018 від 24.12.2010 р. (а.с.78-80) податкове повідомлення-рішення №0002221710/0 від 13.10.2010 р. залишено без змін, а скаргу позивача (а.с.76-77, зв.) без задоволення.

05.01.2011 р., у відповідності до вимог п.5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідачем прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 05.01.2011 р. №0002221710/1 (а.с.82) про встановлення нового граничного терміну сплати податкового зобовязання з ПДВ.

В процедурі адміністративного оскарження, рішенням ДПА у Кіровоградській області № 519/10/25-014 від 21.02.2011 року (а.с.87-89) та рішенням ДПА України №2886/3/25-0315 від 24.03.2011 року податкові повідомлення-рішення №0002221710/0 від 13.10.2010 р. (№0002221710/1 від 05.01.2011 р.) залишено без змін, а скаргу позивача (а.с.83-85, зв.) без задоволення.

03.03.2011 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.03.2011 р. № 0002221710/2 (а.с.90), яким встановлено новий граничний термін сплати податкового зобовязання з ПДВ (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на загальну суму 9880,50 грн..

Як вбачається з податкових повідомлень-рішень та акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки зазначено, що за період з 01.04.2008 року по 30.04.2008 року та з 01.06.2008 року по 31.10.2008 року встановлено завищення податкового кредиту на суму 6587,00 грн., в тому числі за квітень 2008 року на суму 1240,00 грн., за червень 2008 року на суму 1350,00 грн., за липень 2008 року на суму 1767,00 грн., за серпень 2008 року на суму 720,00 грн., за вересень 2008 року на суму 1160,00 грн., за жовтень 2008 року на 350,00 грн.. Також в акті перевірки вказано, що в перевіряємому періоді позивач мала господарські відносини з ПП «Агромегапостач, а саме позивач придбала у ПП «Агромегапостач»товар для використання його в своїй підприємницькій діяльності. На підставі акта від 05.08.2010 року №24/23-60/34813310 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Агромегапостач»(код за ЄДРПОУ 34813310) з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ за період 22.01.2007 року по 30.06.2010 року»було встановлено, що ПП «Агромегапостач»безпідставно сформовано податкові зобовязання (задекларовані в деклараціях та уточнюючих розрахунках) за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів покупців. Реєстрація даного підприємства відбулася 18.01.2007 року на підставну особу ОСОБА_3, волевиявлення гр. ОСОБА_3 не було направлено на створення ним підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. У листопаді 2009 року за винагороду ПП «Агромегапостач»було перереєстроване на гр. ОСОБА_4. Юридично гр. ОСОБА_4 став директором підприємства, але підприємницькою діяльністю не займався. На підставі цього, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 року було скасовано державну реєстрацію ПП «Агромегапостач». Таким чином позивач, за перевіряємий період, включила до складу податкового кредиту податкові накладні, які були виписані ПП «Агромегапостач»по поставлених товарах. Як зазначає відповідач, вказані податкові накладні не підлягають включенню до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, так як виписані на підставі нікчемного правочину.

Виходячи з цього, відповідач робить висновок, що діяльність контрагента позивача ПП «Агромегапостач»носила фіктивний характер. Фактично товари та послуги позивачеві від вказаного підприємства не поставлялися у звязку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Оскільки діяльність ПП «Агромегапостач»є фіктивною, відповідно правочини, укладені вказаним підприємством з позивачем є нікчемними правочинами в силу положень статей 203, 215, 228 ЦК України, а отже, позивач не мав права формувати свої валові витрати та податковий кредит по господарським операціях з ПП «Агромегапостач».

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з наступного.

П. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на день виникнення спірних правовідносин, визначено, що господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на день виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Частиною 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на день виникнення спірних правовідносин визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст вищенаведених норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо-визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обовязковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України «Про податок на додану вартість»,Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29.07.2010 р. К-5814/07, від 30.11.2010 р. К-33194/1, постанові ВАСУ від 11.11.2010 р. у справі № К-23404/07, від 28.10.2010 р. у справі № К-19470/07, від 08.07.2010 р. у справі № К-23280/07, інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Такої правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

Юридичний статус ПП «Агромегапостач»підтверджується наступними документами: витягом з ЄДРПОУ стосовно ПП «Агромегапостач»(а.с.115-зв.), довідкою органу статистики про включення ПП «Агромегапостач»до ЄДРПОУ (а.с.116-зв.), свідоцтвом про реєстрацію ПП «Агромегапостач»платником ПДВ від 15.03.2007 р. (а.с.70).

З вище перелічених документів видно, що контрагент позивача - ПП «Агромегапостач», на момент проведення господарських операцій з позивачем ще не був ліквідованим, його діяльність в установленому законом порядку не припинялася (рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 р.), з ЄДРПОУ підприємство не виключалося, щодо підприємства не порушувалася справа про банкрутство, підприємство було платником ПДВ (а.с.109-110, зворот).

Відповідачем не надано суду доказів анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Агромегапостач»в 2008 році.

Як вбачається із розяснення Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Доказами, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП «Агромегапостач», а також факт використання придбаних позивачем товарів у межах власної підприємницької діяльності у 2008 році є первинні бухгалтерські документи, а саме: видаткові накладні (а.с.62-64), податкові накладні (а.с.65-67), банківська виписка по особовому рахунку (а.с.71), платіжні доручення (а.с.72-74), копії яких містяться в матеріалах справи. Вказані документи мають усі обовязкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

В акті перевірки на сторінках 11, 12 відповідачем зазначено (не заперечується факт), що позивачем проведено розрахунки грошовими коштами з ПП «Агромегапостач». Тобто, позивач сплатив суми податку на додану вартість в ціні придбаних від ПП «Агромегапостач»товарів.

Проаналізувавши доводи відповідача в частині того, що господарські операції позивач здійснював з фіктивним підприємством ПП «Агромегапостач», суд не погоджується з такими висновками враховуючи наступне.

В акті перевірки та в судовому засіданні відповідач в обґрунтування фіктивної діяльності ПП «Агромегапостач»посилається на копію постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 року та на поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с.111-114), які вони давали в 2010 році (що стали підставою для ліквідації ПП «Агромегапостач), тобто вже після проведення податкової перевірки позивача працівникам ГВПМ ДПІ у м. Кіровограді.

Суд вважає, що пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не можуть бути єдиними та достатніми доказами обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки, та ці пояснення не можуть бути визнані належними доказами у розумінні ст. 70 КАС України.

Крім того, відповідачем не доведено суду, що ПП «Агромегапостач», створені з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків. В Акті перевірки відсутні дані про порушення кримінальної справи щодо винних осіб або по факту здійснення фіктивного підприємництва. Доказів створення підприємства з метою прикриття незаконної діяльності може бути тільки вирок суду, що набрав законної сили, відповідачем не надано.

Визначальним при винесенні податкових повідомлень-рішень, як зазначено в акті перевірки від 01.10.2010 р., перевіряючі вважають фіктивність контрагента позивача ПП «Агромегапостач», укладення угод позивачем з даним контрагентом без мети настання реальних наслідків. Але суд вважає, що позивач не може відповідати за те, що його контрагент в майбутньому може виявитись фіктивним підприємством та за рішенням суду бути ліквідований, оскільки на момент виникнення з позивачем господарських відносин, ним були надані правовстановлюючі документи та відповідачем не доведено, що в 2008 році контрагент позивача не був платником податків. Окрім того, позивач надав до суду відповідні первинні документи, що засвідчують отримання від контрагента товару (послуг) та внесення оплати за них. Тому, викладені в акті перевірки висновки суд не може взяти за основу при винесенні рішення з підстав, на які суд посилається раніше щодо наявності доказів фіктивності вказаного підприємства.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт придбання позивачем товарів, робіт, послуг. Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій позивачем, добросовісність позивача, як платника податків, а також доказів, які б свідчили про фіктивність господарських операцій зі сторони позивача.

Пунктом 1.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Згідно п.17.1 ст.17 даного Закону, штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому п. 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

У відповідності з вимогами п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 п.4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, підставою для нарахування сум штрафних (фінансових) санкцій законом визначено обставину нарахування суми податкового зобовязання (основного платежу) податковим органом. Крім того, максимальний розмір штрафної (фінансової) санкції не може перевищувати 50 % від суми донарахованого податкового зобовязання.

Суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення №0002221710/0 від 13.10.2010 р., №0002221710/1 від 05.01.2011 р., №0002221710/2 від 03.03.2011 р. прийняті відповідачем протиправно, з порушенням вимог п. 1.5 ст. 1, п. 17.1, п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 06.03.2008 р. № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності субєкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Встановлення невідповідності діяльності субєкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у ході судового розгляду встановлено невідповідність вищеназваним нормам оспорюваних позивачем повідомлень-рішень від 13.10.2010 р. №0002221710/0, від 05.01.2011 р. №0002221710/1, від 03.03.2011 р. №0002221710/2, винесених Кіровоградською ОДПІ відповідно фізичній особі субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_2, а відповідачем правомірність цих рішень не доведена, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, оскільки названими рішеннями порушено права та інтереси ФОП ОСОБА_2,

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції винесені не на підставах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є незаконними та підлягають скасуванню.

Так як судове рішення, ухвалене по справі, у якій позивач не є субєктом владних повноважень, у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються з Державного бюджету України на користь позивача.

Позивачем документально підтверджено сплата судового збору в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією №15 від 04.04.2011 р. (а.с.2), так як адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, то відшкодування витрат, повязаних зі сплатою судового збору підлягає повному відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 70, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції від 13.10.2010 року № 0002221710/0.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції від 05.01.2011 року № 0002221710/1.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції від 03.03.2011 року № 0002221710/2.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 15.06.2011 року

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько