Рішення № 16162530, 31.05.2011, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2023/2-63/11

Справа № 2-63/2011/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 р.                                                                                           м. Куп’янськ

Куп’янський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого –судді –Шиховцової А.О.,

          при секретарі –Шевченко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Куп’янську цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та за позовною заявою ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, договору застави автотранспорту, про зобов’язання прийняття коштів,

в с т а н о в и в :

          Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 190-ТТ№14/АК від 06.11.2006 року в сумі 20388,93 доларів США, що по курсу НБУ станом на 17.03.2010 року складало 162636,38 гривні 38 коп. та понесені судові витрати та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суму заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідачів в гривневому еквіваленті за офіційним обмінним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду.

          В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 06 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк»і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту 190-ТТ№14/АК, згідно з яким позивач надав відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 24 900,00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот) дол. США 00 центів, що станом на момент видачі кредиту складало 125 745,00 (сто двадцять п'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 00 коп. Вказані грошові кошти було надано відповідачу строком до 06.11.2013 року, зі сплатою відсотків за використання кредиту у розмірі 11,00% річних. Відповідач належним чином не виконує зобов’язання за кредитним договором. Станом на 17.03.2010 року сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, що підлягає поверненню, складала 6713 дол. США 29 центів, що по курсу НБУ станом на 17.03.2010 р. складало 53550,14 грн.

У забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, було укладено договори поруки від 06.11.2006 року банку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які, згідно з п. 1.3. Договору поруки зобов`язалися відповідати перед позивачем в тому ж обсязі, що і відповідач ОСОБА_1, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором.

Згідно п. 1.3. вищевказаних Договорів поруки, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . зобов’язались відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і ОСОБА_1 за кредитним договором, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за використання кредиту, а також сплати пені та інших штрафних санкцій, встановлених кредитним договором.

Таким чином, позивач, посилаючись на норми ст. 1050 ЦК України, де, якщо договором встановлено обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

В свою чергу, ОСОБА_2 (поручитель по договору про надання споживчого кредиту № 190-ТТ№14/АК від 06.11.2006 року) звернувся до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, договору застави автотранспорту, про зобов’язання прийняття коштів, посилаючись на те, що умови кредитного договору не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 203, 215, 216, 533, 548 ЦКУ, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банк визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності ліцензії НБУ, тому вважає, що кредитний договір порушує валютне законодавство в частині надання кредитних коштів в іноземній валюті –дол. США та здійснення розрахунків за кредитним договором в дол. США за відсутності у сторін за договором індивідуальної ліцензії, кредитний договір та договір застави є незаконними та недійсними. ОСОБА_2 зазначає, що за цим кредитним договором ОСОБА_1 отримав від банку 24900 доларів США, що на день отримання становило 125745, 00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 06,11.2006 року (1 долар США = 5,05 грн.) Банк отримав від ОСОБА_1 на виконання цього правочину 13352,57 доларів США, що на день отримання становило 67428,96 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Тому вважає, що шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим банком та ОСОБА_1 за спірним кредитним договором становить 58316,03 грн., яку і просить суд, зобов’язати ПАТ «Укрсиббанк»прийняти від ОСОБА_1

Ухвалою суду від 22.10.2010 року вищезазначені позови були об’єднані в одне провадження.

Під час судового розгляду справи 22.10.2010 року позивач, відповідно до норм ст. 27, 31 ЦПК України, збільшив свої позовні вимоги у зв’язку з тим, що відповідач продовжує користуватись кредитними коштами та заборгованість за кредитним договором збільшилась. Так, в обґрунтування своїх вимог представник позивача ОСОБА_5 надала розрахунок суми заборгованості відповідача, де станом на 19.10.2010 року сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, що підлягає поверненню, склала 4634,78 дол. США 78 центів, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. склало 36668,53 грн. 53 коп., яку і просила суд стягнути з відповідачів солідарно.

          В судовому засіданні представник банку ОСОБА_5 підтримала уточнені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Крім того, пояснила, що станом на 19.10.2010 року загальний розмір нарахованої пені за Кредитним договором складав 1251,22 дол. США, що по курсу НБУ станом 19.01.2011 р. складало 9899,19 грн. До теперішнього часу зазначену заборгованість і пеню ОСОБА_1 не сплачено. Станом на 19.10.2010 року частина кредиту, що залишилась до виплати ОСОБА_1 за кредитним договором і які позивач має право вимагати від ОСОБА_1, відповідно до ч. 2. ст. 1050 ЦКУ, становила 10967,79 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19.10.2010 р. складало 86772,77 грн.

Статтею 554 ЦКУ встановлено, що у випадку порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед боржником солідарно, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Пунктом 1.4. Договору поруки встановлена солідарна відповідальність Відповідачів. Відповідно до положень ст. 553 ЦКУ поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктом 4.1. Кредитного договору встановлено, що у випадку порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов’язань, передбачених Кредитним договором, зокрема термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів за кредит, Банк має право вимагати від ОСОБА_1 сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

На підставі викладеного, представник позивач ОСОБА_5 вважає, що банк має право вимагати дострокового повернення всієї заборгованості за кредитним договором розмір якої, станом на 19.10.2010 року становив, 23038,88 дол. США, що станом на 19.10.2010 складає 182274,60 грн., з яких:

-          10967,79 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. складає 86772,77 грн. –заборгованість за кредитом;

-          4634,78 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. складає 36668,53 грн. –прострочена заборгованість за кредитом;

-          6185,11 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р.. складає 48934,12 грн. –прострочена заборгованість по відсоткам;

-          471,03 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. складає 3726,61 грн. –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту;

-          780,19 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. складає 6172,58 грн. –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 із заявленими вимогами ПАТ «УкрСиббанк»не погодилися, ОСОБА_1 надав до суду пояснення, в яких просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту, посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про банки та Банківську діяльність», Конституцію України.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник пояснили, що банком не було виконано переддоговірну роботу з позичальником, в ході якої банк зобов’язаний був повідомити споживача у письмовій формі, надавши інформацію, щодо умов кредитування, відсутність чого є порушенням п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, вважають, що договір про надання споживчого кредиту суперечить ряду норм чинного законодавства, з приводу чого надали суду письмові пояснення у формі таблиці /а.с.133-136/, обмежує можливості фізичної особи мати цивільні права та обов’язки, порушує конституційні права та свободи, пояснюючи це тим, що умови кредиту є несправедливими і такими, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на шкоду відповідача. Є несправедливими умови договору п.9.2. про необмежену зміну розміру процентної ставки, необмежене її підвищення. Пункти договору є неконкретними та невизначеними (п.п.5.5., 9.14.) Зі свого боку банк не роз’яснив позичальнику та поручителям про умови вищезазначеного договору. Про підвищення процентної ставки вони дізналися після отримання позовну банку. ОСОБА_1 вважає, що банк ввів його в оману, укладаючи з ним валютний договір, на що, на його думку, не мав права, банк завірив його, що редакція договору відповідає чинному законодавству. Заперечуючи проти вимог позивача, відповідачі посилаються на те, що банк не має генеральної та індивідуальної ліцензії на валютні операції. Також, відповідачі вважають, що відповідно до ст. 236 Цивільного Кодексу України необхідно визнати даний правочин по укладенню договору про надання споживчого кредиту, недійсним та зобов’язати банк прийняти від ОСОБА_1 усі отримані платежі у рамках обслуговування кредиту. У своїх заперечення проти позову поручитель по даному договору ОСОБА_2, зазначає, що при укладенні договору поруки він розраховував, що у разі необхідності буде погашати борг за позичальника частинами, згідно схеми погашення, на протязі передбаченого строку кредитування (до 06.11.2013 року), та негайне витребування в нього всієї суми кредиту вважає порушенням його прав та істотним порушенням умов договору поруки. При укладанні кредитного договору та договору поруки ставка за користування кредитом була встановлена на рівні 11 % річних. З 31.08.2008 року банк самостійно підвищив відсоткову ставку за користування кредитом і встановив її на рівні 16 % річних, а з 30.09.2008 року –на рівні 18 % річних. За таких обставин, ОСОБА_2 вважає, що обсяг його відповідальності як поручителя збільшився без його згоди, що є істотним порушенням договору, у зв’язку з чим поручителі вважають, що у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів слід відмовити.

ПАТ «УкрСиббанк»із зазначеними поясненнями не погодився, надавши заперечення, у яких зазначив, що на виконання п.9.13 Кредитного договору, вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»ПАТ «УкрСиббанк»повідомив Інформаційним листом ОСОБА_1 про програми кредитування та умови і особливості кредитування клієнтів –фізичних осіб. Відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма програмами кредитування, істотними умовами кредитного договору, розміром процентної ставки по відношенню до валюти кредитування, а також був застережений Позивачем про те, що у випадку обрання кредитування в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором покладаються на Позивача. Власноручним підписанням Кредитного договору позичальник (Відповідач ОСОБА_1С.) підтверджує одержання зазначеного Інформаційного листа. Крім того, згідно п.8.2., 9.13 Кредитного договору –позичальник повністю розуміє всі умови Кредитного Договору, свої права та обов’язки за цим Договором і погоджується з ними, також визнає можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту.

Умов у кредитному договорі щодо порядку та підстав підвищення процентної ставки не є дискримінаційними для відповідача ОСОБА_1, оскільки у випадку, якщо він не погодився б із застосуванням банком, позичальник повинен був надати письмове повідомлення про свою письмову незгоду відповідно до п.9.2 кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_1 не звертався до ПАТ «УкрСиббанк»з будь-якими повідомленнями про незгоду з приводу підвищення процентної ставки відповідно до п.9.2 кредитного договору.

Зауваження ОСОБА_1 з приводу незаконності п.4.6.,п.5,3, п.4.8 кредитного договору нічим не підтверджені, оскільки витрати по договору страхування предмета застави передбачені у складі сукупної вартості кредиту, які були зазначені ПАТ «УкрСиббанк»в Інформаційному листі, який Відповідач отримав перед укладанням кредитного договору (п.9.13 кредитного договору).

          При відступлені права вимоги за договором, згода боржника на заміну кредитора не вимагається, якщо договором не встановлено інше, п.9.12. кредитного договору, згода боржника в такому разі не потребується.

Відсутні також порушення ПАТ «УкрСиббанк»ст. 21 Конституції України та ст. 27 ЦК України щодо заборони мати відповідачу ОСОБА_1 заборонені законом права та обов’язки.

Обмеження, які встановлені п.9.13 кредитного договору щодо надання поруки Відповідачем 1 по зобов’язанням третіх осіб без згоди банку, не містять заборони мати таке право, а передбачає тимчасове обмеження у здійснені такого права та отримання на це згоди банку.

Умови кредитного договору по страхуванню майна в рекомендованій банком страховій компанії, обмеження у праві укладати Відповідачем 1 договори поруки, розкриття банківської таємниці відповідають вимогам цивільного законодавства та законодавства про захист прав споживачів.

Крім того, ОСОБА_2 підтримав свої позовні вимоги стосовно визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору застави автотранспорту та зобов’язання ПАТ «УкрСиббанк»прийняти від ОСОБА_1 кошти та просив суд їх задовольнити.

Представник банку ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, вважала, що відповідач взагалі не є стороною за кредитним договором, не має права заявляти такі вимоги, так як умови кредитного договору не порушують права та інтереси ОСОБА_2, правовідносини, що склалися за укладеним кредитним договором, стосуються сторін за цим договором, а саме: ПАТ «Укрсиббанк», як позикодавця та ОСОБА_1, як позичальника.

У судовому засіданні представник банку ОСОБА_5 пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк»здійснює кредитування в іноземній валюті на підставі ліцензії НБУ № 75 від 24.12.2001 року і Дозволу НБУ №75-2 від 19.11.2002 року і наявність індивідуальної ліцензії НБУ на укладання кредитних договорів в іноземній валюті чинним законодавством не вимагається.

Також, представник банку ОСОБА_5 зазначила, що відповідач ОСОБА_2 втратив право на звернення до суду із позовом, оскільки сплинув загальний строк позовної давності. У зв’язку з чим, просила суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

          Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася. Викликалася судом рекомендованою кореспонденцією, за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою, вказаною к довідці начальника СГІРФО Куп'янського МВ ГУМВСУ в Харківській області № 11855 від 16.09.2010 року /а.с.78/, але не були вручені і поверталися до суду з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Відповідно до ст. 74 ЦПК України, у разі відсутності особи, яка бере участь у справі, за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, вважається, що судовий виклик вручений їй належним чином.

Суд, заслухавши сторони та їх представників, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів (ч.1 ст.11 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи між АКІБ «УкрСиббанк»та відповідачем ОСОБА_1 06 листопада 2006 року був укладений договір про надання споживчого кредиту №190-ТТ№14/АК /а.с.12-16/. Згідно кредитного договору позивач надав, а відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 24 900,00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот) дол. США 00 центів, що станом на момент видачі кредиту складало 125 745,00 (сто двадцять п'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 00 коп., шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № 26207392610100 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.1.5. Договору). Згідно п.1.4. цього Договору кредит було надано позичальнику ОСОБА_1 для його особистих потреб, а саме: на придбання автотранспорту MASDA 6 2006 року випуску. Вказані грошові кошти було надано відповідачу ОСОБА_1 строком до 06.11.2013 року, зі сплатою відсотків за використання кредиту у розмірі 11,00% річних. Сторони погодилися про графік погашення кредиту, який є невід’ємною частиною договору про надання споживчого кредиту № 190-ТТ№14/АК від 06.11.2006 року, згідно якого позичальник повинен повернути банку суму кредиту у терміни, передбачені даним графіком /а.с.17-18/.

У забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором було укладено Договори Поруки від 06.11.2006 року з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які, згідно з п. 1.3. Договору поруки зобов`язалися відповідати перед позивачем в тому ж обсязі, що і відповідач ОСОБА_1, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених Кредитним договором /а.с. 19-24/.

Згідно представлених суду документів АКІБ «Укрсиббанк»змінив своє найменування на ПАТ «Укрсиббанк»на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року.

За змістом положень частини першої ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Належним виконанням зобов’язань з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та в тій валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з довідки –розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 розмір заборгованості за даним кредитним договором станом на 19.10.2010 року становить 23038,88 дол. США., з яких: 10967,79 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.10.2010 р. складає 86772,77 грн. - заборгованість за кредитом; 4634,78 дол. США (36668,53 грн.)–прострочена заборгованість за кредитом; 6185,11 дол. США (48934,12 грн.) –прострочена заборгованість по відсоткам; 471,03 дол. США (3726,61 грн.) –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту; 780,19 дол. США (6172,58 грн.) –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом /а.с.92-97/, що свідчить про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1, взятих на себе обов’язків за вказаним вище кредитним договором.

Пунктом 4.1. Кредитного договору встановлено, що у випадку порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов’язань, передбачених Кредитним договором, зокрема термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів за кредит, Банк має право вимагати від ОСОБА_1 сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Суд погоджується з розрахунком позивача про заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором. Відповідачами не представлено будь-яких доказів на спростування зазначеного, будь-яких інших розрахунків заборгованості не надано.

Але, при визначенні розміру заборгованості суд враховує курс НБУ станом на день винесення рішення по справі –31.05.2011 року, згідно якого офіційний курс долара США становить 100 доларів США –797,06000 грн. та розраховує заборгованість, виходячи з даного курсу валют. Еквівалент наведених сум заборгованості в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на 31.05.2011 року складає 183633,70 грн.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлено обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Станом на 19.10.2010 року частина кредиту, що залишилась до виплати ОСОБА_1 за кредитним договором і які позивач має право вимагати від ОСОБА_1, відповідно до ч. 2. ст. 1050 ЦКУ, становила 10967,79 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19.10.2010 р. складало 86772,77 грн., на день винесення рішення суду –87419,87 грн.

Виходячи з викладеного вище, на підставі ст. 1054 ЦК України, згідно якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідач ухиляється від виконання умов договору та в добровільному порядку борг ним не погашено.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Статтею 554 ЦКУ встановлено, що у випадку порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед боржником солідарно, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Пунктом 1.4. Договору поруки встановлена солідарна відповідальність відповідачів. Відповідно до положень ст. 553 ЦКУ поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

          Статтею 543 Цивільного Кодексу встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а за правилами частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі викладеного Позивач має право вимагати дострокового повернення всієї заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно до умов укладених з відповідачами договорів банк протягом серпня-вересня звертався до них з листами-повідомленнями про виниклу заборгованість та проханням про її погашення, які вони особисто отримали, про що свідчать матеріали справи /а.с. 174-196, 209-225/. Проте ці вимоги банку залишились без відповідного реагування. Крім того, банк повідомляв ОСОБА_1 про підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами, у зв’язку з порушенням ним кредитної дисципліни, а саме: допущення порушення строків погашення кредиту.

Вимоги банку правомірні, відповідають закону та умовам кредитного договору, договорів поруки.

Як вбачається з матеріалів справи процентна ставка за користування кредитними коштами за вказаним договором була збільшена з 07 липня 2008 року на 3 проценти річних /а.с.200/. А останнє погашення процентів по кредиту ОСОБА_1 провів 04.11.2008 року, що підтверджується довідкою-розрахунком. Отже, якщо боржник сплачує відсотки за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи ч.ч. 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України (навіть за відсутності доказів належного повідомлення боржника), так як фактичні дії вказують на прийняття пропозиції.

Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що вимоги договорів відповідачами належним чином не виконані, що є порушенням ст. 526-530 ЦК України.

Враховуючи обставини по справі та те, що відповідачі не виконують свої зобов’язання за кредитним договором, суд вважає позовні вимоги банку обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати.

Щодо вимог позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, договору застави автотранспорту, про зобов’язання прийняття коштів, слід зазначити наступне.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6, ст. 203 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що банк своїх зобов’язання за кредитним договором виконав, надав грошові кошти, шляхом їх перерахування на рахунок позичальника, а позичальник ОСОБА_1 отримав те, на що розраховував –грошові кошти на власні потреби –придбав автомобіль.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Посилання представника позивача ОСОБА_2, на те, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти за договором кредиту на руки, є безпідставними, оскільки в самому договорі передбачено, що гроші надаються банком шляхом перерахування банком коштів на поточний рахунок позичальника. Матеріали справи свідчать про те, що отримуючи кредит в повному об’ємі, ОСОБА_1 не пред’являв до банку вимог щодо зміни умов договору, а погодився зі всіма умовами, викладеними в договорі. Договір підписаний сторонами. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. ОСОБА_1 не заперечував, що він протягом деякого часу сплачував грошові кошти згідно умов кредитного договору та графіку погашення.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст. 3, 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників.

Тому, твердження представника позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві України.

Отже, вказаний кредитний договір відповідає вимогам законодавства України та відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦУ України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Посилання представника позивача на те, що договір є несправедливим, не є підставою звільнення від виконання зобов’язань або відповідальності за їх порушення, оскільки ОСОБА_1 сам уклав кредитний договір з банком на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи свій підпис, вважав його справедливим.

ОСОБА_2 заявив позов з приводу недійсності кредитного договору та договору застави, вважав, що дані договору стосуються його прав, але ОСОБА_2 не є стороною по кредитному договору та договору застави, а тому його права і інтереси стосуються тільки договору поруки, де ОСОБА_2 є стороною договору.

Щодо доводів позивача про те, що банк не мав права на укладання договору у доларах США, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Статтею 99 Конституції України дійсно встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Тобто, Основний закон даною нормою закріплює за гривнею статус національної валюти, яка без виключень та обмежень перебуває в обігу на території України.

Поряд з цим, Основний закон не визначає, що гривня є єдиною грошовою одиницею, яка може бути об’єктом цивільних прав за укладеними правочинами. Стаття 192 ЦК України, зазначає, що грошовими коштами є грошова одиниця України –гривня, яка є законним засобом платежу, а також іноземна валюта, яка використовується у випадках і в порядку, встановленим законом.

Згідно зі ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України , та здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Частиною 2 статті 5 Декрету КМУ встановлено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

До того ж, вимоги підпункту «в»пункту 5 Декрету КМУ, які передбачають наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На сьогодні в законодавстві України не визначено межі, терміни і суми надання, одержання кредитів в іноземній валюті, які б потребували отримання індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ст.ст. 524-533 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Частина 3 статті 533 ЦК України зазначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснювати операції та угоди з валютними цінностями.

З банківської ліцензії №75 від 24.12.2001 року, а також з додатку до Дозволу №75-2 від 09.11.2002 року, виданих АКІБ «УкрСиббанк»Національним банком України, судом встановлено, що відповідачеві надано право здійснювати банківські операції, у тому числі, з валютними цінностями (а.с.105).

Натомість, Відповідач ОСОБА_2 не довів суду ні відсутність дозволів (ліцензії ) у Відповідача на надання кредиту в доларах США, ні порушення його прав, як споживача, а тому підстави для визнання кредитного договору недійсним за ст. 203, ст.215 ЦК України у суду відсутні.

Таким чином, суд вважає, що банк мав право надавати кредит позичальнику в іноземній валюті –дол. США, а останній повертати та сплачувати кредит в валюті кредитування без отримання індивідуальної ліцензії. Позивач довів, що повідомив позичальника про правдиві відомості щодо наявності у нього відповідних дозволів на видачу та обслуговування кредиту в іноземній валюті та надав позичальнику щодо кредиту повну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про умови кредитування.

Кредитний договір відповідає вимогам цивільного та валютного законодавства, а тому є чинним, строк дії договору застави також не сплинув, тому у суду відсутні підстави для визнання договору застави недійсним.

Суд не вбачає пропуску сторонами строку позовної давності. Стаття 257 ЦК України передбачає загальний строк позовної давності три роки. В даному випадку цей строк повинен відраховуватися з дня останнього погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, яким є 31.10.2008 року. Таким чином, позови до суду подані без пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту є цілком обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

          Натомість, позовні вимоги ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, договору застави автотранспорту, про зобов’язання прийняття коштів, не знайшли свого правового обґрунтування в судовому засіданні, у зв’язку з чим у їх задоволенні суд повністю відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись наведеними нормами та ст.ст. 8,10,11,60,88, 209,212-215,218,223,294-296 Цивільного процесуального кодексу України ст. 124 Конституції України, ст.ст. 203, 204, 215, 526, 530, 543, 553, 554, 553, 610, 625, 629, 638, 1054, Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність»

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту –задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 190-ТТ№14/АК від 06.11.2006 року в сумі 183633, 70 грн. / сто вісімдесят три тисячі шістсот тридцять три грн. 70 коп./.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати: 120 грн. на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 1700 грн. на оплату судового збору

В позові ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», про визнання недійсним кредитного договору, договору застави транспортного засобу, зобов’язання прийняття коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення резолютивної частини судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 03 червня 2011 року.

Головуючий                               А.О.Шиховцова