Рішення № 16175991, 08.06.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" червня 2011 р.

Справа № 16/5025/672/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлантік ОІЛ”, м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами”, м. Шепетівка

про стягнення 728 335,43 грн., з яких: 578 000,00 грн. основної заборгованості, 97 111,92 грн. пені, 35 836,00 грн. інфляційних нарахувань та 17 387,51 грн. 3% річних

Суддя В. В. Магера

Представники сторін:

від позивача – Тайкач І.П. –директор товариства;

Палій О.Л. - за довіреністю від 26.04.2011 р.;

від відповідача –Попов А.С. - за довіреністю від 07.10.10 р.

Рішення приймається 08.06.2011р., оскільки в засіданні 02.06.2011р. оголошувалась перерва.

В засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Суть спору: Позивач звернувся з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача 728 319,12 грн., з яких 578 000,00 грн. основної заборгованості; 97 111,92 грн. пені, 35 836,00 грн. інфляційних нарахувань та 17 387,51 грн. 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно договору поставки нафтопродуктів №71 ТОВ „АТЛАНТІК ОІЛ” (позивач) перераховує 100% передоплату за товар ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” (відповідач), після чого отримує товар (дизпаливо).

Зазначає, що 10.10.2008 р. згідно договору, рахунка-фактури №627 від 10.10.2008 року позивачем було перераховано 100% передоплату за товар (дизпаливо) на рахунок № 26006301211488 в ФШБ в м. Шепетівка, Хмельницької області Відповідача у розмірі 738 000,00 грн., двома банківськими платежами 300 000,00 та 438 000,00 грн. (підтверджується платіжними дорученнями № 721, 724 від 10.10.2008 року та банківськими виписками).

Позивач вказує, що 14.10.2008 року було встановлено, що відповідач відмовився надати товар (дизпаливо) та повернути кошти, мотивуючи що в нього змінились банківські реквізити, в результаті було направлено відповідачу вимогу №40 від 14.10.2008 року щодо повернення коштів. Проте, кошти в сумі не були повернуті.

Згодом, з 12.03.09 по 23.04.09 року відповідачем було перераховано частково грошові кошти по договору позивачу в розмірі 160 000,00 грн. (підтверджується банківськими виписками).

Залишок заборгованості в сумі 578 000,00 грн. відповідачем не було сплачено.

Відповідачу було направлено претензію №1 від 23.02.2011р. з проханням сплатити заборгованість в розмірі 578 000,00 грн., яку відповідач отримав 02.03.2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням (додається). Відповідь на претензію відповідач так і не надав відповідно до діючого законодавства.

Позивач посилається на ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в судовому засіданні 16.05.11 р. подано письмову заяву, яку прийнято судом, про уточнення розміру позовних вимог (їх зменшення), в якій він просив суд стягнути з відповідача на свою користь 728 319,12 грн., з яких 578 000,00 грн. основного боргу; 52 035,36 грн. пені; 79 186,00 грн. інфляційних нарахувань та 19 097,76 грн. 3% річних.

В засіданні суду 02.06.2011р. представником позивача подано письмову заяву від 30.05.2011р., згідно якої позивач частково відмовляється від позовних вимог про стягнення пені, збільшує розмір інфляційних нарахувань та зменшує розмір трьох процентів річних, не збільшуючи при цьому ціну позову, з якої сплачено державне мито при поданні позову.

Обґрунтовуючи подану заяву про уточнення позовних вимог та про відмову від позову щодо стягнення пені, позивач вказує, що згідно із випискою по особовому рахунку ТОВ „АТЛАНТІК ОІЛ” №26007001973061 за 12.03.2009р. відповідач сплатив 10 000,00 грн. на користь позивача з призначенням платежу „повернення коштів згідно листа №40 від 14.10.2008р.”, чим фактично визнав вимогу про повернення заборгованості у розмірі 738000,00 грн., частина якої у розмірі 578 000,00 грн. є предметом позовних вимог по даній справі.

У зв'язку з цим перерахунку підлягає індекс інфляції за користування чужими коштами у розмірі 578000,00 грн. за період з 12.03.2009р. по 26.04.2011р. Згідно із уточненим розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції, що є додатком №1 до цієї заяви, сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 12.03.2009р. по 26.04.2011р. складає 709784,00грн., в тому числі інфляційні нарахування у розмірі 131 784,00 грн.

Розмір трьох процентів річних згідно з Уточненим розрахунком процентів, що є Додатком №2 до цієї заяви, складає 18527,67грн. Загальний розмір уточнених позовних вимог (ціна позову) складає 728311,67грн.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 728 311,67 грн., з яких 578 000 грн. основного боргу, 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань, 18 527,67 грн. 3% річних. Від стягнення 52 035,36 грн. пені позивач відмовляється.

У відповідності до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищевказана заява позивача про уточнення позовних вимог судом приймається як така, що не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому судом взято до уваги, що предмет та підстави позову позивачем не змінено.

Крім того, позивач відмовився від позову в частині стягнення 52 035,36 грн. пені. Наслідки відмови від позову в цій частині представнику позивача відомі. Враховуючи те, що відмова позивача від позову в частині стягнення 52 035,36 грн. пені підписана повноважним представником позивача, не суперечить законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, вона приймається господарським судом.

В засіданні суду 08.06.2011р. позивачем подано заяву (доповнення до заперечення на пояснення позивача), згідно якої позивач стверджує, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов’язання щодо повернення попередньої оплати за договором поставки в сумі 578 000,00 грн.

За таких обставин, позивач просить суд: в разі необхідності, для правильного вирішення спору захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача: заборгованість в розмірі 578 000,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 131 784,00 грн., три відсотки річних в сумі 18 527,67 грн., всього в сумі 728 311,67 грн.

Суд, оцінивши подану заяву позивача на відповідність діючому законодавству, враховуючи заявлені вимоги та підстави позову із врахуванням фактичних обставин справи, вважає за необхідне вказану заяву відхилити, зважаючи на наступне:

Згідно ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Частиною 5 ст. 54 ГПК України передбачено, що позовна заява, крім іншого, повинна містити: виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

При цьому, позивач, звертаючись із заявою від 08.06.2011р. - вийти за межі позовних вимог, наполягав на стягненні з відповідача заборгованості в розмірі 578 000,00 грн., інфляційних нарахувань в сумі 131 784,00 грн., три відсотки річних в сумі 18 527,67 грн., всього в сумі 728 311,67 грн. посилаючись на подані в обґрунтування позову докази. Із врахуванням вищенаведених норм, позивачем при зверненні із даним позовом були сформовані позовні вимоги, підстави позову та подані відповідні докази на підтвердження позовних вимог. Саме на таких вимогах та підставах позову позивач наполягав, звертаючись із заявою від 08.06.2011р.

Тому суд із власної ініціативи не вправі виходити за межі позовних вимог, змінючи при цьому предмет та підстави позову, за позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні та у поданому поясненні повідомив суд, що між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини щодо постачання продукції - дизпалива обсягом 120.000,00 кг. вартістю 738 000,00 грн. Зазначені відносини виникли на підставі рахунку-фактури ЗСФ-0000627 від 10.10.2008 р., тобто договірні відносини виникли за спрощеною системою укладання договорів.

Посилання позивача на умови договору поставки №71 є недоречними, оскільки цей договір укладався в інший час ніж виникли спірні правовідносини, про що свідчить відсутність будь-яких посилань на умови зазначеного договору в рахунку-фактурі відповідача , а також в платіжних документах позивача.

На підставі зазначеного рахунку ТОВ „Атлантік ОІЛ” повинно було сплатити ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” кошти на вказаний рахунок в Райффайзен банк „Аваль”. Натомість позивач провів перерахування коштів на рахунок у Промінвестбанку. Зазначена помилка позивача мала значення для належного виконання умов постачання продукції, оскільки Постановою НБУ від 07.10.2008 р. було оголошено мораторії на виконання зазначеним банком своїх зобов'язань строком на 6 місяців.

В свою чергу, ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” через помилку позивача не виконувало зобов'язання щодо постачання продукції.

Незважаючи на помилку позивача, вже 14.10.2008 р. ТОВ „Атлантік ОІЛ” надіслало ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” пропозицію про повернення грошових коштів, при цьому мотивуючі своє прохання „зміною реквізитів партнера”.

Зазначена пропозиція є односторонньою зміною умов укладеного договору поставки і тому не підлягає до примусового задоволення.

На думку відповідача, ТОВ „Атлантік ОІЛ” помилково вважає, що має право отримати від ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” грошові кошти у розмірі 578 000,00 грн. з підстав, викладених у позовній заяві, як заборгованість.

Тому, посилаючись на викладені у письмових поясненнях обставини просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Атлантік ОІЛ”, м. Київ зареєстроване як юридична особа 30.10.2007р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №259298 серія А01., значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки головного управління статистики у м. Києві №279468 від 19.07.2010р.

Згідно договору №71 (без дати) ВАТ „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами” як постачальник та ТОВ „Атлантік ОІЛ”, як покупець, передбачено, що постачальник зобов’язується передати у погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, нафтопродукти, найменування, кількість, ціна, які вказані в накладних документах на товар, які формуються на кожну партію товару, яка постачається, на кожну окрему партію товару, яка постачається, в рамках діючого договору (п.п. 1.1 договору).

Вказаним договором сторони передбачили, що постачання товару здійснюється на основі заявки покупця, партіями в кількості і ціні які передбачені додатковими угодами і є невід'ємними частинами цього договору. Відвантаження товару проводиться самовивозом (залізничним транспортом, центровивозом, самовивозом). (п.п. 2.1.,2.2 договору).

Згідно п.п. 2.5 договору, постачальник забезпечує відвантаження товару на протязі 3 календарних днів, від дати надходження 100% передоплати на розрахунковий рахунок постачальника. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2008р., а в частині розрахунків до їх повного закінчення.

10.10.2008р. відповідач направив позивач рахунок-фактуру №СФ-0000627 на дизпаливо в кількості 120 000 кг на суму 738 000,00 грн., в тому числі ПДВ.

10.10.2008р. позивачем було сплачено 738 000,00 грн. згідно платіжних доручень №332 від 10.10.2008р. на суму 300 000,00 грн. , №335 від 10.10.2008р. на суму 438 000,00 грн., призначення платежу „сплата за дизпаливо згідно р/ф №627 від 10.10.2008р.”

14.10.2008р. позивач звернувся до відповідача із листом за вих.№40, згідно якого просив повернути кошти, перераховані 10 жовтня 200/8р. по платіжним дорученням №№721,724 від 10.10.2008р. ВАТ „Шепетівське ПпЗНП”, код ДРПОУ 03481603, р/р26006301211488 в філії „Шепетівське відділення ПІБ” в м. Шепетівка, МФО 315450 в сумі 738 000,00 грн. у зв’язку із зміною реквізитів партнерів.

Згідно банківських виписок за період з 12.03.2009р. по 23.04.2009р. відповідач повернув позивачу кошти в сумі 160 000,00 грн. –підстава „повернення коштів згідно листа №40 від 14.10.2008р.”

23.02.2011 позивач звернувся до відповідача із претензією про повернення грошових коштів (отримана відповідачем 02.03.2011р. згідно поштового повідомлення), згідно якого просив перерахувати грошові кошти в сумі 578 000,00 грн. на розрахунковий рахунок №26007001973061 МФО 322012, КМФПАТ „УСБ”, м. Київ, код 35533636, який належить ТОВ „Атлантік ОІЛ”, протягом місяця з моменту отримання даної претензії.

Оскільки кошти в сумі 578 000,00 грн. не були повернуті позивачу, останній звернувся із позовом (згідно уточнених позовних вимог) про стягнення з відповідача 728 311,67 грн., з яких 578 000 грн. основного боргу, 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань, 18 527,67 грн. 3% річних.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 п.1 ст.175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З положень ст.11 та ст.509 ЦК України вбачається, що в силу зобов’язання боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, тобто сплати боргу, однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов’язків сторін є укладення між ними договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст.610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, між сторонами виникли договірні відносини як з договору поставки нафтопродуктів №71 (без дати), так із рахунку-фактури №СФ-0000627 від 10.10.2008р. на отримання дизпалива в кількості 120 т на суму 738 000,00 грн.

Із поданого в матеріали справи рахунку-фактури №СФ-0000627 від 10.10.2008р. слідує, що кошти в сумі 738 000,00 грн. були перераховані позивачем, як покупцем дизпалива, згідно платіжних доручень №332 від 10.10.2008р. та №335 від 10.10.2008р. саме згідно рахунку-фактури №627 від 10.10.2008р., а не по договору поставки нафтопродуктів №71, як стверджує позивач.

При цьому, термін здійснення поставки дизпалива у відповідному рахунку-фактурі сторонами визначено не було.

Натомість, відповідач, як постачальник дизпалива, частково повернув кошти в сумі 160 000,00 грн., зазначивши про підставу повернення –згідно листа №40 від 14.10.2008р.

Із врахуванням вищенаведеного, у суду відсутні підстави вважати, що спірні кошти в сумі 578 000,00 грн. є заборгованістю по договору поставки нафтопродуктів №71 (без дати). Тому, твердження позивача про наявність заборгованості перед відповідачем в сумі 578 000,00 грн. по договору поставки №71, суд вважає безпідставним та таких, що суперечить наявних у справі доказам та фактичним обставинам справи. Тому в позові в цій частині необхідно відмовити.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18 527,67 грн. 3% річних за період прострочення, судом до уваги приймається наступне:

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В обґрунтування вимоги про стягнення сум інфляційних та річних позивач послався на ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Дійсно, відповідно до вказаної норми закону боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши приписи ст.625 ЦК України, зважаючи на правову природу інфляційних та річних, які за своєю суттю є мірою відповідальності за невиконання (неналежне виконання) саме боржником і саме грошового зобов'язання, суд не вбачає підстав у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18 527,67 грн. 3% річних.

В даному випадку відповідач, виступаючи як постачальник товару згідно рахунку-фактури, взяв на себе зобов’язання передати товар, і не виконував при цьому грошових зобов’язання в розумінні положень ст.625 ЦК України.

Тому, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18 527,67 грн. 3% річних безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Судом враховується, що згідно ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. При вирішені справи судом також враховується, що позивачем не направлялись на адресу відповідача претензії та вимоги щодо здійснення поставки товару (дизпалива) як згідно укладеного договору, так і згідно рахунку-фактури.

За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, що визначені позивачем у позові та заявах про уточнення позовних вимог. Тому в позові про стягнення з відповідача 728 311,67 грн., з яких 578 000 грн. основного боргу, 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань, 18 527,67 грн. 3% річних, суд вважає за необхідне відмовити.

Провадження у справі, в частині стягнення 52 035,36 грн. пені підлягає припиненню згідно п.4 ст.80 ГПК України у зв’язку із відмовою позивача від позову в цій частині.

Статтею 49 ГПК України передбачено розподіл судових витрат в залежності від результатів розгляду справи. Згідно абз.7 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати по справі (витрати по оплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) на відповідача не покладаються у зв’язку із відмовою в позові. Додаткові судові витрати на загальну суму 587,90 грн., понесені позивачем на відправку поштової кореспонденції та у зв’язку із поїздками представника позивача для участі в засіданні суду 16.05.2011р., 28.04.2011р., 02.06.2011р., не підлягають покладенню на відповідача із врахування вимог абз.7 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 33, 34, 44, 49, п.4 ст.80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлантік ОІЛ”, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства „Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами”, м.Шепетівка про стягнення 728 311,67 грн., з яких 578 000,00 грн. основного боргу, 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18 527,67 грн. 3% річних, відмовити.

Провадження у справі щодо стягнення 52 035,36 грн. пені припинити.

Суддя В.В. Магера

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2011р. (12.06.2011р. та 13.06.2011р. –неробочі дні) Віддруковано 3 прим.

1-до матеріалів справи

2,3-сторонам