Постанова № 16149460, 09.07.2009, Згурівський районний суд Київської області

Справа № 2-а-163/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 липня 2009 року Згурівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді ДЕНИСЕНКО Н.О. при секретарі СИВОГОРЛО C.M.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в смт.Згурівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання встановити статус інваліда війни, -

ВСТАКОВИВ:

ОСОБА_1 24 червня 2009 року звернулася до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, посилаючись не те, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі - ЛНА на ЧАЕС), категорія 1, та інвалідом 2 групи, захворювання, пов"язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС, на момент аварії вона працювала в старшим економістом Поліської заготконтори. 7 травня 1986 року вона була направлена в село Луб"янка Поліського району згідно наказу по заготконторі Поліського РайСТ від 4 травня 1986 року № 28, де забирали ВРХ та вона оформляла документи на відвантаження, 11 травня 1986 року вона перебувала в селі Бовище Поліського району згідно того ж наказу, де займалась вивезенням майна, однак відповідач відмовив їй у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з тих підстав, що довідка, видана їй управлінням з надзвичайних ситуацій не містить інформації про розпорядчий документ про залучення її до формувань ІДО та відомостей про виконану нею роботу, тому просить визнати дії відповідача щодо відмови їй у встановленні статусу інваліда війни неправомірними, зобов’язати відповідача встановити їй статус інваліда війни, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак.

Управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області в своїх письмових запереченнях проти позову посилається на те, що відповідно до п.9 ст.7 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань ЦО, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, згідно роз’яснення Мінпраці України від 5 листопада 2007 року органи праці та соціального захисту населення встановлюють статус інваліда війни на підставі довідки, яка містить інформацію про залучення особи до формувань ЦО та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ЛНА на ЧАЕС, а також довідки про встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням службових обов’язків по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, довідки, які видаються комісією управління з питань надзвичайних ситуацій, не містять інформації про розпорядчий документ про залучення особи до формувань ЦО та усіх відомостей про роботу, яку виконував громадянин під час ЛНА на ЧАЕС, тому позивачка не має права на отримання посвідчення інваліда війни.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала повністю, відповідач - суб"єкт владних повноважень у судове засідання не прибув, направив суду заяву, в якій просить слухати справу за відсутності його представника, позов не визнає повністю.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що вона є учасником ЛНА на ЧАЕС у 1986 році, категорія 1, інвалідом 2 групи від профзахворювання довічно, пов"язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, 7 та 11 травня 1986 року приймала участь в ЛНА на ЧАЕС відповідно до наказу № 28 від 4 травня 1986 року у складі формування ЦО Поліського СТ, займалась, де збирали ВРХ та вона оформляла документи на відвантаження та займалась вивезенням майна, про що свідчить ряд документів, однак відповідач відмовив їй у встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, що вважає неправомірним.

Керуючись принципами верховенства права та законності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні в судовому засіданні доказів в їх сукупності, які є у справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорія 1 (а.с. 11, 16), інвалідом другої групи довічно, профзахворювання пов’язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС (а.с. 10), приймала участь в ЛНА на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування цивільної оборони Поліського районного споживчого товариства згідно наказу начальника цивільної оборони споживчої кооперації Київської області від 1 травня 1986 року № 1, наказу по заготконторі Поліського РайСТ від 4 травня 1986 року № 28 та постанови правління Поліського районного споживчого товариства від 5 травня 1986 року № 70, зокрема, 7 травня 1986 року в селі Луб "янка Поліського району збирала ВРХ та оформляла документи на відвантаження, 11 травня 1986 року в селі Бовище Поліського району займалась вивезенням майна (а.с.6, 7, 8, 9, 12, 13-14, 15, 32), скористалася можливістю досудового порядку вирішення спору, звернулася до відповідача з приводу встановлення статусу інваліда війни, від якого як від суб’єкта владних повноважень отримала за результатами розгляду її звернення офіційну письмову відповідь від 16 червня 2009 року щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни без обґрунтування відмови нормами чинного законодавства (а.с.5), відповідно до вимог Положення про ЦО СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і ОСОБА_2 ОСОБА_3 СРСР 18 березня 1976 року № 1111, та Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженого наказом начальника ЦО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, відповідно до вимог розпоряджень Начальника ЦО - ОСОБА_2 ОСОБА_3 УРСР начальники підприємств, установ, організацій - начальники ЦО видавали розпорядження щодо організації робіт по ЛНА на ЧАЕС, на підставі яких були задіяні до робіт по ліквідації аварії та її наслідків, яка сталася на території Чорнобильського району і вийшла за межі підприємства на якому трапилася, особові склади формувань ЦО району. Управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області є юридичною особою та здійснює видачу посвідчень ветеранам війни (а.с.26-27).

Суд не приймає до уваги листів Міністерства праці та соціальної політики України від від 5 листопада 2007 року № 751/014/91 оскільки він не є нормативним актом та суперечать нормі п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", конкретної заборони щодо неприйняття від потерпілих довідок про підтвердження участі в роботах по ЛНА на ЧАЕС у складі формувань ЦО не містять та носять інформативний характер (а.с.31) та від 25 травня 2009 року, як такий, що не містить підпису заступника ОСОБА_3Бичкова, від імені якого він виданий (а.с.28-29) та лист інформаційного характеру директора заготконтори щодо роботи в 30-кілометровій зоні, так як він не засвідчений належним чином та позивачка не надала суду його оригіналу (а.с. 18).

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно зі ст.16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до п.6 ч. 1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Згідно з ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007).

Згідно зі ст.2 Закону України "Про Цивільну оборону України" завданнями ЦО України є захист населення від наслідків аварій, катастроф; організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф.

Згідно із п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань ЦО, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з абз.2 п.7 постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 12 травня 1994 року № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" "Посвідчення інваліда війни" і відповідні нагрудні знаки видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно зп.10 постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 12 травня 1994 року № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції* і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Заслухавши пояснення позивачки, оглянувши Положення про управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що адміністративний позов позивачки необхідно задовольнити повністю, так як в судовому засіданні доведено, що мають місце неправомірні дії відповідача щодо відмови позивачці у встановленні статусу інваліда війни, оскільки позивачка є інвалідом з числа осіб, залучених до складу формувань ЦО, та стала інвалідом внаслідок профзахворювання, пов’язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 16, 19, 22, 64, 92 Конституції України, Законами України "Про Цивільну оборону України", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 12 травня 1994 року № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", ст.ст.8, 9, 10, 11, 12, 17, 21, 69, 71, 86, 159, 160, 162, 163, 167 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання встановити статус інваліда війни задовольнити повністю.

Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни неправомірними.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області, ідентифікаційний код 20624042, встановити статус інваліда війни, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканці смт.Згурівка вулиця Петровського, 33 Київської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Апеляційного адміністративного суду Київської області через Згурівський районний суд Київської області протягом 10 (десяти) днів з дня її складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Апеляційного адміністративного суду Київської області через Згурівський районний суд Київської області протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.